Сімейна справа, або Другий шанс - Історія - dt.ua

"Сімейна справа", або Другий шанс

14 березня, 2014, 18:50 Роздрукувати Випуск №9, 14 березня-21 березня

Про "невтручання третіх держав", про те, що не дозволять стріляти в росіян (ніби в них хтось у Криму і в Україні взагалі стріляє), й про інше, про що кричали нацисти свого часу, ми чуємо і сьогодні.

У меня есть некоторые собственные правила.

Одно из них — никогда ни о чем не жалеть. 

Постепенно я пришел к выводу, что это очень верно. 

Как только начинаешь жалеть, 

возвращаться назад — начинаешь раскисать.

Владимир Путин

У ці тяжкі й направду екзистенціальні для України дні отримую від своїх закордонних колег листи із висловленням солідарності, підтримки, побажаннями триматися тощо. Проте не лише із цим. Чимало моїх друзів надсилають також інформацію про те, що друкують у їхніх країнах про кримську колізію і ситуацію в Україні загалом. І тут, мене, людину нібито підготовлену, часом пробиває. Читаю, що в сучасному українському уряді — фашисти, що якісь бойовики-націоналісти тероризують і нищать населення. Читаю, що не Росія, а Україна здійснює інформаційну агресію, що незрозуміло, хто належить до "невпізнаних" збройних формувань у Криму, до тих "зеленых человечков", які чинять сваволю і агресію, що "русских людей" ображають по всій Україні, а на кримській землі — особливо, не дають розмовляти російською мовою, що бандерівці прагнуть завадити волевиявленню кримчан, що останні потребують захисту самі знаєте з якого боку… І все це поширюється часто не лише через певні західні медіа, а й через деякі політичні партії. Не можна не помітити вагань деяких західних політиків: а чи взагалі потрібно втручатися в українські справи, може, краще не посувати світ на межу нової холодної війни заради якогось там Криму?..

Читаю, і поступово все це мені починає нагадувати дещо з подій більш ніж 80-річної давності.

"Сімейна справа"

Саме так називали нацисти приєднання (німецькою Anschluß) Австрії до Німеччини у березні 1938 року. Власне, це було здійснення давньої ідеї Адольфа Гітлера, як відомо, австрійця за походженням. Він, до речі, планів своїх не приховував, написавши про необхідність поглинання Австрії ще в книжці "Моя боротьба" (1924). 

Коротко історія така. Прийшовши до влади на початку 1933 року, Гітлер уже за рік пробує організувати в Австрії нацистський переворот. Це йому не вдається, а країна отримує авторитарний режим. Попри всі проблеми, фюрер у лютому 1938 року повертається до своїх планів. Він агітує австрійського канцлера Курта фон Шушніга за допущення до влади австрійських нацистів. При цьому Гітлер запевняє, що Австрія не може розраховувати на підтримку будь-якої держави. "Не вірте тому, що хто-небудь у світі може цьому перешкодити! Італія? Про Муссоліні я не турбуюся; з Італією мене пов'язує тісна дружба. Англія? Вона не ворухне пальцем заради Австрії... Франція? Два роки тому ми увійшли у Рейнську зону жменею солдатів, тоді я ризикував усім. Але тепер час Франції минув. Досі я досягав усього, чого хотів!"

Австрійський канцлер погоджується на умови німців (ще б спробував не погодитися!), але згодом ініціює проведення плебісциту щодо аншлюсу. Ясна річ, Шушніг розраховує, що "нормальна" більшість населення Австрії висловиться проти об'єднання з гітлерівцями. Та Шушніг недооцінив тих, із ким почав змагатися. Недаремно мовиться: не сідай з дияволом кашу їсти — у нього завжди ложка довша. 11 березня організується державний переворот. Шушніга примушують скасувати плебісцит, після чого канцлер іде у відставку, ще й наказавши австрійській армії не чинити опору можливому німецькому вторгненню.

Тепер Гітлер хоче бачити канцлером свого ставленика (ясна річ, нациста, хоча й австрійського) Артура Зайс-Інкварта, але опирається президент Австрії Вільгельм Міклас. І тоді німецькі війська вводять до Австрії — без опору з боку австрійців. Така собі "мирна агресія". Посаду канцлера обіймає згаданий Зайс-Інкварт. Країну включають до складу Третього Рейху, а у квітні інспірується референдум. Результат був такий (і тут мені пригадуються голосування у колишньому Радянському Союзі): 99,73 % австрійців підтримали приєднання Австрії до Німеччини. Як нацисти "сприяли" такій одностайності та схваленню анексії з боку навіть тих, хто й не хотів іти у "братні" обійми свого земляка Гітлера, можете легко собі уявити. 

Нині в Росії одностайності у схваленні путінської агресії у Криму немає, але схвалення є. Наприклад, деяким "майстрам культури" режим запропонував підписати колективний лист на підтримку агресії в Криму. Журналісти запитували декого з досить відомих людей, для чого вони це зробили. Послухайте, що, наприклад, сказав скрипаль Сергій Стадлер: "Это важная для России территория — со времен Екатерины II. Это российская территория — к Украине она имеет отношение
60 лет, что по историческим меркам очень короткий отрезок. Мне нравится, что это происходит". І справді: якщо земля всього 60 років комусь належить, то чому б і не забрати. А те, що земля це не російська, а татарська, — хто ж про це згадає? Читаю цю каламуть і думаю: як же скрипалеві (який не грає "Мурку"!), може подобатись ескалація ненависті і провокування насильства, що може перерости у військове зіткнення з кров'ю, каліцтвом, смертями, біженцями…

Та розмова не про це. Отже, нагадаю, що 1938 року нацисти просто поставили світ перед фактом "мирної агресії". Хоча цим Гітлер порушив рішення держав-переможців у Першій світовій війні про недопустимість об'єднання Австрії і Німеччини. Оце надзвичайно цікаво. Нагадаю про всяк випадок, що за півроку після аншлюсу Австрії на черзі була вже Чехословаччина, яка мала (nota bene!) гарантії безпеки від Британії і Франції. Вони своїх обіцянок не дотрималися і дозволили Гітлеру на Мюнхенській конференції (тут зустрілися Адольф Гітлер, британський прем'єр Невіл Чемберлен, французький прем'єр Едуард Даладьє й італійський диктатор Беніто Муссоліні) у вересні 1938 року приєднати Судети (під претекстом захисту німецького населення). В історію це ввійшло під назвою "Мюнхенська угода". Решта Чехословаччини (точніше, Чехія і Моравія) угоду пережила лише на шість місяців, допоки Гітлер не окупував і Прагу. І, нарешті, не забуваймо про ще один наслідок: за рік, у вересні 1939-го, вибухнула Друга світова війна.

Нині за вікном ХХІ століття. На час, коли розпочався теперішній російсько-український конфлікт, світ, слава Богу, серйозно змінився. Світ уже знає і про Україну — де вона розташована і навіть про те, чим вона всі ці 22 роки так званої незалежності була насправді. Знає і про те, чим насправді є Росія після 2000 року. Одначе і тепер здається мені, що деякі західні політики і навіть інтелектуали підходять до Росії мов ягня до лев'ячого лігва. Хоча… Хоча, з іншого боку, західних лідерів, наприклад, до певної міри можна зрозуміти. Можливо, дехто з них добре засвоїв тезу колишнього рейхсканцлера Німеччини Отто Бісмарка: "Ніколи нічого не замишляйте проти Росії, оскільки на кожну вашу хитрість вона відповість непередбачуваною дурістю".

Друга спроба

У 2000 році, коли Володимира Путіна готувалися легітимізувати як президента Росії, себто обрати вперше (він іще був призначеним спадкоємцем Бориса Єльцина), у Москві вийшла книжка "От первого лица. Разговоры с Владимиром Путиным". Не дуже велика за обсягом, вона містила тексти розмов трьох російських журналістів з Путіним. Зізнаюся, що я час від часу зазираю в це видання, а надто тепер, коли часто доводиться чути від наших журналістів, моїх колег, друзів і навіть знайомих запитання: "Що ж буде далі?". Коли розгорнулася кримська "опупея", я почав цитувати ось такі слова зі згаданої книжечки: "…Сначала надо закончить военную операцию… После этого провести выборы… В зависимости от развития ситуации возможно введение прямого президентского правления… Мы применяем силу не к народу, а к бандитам… Армия сделает свое дело и уйдет в казармы".

Ці слова, як ви здогадалися, напевно, у 2000 році стосувалися Чечні. Проте їх цілком можна екстраполювати на теперішню ситуацію в Криму. Там уже сталася "мирна агресія". Там намалювали карту України із нацистською свастикою, вивісили російські прапори, повернули із заслуженої московської безвісті провокатора Мєшкова, віднайшли і висунули на політичну авансцену якусь шантрапу, що видає себе за представників "крымского народа", вигнали на мітинги маргінальні й кримінальні елементи. Російська армія вперто "делает свое дело". Тим часом кремлівська пропаганда і дипломатія роблять свою справу. Не менш ефективно, ніж колись це робили нацисти. Особливо різні діми кисельови наполягають на тому, що Росія, мовляв, допомагає "своїм", а тому втручання інших країн (та й світу) зайве і навіть шкідливе. 

І тут знову повернімося у рік 1938-й. Саме тоді, зокрема, посол Франції у Німеччині повідомляв про підсумок своїх розмов із Йоахімом Ріббентропом стосовно долі Австрії. Німці наполягають: австрійська проблема стосується тільки Німеччини і Австрії, а будь-яку ініціативу третьої сторони Берлін розглядатиме "як неприпустиме втручання". Це було 18 лютого, а 20 лютого Адольф Гітлер виступив у рейхстазі з пасіонарною промовою. Висловивши задоволення з приводу підписання угоди 12 лютого з Австрією і подякувавши вже згаданому канцлеру Курту фон Шушнігу за "солідарність" у питаннях політики обох країн, фюрер твердо нагадав: "Тільки дві прилеглі до наших кордонів держави охоплюють масу в десять мільйонів німців... Світова держава, сповнена власної гідності, не може довго миритися з тим, що німці, які стоять на її боці, піддаються тяжким стражданням за їхні симпатії або їхню тісну прихильність до свого народу". Впізнаєте риторику? Замініть лише слова "німці" на "росіяни". 

Невіл Чемберлен тоді, у 1938-му, відправив у відставку міністра закордонних справ Ентоні Ідена, який висловлювався за рішучі заходи щодо ситуації в Центральній Європі. Новий міністр закордонних справ лорд Галіфакс не бачив сенсу в спільному англо-французькому демарші на підтримку австрійської незалежності. І тут Гітлер знову переходить в атаку. Він заявляє, що "у врегулювання своїх відносин зі спорідненими країнами або з країнами з великою кількістю німецького населення Німеччина не дозволить втручатися третім державам... Якщо Англія надалі протидіятиме німецьким спробам провести тут справедливе і розумне врегулювання, то тоді настане момент, коли доведеться воювати... Якщо коли-небудь в Австрії або Чехословаччині стрілятимуть у німців, Німецький Рейх негайно заступиться... Якщо в Австрії або Чехословаччині стануться вибухи зсередини, Німеччина не залишиться нейтральною, а діятиме блискавично". Про "невтручання третіх держав", про те, що не дозволять стріляти в росіян (ніби в них хтось у Криму і в Україні взагалі стріляє), й про інше, про що кричали нацисти свого часу, ми чуємо і сьогодні.

Нарешті, не можу не згадати і слів Ріббентропа після його поїздки до Англії та "тестування" тамтешніх керівників. Ось що він писав у Берлін: "Що зробить Англія, якщо австрійське питання буде вирішено не мирним шляхом? Я глибоко переконаний, що Англія в даний час із власної ініціативи нічого не зробить, навпаки, вона впливатиме заспокійливо на інші держави. Зовсім інакше буде, якщо станеться великий міжнародний конфлікт з приводу Австрії, тобто при втручанні Франції. Тому важливо поставити запитання: як поводитимуться Франція та її союзники? Я думаю, що ні Франція та її союзники, ні Італія не вступлять у війну через німецьке вирішення австрійського питання. Але це за умови, якщо австрійське питання буде вирішено в найкоротший час. Якщо ж насильницьке рішення затягнеться в часі, виникнуть серйозні ускладнення". 

Тепер розумієте, чому так поквапилися з "референдумом" у Криму? Не треба бути пророком, щоб передбачити його результати, а також те, що вже робили нацисти в Австрії, розв'язавши "сімейну справу" у березні 1938 року: вони розпочали великі демонстрації солідарності з Гітлером у різних частинах країни, забезпечуючи підтримку німецькому війську, що інтенсивно заповнювало її. 

І лише тоді англійський і французький уряди висловили свої протести. Була в них риторика, яку чуємо і нині. Йшлося про те, що порушення Німеччиною незалежності Австрії може спричинити непередбачувані наслідки в Європі. І що? А нічого! Герман Герінг лише запевнив англійського посла в Берліні, що австрійські націонал-соціалісти висунули ультиматум канцлеру Австрії, а німецькі війська, які вступили в Австрію, будуть виведені, щойно запанує порядок, і що запрошені вони були австрійським урядом. Одночасно нацистська пропаганда поширила чутки про нібито вступ чехословацьких військ у Австрію, прибуття французьких комуністів до Австрії з метою організації революції, захоплення влади "червоними" і вбивства націонал-соціалістів. Як же тут не захищати порядок…

19 березня 1938 року англійська газета "Таймс" написала: "У всій Європі поступово доходять думки, що заперечення аншлюсу було помилкою, і якщо пан Гітлер досяг цього за згоди народів двох країн, він мав усі можливості розраховувати на добру волю світового співтовариства". За кілька днів та ж газета зазначала, що у Великобританії ніхто "ніколи серйозно не вважав, що статус-кво Австрії має підтримуватися вічно". 

Ось так. Звісно, не будемо забувати, що від часу написання цитованих слів людство багато чого навчилося і багато що зрозуміло. Наприклад, те, щонепоправною помилкою став дозвіл Німеччині крок за кроком проводити свою політику. Це лише розпалило її апетит, а наступні жертви ніби вишикувалися в чергу. 

Дуже сподіваюся, що ці уроки добре засвоєні і європейською, і світовою спільнотою. Засвоєні, ясна річ, тепер уже стосовно Росії. Хочеться вірити, що попри деякі (на жаль, уже наявні) відхилення принципових вагань не буде, і ніхто не дасть дозволу на "мирну агресію" в Криму, ніхто не дозволить змінювати кордони, які вибудовувалися не для руйнування. Адже цілком зрозуміло, що захоплення Криму буде для Кремля лише плацдармом, першим кроком для того, щоб ліквідувати українську державність. Історія ніби дає світу другу спробу захистити те, що хоче зруйнувати російський лідер, якому належить такий афоризм: "Какой лидер, такой и скандал". 

…А знаєте, що сказав про Мюнхенську конференцію 1938 року безконечно прагматичний і афористичний Вінстон Черчилль? Він казав, що Британія мала вибір "між ганьбою і війною", а результат такий: "Ми вибрали ганьбу і дістали війну". Дуже хотілося б, що нині, у ХХІ столітті, ні ми, ні Росія, ні
світ усе-таки не обрали ні ганьби,
ні війни.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво