Проповідник нацизму. Життя і пригоди Юліуса Штрайхера - Історія - dt.ua

Проповідник нацизму. Життя і пригоди Юліуса Штрайхера

4 грудня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 4 грудня-11 грудня

16 жовтня 1946 р. у Нюрнбергу на ешафот піднявся черговий засуджений нацистський злочинець. Ставши під шибеницю, він прокричав: "Purimfest!" (назва єврейського свята на честь поразки Хама, утискувача євреїв у давнину). А потім двічі: "Хайль Гітлер!". Кат накинув на нього чорний ковпак і мотузку, і вже звідти втретє пролунало "хайль".

 

16 жовтня 1946 р. у Нюрнбергу на ешафот піднявся черговий засуджений нацистський злочинець. Ставши під шибеницю, він прокричав: "Purimfest!" (назва єврейського свята на честь поразки Хама, утискувача євреїв у давнину). А потім двічі: "Хайль Гітлер!". Кат накинув на нього чорний ковпак і мотузку, і вже звідти втретє пролунало "хайль".

Так пішов з життя один з найодіозніших пропагандистів Третього Рейху — редактор тижневика "Штурмовик" Юліус Штрайхер, єдиний з нацистів, засуджений Нюрнберзьким трибуналом за пропаганду, а не за воєнні злочини.

На шкільній ниві

Він народився 12 лютого 1885 р. у селі Флейнхаузен у Верхній Баварії. Юліус був дев'ятою дитиною у сім'ї вчителя католицької школи і, подорослішавши, теж опанував професію батька. У січні 1904 р. він розпочав свій трудовий шлях учителем на заміну і протягом семи місяців пропрацював у шести баварських селах. Його норовливий характер швидко дався взнаки. Як учитель він мав дбати і про духовний розвиток своїх учнів, опікуватися недільною школою. Однак, попри сімейне виховання, Штрайхер аж ніяк не був добрим католиком і одного разу на власний розсуд змінив графік занять, не зваживши на настанови місцевого священика, який виконував роль наглядової інстанції у тамтешній шкільній освіті. Відтак священик написав на норовливого молодика офіційну скаргу, додавши до неї й інші, що до нього надходили. Та на Штрайхерову кар'єру це не вплинуло — навпаки, невдовзі він отримав уже постійне місце роботи.

Після трьох років учительської праці майбутній пропагандист вирішив спробувати себе в армії і взяв у школі річну відпустку. Та дуже скоро виявилося, що армійська дисципліна не для нього. Молодий Штрайхер і тут показав свій вибуховий характер. За бійку він три дні відсидів на гауптвахті і пізніше стверджував, що просто не хотів терпіти образу. Самим ув'язненням Юліус не відбувся — у його особовій справі з'явився висновок про непридатність до офіцерських посад. 

Штрайхер_3
Юліус Штрайхер — гауляйтер Франконії

За рік Штрайхер знову повернувся до вчителювання. Цього разу йому запропонували посаду в більшому місті, де вплив церкви був не такий сильний. Та й тут Юліусу не поталанило: у серпні 1909 р. він розсварився зі священиком, який прийшов до нього на урок. Здавалося, тепер уже на його педагогічній кар'єрі точно поставлено хрест. Однак у сусідньому Нюрнбергу його таки взяли на роботу: очільникові місцевої шкільної мережі теж не подобалося втручання церкви в освіту, і, почувши про інцидент, він вирішив допомогти невгамовному вчителеві. У цьому місті розпочалася політична кар'єра Штрайхера — 1912 року він вступив до місцевого осередку Демократичної партії. Чому саме туди? Бо у програмі партії був пункт про відокремлення школи від церкви...

Невдовзі демократи залучили його до виступів на партійних мітингах. Першу промову Штрайхер виголосив без папірця, і більшість слухачів сприйняла її на ура, влаштувавши оратору овації. Більшість, та не всі — серед публіки були й євреї, яким дісталося від промовця на горіхи. Після виступу Штрайхер повертався до Нюрнберга разом із місцевим банківським працівником, який порадив йому висловлюватися обережніше — мовляв, євреїв хоч і небагато, проте вони мають великий вплив на політику й економіку країни. Ці слова молодий учитель запам'ятав на все життя, і, можливо, саме вони вплинули на його подальшу поведінку й світогляд, однак не так, як на те сподівався його співрозмовник…

Утім, тоді Штрайхеру було ще не до войовничого антисемітизму. 1913 року він одружився з Кунігундою Рот, донькою шанованого місцевого пекаря. Шлюб виявився для Штрайхера ідеальним — дружина була зразковою домогосподаркою і ніколи не втручалась у чоловікові справи. У пари народилося двоє синів — Ротар і Ельмар. Але ще до цього в життя подружжя втрутилася Перша світова війна.

З вояків у політики

Штрайхер знову опинився у війську. Його підрозділ одним з перших відправили на фронт, до Франції, де точилися важкі бої. Та колишнього вчителя це не лякало, скоріше навпаки. Тут його бурхливий темперамент став у пригоді — він сміливо кидався в бій, не боявся виконувати небезпечні завдання. Одного разу, доставивши важливе повідомлення під вогнем ворога, він допоміг запобігти оточенню, за що був нагороджений "Залізним хрестом". Невдовзі отримав звання лейтенанта.

Поразка Німеччини у війні стала для Штрайхера ударом, як і для тисяч його співвітчизників. Та над пошуком винних він довго не задумувався і вже 1919 року заснував власну антисемітську організацію в Нюрнбергу. На початку 1920-х Штрайхер познайомився зі своїм однодумцем — колишнім єфрейтором Адольфом Гітлером. Очолювана ним Націонал-соціалістична робітнича партія активно шукала нових членів, намагаючись вийти за межі Баварії. Штрайхер погодився приєднатися до нацистів, і в жовтні 1922 р. їхня партія отримала новий осередок у Нюрнбергу. Одним з мотивів для Юліуса стали…борги, яких він набрався за два роки своєї політичної діяльності. Проте Штрайхер довів свою вірність нацистським ідеям у бою, точніше, у сутичках під час так званого пивного путчу в Мюнхені, коли в листопаді 1923 р. Гітлер та його прибічники спробували захопити владу. Прибувши з Нюрнберга, він розгорнув агітацію просто на вулиці, зібравши чималий натовп, а потім приєднався до колони путчистів, які рухалися до міністерства оборони. Коли між заколотниками і поліцією почалася стрілянина, Штрайхер був поряд із фюрером, і той оцінив його відданість, за кілька років призначивши гауляйтером (головою партійного осередку) Франконії.

Участь у мюнхенських подіях коштувала йому посади вчителя і на якийсь час свободи. Втім, Штрайхера це не засмутило. В нього з'явилася нова пристрасть — журналістика. Того ж року, ще до мюнхенських подій, він заснував часопис "Дер Штюрмер" ("Штурмовик"), який на довгі роки став одним з головних рупорів нацистської пропаганди. Це було видання, розраховане на охочих до пліток, але з дедалі виразнішим антисемітським ухилом. Саме завдяки "Дер Штюрмеру" Штрайхер іще за життя заслужив прізвисько "Переслідувач євреїв №1".

Рупор пропаганди

Попервах видання виходило обмеженим накладом і навіть тимчасово припиняло випуск. Протягом 1923 р. через інфляцію, що охопила Німеччину, вартість накладу одного випуску підстрибнула з 250 марок до 1,5 млрд! Та на середину 1920-х рр. з фінансової скрути вдалося виборсатися. Збільшилися обсяг "Дер Штюрмера" (спочатку складався з кількох сторінок) і наклад — 1927 року продавалося вже понад 15 тис. примірників щотижня, а після приходу до влади нацистів — іще більше. Передплачувати видання заохочували членів нацистської партії, та Штрайхер цим не обмежувався. Він розвішував примірники "Дер Штюрмера" у громадських місцях, приваблюючи увагу перехожих карикатурами на євреїв, що їх малював художник Філіп Рупрехт.

Попервах редакція газети намагалася приманити читачів політичними скандалами: мера Нюрнберга та його адміністрацію у різний спосіб звинувачували у зловживанні владою; якщо ж у місті виникали проблеми з житлом чи роботою, вину покладали на єврейство. Та місцеві політичні чвари мало кого цікавили за межами Нюрнберга, і Штрайхер почав ганятися за сенсаціями, сексуальними скандалами і криміналом, часто змішуючи їх в один "коктейль". Кожному злочину, скоєному євреєм, редакція приділяла підвищену увагу. Сексуальна тематика зробила часопис популярним серед молоді, перетворивши його на такий собі нюрнберзький варіант "Плейбоя".

Звідки Штрайхер брав матеріал для свого видання? Поживу для скандальних публікацій давали листи обурених читачів або відданих нацистів. Коли 1927 року поліція влаштувала обшук у редакції, то виявила, що відповідного матеріалу було більше, ніж часопис міг умістити. Проте коли траплялося таке, що зі скандалами було затишшя, Штрайхер сильно не переймався — він просто переповідав старі новини.

Нацисти активно використовували "Дер Штюрмер" для антисемітської агітації і рекламували його у своїх осередках. Окрім основних випусків, почали виходили й спеціальні — зокрема до партійних з'їздів, що відбувалися у Нюрнбергу. В них, крім традиційних новин про сексуальні злочини, розповідали про ритуальні вбивства, про єврейський заколот, про євреїв в інших країнах. Наклад спеціальних випусків "Дер Штюрмера" сягав 2 млн примірників, що забезпечувало йому загальнонаціональну "славу". У другій половині 1930-х рр. часопис перетворився на такий собі антисемітський "Блокнот агітатора": на його шпальтах з'являлися матеріали, призначені для використання у навчальному процесі (як-от стаття Фріца Флінка "Єврейське питання в освіті", що згодом вийшла окремою брошурою), а в бібліотечці часопису виходили ілюстровані дитячі книжки. Крім цього, редакція "Дер Штюрмера" видавала ще й антисемітський медичний журнал. Станом на 1939 р. на Штрайхера працювало понад 300 осіб, а часопис поширювався не лише в Німеччині, а й інших країнах, де проживала німецька діаспора, — США, Канаді, Бразилії, Аргентині… 

Проте войовничий антисемітизм редактора "Дер Штюрмера" зіграв з ним злий жарт. 1937 року в нього виник серйозний конфлікт з Германом Герінгом, на якого працював статс-секретарем ас Першої світової війни і колишній виконавчий директор "Люфтганзи" Ерхард Мільх. Нацистський керманич трохи підправив біографію бойового побратима, приховавши його єврейське походження, проти чого бурхливо протестував Штрайхер. У своєму обуренні він дійшов до того, що на сторінках "Дер Штюрмера" звинуватив Герінга в… імпотенції, а його дочку назвав "результатом штучного запліднення". Пробачити такого Герінг звісно не міг,  і почав збирати на одіозного редактора компромат. А оскільки Штрайхер не лише редагував журнал, а й займався політичною діяльністю (зокрема й далі залишався гауляйтером Франконії), то матеріалу про його корупційні діяння назбиралося чимало. І 16 лютого 1940 р. Штрайхера звільнили з усіх посад, крім редакторської. Тут він іще був потрібен нацистам, бо "остаточно вирішити єврейське питання" вони ще не встигли…

Судний день

Втекти від правосуддя після розгрому Третього Рейху редакторові "Дер Штюрмера" не вдалося. У жовтні 1945 р. Юліус Штрайхер опинився на лаві підсудних Міжнародного військового трибуналу, який засідав у Нюрнбергу, де ще не так давно він був першою особою. Американський психолог Густав Гілберт, який брав участь у роботі трибуналу, тестуючи розумові й психічні здібності обвинувачених, згадував про перше враження від знайомства зі Штрайхером: "Авторитет Штрайхера в середовищі інших воєнних злочинців загрозливо наближався до нуля. Його нечистоплотне, збочене єство позначилося і на результатах психологічного тестування — коефіцієнт інтелекту (IQ) був одним з найнижчих. Навіть його адвокат висловлював думку, що одержимість антисеміта, найімовірніше, є продуктом хворої психіки". Але психіатрична експертиза у складі лікарів Деле (Франція), Краснушкіна (СРСР) і Шредера (США) виснувала, що, попри наявність нав'язливої ідеї, Штрайхер таки осудний.

Штрайхер_1
Штрайхер (праворуч, дивиться в камеру) обідає в тюремній їдальні. 1945–1946 рр.

У своїй книжці "Нюрнберзький щоденник" Гілберт згадує, що колишній редактор "Дер Штюрмера" називав себе експертом у "єврейському питанні" і загалом фахівцем з антропології (у розмові з автором книжки він добалакався до того, що заявив про "негритянську кров" Гіммлера). Разом із тим він уперто відкидав звинувачення у пропаганді геноциду, стверджуючи, що був проти вбивств, а все, що писав про євреїв, брав з Талмуду. Однак трибунал чимдалі знаходив більше й більше доказів його злочинів. Виступаючи 29 квітня 1946 р. з промовою на свій захист, Штрайхер викручувався як міг. Визнавши, що знав про акції винищення євреїв, він, проте, стверджував, що, мовляв, не вірив у їх жорстокість. Визнавши, що відповідав за всі випуски "Дер Штюрмера", зокрема й ті, де йшлося про ритуальні вбивства, які нібито здійснювали євреї, на звинувачення у руйнуванні синагог відповідав, що робив це з суто архітектурних міркувань. Та й узагалі, мовляв, не закликав винищувати євреїв у буквальному сенсі.

Втім, на представників обвинувачення це не вплинуло. 1 жовтня 1946 р. трибунал визнав його винним у злочинах проти людяності і засудив до смертної кари через повішення. Вирок було виконано. Але методи, якими діяв нацистський "антисеміт №1", як бачимо, у Росії — "країні переможного телевізора" — існують і досі. І застосовують їх проти інших народів планети — тільки в сучаснішій обгортці. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво