Проблема вибору напрямку - Історія - dt.ua

Проблема вибору напрямку

11 жовтня, 2013, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 11 жовтня-18 жовтня

Європа давно зіткнулася з особливостями російського впливу і протистояла йому своїми традиціями, інституціями, де закоренився закон і право особи. В цьому є велика притягальна сила, проти якої військова мало важить.

 В історії найчастіше "обирають" попутний вітер. Рідше обирають дальшу перспективу, розгадуючи своє призначення.

Україна пам'ятає дві фатальні угоди. Перша — угода з Росією у 1654 році. Ніхто не читав її тексту і не бачив підписів. Але після угоди відчули чужинецький режим, потім поступове запровадження кріпосного рабства.

Друга угода — створення Cоюзу ССР 1922 року. Ніхто не бачив тексту угоди і не бачив підписів. Просто повідомлення з'явилося в московській пресі. Усі відчули жорсткий окупаційний режим, а в 1929 р. — запровадження кріпацького рабства, нечуваного в історії.

Комуністичний режим не змінив природи людини, але розмив її моральні підвалини, на яких трималася гідність особи. І та пошесть зіпсуття пішла по всій землі.

Європа давно зіткнулася з особливостями російського впливу і протистояла йому своїми традиціями, інституціями, де закоренився закон і право особи. В цьому є велика притягальна сила, проти якої військова сила мало важить.

Україна стоїть на межі між Росією і Заходом, який спрощено сприймав імперські поняття про "південь Росії". Однак навіть на рівні туристських вражень відчувається, що то зовсім інший народ — навіть після стандартизації комуністичним катком. Як писав Гоголь — "зовсім інша натура, яку Провидіння наділило зовсім іншою історією".

Нині історія поставила останню в світі імперію у всій її наготі і невизначеності, без міфів. Україна стоїть перед вибором, хоча вибір незалежності 1 грудня 1991р. і той історичний референдум був по суті вибором західного напряму. Він був закамуфльованим совєтською риторикою з національним забарвленням і заплутаний зусиллями старої номенклатури, що залишилася при владі. Їм було б легше повертатися назад, ніж прокладати дорогу в новому напрямі.

Дорогу прокладають молоді, сміливі й самовідданні. Саме такі, яких КГБ винищувало з перших кроків.

Десовєтизація йде на рівні риторики і не зачіпає корисливо-матеріалістичного способу мислення. Спроби заснування християнсько-демократичної партії європейського типу зводились до використання бренду. Навіть заміна символів тоталітаризму зупинилася під впливом Росії, де все стоїть на старих місцях. Звідти ж йдуть нові ініціативи будувати пам'ятники засновникам кріпосництва Катерині ІІ і Сталіну…

А тим часом західний вектор Україна, в принципі, обрала ще в часи Хрещення Київської Руси і в часи козацького лицарства.

Європейський вибір — це вибір вартостей.

В українській мові слово вартості дещо відрізняється від слова цінності, бо з тим останнім більш пов'язані матеріяльні цінності.

Коли говорять Європейський вибір, то здебільше мають на увазі політичну орієнтованість і матеріяльний достаток.

Насправді ж за тим поняттям стоїть вибір засадничих вартостей — вибір свободи, прав людини, закону, права.

Куди втікав від царя Івана Грозного князь Андрій Курбський? На Захід.

Куди втікав від свого батька Петра І його син царевич Олексій? На Захід.

Куди втікали від того ж царя сподвижники гетьмана Мазепи? На Захід.

Де рятувалися дисиденти, щоб уникнути ГУЛАГу? На Заході.

А куди втікала донька Сталіна? А син Хрущова?..

Перелік можна продовжити, але уточнимо, що всі ці люди в пошуках свободи і права зробили Європейський вибір.

Чи значило це, що в Росії не було ні свободи, ні права?

Якась свобода і якийсь закон і тут був, бо ж мільйони людей тут жили…

Але щось не пригадується, хто із Заходу втікав до Росії і знаходив тут захист.

Річ у тому, що на Заході ще від часів Римського права закон був жорстокий, але один для всіх.

У Російській імперії, чи то до революції, чи після, закон до певних осіб "не застосовували", а застосовували, і суворо, тільки до ворогів або до тих, хто критикував владу.

Так само і дозована свобода: комусь вона була "вольготною", а для більшості була свободою раба.

Тому-то говорили про Московію і Росію як країну рабства і чужинці, і самі росіяни. І колись, і говорять тепер.

І втеча на Захід стає масовою.

А тим часом застереження поета звучить актуально і досі:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра.

Але так само актуально звучить і його поклик:

Коли ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом.

А діждемось-таки колись!

Отже, йдеться тут про вибір вартості — свободи і закону. Йдеться про запровадження людського ладу у своїй країні. Про повернення людині гідності ГОСПОДАРЯ.

Не всі люди в Україні розуміли Шевченка і не всі приймають його слова сьогодні.

Для декого тепліше в тій звичайній атмосфері, до якої вони пристосувалися. Влаштовувати справи по блату чи за хабарі легше. Виконувати обов'язок важче, ніж відбріхуватись. Дотримуватись закону важче, ніж обминати закон.

Але молодь втікає від тих рабських умов у чужий світ, де треба тяжко працювати, проте є порядок. Для людської душі дуже потрібний лад.

Західний світ далекий від ідеалу. Він різний. Свобода там часто межує з розпустою. Демократія часом карикатурна. Лібералізм межує з безпринципністю. І люди там теж різні.

Але коли ми говоримо про вартості, то маємо на увазі щось глибше, що закоренилося в серцях, у свідомості, в звичках людей.

Говоримо про норми. Правові і моральні норми карбувалися віками. "Нагадаємо велику і просту істину, — пише Ортега-і-Гасет, — що людина передусім і більш за все спадкоємець. І саме це, а не щось інше, докорінно відрізняє її від тварини. Тільки ж усвідомити себе спадкоємцем — значить осягти історичну свідомість".

У тому розумінні Європейська Спільнота є об'єднанням зовсім різних народів, які бережуть обличчя, свою історичну пам'ять, а єднаються на ґрунті спільних економічних і політичних інтересів.

Тварини, у яких є протилежні бажання, нападають одне на одного. Щось подібне було і у вождів у
ХХ столітті. Європа в муках робила висновки.

"При зустрічі протилежних бажань людина звертається до моральних вимог справедливості і любові. В них міститься найцінніша умова запровадження миру між людьми для закладення спільної дружби і братерства". Коли ці слова писав український філософ ХІХ ст. Памфил Юркевич, він не натякав на Російську імперію, яка більше думала про розширення своїх кордонів. Послідовник Канта, він обґрунтовував християнський принцип миротворчості, бо саме в ньому закладені творчі потенції.

"Людина відчуває моральний потяг до людини як для того, щоб від її слова і її думки сприймати внутрішнє збудження, живити і виховувати ними свою душу, так і для того, щоб своєю чергою відкрити їй свою душу, свої бажання, радості і страждання. Тут ми маємо так зване почуття людяності, яке дає нашому роду вище значення серед інших одушевлених істот нашого світу і яке ображається виявом усякого ворожого ставленням однієї людини до іншої".

На тлі історії закритого суспільства, будованого на теорії класової боротьби, ті слова сьогодні опритомнюють і накреслюють іншу альтернативу — щирості, одвертості, співчуття, породжені справжньою релігійністю, для якої все добре не тільки добре і плідне, але й священне. Людина має бути гідною свого Творця.

В нинішній ліберальній Європі такі слова не в моді. Але саме вони зрошували той ґрунт, на якому формувалися правові й культурні інституції, що творять обличчя Заходу.

Зрештою, і за нашої пам'яті там було і є кому нагадувати абетку нашої культури, в основі якої лежать духовні вартості.

"Поняття вартості, — пише філософ Третгован, — пов'язане з поняттям обов'язку… Нам притаманна вартість, бо ми отримуємо її від джерела вартості. Це — те, що я для початку можу підвести під поняття Бога. Ми знаємо, що Він дає нам вартість. Ось чому вимога вдосконалення, що стоїть перед нами, — це абсолютна не обумовлена вимога".

Однак не забуваймо, що і в Україні, і на Заході більшість людей черпає усю цю мудрість не з філософських книг, а просто з катехизму, який згадує Страх Божий як початок усякої премудрості. Зауважимо при цьому, що логічні аргументи тільки вчать, а виховує і тягне за собою добрий вчитель, добрий приклад.

В тому розумінні різниця між Україною і Заходом невелика. Часом потяг до релігії в українців навіть більший, ніж на Заході. Різниця є саме у вихованні обов'язку, тобто в дотриманні слова і дотриманні принципів. Чотири покоління проходили школу партійності, яка ставила понад усе партійну вигоду і уневажнювала всякі принципи, що суперечили корисності. А тим часом обов'язок — це імператив, що діє всупереч корисності. Звідси і твердий закон, який виконується всупереч резонам вигоди.

Моральний релятивізм комуністичного виховання фактично розмивав підвалини виховання особистості. А відтак і сама особа практично була уневажнена, тобто використовувалась як знаряддя. Людина може бути метою і не може бути засобом. Цей кантівський постулат по суті є основою прав людини.

Совєтські вожді формально визнавали і навіть підписували "Декларацію прав людини і громадянина", ухвалену 10 грудня 1948 р. ООН. Але на практиці судили людей, які посилалися на права людини.

При такому поводженні з людиною у неї вироблялося пристосовництво і найвища його форма — кар'єризм, що не визнавав моральних заборон. Саме з цим нині маємо справу, коли говоримо про корупцію, недієвість законів та відсутність права.

Водночас за 20 років обличчя країни змінилося. Прірва між Україною і Заходом стирається. В умовах свободи зростає творча енергія людей. "Часи змінюються і нас змінюють", — говорить латинське прислів'я. Людина повертається обличчям до забутої істини: духовні вартості і традиції стають визначальними в житті суспільства, яке прагне повернути собі почуття гідності і самоповаги.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво