Про -філів і -фобів

Поділитися
Камінь спотикання для дискутантів, звісно, колишня назва - Єлисаветград, яка залишається надзвичайно привабливою для частини мешканців міста. Хоча краєзнавці стверджують, що перші поселення біля фортеці святої Єлизавети називалися Поділ, а офіційно місто отримало ймення Єлисаветград фактично після знищення Запорозької Січі, все ж частина інтелігенції вперто транслює суспільству, що обласний центр має повернути собі тільки цю назву.

Громадські слухання "Нове ім'я столиці степового краю" зчинили чималого галасу в місті і стали ще одним кроком у процесі декомунізації обласного центру. Один зі старійшин місцевого краєзнавства Юрій Матівос слушно зауважує, що у відповідні закони годилося б додати й слово "деколонізація". Ще кілька років тому він звертався з такою пропозицією до кількох народних депутатів, але її, на жаль, не почули. Хоча й таке формулювання навряд чи допомогло б уникнути пристрастей, які вирують навколо майбутньої назви обласного центру.

Слід зазначити, що перейменування вулиць не викликає таких емоцій. Очевидно тому, що топонімічна комісія, керуючись принципом краєзнавчоцентризму, намагається враховувати і пропозиції мешканців. Таким чином вона формує на затвердження сесії міської ради список нових назв вулиць, у яких відбито і українську історію, і регіональні особливості, не забуто й новітніх героїв, котрі віддали свої життя за Вітчизну уже в наші дні.

Назва ж міста залишається лінією протистояння, навколо якої пристрасті тільки нагнітаються.

"Не треба соромитися імперського!"

Камінь спотикання для дискутантів, звісно, колишня назва - Єлисаветград, яка залишається надзвичайно привабливою для частини мешканців міста. Хоча краєзнавці стверджують, що перші поселення біля фортеці святої Єлизавети називалися Поділ, а офіційно місто отримало ймення Єлисаветград фактично після знищення Запорозької Січі, все ж частина інтелігенції вперто транслює суспільству, що обласний центр має повернути собі тільки цю назву.

Їхні опоненти, вбачаючи в ній, та й у всій тодішній політиці Росії, імперські потуги (саме з фортеці святої Єлизавети були відправлені загони, які знищували Січ), пропонують обрати для міста українську назву.

Прихильники Єлисаветграда, під впливом антиросійських настроїв, викликаних агресією Кремля, певний час не пропагували активно свою позицію, навіть у соцмережах не мали тієї підтримки, якої, вочевидь, очікували. Але напередодні громадських слухань вони скликали двоє засідань, які мали чималий резонанс. Він виник саме тому, що організатори цих заходів, з одного боку, намагалися приховати від широкої спільноти місце і час зборів, з іншого - мусили якось сповістити про них своїх однодумців, і з'ясувалося, що тут не обійтися без соцмереж. Ну, а там уже приховати щось важко, тож на круглий стіл прихильників Єлисаветграда потрапили таки дехто з опонентів і журналісти. Серед аргументів, які звучали під час цього засідання, не було нічого нового: свята Єлизавета має бути покровителькою міста, вулиці теж слід називати іменами святих, це - наша історія, від якої не слід відмовлятися, цариця не була ворогом України, любила українця Розумовського і багато доброго зробила для нас.

Музейний працівник Олена Класова договорилася аж до того, що перший храм міста, мовляв, належав до Київської митрополії, а це має свідчити про лояльність до України тодішньої еліти і містян. Але ж вона мусила б знати, що Київська митрополія ще майже за сто років до того фактично втратила самостійність, підступом і підкупом була передана Москві і лише формально зберігала свою назву та окремішність.

Зібрання прихильників Єлисаветграда демонструвало войовниче незнання історії краю і, головне, агресивне небажання її знати. Та це не дивина, щоб привернути увагу загалу. Її привернуло відео, на якому ведуча круглого столу Еліна Мароко намагалася виштовхати із залу представника добровольчого загону "Правий сектор", який спробував довести присутнім, що вони своїми діями закликають у місто "русскій мір". Усе це дуже скидалося на ще свіжу в пам'яті затятість комуністів і старших людей, які вперто, всупереч будь-яким посиланням на факти минулого, твердили, що їхня історія - Кіровоград, і її в жодному разі змінювати не можна.

На засідання почесних громадян міста, скликане головою правління Кіровоградського відділення Спілки підприємців і промисловців Євгеном Бахмачем, опоненти не потрапили, тож тут було все статечно й тихо, хоча за рівнем аргументації - ще гірше. Наприклад, колишній директор заводу (п'ятеро з восьми учасників розмови - глибокі пенсіонери) Віктор Желтобрюх, після тривалої мовчанки, ніби прокинувшись зі сну, запитав:

- А що, є якісь інші варіанти назви міста?

Це при тому що публічна дискусія триває вже не один місяць! А архітектор Віталій Кривенко чомусь заявив, що з поверненням назви Єлисаветград відродиться і Кропивницький (один із запропонованих варіантів назви міста). Чому він має відродитися і як - загадка. Тут відверто й недвозначно прозвучав заклик: "Не слід соромитись імперського!"

І, хоча засідання тривало спокійно, закінчилось воно доволі агресивним запевненням Євгена Бахмача: "Ми примусимо їх (очевидно, народних депутатів. - С.О.) прийняти наше рішення! Примусимо, нікуди вони не подінуться!" При цьому і він, і інші промовці запевняли, що більшість містян підтримують назву Єлисаветград, посилаючись при цьому на результати опитування, представлені громадськості кандидатом соціологічних наук Едуардом Клюєнком. За його даними, 40% кіровоградців схиляються до повернення назви Єлисаветград. І це не дивно, оскільки значна частина містян ніколи не дивились і навіть не намагалися глянути на минуле краю українськими очима.

"Чуда не буде, якщо ми самі не змінимось…"

Прихильники української назви (а їх пропонується кілька) якраз намагалися акцентувати увагу загалу на фактах української історії краю, скликавши на початку літа всеукраїнську науково-практичну конференцію "Перейменувальні процеси у топоніміці як ціннісний вибір українського суспільства".

Ініціювали її проведення обласна організація Всеукраїнського товариства "Просвіта" і громадська організація "Спільна дія" під егідою Українського інституту національної пам'яті, Інституту української археографії та джерелознавства імені М.Грушевського НАН України, Кіровоградського державного педагогічного університету імені В.Винниченка. Підтримала проведення конференції та долучилася до її організації і Кіровоградська міська рада.

Слід одразу зазначити, що конференція викликала неочікувано великий інтерес і серед активної громади міста, і серед науковців та громадських діячів інших регіонів України. До Кіровограда завітали науковці з Києва, Одеси, Запоріжжя, Дніпропетровська, Тернополя, Ніжина, Артемівська. Серед них і досить відомі: Володимир В'ятрович, Тарас Чухліб, Володимир Панченко, Віктор Брехуненко, Володимир Петрук, Анатолій Пивовар. Під час роботи конференції працювали дві секції: "Упорядкування топонімічного ландшафту в контексті процесів декомунізації" та "Історико-етнологічні, географічні й соціокультурні аспекти процесів перейменування".

З багатьох цікавих та змістовних виступів хочеться вирізнити кілька основоположних моментів. "Ми дивуємося, що злочини влади на Майдані чи факти масштабної корупції не засуджені, їм досі не дано належної правової оцінки. Очевидно, це наслідок того, що історичні злочини Російської імперії в Україні не засуджені остаточно" (Володимир В'ятрович). "Фортеця була побудована на захоплених в українського народу землях" (Тарас Чухліб). "ГУЛАГ, Соловки - це продовження Маніфесту Комуністичної партії, декомунізація передбачає повернення людині відчуття власника, зміни системи стосунків держави і людини, відхід від уніфікації, повернення національної пам'яті, декомунізація - це неминуче дерусифікація, Кіровоград і Єлисаветград - це одне й те саме" (Володимир Панченко).

Не повторюючи з десяток варіантів, які звучали раніше, слід зауважити, що конференція свою увагу значною мірою зосередила на періоді козацької доби, її особливостях на теренах нашого краю. Узагальнене враження таке: після розпаду СРСР і зникнення заборон на роботу з архівними документами перед нами виразніше постав найближчий шар історії - будівництво фортеці, заснування міста, розвиток його в часи Російської імперії. Ця сторінка, більш-менш осмислена й досліджена, відходить тепер на другий план, наближаючи до нас козацьку добу. І, хоча звучали застереження, що її не варто ідеалізувати і що ми шукаємо нову назву не лише для міста, а й для області (Анатолій Пивовар), на багатьох справило враження, що на деяких західноєвропейських мапах давніх часів поселення на територіях, де тепер розміщене наше місто, позначене як Інгулгород (Віктор Брехуненко). У сучасній інтерпретації - Інгульськ.

Чомусь на маргінесах конференції опинилася доповідь кандидата історичних наук Володимира Петрука, який єдиний запропонував загалові заглянути у глибший шар нашого минулого - часи скіфів-орачів, коли наші степи були ареною світової історії. Варіанти назв, які стосуються цього періоду, так само мають бути обговорені, проаналізовані й донесені до масової свідомості мешканців краю.

Прихильники назви Єлисаветград зневажливо називають промовців на конференції псевдонауковцями, а їхні виступи - проплаченими. Ці дві основні позиції і зіштовхнулися під час громадських слухань. Серед українських назв промовці відстоювали також - Златопіль, Кропивницький, Козацький, Благомир, Ексампей… Слухання не прийшли до спільного рішення, а це означає, що проводитиметься опитування, на яке міська рада вже виділила 600 тис. грн. Правда, для нього немає регламентуючих документів: ЦВК заборонила проводити опитування разом із місцевими виборами. Тож як це відбуватиметься, поки що невідомо.

І хоча, як зазначив ректор Кіровоградського педагогічного університету Олег Семенюк, навряд чи можна знайти таку назву, яка б влаштувала всіх, хочеться вірити, що до дня Свободи і Гідності наше місто матиме нову українську назву. Та, щоб здійснилося це сподівання, висловлене В.В'ятровичем, і науковцям, і активістам, і всій громаді ще слід чимало попрацювати. Очевидно, єлисаветофілам і єлисаветофобам треба не пристрасті розпалювати, а шукати точки дотику і взаєморозуміння, адже, як слушно зауважив під час слухань єпископ УПЦ КП отець Марк, ніяка свята не принесе нам чуда, поки ми самі не почнемо змінюватися і поводитися по-християнськи.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі