Посол грузинської культури Георгій Наморадзе

ЯК СТАЛІНСЬКА СИСТЕМА ЛАМАЛА "БІЙЦІВ ЛІТЕРАТУРНОГО ФРОНТУ"

Культурним зближенням український і грузинський народи значною мірою зобов'язані подвижникам, які, всупереч логіці подій, багато чого досягли, залишаючись при цьому в тіні. Автор студентських нотаток - "листів з Києва", адресованих читачам Тифліса, редактор і перекладач, організатор творчих зустрічей Георгій Наморадзе належить до цієї чудової плеяди.

Він народився 14 жовтня 1882 р. у родині диякона в Горі, що стало згодом відоме як місце народження Йосипа Джугашвілі. Вулиця і школа, де минуло дитинство обох, спів у хорі - ось, мабуть, і все, що пов'язувало цих хлопців. І захоплення соціалістичними ідеями не зробило їх друзями...

У Тифліській семінарії, до якої він вступив навчатися після духовного училища, відзначився організацією бунту й авторством гострого вірша на педагогів "Служебнико", за що був відрахований у 1901 р. Атестат отримав у Бакинській семінарії через кілька років.

Друзі в Україні з'явилися в Георгія ще 1907 р., коли він намагався здобути вищу медичну освіту в Київському університеті. Був заарештований за участь у революційному русі й невдовзі залишив Україну. Повернувся сюди він уже в 1915 р. як професійний революціонер, у "послужному списку" якого значилися заслання та чотири роки каторжних робіт. У січні 1917 р. його заарештували в Києві за антивоєнну агітацію, але лютнева революція звільнила Георгія. Тоді події в житті Наморадзе чергувалися з калейдоскопічною швидкістю: старший лікар, завідувач медчастини 1-го Київського резервного комуністичного полку, арешт денікінською контррозвідкою, визволення, вступ у КП(б)У за рекомендацією Олександра Шумського, Петра Любченка та Василя Блакитного...

Після війни революційні заслуги дозволили йому займатися справою, до якої лежала душа. Переїхавши в Харків 1924 р., Георгій узявся за обов'язки літературного редактора в республіканському видавництві. Робота у Держвидаві дала можливість познайомитися з письменниками та працівниками столичних видавництв. Харківський групком письменників, головою якого обрали Наморадзе, налічував 250 осіб!

До самоліквідації у 1934 р. групком займався організаційними питаннями літературного життя столиці. У 1927 р. Харків відвідала представницька група письменників Грузії. Маститих поетів і прозаїків, таких як Михайло Джавахішвілі та Демна Шенгелая, і зовсім юних обдарувань харків'яни приймали в літературному Будинку ім. Василя Блакитного. Саме ця зустріч послужила імпульсом до подальшого живого спілкування людей.

У 1929 р. Харків познайомився з постановками театрів Коте Марджанова (Марджанішвілі) і Сандро Ахметелі, через рік Тбілісі відвідав "Березіль" Леся Курбаса. У перекладі українською мовою побачили світ твори Карло Каладзе і Михайла Джавахішвілі. Оперу "Абесалом і Етері" презентував харків'янам композитор Захарій Паліашвілі.

Контакти важили дуже багато. У 1927 р. газети, що висвітлювали харківський судовий процес у справі грузинських меншовиків, формували в читача насторожене, а то й відверто вороже ставлення до грузинської колонії. Іншого роду прагненнями керувався Наморадзе. Навесні 1936 р. він передав у Харківський театр російської драми текст п'єси Вакелі "Шаміль", перекладав з грузинської українською мовою. У Харкові вийшло друком до 25 книжок, перекладених Наморадзе! У 1933 р., за дорученням Держвидаву Грузії, він спільно з працівниками Українського інституту ім. Шевченка підготував видання "Кобзаря" грузинською мовою; склав енциклопедичні статті про Грузію, грузинсько-український словник…

1930-ті роки в Україні були відзначені поворотом внутрішньої політики у бік посилення боротьби "з національним ухилом у галузі літератури та мистецтва". Працівники НКВС змагалися в розкритті міфічних змов у середовищі письменників. Десяток яскравих талантів, що проявилися у 1920-тих роках і називали себе "бійцями письменницького фронту", на сторінках "обвинувальних висновків" перетворились на "петлюрівців". Були репресовані й загинули Сергій Пилипенко, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Василь Штангей, Микола Куліш...

У 1936 р. слідчі матеріали "на націоналістів" об'єднували в групові справи, аби представити їх як "розгалужену мережу, що діяла на всій території Союзу РСР". Роль "змички грузинських і українських націоналістів у Харкові" чекісти відвели Георгієві Наморадзе, колишньому секретареві ЦВК СРСР Авелю Єнукідзе і юрисконсультові Костянтину Цагарелі (Цагареїшвілі), який у 1918-1920-х рр. був віце-консулом Грузії в Україні.

Опівдні 28 вересня 1936 р. у квартиру Георгія увійшов чоловік. Господареві було запропоновано з'явитися в обком партії, де нібито вирішувалося питання поновлення його у ВКП(б). Виключений роком раніше з формулюванням "за темне минуле та зв'язок з контрреволюціонером князем Ерістовим у 1913 році", Наморадзе подав апеляцію в ЦК і додав до неї довідку "про ліберальні погляди безземельного князя". Незнайомець запропонував підвезти, - лікарі вже не перший день тримали Георгія Андрійовича на постільному режимі. Смисл хитрощів став зрозумілий у НКВС...

Слідчого цікавили зв'язки Наморадзе, зокрема дружба з Єнукідзе. Після допиту слідчий відпустив Георгія додому, взявши з нього обіцянку з'явитися наступного дня. 29 вересня став днем його арешту. Опергрупа НКВС провела у квартирі обшук. Не знайшовши прямих доказів, працівники вилучили книжки "заборонених авторів", яких удосталь зберігалося на редакторських полицях. Праці політиків і державних діячів Бухаріна, Зинов'єва сусідили з книжками українських письменників Винниченка, Вишні, Хоткевича, творами Каутського, Плеханова.

Слідчому залишалося покладатися на "царицю доказів", але зізнання від Наморадзе він не отримав. За спогадами екс-заарештованого, допит упродовж трьох місяців відбувався за одним і тим самим сценарієм: підслідного вводили в кабінет таємно-політичного відділу, і працівники НКВС Лисицький та Замков вимагали показань про антирадянську діяльність.

У січні 1937 р. Наморадзе перевели в Лук'янівську в'язницю в Києві, де його допитували працівники центрального апарату НКВС УРСР. День у день посилювався тиск слідства, розширювалося коло запитань. Наморадзе допоміг досвід редактора: він виявив розбіжності з власними відповідями, записаними слідчим у вигідній обвинуваченню формі. Допитуваний відмовився від підпису і власноруч переписав протокол.

У Дмитрівській в'язниці, куди його етапували в червні 1937 р, оголосили рішення особливої наради НКВС - 8 років тюремного ув'язнення. З в'язниці, а пізніше з табору Наморадзе розсилав листи в судові інстанції з проханням звільнення. Але тільки в лютому 1945 р. він звільнився з Темниковського табору і виїхав у Грузію. Й на історичній батьківщині поняття свободи було для нього відносним. Георгій влаштувався працювати в радгосп, у 1949 р. отримав місце шкільного вчителя в селі Сартичала. Про те, як його любили учні, свідчать десятки фотографій сімейного альбому. Шансів отримати бажану реабілітацію за життя Сталіна не було жодних.

У червні 1950 р. слідча справа Г.А. Наморадзе-Нарідзе була затребувана з Харкова апаратом МДБ ГРСР. Висновок, затверджений першим заступником міністра держбезпеки Грузії І.Нібладзе, велів утриматися від арешту, зважаючи на похилий вік Наморадзе, але взяти його в оперативну розробку. У заяві про реабілітацію 72-річний чоловік писав, що за 10 років на волі він витерпів значно більше принижень "у ролі морально прокаженого", ніж за 8 років ув'язнення.

Прискорило перегляд справи клопотання українських друзів. У листі, адресованому в прокуратуру КВО, Павло Тичина характеризував Георгія Наморадзе як чесного й сумлінного трудівника, з яким їх пов'язувала багатолітня творча дружба. "Коли я почав вивчати твори другого за силою і значенням після Шота Руставелі поета Грузії Давида Гурамішвілі - Наморадзе дістав мені історію грузинської літератури Олександра Хаханова. Коли ми, письменники, задумали перекласти твори Гурамішвілі українською мовою, - Наморадзе зробив підрядний переклад віршів".

У вересні 1956 р. трибунал Київського військового округу реабілітував Г.А. Наморадзе-Нарідзе. Близький друг Петро Панч допоміг із членством у Спілці письменників, стараннями Павла Тичини Георгій отримав "хрущовку" у Тбілісі, а 15 жовтня 1960 р. у Києві колеги урочисто відзначили 60-річний ювілей творчої діяльності літератора. Письменник брав активну участь у підготовці книжкової серії до Декади української літератури в Грузії восени 1964 р. Наступного року Георгія Наморадзе не стало.