Пошуковий рух України: як урятувати пам'ять від мародерів? - Історія - dt.ua

Пошуковий рух України: як урятувати пам'ять від мародерів?

26 квітня, 2013, 18:00 Роздрукувати Випуск №16, 26 квітня-17 травня

За кордоном пошукову роботу розглядають як фундамент для побудови державної ідеології, патріотичного виховання молоді, комунікації з ветеранами та членами їхніх сімей, родичами загиблих. Що ж до ставлення держави, то їхній рівень пошуково-меморіальної роботи для України поки що недосяжний.

Щороку з наближенням травневого свята — Дня Перемоги — знову оживає пам'ять про Велику війну. Ми згадуємо про те, як важливо віддати всю теплоту й увагу небагатьом іще живим ветеранам. Але чи може бути повага до майбутнього країни, яка не шанує пам'яті? Напередодні 68-ї річниці Перемоги уперше в Україні відбулася Міжнародна конференція пошуково-меморіального руху, що увиразнила серйозні проблеми в цій сфері. Учасники конференції наголосили: указ президента "Про заходи у зв'язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років" у частині пошукової роботи по суті провалено. І звернулися до керівництва країни з пропозицією ухвалити нарешті закон, який регламентує пошукову роботу, щоб захистити останки загиблих воїнів від знищення та розгарбування "чорними археологами".

Об'єднання зусиль

29—31 березня 2013 р. у Києві вперше відбулася міжнародна конференція "Пам'ять жива!". У ній узяли участь одні з найавторитетніших пошуковців Росії і Білорусі: Ігор Івлєв — укладач Всеросійської електронної Книги пам'яті, творець найпопулярнішого сайта пошукового руху soldat.ru; Олександр Конопльов — керівник Всеросійського інформаційно-пошукового центру "Отечество" (сайт glory.rin.ru); відомий білоруський пошуковець Петро Піцко. Брали участь також десятки українських пошуковців з різних регіонів — від Ужгорода до Донецька.

Організаторами конференції виступили Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам'яті жертв війни і політичних репресій і Всеукраїнське громадське об'єднання пошукових організацій "Союз "Народна пам'ять". Від імені уряду перед учасниками виступив віце-прем'єр О.Вілкул. 

За статусом нічого серйознішого в Україні ще не проводилося. Ця конференція вперше систематизувала проблеми пошуковців і сформувала програму дій.

Міжнародний досвід і ставлення держави

Конференція показала істотну різницю між ставленням держави і суспільства до пошукової роботи в Україні порівняно з Росією і Білоруссю. На жаль, це порівняння — не на користь України.

Питання увічнення пам'яті полеглих у Росії і Білорусі тримають на контролі особисто президенти. Наприклад, у березні 2013 р. Путін зустрівся з провідними російськими пошуковцями, активістам вручили державні нагороди, а саму зустріч широко висвітлювали ЗМІ.

Лідери сусідніх країн чудово розуміють, що для ветеранів і для всіх, для кого пам'ять про війну свята, важливе не тільки матеріальне забезпечення. Адже пам'ять — це не просто парад
9 травня і фільм про війну на ТБ, а насамперед конкретна робота держави, яка підтверджує ділом, що ніхто не забутий і ніщо не забуте. Країна, яка намагається зберегти доглянутими могили загиблих і пам'ять про своїх захисників, викликає повагу.

З далекосхідних регіонів РФ щороку школярі і студенти їдуть на розкопки на місця боїв у європейську частину країни. Якість роботи школярів і студентів, звичайно, не дуже висока. Але, провівши два тижні в пошуковому таборі, діти на все життя запам'ятають цей своєрідний урок історії. В Україні ентузіасти-пошуковці також залучають молодь до робіт у всіх областях — але масштаби непорівнянні.

До слова, якщо порівняти рівень уваги та фінансування пошукової роботи і військових поховань у Росії, Німеччині, США, то журитися доведеться вже росіянам. Народний союз Німеччини з догляду за військовими похованнями існує з 1919 р. і фінансується всіма федеральними землями, тож німецькі військові кладовища в усьому світі утримуються в зразковому порядку. Безгоспних німецьких військових кладовищ немає, і кістки німецьких солдатів не валяються по численних полях. З 1995 р. на території України Народний союз ФРН ідентифікував 141 тис. німецьких могил, і всі виявлені останки встановлено поіменно. Завдяки повноцінному фінансуванню німецькі останки на землі переможців розшукують та ідентифікують не групи ентузіастів, а спеціалізовані підприємства, оснащені технікою і фахівцями.

За кордоном пошукову роботу розглядають як фундамент для побудови державної ідеології, патріотичного виховання молоді, комунікації з ветеранами та членами їхніх сімей, родичами загиблих. Що ж до ставлення держави, то їхній рівень пошуково-меморіальної роботи для України поки що недосяжний.

Нездійсненний указ

Усього в п'яти областях України — Івано-Франківській, Волинській, Дніпропетровській, Миколаївській та Одеській — виділяється бодай якесь, досить скромне, бюджетне фінансування на пошукову роботу. У Севастополі за 20 років не виділялося нічого, а в 2013 р. пошуковцям дали аж 20 тис. грн (при цьому втричі скоротили фінансування музею Севастопольської оборони!), хоча околиці міста-героя — це суцільна братська могила десятків тисяч безіменних захисників… В інших регіонах — узагалі ні копійки. Загальний річний бюджет Державної міжвідомчої комісії — 1,5 млн грн на рік, просто мізерні кошти. 19 жовтня 2012 р. президент Віктор Янукович підписав указ "Про заходи у зв'язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років". У ньому закладено багато слушних завдань для ветеранів і пошукової роботи, але... проблем три. По-перше, відсутній системний підхід держави до організації цієї роботи, немає закону про пошукову роботу і не прописано конкретних програм. По-друге, немає фінансування. По-третє, ніхто не контролює виконання указу.

Втім, пошуковцям на конференції насамперед ішлося аж ніяк не про гроші.

Ніхто не забутий? Якби ж то...

Учасники конференції "Пам'ять жива!" констатували, що, порівняно із сусідніми країнами, в Україні пошуково-меморіальна робота повністю поза системною увагою держави. Немає контролю за ідентифікацією та перепохованням останків загиблих воїнів, немає нормативної бази для проведення пошукових робіт і фіксації результатів.

Є вісім принципових запитань, на які жоден державний діяч в Україні, на свій сором, не може дати відповіді. Скільки військових поховань є на території України і де вони розташовані? Скільки останків перепоховано пошуковими загонами за роки незалежності? Хто і як здійснює ідентифікацію останків, що їх знаходять під час пошукових робіт? Хто контролює, щоб пошукові роботи велися не для прикриття комерційних розкопок військового антикваріату, а саме для перепоховання останків? Хто відповідає за неконтрольовані рейди мародерів? Як, нарешті, знайти своїх близьких, загиблих або зниклих у роки війни? Як ідентифікувати загиблих? І, нарешті, найскандальніше: що саме ховають у трунах при незліченних перепохованнях, які під 9 травня, а нерідко під вибори та піар-акції замовляють деяким пошуковцям-бізнесменам, — останки солдат, кістки тварин чи цеглу? На жаль, ніхто
з представників держави в Україні за такі питання не відповідає і їх виконання не контролює.

Системність має починатися зі створення єдиної інформаційної бази. У Росії, по-перше, держава оцифрувала Центральний архів Міноборони та списки загиблих. Коштом бюджету створено сайт Об'єднаної бази даних загиблих військовослужбовців "Меморіал", що дає змогу отримати довідку про долю кожного загиблого військовослужбовця. По-друге, І.Івлєв веде активну роботу з оцифрування Книги пам'яті всіх країн СНД. Створено Всеросійську електронну книгу пам'яті, яка об'єднує напрацьовану в радянський час інформацію ветеранських організацій. Це дозволяє вже докладніше звірити дані архіву з післявоєнними системами обліку. По-третє, у Татарстані під керівництвом О.Конопльова відкрито Всеросійський інформаційний центр "Отечество", який систематизує інформацію всієї пошукової роботи, включаючи поточну, і всі заходи щодо поховань та увічнення пам'яті. Такий системний підхід дає змогу усунути архівні неточності та різночитання, уникнути дублювання інформації про воїнів, які значаться в різних облікових записах як загиблі й зниклі безвісти, і точніше ідентифікувати останки загиблих завдяки швидкому доступу до інформаційно-аналітичних матеріалів архівів.

У Росії створено єдину інформаційну базу військових поховань, що забезпечує точний контроль за станом поховань на рівні держави. Нічого цього в Україні немає.

Не менш нагальне питання про обов'язкову участь держави в контролі за пошуковою роботою. У міністерствах оборони РФ і РБ створено управління з увічнення пам'яті загиблих, а також спеціальні пошукові батальйони, які направляють своїх фахівців на розкопки, що їх проводять пошукові загони та громадські організації. Таким чином, представники держави контролюють: по-перше, цільове призначення робіт, щоб вони не перетворилися на пошук предметів для перепродажу під виглядом пошуку останків солдатів; по-друге, порядок проведення пошуку, точну документацію про виявлення та перепоховання останків; по-третє, ідентифікацію останків із допомогою всіх ресурсів і лабораторних досліджень; по-четверте, передачу державі предметів, які становлять історичну цінність; по-п'яте, викопування та утилізацію вибухонебезпечних предметів на місцях боїв.

Рятуємо пам'ять від мародерів

Учасники конференції "Пам'ять жива!" констатували основну проблему — пошуково-меморіальна робота в Україні на системному рівні відсутня. Тому пошуковці під егідою міжвідомчої комісії подали пропозиції до законопроекту "Про проведення пошуку та впорядкування поховань жертв війн і політичних репресій та увічнення їхньої пам'яті". Цей новий закон Мінрегіон розробляє вже вісім місяців, але до сесійної зали він усе ніяк не дійде — у депутатів Верховної Ради інші пріоритети...

До чого призводить відсутність закону? Наприклад, у березні цього року більшість органів влади заблокували видачу дозволів на проведення пошукових робіт. Отримати всі погодження ентузіастам дуже складно. А от мародери працюють цілком привільно без жодних дозволів. Як відомо, цей бізнес в Україні процвітає — ділки з металошукачами на полях боїв перекопують останки, вибивають золоті коронки, збирають і перепродують бойову зброю, особисті речі солдатів, а особливо цінні екземпляри збувають колекціонерам. Кістки при цьому розкидають, а смертні жетони знищують.

Подивіться оголошення в Інтернеті. Усе, що запропоновано до продажу мародери знаходять з допомогою міношукачів. Але кому належали ці предмети? Яка доля останків? Гендлярі на форумах про це — ні словом, ні натяком. Пошуковці сподіваються: якщо не до 9 травня, то бодай до 22 червня 2013 р. Верховна Рада України ухвалить розроблений з участю громадськості законопроект і тим самим зробить конкретний внесок у збереження пам'яті про полеглих солдатів, у їх захист від мародерів.

Учасники конференції звернулися також до президента України з пропозицією створити Координаційну раду з увічнення пам'яті жертв війни і репресій при главі держави. А також внести зміни до постанови Кабміну "Про затвердження Комплексної програми пошуку та впорядкування поховань жертв війни і репресій" і перевірити якість її виконання відповідними державними органами.

Через два роки ми відзначатимемо 70-річчя Великої Перемоги. Чи будуть живі ветерани? Дай Боже! Але як ми, суспільство, та обрані нами правителі відзвітуємо перед своєю совістю, якщо і через 70 років плюватимемо на останки полеглих героїв? Коли до пам'яті байдужі ми — так само швидко зітреться пам'ять і про нас...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №10, 16 березня-22 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво