Олексій Русько — ректор Київського університету на зламі епох - Історія - dt.ua

Олексій Русько — ректор Київського університету на зламі епох

11 жовтня, 16:48 Роздрукувати Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня

Життєпис ректора Київського Шевченківського університету Олексія Микитовича Руська — важлива сторінка історії освіти в Україні.

Він став наймолодшим ректором за всю історію вишу, наймолодшим ректором на теренах тогочасного СРСР, довівши своєю діяльністю, що молодий вік, енергія, розум, організаторський талант, вміння формувати колектив і очолювати його є великими перевагами керівника. 

Олексій Русько народився 17 березня 1906 р. в Білостоці на теренах сучасної Польщі в родині залізничника. Закінчив початкову школу при вагоноремонтному депо, і з 13 років почав працювати на залізниці. Потім було навчання у київському Вищому інституті народної освіти ім. М.Драгоманова (з 1926 р. — Київський інститут народної освіти (КІНО). Олексій Русько навчався на хімічному факультеті КІНО, а після його реорганізації до 1932 р. був студентом Київського хіміко-технологічного інституту Викладав хімію у Київському державному педагогічному інституті ім. О.Горького, в якому обіймав посади декана факультету і заступника директора, в.о. директора.

Молодого керівника помітили. У квітні 1938 р. після того, як з 1934 по 1938 рр. на посаді ректора Київського університету побуло п'ять ректорів (Р.Левік став жертвою політичного процесу над "Всеукраїнським троцькістським центром", М.Кушнарьов переведений до Москви, Ф.Зюльков й І.Давидов стали жертвами репресій, М.Чупіс звільнився сам і переїхав працювати до Харкова, аби уникнути репресій) новим ректором КДУ став 32-річний Олексій Микитович Русько. Перебування на чолі своєї Альма Матер стало роками найбільших випробувань і досягнень. Новому керівникові було доручено провадження роботи, спрямованої на присвоєння університету імені Тараса Шевченка. У листопаді 1938 р. в університеті створили Шевченківський комітет на чолі з О.Руськом і секретарем — філологом М.Русанівським. У березні 1939 р. колектив КДУ офіційно порушив перед радянським урядом клопотання про присвоєння університету імені Тараса Шевченка. 5 березня 1939 р. вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння імені Т.Г.Шевченка Київському державному університету. О.Русько усвідомлював важливість того, щоб колишній Університет Святого Володимира здобув ім'я Тараса Шевченка — великого і вільнолюбного українця.

З ініціативи нового ректора 1939 р. Всесоюзний комітет у справах вищої школи затвердив статут КДУ. Тепер університет мав основний закон, за яким і звіряв діяльність. Тут визначалися права університету та його обов'язки, прописувалося керівництво університету ректором, визначалася особиста відповідальність ректора за навчальний процес, підготовку фахівців, наукову діяльність. Саме з 1939 р., попри складну політичну ситуацію в Україні, репресії й переслідування національно свідомої інтелігенції, починається зростання ефективності роботи. Ректор тримав на особистому контролі навчальний процес. Показовим у часи ректорства Руська стало розширення співпраці з іншими університетами. Університетська база зростала. Зокрема у 1940 р. почала працювати наукова бібліотека КДУ (нині має ім'я М.Максимовича). Того ж року спорудили новий навчальний корпус, в якому розмістилися філологічний та історичний факультети. Було обладнано кабінети фонетики, економічний, криміналістики. Проте проблеми з приміщеннями залишалися, і кілька факультетів працювали у другу зміну. У 1939–1940 рр. у розпорядженні університету було 10 гуртожитків, де могли проживати 574 студенти, хоча мешкало значно більше. Університет працював у режимі жорсткої економії. О.Русько видав наказ про заощадження електроенергії.

У 1940–1941 рр. кількість університетських аспірантів у порівнянні з попередніми роками зросла майже вдвічі — до 207 осіб. Утверджується споконвічна університетська практика, коли професори готували собі зміну, співпрацюючи з аспірантами у плані науковому і викладацькому. 

Активізувалася діяльність наукового студентського товариства, в середовищі якого формувалися майбутні аспіранти і викладачі. У 1940 р. у ньому брало участь 800 студентів. Працювали 54 фахові гуртки, у складі яких було близько 750 студентів. Цього ж року почав працювати перший студентський самодіяльний театр, проведено першу студентську наукову конференцію. Фактично напередодні Другої світової війни КДУ випускав щороку 400–450 фахівців. До прикладу, випуск 1940 р. становив 457 осіб. Зокрема 106 біологів, 83 філологи, 70 юристів, 67 істориків, 40 математиків і фізиків, 34 геологи, 32 географи, 14 хіміків, 11 лінгвістів. На цей час КДУ — провідний виш України, один з найбільших на теренах тогочасного СРСР. У КДУ ім. Т.Шевченко тоді працювало дев'ять факультетів, на яких навчалося близько 4000 студентів, працювало 300 викладачів, серед яких багато відомих учених. Ім'я ректора КДУ було знаним і шанованим в освітніх і наукових колах.

Русько
Картина з Галереї ректорів КНУ ім. Т.Г.Шевченка

Колосальним випробуванням для Шевченківського університету стала Друга світова війна. У липні 1941 р., коли німецькі війська наближалися до Києва, викладачі, аспіранти, студенти, співробітники університету брали активну участь у будівництві протитанкових траншей, інших оборонних споруд навколо столиці України. Багато викладачів і студентів пішли до народного ополчення. Студенти університету брали учать у боях за місто, які розгорнулися в районі Голосіївського лісу. Потім була евакуація університету на чолі з О.Руськом до Казахстану — до міста Кзил-Орда. Сюди виїхав кістяк викладачів і студентів. На базі Київського і Харківського університетів у лютому 1942 р. було створено Об'єднаний український державний університет на чолі з О.Руськом. На його плечі лягла колосальна робота і відповідальність — зберегти кадровий потенціал двох університетів, а водночас продовжувати навчальний процес і наукову діяльність. Він читав лекції з хімії. В евакуації працювало шість факультетів, зокрема філологічний, історичний, юридичний, хімічний, біологічний, фізико-математичний. Більшість викладачів були з КДУ, зокрема професори А.Введенський, М.Воскобойніков, Г.Костюк, С.Ландкоф, М.Гершонов, О.Астряб, доценти М.Грищенко, Ю.Білан та інші. На початку роботи університету в евакуації тут навчалося близько 330 студентів, переважно з КДУ. Також почали зараховувати евакуйованих студентів з інших вишів. О.Русько намагався створити найбільший університет в евакуації. І він це зробив. У часи евакуації було здійснено два випуски фахівців і загалом видано дипломи 147 особам. Професорсько-викладацький склад вів як навчальну, так і наукову роботу. Зокрема, філолог А.Іщук написав тут свою монографію про Лесю Українку. Наукові студії провадили також професори Г.Костюк, О.Астряб, М.Гершонов, С.Ландкоф та ін.

6 листопада 1943 р. Київ було визволено від фашистів. Під час відступу вони підірвали і спалили головний корпус КДУ, де перебували до війни адміністрація вишу, шість факультетів, лабораторії, бібліотечні фонди на 1 млн 300 тис. томів, архів історичних документів, 10 музеїв... Було знищено музичні інструменти, навчальне й канцелярське обладнання, їдальню, дитячий садок, гараж. Також зруйнували студентські гуртожитки на вулицях Тарасівській, Басейній, Червоноармійській. Вціліли тільки гуманітарний і хімічний корпуси університету, хоч і були дуже пошкоджені. Після визволення Києва почалася колосальна робота з відновлення університету. О. Русько був одним із перших, хто увійшов до зруйнованого Червоного корпусу університету. Розпочався ремонт навчальних приміщень; формувалася університетська бібліотека, тривав ремонт гуртожитків. Університет відроджувався з руїн. Зі старого складу студентів 2–4 курсів продовжили навчатися в Києві
275 осіб. Було проведено і новий набір студентів. З 1 лютого 1944 р. почали навчання 350 студентів першого курсу. Загалом на той час навчалося 670 студентів. Працювало шість факультетів: філологічний, історичний, хімічний, біологічний, фізико-математичний, геолого-географічний; тривала науково-дослідна робота. Вчена рада затвердила план наукової роботи. У 1944 р. відновилася робота аспірантури. Відродження університету відбувалось у складні часи, коли продовжувалися авіаційні нальоти на Київ, приміщення не опалювалися, катастрофічно не вистачало книг, зошитів, були постійні перебої з постачанням продовольства, заробітна плата співробітникам фактично не виплачувалася. Проте колектив трудився на благо своєї Альма Матер.

Згадують про такі особисті якості Руська, як доступність і демократичність. Кожен викладач і студент міг поспілкуватися з ним. Він наполягав на тому, щоб завідувачі кафедр рівно та об'єктивно ставилися до всіх викладачів. Категорично не толерував суб'єктивізму, того, що нині називають булінгом. Боровся з цим. Саме завдяки Руську багато викладачів і студентів було врятовано від репресій. Він зберіг університет в евакуації й відродив його після повернення. КДУ ім. Т.Шевченка знову впевнено виходить на провідні позиції в галузі освіти.

У 1944 р. О.Руська було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Це була його заслуга як керівника і лідера — збереження людей і фондів Київського і Харківського університетів у складних умовах війни. У червні 1944 р. Руська було призначено заступником комісара освіти УРСР. Але він не поривав з Альма Матер, продовжуючи читати лекції з хімії в університеті. 1948 року Русько захистив кандидатську дисертацію, активізував свою наукову роботу. У 1957 р. його було обрано членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР. 1958 року призначено на посаду директора Науково-дослідного інституту педагогіки України, який він очолював до смерті в 1964 році. Похований на Байковому цвинтарі.

Біографія Олексія Руська — це сторінка до біографії Шевченківського університету, який у жовтні 2019-го відзначає 185 років від часу свого заснування. Многая і благая літа, Альма Матер!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Олена Мельник Олена Мельник 12 жовтня, 13:19 Те, що КДУ надали ім'я Тараса Шевченка, було помилкою. На всіх факультетах, крім філологічного, навчання велося переважно російською мовою. А починаючи з 1970-х років, діти з простих сімей узагалі не могли потрапити в цей університет, особливо на престижні факультети. Тільки для блатних. Списки вступників затверджувалися в міністерстві вищої освіти та ЦК КПУ. Наші історики цю тему чомусь зовсім не досліджують. згоден 2 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво