Незламний Явір: життя і доля Леоніда Ларжевського - Історія - dt.ua

Незламний "Явір": життя і доля Леоніда Ларжевського

3 липня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 3 липня-10 липня

Одне з найбільш хибних уявлень про історію та сучасний стан українського національно-визвольного руху полягає в тому, що нібито борці за волю і долю України — це виключно україномовні "западенці", які ненавидять усе російське... А тим часом патріоти живуть і в інших регіонах країни і розмовляють іншими мовами, і на їхній жертовності це аж ніяк не позначається. Історія Леоніда Ларжевського, російськомовного керівника бандерівців у Криму, зв'язкового з російським антирадянським підпіллям в Умані, — найкраще цьому підтвердження.

 

Одне з найбільш хибних уявлень про історію та сучасний стан українського національно-визвольного руху полягає в тому, що нібито борці за волю і долю України — це виключно україномовні "западенці", які ненавидять усе російське... А тим часом патріоти живуть і в інших регіонах країни і розмовляють іншими мовами, і на їхній жертовності це аж ніяк не позначається.

Історія Леоніда Ларжевського, російськомовного керівника бандерівців у Криму, зв'язкового з російським антирадянським підпіллям в Умані, — найкраще цьому підтвердження.

Сім'я, дитинство, війна

Майбутній націоналіст з'явився на світ 1918 року в тоді російськомовному місті Новомиргород Херсонської губернії (нині — Кіровоградська область). Батько, Федосій Іванович, до революції працював машиністом на залізниці в Одесі й Санкт-Петербурзі. Звільнившись з роботи, він придбав клаптик землі, зайнявся сільським господарством і навіть досяг певних успіхів. Але це капіталовкладення виявилося трагічним: у лютому 1930 року сім'ю Ларжевських із чотирма дітьми розкуркулили й вислали до Архангельської губернії. Лише через п'ять років їм дозволили повернутися на рідну землю, до — о злий жарт долі! — міста Новоархангельська.

Та лихо не забуло дороги до хати Ларжевських: 1938 року Федосія Івановича заарештували. Подальша його доля залишилася для сім'ї невідомою. Побоюючись нових переслідувань, Ларжевські переїхали до Умані, де оселилися поблизу знаменитого парку "Софіївка". Тоді ж Леонід вступив до Дніпропетровського гірничого інституту.

У цьому місті його застала німецько-радянська війна. Ухилившись від призову до Червоної армії, молодший Ларжевський залишився в окупованому Дніпропетровську. Саме в цей час на Наддніпрянщину прибули перші похідні групи ОУН.

Ларжевському були близькі їхні ідеї. У жовтні 1941 р., на пропозицію референтки пропаганди Південного крайового проводу ОУН Катерини Мешко ("Ольги"), він погодився виготовляти націоналістичні листівки й розповсюджувати їх серед студентів. Водночас, за її ж рекомендацією, Леонід протягом кількох місяців відвідував курси для керівних ланок ОУН. 2 лютого 1942 р. Ларжевський у присутності обласного провідника "Тараса" присягнув на вірність ОУН. Відтоді він і став підпільником "Явором".

Шлях "Явора"

У березні того ж року в Новоархангельську Леонід завербував до ОУН колишнього петлюрівця Івана Шухліна і студента Харківського університету Віктора Вишомського, а в серпні почав працювати із заступником Уманського окружного проводу ОУН "Петром".

На початку вересня 1942 р. "Явора" викликали до Дніпропетровська. За завданням заступника керівника Південного проводу Петра Дужого ("Арсена") Ларжевський переклав українською мовою листівку всеросійської білогвардійської організації "Національно-трудовий союз нового покоління". Згодом працював над текстом відозви "Казакам Дона!".

Наприкінці вересня "Явір" поступив у підпорядкування референта служби безпеки Південного проводу "Граба-Грабовського". Першим його завданням було визволити з в'язниці окружного провідника Степана Макуха ("Романа"). Допомогти в цьому мав начальник тюремного караулу, який співпрацював з ОУН.

Проте операція провалилася: у жовтні 1942 р. поліцаї виявили в свого колеги таємну записку від ОУН і заарештували його разом із Ларжевським.

Леоніда доправили у 4-й політичний відділ української допоміжної поліції СД Дніпропетровська, де під час допитів слідчий Лазаренко безуспішно намагався дізнатися від затриманого про його зв'язки з ОУН. 

Через два місяці в'язня передали Дніпропетровському гестапо, а в січні 1943 р. відправили до місцевого концтабору. Невдовзі табір розформували, і Ларжевського перевели до Ірпеня. За збігом обставин "Явір" зустрів там "Романа". За кілька днів до них від Південного проводу під виглядом родички приїхала передати харчі підпільниця "Маруся", яка налагодила їм зв'язок із "Грабом". За його сприяння ув'язнених оунівців перевели в бригаду, що працювала на будівництві за межами концтабору.

Наприкінці липня 1943 р. "Явір" і "Роман" втекли з-під варти. В умовленому місці, неподалік будівельного майданчика, на них чекав вантажний автомобіль. Ним утікачі дісталися Знам'янки, що на Кіровоградщині, де в помешканні місцевої вчительки була конспіративна квартира ОУН.

Наступного дня до них навідався "Граб". Він запропонував Ларжевському очолити СБ Київської області, однак той відмовився, сказавши, що не знає Києва і не має знайомих у місцевому підпіллі. Після цього "Граб" зажадав від обох підпільників у десятиденний термін подати детальний звіт про їхнє перебування в ув'язненні.

У призначений день "Явір" і "Роман" перепливли човном Дніпро і пішки дісталися Дніпропетровська. На кладовищі у передмісті Чечелівка Ларжевський знову зустрівся з "Грабом". Трамваєм приїхали на квартиру (в районі вокзалу) місцевої жительки Ревко. Наступна зустріч із "Грабом" відбулася поблизу Севастопольського кладовища. Він повідомив, що "Явора" призначено керівником Кримського обласного проводу ОУН. У Ларжевського було три дні, щоб ознайомитися зі звітами про воєнну й економічну ситуацію в Криму, а також із національним питанням на півострові. Новою квартирою для "Явора" на цей час став будинок оунівця "Байди" на вулиці Чкалова.

28 серпня 1943 р. на конспіративну квартиру прибув очільник Південного крайового проводу ОУН Василь Кук ("Юрій Леміш"). Спочатку він провів із присутніми коротку бесіду загальнополітичного характеру, зазначивши, що Крим цікавить ОУН передовсім у військово-стратегічному плані як майбутній плацдарм самостійної України на Чорному морі.

Коли "Байда" вийшов, Кук майже пошепки повідомив: "Сьогодні ви їдете в Крим. Вас зустріне "Ольга", документами забезпечить "Граб". І додав, що у зв'язку зі швидким наступом Червоної армії та загрозою оточення німців у Криму "Явір" має бути готовий евакуювати з півострова учасників підпілля ОУН. Якщо ж не вийде, то "розгорнути роботу в нових умовах". Детальний інструктаж Ларжевський мав отримати відразу після прибуття на півострів від керівниці ОУН Криму та своєї давньої знайомої — Катерини Мешко.

Документи на ім'я таємного агента Київської кримінальної поліції Івана Дубенка Леонідові вручив "Граб". За легендою, він нібито отримав тритижневу відпустку, щоб розшукати в Криму свою сестру. Ларжевського забезпечили посвідченням для проїзду залізницею, револьвером і двома тисячами карбованців.

На карті Леонідові показали шлях до конспіративної квартири Володимира Шарафана ("Усача"). Діставшись туди, він повинен був назвати пароль "Сич" і почути у відповідь "Слава". Катерині Мешко Ларжевський віз залізничний квиток до Дніпропетровська і три тисячі карбованців. Крім того, "Граб" доручив організувати в Криму обласну референтуру СБ — її завданням було з'ясувати причини провалу осередку ОУН у Джанкої та забезпечити захист підпілля від німецької агентури.

Василь Кук наказав Ларжевському встановити зв'язок з кримськотатарським підпіллям і спробувати сформувати з ним спільну організацію, яка мала би власні бойові загони. Іншими завданнями було встановити в Криму зв'язок з білогвардійськими організаціями, довідатися про плани турків щодо півострова, про їхнє ставлення до українського національного підпілля і, за можливості, — заслати своїх агентів до загонів червоних партизан, які діяли в гірській місцевості.

На Крим!

Того ж дня, 28 серпня 1943 р., о 23:00 Ларжевський виїхав поїздом з Дніпропетровська до Сімферополя. У вагоні він познайомився з водієм німецької військової частини, який прямував до Феодосії. Той добре знав Сімферополь і допоміг швидко знайти потрібний будинок.

Прибувши опівночі за вказаною адресою, Леонід передав "Ользі" "грипс" (таємну записку) від "Юрка" і там-таки познайомився з "Усачем.

Мешко призначила зустріч наступного дня. Зранку підпільники прибули в район трамвайного депо. Там, на вулиці Бітакській, неподалік річки Салгир, була інша конспіративна квартира. Її господар Єрофій Колісниченко, зустрівши гостей, відразу пішов на роботу, і оунівці мали змогу вільно обговорити "організаційні питання". Ларжевський коротко поінформував "Ольгу" про справи у Південному проводі.

Наступного дня на квартиру Колісниченка прибув "Усач". З ним провели "політичний семінар", пояснивши, що в майбутньому планують перевести його на посаду політичного референта однієї зі східних областей України. Там-таки відбулася зустріч із Григорієм Волощуком ("Грицем"), який привіз список з шістдесяти членів Сімферопольського осередку ОУН. Він кожному дав коротку характеристику, бо вважав, що з метою конспірації немає потреби знайомитися з усіма особисто.

За два тижні "Ольга" з "Усачем" виїхали до Дніпропетровська, а Ларжевський залишився за головного. З перших днів його спіткала низка проблем. Виявилося, що організаційно мережа не була розбудована, а спиралася практично на активну роботу 5–6 осіб. Тож для розширення підпілля потрібен був час і допомога досвідчених кадрів з України.

Ларжевський вирішив запровадити в обласному проводі систему референтур. Для цього призначив "Гриця" організаційним референтом, "Усача" — політичним, "Івана" — шефом СБ, а "Роберта" — референтом пропаганди.

Невдовзі "Грицеві" вдалося завербувати до осередку ОУН перекладача медичної частини німецької армії та співробітника воєнізованої організації "Веркдінст".

Протягом жовтня 1943 р. "Іван" розслідував причини провалу осередку ОУН у Джанкої і з'ясував, що це сталося через донос у гестапо місцевих білогвардійців-утікачів з фронту.

З допомогою "Роберта" Ларжевський намагався налагодити масовий друк оунівських відозв "Населению Крыма!", однак через брак фахівців від типографського способу змушені були відмовитися.

Близько сорока листівок виготовила на друкарській машинці підпільниця "Ніна". Крім того, було випущено кілька десятків відозв до кримських татар російською мовою — за їх розповсюдження відповідали "Іван" і "Роберт". Підпільна література зберігалася в будинку механіка Сімферопольської МТС Михайла Коробаня ("Петра").

Завдяки "Іванові", який мав зв'язки в СД, вдалося купити для потреб підпілля два пістолети, дев'ять гранат і автомат. Також, за завданням Ларжевського, "Іван" встановив зв'язок з капітаном німецької армії — колишнім білогвардійцем Гаврилісом, який прибув до Криму з Софії. Пізніше це знайомство стане Леонідові в пригоді.

У зв'язку зі швидким наступом Червоної армії Ларжевському довелося відмовитися від засилання своїх агентів до загонів червоних партизанів. Серед небагатьох симпатиків ОУН, які мали стосунок до радянського підпілля, була завербована ще "Ольгою" особиста секретарка командира Феодосійського партизанського загону Івана Мокроуса — "Катя". Її сім'ю постійно навідували оунівці.

Кілька місцевих жителів, які співпрацювали з червоними партизанами, підтримували водночас зв'язок із "Грицем"; він характеризував їх як "не ворожих до ОУН".

Виконуючи завдання референта СБ "Граба", Ларжевський намагався звільнити ув'язненого німцями першого очільника ОУН у Криму Степана Теслю. За отриманими обласним проводом даними, він перебував у в'язниці СД в Євпаторії, але всі спроби виявилися невдалими.

Спільний фронт

На початку листопада 1943 р., за кілька днів до початку блокади Криму радянськими військами, Ларжевський залізницею виїхав до Умані разом з оунівцями "Грицем" і Василем Чмигою ("Моряком"). Решті підпільників було рекомендовано виїхати в Україну окремо. Залишитися схотів лише співробітник СД "Іван", який був упевнений, що його евакуюють з півострова літаком разом із німецьким шефом.

За п'ять днів подорожі Ларжевський дістався Умані. Відпочивши добу, він зв'язався з крайовим провідником "Юрком" і отримав від нього завдання написати детальний звіт про перебування в Криму. Там Ларжевський дізнався, що за завданням ОУН його брат Іван вступив до всеросійської підпільної організації "Національно-трудовий союз нового покоління". Вдалося це випадково — завдяки німецькому ревізору Оттаві, який винаймав у них квартиру і мав зв'язки серед емігрантських організацій Європи.

За кілька днів сам "Явір" за завданням "Юрка" повинен був під виглядом росіянина вступити до уманського осередку цієї організації, тоді ж таки він отримав документи на ім'я Леоніда Бєляєва. Імені Ларжевський вирішив не змінювати, бо за ним його знало багато людей в Умані, а прізвище запозичив від свого університетського приятеля з Дніпропетровська. Головними завданнями "Бєляєва" було вивідати політичну програму організації, її структуру, склад керівництва, методи діяльності, ставлення до ОУН та перспективи залучення до спільної антирадянської боротьби.

На час виконання завдання будь-який зв'язок з ОУН Ларжевський мав припинити. За необхідності вийти на нього міг лише особисто "Юрко".

У середині грудня 1943 р., завдяки посередництву брата, "Бєляєв" познайомився з керівником уманського осередку "Нового покоління" Борисом Олексійовичем (імовірно, Борисом Смисловським). Розповів йому, що, перебуваючи в Криму, належав до підпільної монархічної організації "петровців" і підтримував зв'язок із Гаврилісом, який постачав його нелегальною літературою. Почуте здивувало Бориса: мовляв, він нещодавно прибув з Воронежа, знає про осередки "білогвардійців" у Ростові-на-Дону, Миколаєві й інших містах, проте про їхню роботу в Криму нічого досі не чув.

Наступного разу вони домовилися зустрітися в будинку Бориса на вулиці Дворянській. Під час півгодинної бесіди "Бєляєв" повідомив, що осередків їхньої організації в Криму вже точно немає. Наприкінці Борис поцікавився, як у "Бєляєва" з грішми, забезпечив його літературою і доручив підшуковувати для організації нових людей.

Про результати зустрічі Ларжевський доповів "Юркові", і той наказав продовжувати операцію, попросивши Бориса знайти "Бєляєву" документи для легалізації. Південний провід планував направити Ларжевського на з'їзд учасників Союзу нового покоління за кордон.

Через три дні наступна зустріч відбулася у будинку Ларжевського. Борис цікавився, що Леонідові відомо про осередок ОУН в Умані. На запитання Ларжевського, як ставиться "Нове покоління" до українського націоналістичного підпілля, Борис відповів, що його ображає називання росіян "москалями" в оунівській літературі. Український націоналізм він вважав штучним і посилався на русинів Закарпаття, які не розрізняли росіян і українців. У цьому Ларжевський погодився з Борисом, заявивши, що українці і росіяни в Криму також нічим не відрізняються. Стосовно прагнення ОУН створити самостійну Україну, Борис зазначив, що "Нове покоління" не має нічого проти, однак це питання має бути вирішене на всенародному референдумі. Насамкінець Борис дав Леонідові чисті бланки документів для легалізації.

Про результати бесіди Ларжевський того ж дня поінформував "Юрка". Той запропонував йому залучити до "Нового покоління" ще кількох російськомовних оунівців, зокрема підпільника Олексія Губаря ("Запорожця").

Також "Юрко" повідомив, що планує домовитися з Борисом про спільну антирадянську боротьбу. За попереднім планом, усі осередки Союзу нового покоління, які діяли в Україні, повинні були підпорядкуватися Проводу ОУН — для цього він мав змінити назву на "Провід Української національно-революційної організації". У свою чергу, осередки ОУН на території Росії мали підпорядкуватися російській національно-революційній організації. Однак досягти домовленості не вдалося: за тиждень Бориса заарештували німці, а "Юрко" напередодні вступу радянських військ до Умані в березні 1944 р. виїхав в Західну Україну. Ларжевський "заліг на дно".

Між двома вогнями

У вересні 1944 р. "Явора" схопили агенти Уманського міськвідділу НКДБ. Під час арешту Ларжевський намагався застрелити з револьвера бодай когось із нападників, але не встиг.

На допиті "Явір" видавав себе за рядового учасника ОУН. Аби "спокутувати" свою провину перед "радянською Батьківщиною", він зобов'язався допомагати у виявлені учасників антирадянського підпілля. Як пізніше свідчив сам Ларжевський, "даючи таку обіцянку, я не вірив, що органи НКДБ мене пробачать і подарують життя". Після ретельних перевірок у Києві і центральному апараті НКДБ, Ларжевський упевнився, що йому не довіряють.

Прибувши за завданням НКДБ до Дніпропетровська, він через свою двоюрідну сестру Ольгу Василенко, яка жила на вулиці Володарського, зв'язався з членом Південного проводу Юхимом Макаренком ("Петром"). Упродовж п'яти днів Ларжевський розповів йому всі деталі свого завдання як таємного співробітника НКДБ, показав видану гранату і зізнався, що на допитах виказав Петра Шаруду, який дезінформував чекістів.

Макаренко слухав "Явора" спокійно, та останнє зізнання його розлютило. Ларжевський заявив, що, аби реабілітуватися перед ОУН, готовий на все — навіть застрелитися. Якщо ж ні, то на знак відданості підпіллю запропонував вбити капітана НКДБ, який координував його роботу. Обговоривши цю ідею, обидва дійшли висновку, що на той момент теракт міг лише зашкодити роботі ОУН у східних областях України.

За завданням "Петра" Ларжевський дезінформував НКДБ, що нібито вони домовилися зустрітися на краю лісу поблизу залізничної станції Фундукліївка Кіровоградської області, насправді ж зустріч мала відбутися біля
с. Янівка на тій же Кіровоградщині. Завданням підпільників було відвідати конспіративні квартири і перенести в інше місце склади зі зброєю. Також вони планували відправити місцеву оунівку Антоніну Коваленко в Західну Україну для тіснішого зв'язку з Проводом ОУН і щоб "оживити роботу підпілля ОУН у східних областях України".

Проте в умовлений день "Петро" не з'явився, і занепокоєний Ларжевський негайно повернувся до Дніпропетровська. Від Марії Скеть він дізнався, що "Петро" вночі 18 квітня 1945 р. все ж таки прибув на станцію Амур і намагався виїхати. Несподівано оунівця затримав міліціонер транспортного відділення. Не маючи іншого виходу, "Петро" застрелив його і зник. "Явір" удруге "заліг на дно".

19 вересня 1945 р., коли Ларжевський виходив  на зв'язок із "Запорожцем", його знову схопили співробітники НКДБ. Під час арешту підпільник намагався застрелити солдата, який його тримав, але бельгійський пістолет дав осічку. Вирватися "Яворові" не вдалося.

Епілог

Ларжевського доправили до Сімферополя, де в січні—березні 1946 р. заарештували ще чотирьох учасників кримського бандерівського підпілля. На допитах у слідчого молодшого лейтенанта Попсуя "Явір" побував 25 разів, не рахуючи очних ставок.

Слідство тривало до 19 червня того ж року. Центральним пунктом звинувачення стала належність Ларжевського до керівництва ОУН у Криму, але, оскільки прямої "антирадянської діяльності" на півострові він не вів, вирок був відносно м'який — 10 років ув'язнення.

Покарання "Явір" відбував у Магаданській області, де, вийшовши на волю, і залишився жити. Судимість з Леоніда Ларжевського знято 1960 року, після чого його сліди губляться.

Життя і доля незламного "Явора" — виклик не лише двом тоталітарним системам минулого століття, а й сучасним стереотипам про український національно-визвольний рух. Усупереч міфам, що їх поширювала радянська і продовжує поширювати російська пропаганда, "бандерівець" — не означає "західняк", "фашист" і "русофоб". Леонід Ларжевський походив з Центральної України, на Галичині ніколи не був, однаково вміло співпрацював з кримськотатарським і російським підпіллям і, потрапивши до рук держбезпеки, не здався без бою. Його історія — це найяскравіша ілюстрація тези, що Україну можуть любити жителі всіх її земель, а також приклад для наслідування нинішніми борцями за волю.

 
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво