Нестаріючий глосарій - Історія - dt.ua

Нестаріючий глосарій

13 грудня, 2013, 18:15 Роздрукувати Випуск №47, 13 грудня-20 грудня

Книжка В.Туркевича від першої до останньої сторінки переконує в тому, що це "не словникові холодини" (П.Тичина), які зітерлися з пам'яті народної, а жива матерія для відродження нашої духовності. 

Саме цим незнайомим мені досі словом найдоречніше буде назвати тлумачний словник Василя Туркевича "Малознані українські історичні терміни, слова та словосполучення" (Київ, Видавнича група "Сучасність", 2013 р.). Я віднайшов його на сторінці зазначеного видання: "Глосарій — словник до давнього тексту, що пояснює маловідомі або застарілі слова". Як уточнює автор, до малознаної української лексичної групи він увів також іншомовні слова, здебільшого грецькі, тюркські, польські, латинські й турецькі, які використовувалися в давньоруських і козацьких літописах, офіційних документах і в українській літературі ХVI–XIX століть.

На жаль, з якої мови походить саме слово "глосарій", для мене залишилося загадкою. Зазирнув в Інтернет: глоса — з давньогрецької слово. Напевне, тлумачну базу словника надалі слід поглиблювати й розширювати. Сподіваємося, В.Туркевич продовжить цю роботу, адже щодо багатьох з-поміж майже двох тисяч лексем, поданих у виданні, в читачів постануть цілком доречні запитання.

Звернімо увагу на деякі з них. Подаючи назви давніх державних утворень на території України: Антія, Аратанія, Аранта й інші, автор наводить узагальнене пояснення: "одна з найдавніших назв України". А тим часом хотілося б знати й те, як називалися наші протопредки. Іще пояснення: "Дана — у дохристиянській слов'янській міфології вічно юна богиня життя". Не маю жодних заперечень проти тієї симпатичної богині. Але в книжках, написаних знавцями давньої історії, доводилося читати, що слово "дана" — походить із санскриту, найдавнішої мови людства, що виникла у Подніпров'ї, і означає воно — вода. Деякі джерела наводять таку історію: задовго до Мойсеєвого племені люди з Подніпров'я заселили територію сучасної Палестини, залишивши там не один слід по собі — наприклад, у назві біблійної річки Ордана, що перекладається із санскриту як вода оріїв.

Така історична деталь наочно показує, якої животворної енергетики додають нам слова прадавньої мови рідної землі, що збереглися протягом тисячоліть. У пропонованому словнику — чимало назв грошових одиниць багатьох держав у різні епохи. Звичайно, найперше нас цікавить "гривня (а) — нагрудна прикраса; срібний злиток вагою 409,5 г, який був основною грошовою одиницею Київської Русі; лічильно-грошова одиниця в Польщі у XVI–XVII століть, яка дорівнювала 48 грошам". Дуже вичерпне тлумачення.

Гадаю, для багатьох читачів стане несподіваним відкриттям той факт, що поляки запозичили в нас назву для своєї грошової одиниці. Віддаючи належне плідним дослідницьким пошукам В.Туркевича, трохи додамо до його пояснення: гривня — також грошова одиниця Української Народної Республіки і незалежної України. Пригадую, як на початку свого президентства В.Ющенко обурювався: мовляв, "копійка — то частина рубля", тож гривні вона не родичка, і слід, мовляв, замінити її шагом. Звертаю на це увагу, щоб не лише дорікнути Ющенкові, який не виправив прикрої помилки своїх "попередників", а й процитувати зі словника: "шаг — назва дрібної монети (дві коп.), яка в другій половині XVII — і на початку XVIII ст. була поширена на українських землях". Треба було б наголосити, що саме шагом мала би називатися й 1/100 сучасної української гривні.

Книжка В.Туркевича від першої до останньої сторінки переконує в тому, що це "не словникові холодини" (П.Тичина), які зітерлися з пам'яті народної, а жива матерія для відродження нашої духовності. Адже поряд із забутими бачимо багато активно вживаних слів, значення яких здебільшого не знаємо. Цікаво, що це стосується й слів, які стали прізвищами. Наприклад: "гайдай, гайдар — пастух (вівчар) овечих отар", "балога — шульга", "книш — білий хліб", "кучма — наруга, лихо; розкуйовджене волосся; висока татарська бараняча шапка, вороняче гніздо" тощо.

А скільки музики й поезії доносять із вічності народні назви місяців року: кожне слово — то повноцінна й неповторна метафора. Ось деякі з дванадцяти: летень — давньоруська назва третього місяця весни — травня (ще — цветень), грудень — давньоруська назва другого місяця осені — жовтня, він же — грядник (ще — кастричнік), зарев — давньоруська назва третього місяця літа — серпня (ще — зорничник, жнивень).

Праця В.Туркевича заслуговує, щоб її назвати подвижницькою, адже він — не теоретик-мовознавець, а практик — майстер слова, журналіст, письменник. Тому мотивацією до створення словника стала щоденна чорнова редакторська робота над матеріалами до редагованих ним упродовж чверті століття часописів "Київська старовина", "Пам'ять століть", "Український церковно-історичний журнал", "Духовні студії". Журналіст і редактор змушений був постійно вдаватися до інтерпретації слів давньої лексики. Сам собою склався реєстр малознаних українських історизмів, який із роками перетворився на спеціалізований тлумачний словник. Максим Рильський колись закликав нас, молодих носіїв рідної мови: "Не бійтесь заглядати у словник…". Усім, кому потрапить до рук праця Василя Туркевича, хочеться побажати ще ближчого спілкування зі словом — читайте цю книжку день у день. Там сотні забутих слів, і біля кожного з них ви почуватиметеся щасливим першовідкривачем… 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво