Напрочуд сучасний "Соловецький реквієм"

Міжнародний некомерційний освітній проект "СоловкиЭнциклопедия" за три роки відсвяткує своє 20-річчя. Цей величезний ресурс, що перебуває в Канаді й розповідає про історію Соловків і Російської Півночі, працює для англо-, російсько-, україномовної аудиторії більш як 25 країн. Серед тих, хто пише про Соловки, - громадяни (або піддані) Австралії, Білорусі, Великобританії, Німеччини, Ізраїлю, Казахстану, Канади, Китаю, Польщі, Росії, Словаччини, США, України... Причина такої цікавості - трагічна роль, яку в ХХ столітті відіграли Соловки в долях багатьох народів світу.

Низка авторів - Василь Овсієнко, Вахтанг Кіпіані - люди, добре відомі в Україні. Понад 10 років ми публікуємо також роботи київського журналіста й письменника Сергія Шевченка про найважчий період історії українського і російського народів - Голодомор, Великий терор 1937–1938 років і СЛОН (рос. - Соловецкий лагерь особого назначения).

Унікальність Соловків у новітній історії України очевидна. Досить згадати жертви Сандармоху - це страчений у соловецьких етапах цвіт української нації, втрату якого народ відчуває досі... Роботи С.Шевченка з історії Соловецького табору особливого призначення абсолютно унікальні - їх написано не лише за спогадами очевидців тих подій, а й із використанням розсекречених документів та архівних матеріалів спецслужб двох країн. Цей підхід дав змогу авторові виробити власний особливий стиль оповіді, що відрізняється від інших публікацій про Соловецький концтабір і систему ГУЛагу. Це наочно проявилося в статтях і нарисах, опублікованих у періодичних виданнях (зокрема і в DT.UA) та в його збірці 2013 року "Соловецький реквієм".

Класика ГУЛагу - книжки Олександра Солженіцина, Варлама Шаламова, Юрія Домбровського - ґрунтується на реальних подіях. Утім, це художні твори. У радянські часи КҐБ чітко виконував постанови ЦК КПСС (наприклад, цілком таємну №108сс), приховуючи факти репресій і дані про ув'язнених. Переписувалися "справи", підроблялися документи, знищувалися небезпечні для режиму докази. Архіви було закрито. У наукових працях істориків Юрія Шаповала і Володимира Пристайка вперше з'явилися документи СЛОНу - витяги зі "справ", копії наказів, розстрільні протоколи. У статтях С.Шевченка літературна мова й художні прийоми публіцистики поєдналися з аналітичним оглядом сухих цифр архівних документів. Виник свій, особливий, авторський стиль - спокійний, аргументований і водночас пронизливо емоційний.

На головні запитання - чому в ХХ столітті стали можливі масові вбивства й небачене насильство, як виник, розрісся і став перемелювати людей на табірний пил СЛОН, С.Шевченко намагається відповісти на прикладі драматичних людських доль. Микола Зеров, Микола Куліш, Лесь Курбас, Валер'ян Підмогильний, Степан Рудницький, Матвій Яворський, Всеволод Ганцов та інші пройшли через Соловки. Досліджуючи долю кожного, звіряючи документи, порівнюючи дати, аналізуючи мотиви табірної поведінки кожної жертви, С.Шевченко розповідає про новий більшовицький феномен - "соловецької табірної біографії", останнім рядком якої завжди був розстріл. "Втрачене покоління" - термін, що став відомий усьому світові з легкої руки Гертруди Стайн, на Соловках набував гранично трагічного звучання - "розстріляне покоління".

Коли під управлінням комуністів опинилися народи Російської імперії, почалася небачена трагедія, яка розтягнулася майже на 70 років і яка призвела до надзвичайно важкої деградації населення величезної країни. На Соловках знищувалися люди всіх національностей - будувався бандитський комуністичний інтернаціонал. Але пам'ятати треба про всіх. У роботах С.Шевченка досліджується національна трагедія українського народу. Чому українці і росіяни стали головною мішенню більшовизму? Чи була на гулагівських Соловках "війна" двох народів? С.Шевченко не уникає відповідей. Сучасна й дуже болюча тема обговорюється щиро, прямо й водночас делікатно і тактовно, без конфронтації та непотрібних емоцій.

Шість століть духовного, державного й суспільного життя Соловків спричинили появу так званого соловецького міфу - тобто уявлень про Соловки, далеких від реальних подій. Суворий документалізм, вимогливість у доборі фактів, гранична точність викладу, відсутність "украшательства и очернительства" роблять роботи С.Шевченка унікальними. Викладаються й нові, раніше невідомі факти соловецької історії, які формують і зберігають національну пам'ять (наприклад, доля виконувача обов'язків начальника острівної тюрми Петра Раєвського, не розстріляного, а реабілітованого комуніста, який щасливо дожив до пенсії і тихо помер 1967 року в Росії).

"Нинішній бурхливий час гартування в Україні громадянського суспільства мимоволі навіює історичні аналогії з "політичною школою", що існувала у 1920–1930-х рр. на Соловках", - написав якось Сергій. Дуже правильна паралель. Ось, що говорить професор Олександр Мінкін: "У нас під Москвою є Бутовський полігон... Там розстріляли десятки тисяч людей... Вони розстріляні в 1937–1938-му - в роки "великого терору". Це найбільше (принаймні в нашому регіоні) поховання розстріляних невинних людей. Так от, нікого там немає. Скільки разів я туди приїздив - дві людини, чотири людини... Якби туди возили школярів... питання про сталінізм узагалі не стояло б".

Завдяки тому, що в Україні останні два десятиліття весь час звучить "соловецький реквієм", духовно піднеслися, піднялися люди, став можливим Майдан - мирна антикримінальна революція. І в цьому свою роль, відіграли роботи С.Шевченка. Коли в Україні "падають Леніни", в Росії вимагають відновити пам'ятник Дзержинському. Чесна й повна розповідь про ГУЛаг і політичні репресії в СССР - неймовірно важлива для становлення національної свідомості українського народу саме зараз.

Про актуальність "Соловецького реквієму": сильною стороною публіцистичних творів С.Шевченка є історичні паралелі, асоціації, що дають змогу читачам зорієнтуватися в сучасних подіях, правильно розставити акценти і зробити вибір.

У Росії тема ГУЛагу давно замовчується, "...ніщо не проговорюється остаточно. Ніхто ж не каже: "Треба забути про Соловецький табір". Ніхто цього ніколи не скаже. Але є поняття атмосфери, є поняття якихось віянь у повітрі, і це всі відчувають...", - написав Петро Вайль у 2001-му. А це - режисер і сценарист Олексій Герман-молодший, 2014 рік: "Теперішня атака на Солженіцина, складовою частиною якої є брехня про тісну співпрацю письменника з ЦРУ, брехня про перебільшення ним масштабів терору, брехня про його ненависть до своєї країни - це не тільки і не стільки спроба переглянути місце Солженіцина в історії, скільки свідома і прорахована підготовка для морального виправдання майбутнього витка терору... реальна підготовка до виправдання майбутніх масових репресій".

Очевидно, що цикл робіт останніх років і нова збірка С.Шевченка "Соловецький реквієм" стали серйозною подією для всіх, хто вивчає історію комуністичних репресій в СССР не лише в Україні, а й насамперед у Росії. Книжка надзвичайно сучасна. Тому ми зі схваленням і підтримкою дізналися про недавнє рішення секретаріату Національної спілки журналістів України висунути на здобуття Шевченківської премії 2015 року в галузі журналістики та публіцистики автора "Соловецького реквієму".