Марш ентузіастів

Поділитися
Марш ентузіастів Плакат Іраклія Тоїдзе, 1933 р
Випала щаслива нагода у столичній бібліотеці імені Вернадського переглянути газети 1930-х років.

Це особливе, ні з чим не порівнянне хвилювання - читати українські газети, які виходили тоді, коли мене (що на жаль, давно вже став представником старшого журналістського покоління) ще на світі не було.

Перегортаю вигорілі сторінки підшивки, вдивляюся в обличчя на фотографіях, читаю статті, рапорти, листи, виступи й відчуваю, буквально фізично відчуваю гарячий подих епохи.

Ось перший номер газети "Советская Украина", яка почала виходити 1 січня 1938 року (потім вона називалася "Правда України").

Марія Демченко

Велика, на цілу шпальту, стаття "Обіцянка товаришу Сталіну!" присвячена Марії Демченко, яка очолила "Рух п'ятисотенниць", що став найбільшим соціалістичним змаганням усієї країни. Автор статті Володимир Шмерлінг наводить слова самої М.Демченко про участь у Другому Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників 1935 року: "Я сиділа в залі й одразу ж побачила, як у президію пройшов палко любимий товариш Сталін. Раптом оголошення: "Товариш Демченко, Марія Софронівна, ланкова рільничої бригади колгоспу "Комінтерн" Петровського району Київської області, член ВЛКСМ". І я сіла поруч із нашим вождем і вчителем товаришем Сталіним. І раптом вождь усіх народів товариш Сталін заговорив зі мною, простою ланковою, яка вирощує буряки". І далі в статті: "Ця розмова не залишилася таємницею. Тисячі й тисячі людей запитували в Марії, про що розмовляв із нею товариш Сталін, тисячам розповідала Марія про цю бесіду: "Марія Софронівна? - запитує вождь товариш Сталін. Я зніяковіла. "Звідки, думаю, йому, великому Сталіну, знати такі подробиці?". Але відповіла: "Так…" Товариш Сталін мене про все докладно розпитував, усім цікавився. Запитував про життя, про жінок, про молодь, про культуру, про колгосп, про ясла, про молодих колгоспниць. Я йому все розповіла, нічого не додала й нічого не приховала. Розповіла я, як вирощували ми буряки на своїй плантації. Товариш Сталін і каже: "При такій роботі і п'ятсот центнерів дати можна!" - "Дам, товаришу Сталін", - відповідаю я. Як сказала я це, товариш Ворошилов втрутився: "Чуєш, товаришу Демченко! А не підведеш товариша Сталіна? Подумай гарненько. Подумала я і ще раз повторила товаришеві Сталіну свою обіцянку…"

Йосип Сталін, Марія Демченко (праворуч) і Парасковія Ангеліна. X з'їзд ВЛКСМ, 1936 р
Йосип Сталін, Марія Демченко (праворуч) і Парасковія Ангеліна. X з'їзд ВЛКСМ, 1936 р

Комсомолка Марія Демченко дала обіцянку товаришеві Сталіну зібрати з кожного гектара своєї бурякової плантації не менше ніж 500 центнерів цукрового буряка. І вона була впевнена, що обіцянку виконає, тому що на з'їзд потрапила після того, як без усякої обіцянки товаришеві Сталіну зібрала 460 центнерів буряка з гектара…

Додому Демченко привезла подарунки. Один з них вона зберігала особливо дбайливо - портрет товариша Сталіна. Вона прочитала рідним напис синім олівцем, зроблений рукою вождя: "Товаришеві Демченко, Марії Софронівні, за гарну роботу в колгоспі від товариша Й.Сталіна".

Свою "обіцянку товаришеві Сталіну" Марія Демченко перевиконала й уже восени 1936 року зібрала 523,7 центнера цукрового буряка з гектара ріллі. І була нагороджена орденом Леніна".

Закінчується стаття так: "Я орден Леніна, який був бойовим соратником товариша Сталіна, отримала не за карі очі, не за чорні брови. Кожна з вас, мої подружки, може отримати таку саму нагороду, якщо працюватиме, як учить нас товариш Сталін". І у відповідь їй старосільські бандуристи гримнули пісню:

Поспішаймо, подруженьки,

Шкідник наступає.

Кузка, гусінь метелика

Урожай збавляють.

Але дарма, не так просто

Демченко здолати.

Слово Сталіну давала -

"З га п'ятсот зібрати".

Ось і літо вже минає.

А дощу немає!

Ланка з річки воду носить -

Рядки поливає.

Росте буряк, росте буйно.

П'ятсот набирає…

Ой чи чули старі люди

За такі врожаї?

Слово Демченко Марії -

Більшовицьке слово…

Воля Демченко Марії -

Більшовицька воля!"

У статті ім'я Сталіна названо 62 рази!

…Багато хто, щиро вірячи в Сталіна, залишався водночас чесними людьми, які почувалися - і справами підтверджували це - справжніми будівниками нового суспільства. Цілком можна зрозуміти сьогодні і образу, і гіркоту людей похилого віку, які протестують проти зображення їхньої молодості виключно в чорному світлі. Хіба тільки табори й беззаконня вирізняють ці роки, запитують вони. А наш комсомольський запал, соціалістичне ставлення до праці, а ентузіазм і віра?!

І справді, молодь самовіддано вірила в те, що будує нове життя, що є творцем нової історії. Не знала, не розуміла, точніше, не дозволялося їй знати й розуміти, що все, що відбувається навколо, - зовсім не історія, в якій люди так чи інакше страждають і радіють, ледарюють і працюють. Не історія, а пишна вистава, часто фарс, що не має до їхнього трудового й здебільшого досить важкого життя, та й до життя взагалі ані найменшого стосунку.

Не тільки молоді фанатично вірили, що ось-ось, через рік-другий, через п'ятирічку побудують "світле майбутнє". "Мы рождены, чтоб сказку сделать былью" - не так пісня, як програма, з якою неможливо було апелювати до тяжкого сьогодення, - воно уявлялося лише підніжжям до осяйних вершин прийдешнього. За обіцяне в майбутньому земне царство - комунізм - народу доводилося платити жахливу ціну.

"Підвищити більшовицьку пильність!"

Цій темі був присвячений увесь номер газети "Советская Украина" від 16 січня 1938 року. На другій шпальті допис: "Шпигуни блукають по країні", - повідомляють одне одному діти з харківської школи №36 і починають із завзято не тільки шукати "шпигунські знаки" на власних зошитах, а й ловити на вулиці окремих дорослих, які чимось (наприклад окулярами) викликають їхню підозру.

Країна з розстріляною інтелігенцією, знищеною аристократією, обезголовленим селянством, декласованими робітниками, країна з порушеним генофондом, розчавленою культурою не здатна була сприйняти інший жанр, крім детектива. Вона могла вірити тільки в шпигунську змову. І детектив був їй запропонований - з розгалуженими шпигунськими мережами, диверсійними планами, політичними вбивствами, терористичними атаками…

Таким і було застереження першого секретаря ЦК КП(б)У М.Хрущова, надруковане 6 травня 1938-го: "Партійні організації України часом забувають про те, що боротьба за те, щоб викорчувати троцькістсько-бухарінських і буржуазно-націоналістичних агентів фашизму далеко ще не закінчена, що вона по-справжньому тільки розгортається… За січень 1938 року у партійних організаціях України виключено з партії 18652 ворожі елементи й поплічники ворога. Особливо вирізнилися в цій справі Київська організація (2878), Харківська (1974), Донецька (1922), а от у Дніпропетровську виключили тільки 212. Мало! Треба перевірити самих керівників обласної парторганізації і ними поповнити лави виключених!"

Олександр Косарєв
Олександр Косарєв

А от газета "Сталинское племя", яка почала виходити 1 квітня 1938 року. Номер від 14 травня 1938 року. Газета передрукувала з "Известий" інтерв'ю з першим секретарем ЦК ВЛКСМ О.Косаревим "Про завдання комсомолу" і протягом тривалого часу публікувала відгуки партійного активу й української комсомолії. Було проведено спеціальний пленум ЦК ЛКСМУ, присвячений "поширенню в комсомольських масах більшовицьких вказівок тов. Косарева".

Але не минуло й двох місяців, як Косарева оголосили "ворогом народу" (розстріляно 23 лютого 1939 р.), а потім на новому пленумі ЦК ЛКСМУ "за політичне недбальство і допомогу ворогам народу, які орудували в ЦК ЛКСМУ", зняли велику групу керівників комсомолу УРСР.

В Україні на всіх рівнях ретельно шукали "ворогів народу". Газета "Радянська Україна" розповіла про "рейд пильності від ст. Козятин до ст. Жмеринка у зв'язку з процесами над німецько-японсько-троцькістськими шпигунами, диверсантами й шкідниками".

"Якось увечері з комори ворог, зламавши замок, поцупив гайковий ключ і лом… Бандита, який готувався вчинити шкідницький акт, було затримано і передано в руки слідчих органів".

Логіка автора статті ставала логікою багатьох людей: гайковий ключ і лом - не інакше як диверсії, сумнівів немає, злодіїв теж немає - є тільки диверсанти. Взагалі слово "пильність" стало в ті роки чи не найголовнішим словом.

"Пильність. Одеса. Десятирічна дівчинка - донька колійного обхідника Овчарова - йшла по колії на перегоні Трепове-Канатівка і помітила рейку, що лопнула. Вона відразу побігла до колійного обхідника, рейку було негайно замінено, а поїзд пройшов без затримки. Дівчинку представлено до нагороди, а компетентні органі ведуть пошук диверсанта".

Далі "почин дівчинки Овчарової" підхопили, і вже тисячі хлопчиків і дівчаток почали виходити на "вахту пильності" і "взяли під свій невсипущий контроль залізничні магістралі".

15 листопада 1938-го. Передова стаття: "До кінця викорчувати ворожу агентуру в партії і комсомолі!".

10 грудня. Передова: "Добити до кінця ворожу агентуру в партії!".

Кожен номер газети відкривався передовою статтею. Наприклад, "Виконаємо сталінський план розвитку тваринництва". Там є такі рядки: "Партійна організація щодня стежить за роботою свинарок, допомагаючи їм де потрібно. Ось чому тільки за перше півріччя від кожної свиноматки отримано дванадцять ділових поросят".

Газета «Сталінське плем'я», 19 вересня 1946 р
Газета «Сталінське плем'я», 19 вересня 1946 р

І отримували по дванадцять поросят, і сідали на трактори, і опановували "агрозоотехнічну науку, виплекану великим Сталіним"… І були задоволені життям, вважали, що краще й бути не може. Щодо цього досить показова розмова на нараді передових комбайнерів і комбайнерок у Кремлі (про неї розповідь у п'яти номерах газети). Не забуваючи про часи, не можна не звернути уваги на підбір показників, якими учасники наради характеризують своє щасливе життя: живу добре, маю стільці, ліжко, вішалку, чайник і три склянки, патефон, велосипед, гармошку…

Тільки одиниці згадують про книжки й радіо. Межа мрій комбайнерки Марії Винник з Полтави - отримати від Сталіна фотографію, щоб почепити її у себе в кімнаті. Характерною є розмова Сталіна з комбайнером Боріним.

"Сталін. Скільки вам років? Борін. Мені 27 років. Сталін. А виглядаєте ви зовсім молодим. Борін. Я молодий, тому що я живу в Радянській країні, де під керівництвом товариша Сталіна добре виховують і де добре жити. (Оплески). Молотов. Оце добре сказано! (Бурхливі оплески)".

Виявляється, Сталін міг жартувати навіть на дуже невеселі теми. Наприклад, 1938 року в записці, адресованій Жданову, він написав: "Справедливість - передусім. Але - соціалістична справедливість! Баба за діда, внучка за бабу, Жучка за внучку, кішка за Жучку, мишка за кішку - не несуть відповідальності. У решті випадків - притягати й розстрілювати" (Журнал "Впросы истории", №3, 1990 р.).

Працівники НКВД тренуються на стрільбищі, 1930-і роки
Працівники НКВД тренуються на стрільбищі, 1930-і роки

"Я другой такой страны не знаю…"

Суд нащадків поганий уже тим, що розглядає справу за відсутності потерпілого. Так, читаю газети тих років і найбільше дивуюся не роботі налагодженого репресивного механізму, а тому, як розумні люди намагалися злитися з обставинами, як вони добровільно відмовлялися від сумнівів…

19 червня. "Советская Украина". "Президія Спілки письменників провела зустріч колгоспниці-поетеси Марії Миронець, авторки книжки "Цвіте жінка, як калина", з письменниками й поетами України. Багато добрих порад дала трудівниця колгоспних ланів радянським письменникам, зробила багато ділових зауважень з приводу деяких повістей і романів українських прозаїків".

"У Яреськах закінчив зйомки режисер-орденоносець Довженко свого п'ятого фільму - "Щорс" - з артистом МХТ Аркадієм Кисляковим у головній ролі".

Через чотири місяці газета повідомила, що робота над "Щорсом" триває, і головну роль грає Євген Самойлов, - Кислякова вже репресували (дякувати Богові, не розстріляли, але він випав з обойми відомих акторів).

У кожному номері - безліч офіційних матеріалів.

"День українського мистецтва в Москві. 23 березня представники літератури та мистецтва українського народу: академік П.Тичина, драматург О.Корнійчук, народна артистка СРСР, орденоносець М.Литвиненко-Вольгемут, заслужена артистка УРСР О.Петрусенко та ін. виступили в Кремлі, на багатьох майданчиках столиці, ділячись успіхами й звершеннями квітучої України під керівництвом тов. Сталіна".

"Репортаж про відкриття філії музею Леніна в Києві… Із хвилюванням перечитуєш рядки листа Володимира Ілліча, у якому він розпитує про здоров'я, погані домашні умови тов. Сталіна. Ось перед нами записка Ілліча до Бєленького від 15 листопада 1921 р., у якій він просить прискорити перехід Й.В.Сталіна в зручнішу квартиру. В іншій записці до свого секретаря Ілліч просить не будити тов. Сталіна, і коли він прокинеться, попросити його до телефона. У записці від 28 грудня 1921 р. Ленін просить свого секретаря нагадати, що він має говорити з лікарем, який лікує тов. Сталіна, і побачитися з тов. Сталіним. "Я без нього не можу вирішити жодного питання!"

Кадр з фільму «Глибокий рейд», 1938 р
Кадр з фільму «Глибокий рейд», 1938 р

"Найкращий фільм Київської кіностудії "Глибокий рейд". Він розповідає про один з епізодів майбутньої війни… Ворожий дирижабль, хитро замаскувавшись у стратосфері, пробрався до нашого прикордонного міста. Орієнтування йому дає троцькіст, який прикинувся звичайним трактористом. Але не встигають іще розірватися перші бомби, скинуті з дирижабля, як назустріч противникові вже летять наші винищувачі. Блискавичний напад - і дирижабль збито. На удар ворога країна відповідає контрударом. У глибокий тил противника проникають ескадрильї. Знищуючи на шляху ворожі аеродроми й скупчення танків, вони просуваються до столиці ворога. І ось уже на столицю скинуто бомби, вони руйнують греблю, і вода затоплює місто. Рейд закінчено З перших же кадрів переймаєшся палкою любов'ю до гордих сталінських соколів…"

"Столиця України збагатилася новою величною будівлею - Будинком уряду УРСР (нині - будинок МЗС). Він має 270 прекрасних кімнат загальною кубатурою в 134 тисячі кубометрів. Фасад оштукатурений світлим теразитом і прикрашений колонадою заввишки 23 метри. Цей будинок за своєю красою і стрункістю - найкращий у Європі. Така думка всіх іноземних журналістів і туристів, які побували в Києві".

"На київському стадіоні "Динамо" ім. М.І.Єжова пройшов парад фізкультурників, присвячений Дню залізничника".

Газета опублікувала цікаву статтю київського інженера М.Лауфера "Величезні можливості телебачення", а за два місяці - інформацію про перший сеанс: "Один апарат був у Дарниці, а інший - у центрі Києва. І на екрані було видно все, що зображували в Дарниці. Це диво могло відбутися тільки завдяки великому Сталіну, його цінним вказівкам радянським ученим". От уже справді, як казав персонаж Аркадія Райкіна: "Партія нас учить, що гази при нагріванні розширюються".

Відкриття монумента Т.Шевченку в Києві, 1938 р
Відкриття монумента Т.Шевченку в Києві, 1938 р

"Тов. Хрущов оглянув модель пам'ятника поетові-революціонерові Т.Г.Шевченку роботи тов. Манізера. Тов. Хрущов схвалив проект пам'ятника в цілому і вніс деякі досить істотні зміни, які доручено виконати авторові проекту в найкоротший термін. Пам'ятник має бути побудований у Києві, у парку ім. Воровського навпроти Державного університету до 125-річчя від дня народження великого поета-революціонера".

14 жовтня. "На Київській кіностудії найближчим часом розпочнуться зйомки фільму "Як гартувалася сталь" за твором письменника-орденоносця Мик. Островського. Письменник Бабель доопрацьовує остаточний варіант сценарію. Ставлять фільм режисер Солнцева і комсомолець Вінярський".

Дружній шарж Бориса Єфімова «Сталеві їжакові рукавиці», 1937 р
Дружній шарж Бориса Єфімова «Сталеві їжакові рукавиці», 1937 р

"Хроніка. 8 грудня 1938 року тов. Єжова М.І. звільнено від обов'язків наркома внутрішніх справ. Народним комісаром внутрішніх справ СРСР затверджено тов. Берію Л.П.".

15 грудня загинув Чкалов. За кілька днів усі газети (у тому числі й "Советская Украина") надрукували великий лист родини Чкалова Сталіну, що закінчувався так: "Ми будемо зберігати в серцях світлий образ незабутнього чоловіка, батька, сина, брата і обіцяємо Вам, рідний і любимий Йосипе Віссаріоновичу, чесно й непохитно працювати, щоб виправдати високе звання члена родини Чкалова, який Вас так палко любив, дорогий товаришу Сталін!"

"23 лютого 1939 року на київському стадіоні "Динамо" ім. Хрущова відбудеться фініш великого воєнізованого переходу в протигазах, присвяченого
XXI річниці РСЧА і Військово-Морського Флоту".

Країна жила у звичному ритмі пленумів, сесій, зборів партгоспактивів, стахановських вахт і починів. Вийшла постанова ЦК КП(б)У "Про обов'язкове постачання вовни державі". Колектив київської першої взуттєвої фабрики достроково виконав річний план, заощадивши 680 тисяч дециметрів шкіри…

"Сталін - наша слава і геройство!"

Без розуміння минулого немає майбутнього. Народ, який не знає своєї історії, не може рухатися вперед… У наші дні ці непорушні істини вже стали банальністю. Проте знову й знову доводиться доводити дуже багатьом і багатьом людям, особливо літнім, що у відображенні нашої історії потрібна тільки справжня правда, що правда не може бути паплюженням. Правда може бути тільки очищенням. Та все одно багато моїх співвітчизників заперечують: "Але ж були в них заслуги - у Леніна, у Сталіна! Не можна ж так, одним махом перекреслювати все хороше, що було в минулому. Треба підходити діалектично…" А знаєте, я, швидше за все, погоджуся з цими моїми опонентами, якщо вони погодяться з одним моїм доповненням. Нехай буде так: "Поряд із заслугами, у Леніна і Сталіна був лише один недолік: вони були катами".

Шифровка від і. о. секретаря Іркутського обкому Філіппова та начальника НКВД Іркутської обл. Малишева з проханням про збільшення ліміту по першій категорії (розстріл) з резолюціями членів Політбюро
Шифровка від і. о. секретаря Іркутського обкому Філіппова та начальника НКВД Іркутської обл. Малишева з проханням про збільшення ліміту по першій категорії (розстріл) з резолюціями членів Політбюро

Шлях до "нашої мети - комунізму" насправді став для країни шляхом до загального табірного життя, до епідемії страху. Страх руйнує людину, перетворює її на знаряддя чужої волі. Надія підносить людину, дає їй сили, упевненість, стійкість. Спираючись і на масові репресії, і на масовий героїзм, Сталін використовував страх одних і спекулював на надії інших. Він фотографувався з дівчинкою Мамлакат, звеличував Стаханова, оточував турботою Чкалова… Повсюдні прокльони на адресу "ворогів народу" і рапорти про трудові перемоги, захват перед "єжовими рукавицями" і "Марш ентузіастів", ігнорування законності й сталінська Конституція - такі парадокси найбільш парадоксального періоду нашої історії.

Таджицька дівчинка Мамлакат Нахангова, що отримала в 11 років орден Леніна і Сталін, грудень 1935 р
Таджицька дівчинка Мамлакат Нахангова, що отримала в 11 років орден Леніна і Сталін, грудень 1935 р

"Советская Украина". Ось через усю газетну шпальту великим шрифтом: "Якби не Сталін - ми б від усіх відстали! Улюблене прислів'я народів Радянської України".

А ось вірші трактористки Марії Миронець, яка за свій поетичний дар отримала орден Леніна:

"Цветет женщина калиной,

пышными цветами.

Наша родина гордиться

может дочерями.

Мы о Сталине слагаем

поминутно песни -

Стала жизнь у нас привольней,

звонче и чудесней.

Сталин - в небе солнце наше,

Сталин - наш веселый свет,

И за жизнь, что стала краше,

Шлем тебе, родной, привет!"

"Сталинское племя". "Дніпропетровськ. За видатні виробничі показники під час вахти імені 20-річчя ВЛКСМ нарком важкої промисловості Каганович надіслав комсомольській організації Дніпропетровського металургійного заводу ім. Петровського подарунок - велику мармурову дошку. На ній барельєфом зображено значок "КІМ", поруч - портрет Сталіна, посередині дошки - напис "20 років ВЛКСМ". На дошці - срібна монограма: "Передовикам - переможцям соцзмагання. З компривітом - Л.Каганович". П'ять років тому через тов. Кагановича молоді виробничники заводу ім. Петровського передали великому Сталіну з любов'ю зроблений своїми руками подарунок - прикрашену насічкою сокиру. На правому лезі було зроблено напис - "рубай правий ухил", на лівому - "рубай лівий ухил", і на обуху - "бий примиренця". Слава товаришу Сталіну - борцеві з ворогами соціалізму й комунізму!".

Валентина Гризодубова, Марина Раскова, Поліна Осипенко, 1938 р
Валентина Гризодубова, Марина Раскова, Поліна Осипенко, 1938 р

У жовтні 1938 року льотчиці В.Гризодубова, М.Раскова і П.Осипенко зробили на літаку "Родина" безпосадковий політ з Москви до Комсомольська-на-Амурі і присвятили його Сталіну. Сталася аварія, літак сів у тайзі. І коли льотчиць нарешті знайшли, в "Советской Украине" було опубліковано телеграму Феодосії Дудник, яка проживала в селі Новоспасівка Бердянського району Запорізької області: "У радісні, щасливі хвилини, коли всю країну облетіла крилата звістка, що моя донька - Поліна Осипенко - знайдена цілою і неушкодженою, я, мати Поліни, шлю Вам, дорогий товаришу Сталін, свою глибоку, полум'яну вдячність. Я знала, що наш рідний Сталін ніколи не дасть людині пропасти".

21 січня 1939 року. Через весь газетний розворот, присвячений роковинам від дня смерті Леніна: "Ні в кому так не втілені думка й слово Леніна, як у Сталіні. Сталін - це Ленін сьогодні. Анрі Барбюс".

Літо 1939-го. Уся країна стала на трудову вахту, присвячену 60-річчю Сталіна.

"Задовольнити прохання учасників будівельних робіт Великого Ферганського каналу й присвоїти каналу ім'я тов. Сталіна".

Дніпропетровськ. Від власного кореспондента "Советской Украины": "Усі 148 дівчаток, які народилися в нашому місті цього року, носять чудове й горде ім'я Сталіна! Слава нашому дорогому товаришеві Сталіну!"

"Загальноміське піонерське вогнище в столиці квітучої України, присвячене 60-річчю вождя народів, найкращого друга дітей - тов. Сталіна. Такі святкові вогнища пройшли у всіх містах і селах республіки.

Не бракувало й поетичного слова:

"Эту жизнь столетиями мерьте! -

Это счастье сотен поколений,

Это нашей партии бессмертье,

Наша воля, разум наш и гений!"

Нарешті настало 21 грудня. Газета почала публікувати вітання іноземних діячів. І на першому місці: "До дня Вашого шістдесятиріччя прошу Вас прийняти мої найщиріші вітання. Із цим я пов'язую свої найкращі побажання, бажаю доброго здоров'я Вам особисто, а також щасливого майбутнього народам дружнього Радянського Союзу. Адольф Гітлер".

Чого не було в тих газетах? Правди. Наприклад, не зустрів я такої винятково правдивої інформації: "За вказівкою тов. Сталіна 1939 року понад шість мільйонів радянських людей відпочивали в численних таборах, з них близько 800 тисяч - у піонерських".

І ще. Згадав хроніку перших років радянської влади: втомлена жінка стоїть біля грифельної дошки і, висунувши язика від старанності, виводить крейдою: "Ми не раби. Раби не ми". За нею напружено спостерігав цілий клас. Тоді, в 1960-х, я був вражений побаченим, вважав загальне подолання неписьменності великим прозрінням народу. Зараз розумію, що справді можна навчити грамоти ціле покоління за незначний історичний період. Грамоти - так. Але не свободи! Не так-то просто позбутися рабської психології…

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі