Люди великого часу - Історія - dt.ua

Люди великого часу

22 квітня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 22 квітня-29 квітня

До 400-річчя з дня смерті  Мігеля де Сервантеса Сааведри і Вільяма Шекспіра.

 

Аврелій Августин у своїй "Сповіді" артикулює драматичну проблему: "Що таке час? Якщо ніхто мене про це не запитує, я знаю, що таке час. Якби я схотів пояснити тому, хто запитує, — ні, не знаю…" 

І справді, численні загадки й парадокси часу можна знайти не тільки у сфері філософської гносеології та герменевтики. Одна із цих загадок — неймовірні хронологічні збіги. Карл Ясперс називав епохи, буквально нашпиговані геніями і доленосними подіями, "осьовим часом". Інший Карл, він же Густав Юнг, пояснював подібні часові стиковки властивим нашому колективному несвідомому принципом синхронічності. Є й інші спроби пояснити цей феномен. У будь-якому разі збіги заворожують, особливо коли це стосується ключових біографічних дат геніїв, "що народжуються раз у століття", як зазначила Ліна Костенко.

Насправді те, що два ключові творці й еталони високої європейської літературної традиції — Мігель де Сервантес Сааведра (1547–1616) і Вільям Шекспір (1564–1616) — померли в один день, 23 квітня 1616 г., — міф. Але міф, безперечно, красивий, що гідно продовжує загадкову творчість обох. Річ у тому, що в нашому нинішньому часі, плин якого визначає Григоріанський календар, 23 квітня 1616 року відійшов в інший світ, "забравши з собою камінь з написом, у якому читалося руйнування його надій", лише Сервантес. Його рідна Іспанія однією з перших перейшла на Григоріанський календар іще 1582 року. Натомість Англія жила в той час за Юліанським календарем і перейшла на нове літочислення лише 1752-го. Тож Шекспір помер 23 квітня 1616 року за Юліанським календарем, що відповідає 3 травня 1616 року у Григоріанському літочисленні. До речі, іспанські джерела, на відміну від німецьких, як дату смерті Сервантеса вказують 22 квітня 1616 року. Проте, гадаю, такою "дрібницею", з погляду творців великої літератури та її міфів, можна знехтувати.

сервантес
Портрет Мігеля де Сервантеса Сааведри Художник Едуардо Балака, XIX ст. Музей Прадо (Мадрид)

Цікаво було б уявити собі гіпотетичну зустріч Шекспіра й Сервантеса. Відомо, що рівновеликі їм генії Мікеланджело Буонарроті (1475–1564) і Леонардо да Вінчі (1452–1519), які зійшлися за іронією долі не тільки в часі, а й у просторі Апеннінського півострова, відчували один до одного відверту антипатію й ворожість. Що міг би відчути Мігель де Сервантес до Вільяма Шекспіра? Він, котрий провів своє життя в нескінченних мандрах, важко поранений у битві під Лепанто 7 жовтня 1571 року, коли сили Священної ліги вперше здобули перемогу на воді над військами Оттоманської імперії, і котрий тоді ж, за його власними словами, "втратив дієздатність лівої руки заради слави правої"? Він, котрий п'ять років пробув у полоні алжирських корсарів, чотири рази намагався втекти і, зрештою, був таки викуплений з полону? Він, двічі ув'язнений у севільській тюрмі, де, власне, й почав писати свій безсмертний роман? На тлі цієї надзвичайно багатої подіями біографії життя Вільяма Шекспіра, який за своє життя всього лише й здійснив одну доленосну подорож зі Стратфорда-на-Ейвоні до Лондона, а на схилі літ повернувся назад, видається досить тривіальним. Але при цьому скільки загадок, пов'язаних з його зовнішністю, особистістю, авторством, сексуальною орієнтацією він залишив шекспірознавцям!

Ars longa, vita brevis (життя коротке, мистецтво — вічне) — казали давні римляни. І ця сакраментальна вічність мистецтва дозволила "домосіду" Шекспіру охопити у своїй творчості, що стала класикою світової літератури, численні часи й простори. Офіційний шекспірівський канон містить 38 п'єс і 154 сонети. Це й великі трагедії ("Гамлет", "Ромео і Джульєтта", "Король Лір", "Отелло", "Макбет"), і знамениті комедії ("Приборкання норовливої", "Сон літньої ночі", "Багато галасу даремно"), й історичні хроніки, присвячені сюжетам переважно англійської історії. Як проникливо зауважив про Вільяма Шекспіра Хорхе Луїс Борхес: "І ось, поки його тіло виконувало в шинках і борделях Лондона те, що призначено тілу, його душа була Цезарем, глухим до пересторог авгурів, Джульєттою, яка проклинає жайворонка, і Макбетом, який розмовляє на пустирищі з відьмами. Ніхто в світі не бував стількома людьми, як ця людина, що зуміла, подібно до єгипетського Протея, вичерпати всі образи реальності". Легендарний "словник Шекспіра", за оцінками провідного сучасного фахівця з англійській філології Девіда Крістала, налічує від 17 до 20 тисяч слів.

У той самий час "екзистенціальний кочівник" Сервантес з погляду вічності вклав усю свою непересічну біографію в один, досить обмежений у часі й просторі роман, що став шедевром світової літератури і за кількістю перекладів іноземними мовами поступається лише Біблії. Інші твори геніального іспанця навряд чи можуть вважатися шедеврами і скласти конкуренцію двом томам "Хитромудрого ідальго Дон Кіхота з Ламанчі". Якщо вдуматися, вигадані мандрівки легендарного Дон Кіхота просторово цілком порівнянні з реальними життєвими подорожами великого Шекспіра — і в цьому парадоксальному факті мені бачиться якась онтологічна симетрія, притаманна світовий культурі та її найвищим досягненням.

Сервантес залишив нам словесний автопортрет: "людина, яку ви тут бачите, з овальним обличчям, каштановим волоссям, з відкритим і великим чолом, веселим і горбатим, хоча й правильним носом; сріблистою борідкою, яка років двадцять тому була ще золота; довгими вусами, невеликим ротом із зубами, що сидять не дуже рідко, але й не густо, бо їх у нього всього-на-всього шість і при тому дуже непоказних і погано розставлених, зросту звичайного — ні великого ні маленького; з гарним кольором обличчя, скоріше світлим, ніж смаглявим; трохи сутулувата і важка на ноги". Прижиттєвих письмових описів зовнішності Шекспіра, на жаль, не збереглося. Умоглядно його цікавий словесний портрет напише вже у ХХ ст. Борхес: "Сам по собі він був Ніхто; за обличчям (не подібним до інших навіть на кепських портретах епохи) і незліченними, примарними, недоладними словами крився лише холод, сон, що сниться нікому".

Реальне й уявне в цих описах перебуває в якійсь гармонії, яку цілком можна застосувати до обох наших героїв. Цікаво порівняти також сухий і скрупульозний заповіт Вільяма Шекспіра (за яким, зокрема, його вдова Енн Хатавей (1555–1623) отримувала від нього "моє друге за якістю ліжко") із заповітом Алонсо Кіхано Доброго. У другому томі "Дон Кіхота" герой Сервантеса, складаючи заповіт, категорично забороняє своїм спадкоємцям читати лицарські романи, бо "нині мені гидкі богомерзенні книжки про мандрівне лицарство, нині я осягнув свій недомисел, зрозумів, як згубно ці книжки на мене вплинули, нині я з милості Божої навчений гірким досвідом і проклинаю їх".

Посмертна історія Шекспіра теж може видатися значно менш драматичною, ніж у Сервантеса. За три дні по смерті великого англійця поховали у церкві Святої Трійці у рідному Стратфорді-на-Ейвоні, а його могила увінчана, щоправда, дещо зловісною епітафією: "Друг, ради Господа, не рой / Останков, взятых сей землей; / Нетронувший — блажен в веках, / И проклят — тронувший мой прах" (переклад А.Величанського), збереглася до наших днів. Похоронні монументи, що прославляють Шекспіра, встановлено у Саутваркському соборі Лондона, де похований брат драматурга Едмунд Шекспір, який працював у театрі "Глобус", а також у Куточку поетів Вестмінстерського абатства.

шекспир
Ймовірно прижиттєвий портрет Вільяма Шекспіра Художник Джон Тейлор (?), 1600–1610 рр., Національна портретна галерея (Лондон)

Могила ж Сервантеса, який знайшов останній прихисток на території монастиря Босих Тринітаріїв у центрі Мадрида, була втрачена 1673 року під час будівельних робіт. Буцім невгамовний Мігель де Сервантес вирішив знову продовжити неймовірні мандри — тепер уже на тому світі! Лише 2015-го група іспанських дослідників на чолі з істориком Фернандо де Прадо, використовуючи найсучасніші технічні засоби і технології, знайшла й ідентифікувала останки великого співвітчизника. До речі, пошкоджена в історичній битві під Лепанто кістка лівої руки, так само як і фрагмент труни з ініціалами: "М.С.", відіграли роль головних доказів автентичності останків. 11 червня 2015 року прах Мігеля де Сервантеса урочисто перепоховали в Мадриді, а епітафією на могилі стали написані 1616-го, незадовго до смерті, рядки: "Швидкоплинний час, /Ростуть тривоги, /Тануть надії. /Але моє бажання жити /Зберігає мені життя".

Здавалося б, і мандрівник Сервантес, і домосід Шекспір напередодні 400-х роковин власної смерті нарешті знайшли спокій. Та ні! Сенсаційне повідомлення Бі-Бі-Сі, опубліковане місяць тому, 23 березня 2016 року, свідчить: "Археологи: череп Шекспіра, схоже, вкрадено". У коментарі авторитетному інформаційному агентству археолог Кевін Коллс зі Стаффордширського університету заявив: "У нас є поховання Шекспіра з потривоженим узголів'ям, і є історія, яка припускає: в один історичний момент хтось прийшов і взяв череп Шекспіра. Для мене дуже, дуже переконливо звучить висновок, що черепа в церкві Святої Трійці взагалі немає". Історики згадали, попередні повідомлення про те, що шукачі скарбів викрали череп Шекспіра, з'явилися в англійській пресі ще 1879 року. Тут мимоволі напрошується сакраментальна алюзія на хрестоматійний вигук Гамлета: "Бідний Йорік!".

Завершуючи есе, я подумав: як могла би змінитися сюжетна канва другого тому "Дон Кіхота", якби його герої замість першого тому знаменитого роману Сервантеса читали великі трагедії Шекспіра? Але вирішив, що не варто далі розвивати цю ідею і треба вчасно поставити крапку. Адже містики, запаморочливих сюжетів і неймовірних збігів у житті, творчості й навіть посмертних поневіряннях Мігеля де Сервантеса і Вільяма Шекспіра якось надто багато. Напевно, інакше й бути не може з адептами великого часу людської культури, яким пощастило, відштовхнувшись від ефемерності минулого і майбутнього, створити нескінченне сьогодення, таємничі смисли якого відкривали, відкривають і відкриватимуть численні покоління читачів. Бо і Сервантес, і Шекспір — справжні творці й хранителі цього великого часу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво