Лондон, №1

Поділитися
Лондон, №1 "Битва під Ватерлоо". Вільям Седлер
Таку адресу має не королівський Букінгемський палац, а будинок, розташований усього за кілька кроків від нього, - Епслі-хаус, резиденція герцога Веллінгтона, героя Ватерлоо. Цими днями Європа салютує 200-річчю Ватерлоо - однієї з найважливіших битв у своїй історії.

Таку адресу має не королівський Букінгемський палац, а будинок, розташований усього за кілька кроків від нього, - Епслі-хаус, резиденція герцога Веллінгтона, героя Ватерлоо.

Цими днями Європа салютує 200-річчю Ватерлоо - однієї з найважливіших битв у своїй історії.

Ми багато знаємо про Наполеона, французького імператора і полководця, та майже нічого не знаємо про того, хто виявився сильнішим за Бонапарта, - командувача британської армії фельдмаршала Артура Велслі (герцога Веллінгтона), одну з найяскравіших військових і політичних постатей Британії ХІХ ст.

...Корабель "Бельрофон" з Наполеоном на облавку відходив з французького Рошфора. Імператор у зеленому мундирі з золотими ґудзиками, заклавши руки за спину, походжав палубою. Шовковою була не лише його біла сорочка - він і сам був мов шовковий: мирно розмовляв з матросами, цікавився роботою двигунів, жартував, задивлявся у морську далечінь. Попри те, що він був тепер у полоні, команді з Лондона було дано вказівку поводитися з ним як із королівською особою. Бонапарт покидав Францію і цього разу назавжди...

Тепер не сам писав він свою долю, її писали в Лондоні його переможці.

За кілька годин, щойно корабель з імператором кине якір у затоці Торбей неподалік Плімута (південна Англія), на Давнінг-стрит, 10 збереться британський уряд вирішувати подальшу долю французького бранця. Що на нього чекає - великодушність переможців чи жорстока розплата?

Однією з осіб, що ухвалювали рішення, по праву був герцог Веллінгтон, який приніс Європі і своїй країні перемогу під Ватерлоо.

Британський уряд проявив великодушність і запропонував вислати Бонапарта на один з найдальших британських островів - острів Св. Єлени у південній Атлантиці. Так, це був справді благородний жест - Франція готувала своєму імператорові гільйотину.

Франція, c'est la vie

Хто ж він - герцог Веллінгтон, якому історія віддала в руки долю самого Наполеона?

Народився Артур Велслі (початково - Веслі) 1769 р. в англо-ірландській аристократичній родині в Дубліні. Батько - Гаррет Веслі, граф Морнінгтон, мати - Енн Гілл, дочка графа Дангамона. Він був третім з п'яти синів. Батьки не покладали на хлопця великих надій, бо, крім аматорської гри на скрипці, він нічого не вмів та й не дуже прагнув чогось навчитися. За традицією, його як аристократа відправили вчитися до елітного коледжу в англійському Ітоні, однак за три роки він так і не виявив там особливих талантів.

"Не знаю, що й робити з лінькуватим сином Артуром", - журилася мати (батька Артур втратив у 12-річному віці).

На відкладені кошти місіс Веслі вирішила віддати в науку старшого сина Річарда. Молодшого ж, щоб бодай чогось у житті навчився, відправила до школи верхової їзди у Францію. Але, здається, це було саме те, що якнайкраще підходило юнакові, - чистокровні коні, майже військова форма вершника, після тренувань - ресторани, вино, романтичні мадемуазелі... Чи уявляв він, що Франція стане головним викликом у його житті?

У 18 років Артур вступив до війська і вже невдовзі відчув запах пороху під час численних воєнних акцій Британії. У бойових походах він набирався військового досвіду й мудрості, а відтак отримував підвищення у званні. Згодом його оберуть депутатом до Ірландського парламенту. Але невдовзі сурма знову покличе в похід - дев'ять років Артур провів у боях в Індії (де його старший брат Річард служив генерал-губернатором). За перемогу під Ассає (Західна Індія) Артур отримав звання генерал-майора і лицарський орден. Досвід багаторічної індійської воєнної кампанії навчив молодого офіцера дисциплінованості, тактиці ведення маневрів, аналізувати розвіддані. Все це йому знадобиться вже за кілька років, коли розпочнеться кампанія у Піренеях.

Артур Велслі, 1-й герцог
Веллінгтон (1815 р.)
Художник сер Томас Лоуренс
Артур Велслі, 1-й герцог Веллінгтон (1815 р.) Художник сер Томас Лоуренс

Були часи великих полководців

У жовтні 1805 р. генерал, повернувшись з Індії (де він змінив своє прізвище на нібито величніше - Велслі), з'явився на аудієнцію до держсекретаря з питань війни і колоній лорда Каселрея. У приймальні вони опинилися разом з адміралом Гораціо Нельсоном. Нельсона Артур упізнав відразу ж - бачив раніше портрети цього славного полководця. За кілька днів той вирушав на битву до мису Трафальгар. Офіцери розговорилися, хоча молодший на десять років Велслі більше слухав, ніж говорив. А Нельсон усе розповідав і розповідав про себе й свої походи, лише раз для годиться запитавши щось в Артура. Відверто кажучи, він не знав, хто перед ним, та й не палав бажанням дізнатися. Словом, вони не сподобалися один одному - один (Велслі) виглядав нудним і нецікавим, а інший (Нельсон) - трохи зверхнім. Це буде перша й остання зустріч двох знаменитих полководців. Незабаром Нельсон буде смертельно поранений при Трафальгарі.

Зірка ж генерала Велслі яскравішає - він стає членом Британського парламенту, бере участь у військовій експедиції до Копенгагена, а 1808 р. веде 14-тисячне військо на допомогу Іспанії, воювати проти Жозефа Бонапарта, брата імператора. Наступного року генерал Велслі в Португалії знову воює проти французів. Потім - битви під Мадридом, Саламанкою. Перемозі в іспанській затоці Віторія над Жозефом Бонапартом (1813 р.) захоплений Бетховен навіть присвятить свою симфонію "Перемога Веллінгтона". Того ж року Велслі стає фельдмаршалом, а наступного - отримує титул "герцог Веллінгтон" (саме під цим іменем він увійде в історію). Згодом наш герой вирушає послом до Франції.

Це був рік, коли Наполеон перший раз зрікся престолу і був висланий на острів Ельба. Та на початку 1815-го ув'язнений Бонапарт утікає з заслання і з тріумфом повертається до Парижа - у нього було ще безліч нереалізованих планів. Усі країни-сусідки Франції, дізнавшись про це, здається, впали у відчай - на той час вони були неймовірно виснажені його загарбницькими кампаніями, що тривали в Європі вже 25 років поспіль. Усі розуміли: якщо Наполеон повернувся до Франції, то решту свого життя він не збирається марнувати в тавернах. Отоді Європа й проявила одностайну рішучість, аби спробувати зупинити загрозу. Пропозицію очолити Об'єднану армію проти Наполеона приймає герцог Веллінгтон - єдиний у Європі полководець, який у боротьбі з французами завжди досягав успіху. Йому, як і Наполеону, виповнилося 46 років.

"Господи, пошли мені ніч…"

Хоча вони жодного разу не зустрічалися і ніколи не листувалися, звісно ж, один про одного знали. Наполеон, правда, не вважав Веллінгтона серйозним полководцем - так собі, рівня кампаній в Індії, не більше. Натомість Веллінгтон завжди віддавав Наполеону належне: "На полі бою він вартий сорока тисяч бійців", - казав він. Хоча це було більше на публіку, бо на самоті аналізував реальні військові здібності Бонапарта, вивчав слабкі місця його стратегії і намагався зрозуміти характер. Історик Ендрю Робертс порівнював амбіції двох полководців: Наполеон прагнув завоювати все можливе - Пруссію, Польщу, Росію, а Веллінгтон - вірно служити своєму королю та Британській імперії.

Для Веллінгтона поле бою за селищем Ватерлоо було знайоме - він добре знав тутешню топографію, під'їзні дороги, всі пагорби й низини. Та й висоту Сент-Джин, з якої не сходив усю битву, вирішив зайняти першим. Вона була найкращим місцем для спостереження: вся картина бою звідти відкривалася як на долоні. Власне, Ватерлоо було вибором Веллінгтона. А Наполеон не заперечував - мовляв, яка різниця, де вигравати?

Інтуїція імператора того дня, мабуть, відпочивала, бо, сідлаючи коня, Наполеон був налаштований оптимістично: "Якщо все піде добре, то сьогодні заночуємо в Брюсселі" (за 18 км від Ватерлоо. - А.В.). І розпорядився доставити туди свій парадний мундир - у ньому він збирався тріумфально в'їхати в місто.

Щоб убезпечитися від несподіванок на полі бою, Наполеон завчасно відправив у
район Ліньї полк для перехоплення прусських військ - знав, що ті йтимуть на допомогу англійцям.

...Першого дня французька Армія Півночі намагалася перехопити ініціативу військ союзників іще на підступах до Ватерлоо - великий бій відбувся в районі Шарлеруа. Але розбити британців не вдалося. Про вечерю у Брюсселі найближчими днями можна було забути… Втрати наполеонівської армії у живій силі виявилися несподівано великими, але про відступ не могло бути й мови - перемога ж уже майже в руках.

Другого дня серйозні бої точилися за ставку Веллінгтона - ферму Угумон. Французький маршал Ней резонно вирішив, що, захопивши командувача, можна легко здолати й цілу його армію. Тисячі англійців, шотландців, голландців полягли захищаючи Угумон - французи провели тоді найпотужніший за всю битву артилерійський обстріл. Але на підмогу армії Веллінгтона, щойно стемніє, мали підтягнутися прусські війська. Наприкінці другого дня, коли ситуація наближалася до критичної, Веллінгтон молився і благав уже не подумки, а вголос: "Господи, пошли мені Блюхера або пошли хоча б ніч". Та яка ніч, коли була саме пора найдовших літніх днів!

Лісами й видолинками прусська армія таки прийшла на допомогу Веллінгтону. Колону вів сам її командувач 72-річний фельдмаршал Гебхард фон Блюхер.

Уранці 18 червня 1815 р. у ставці французів на фермі Kaю сніданок, як і годиться, подавали на срібних тарілках з імператорським гербом. Бонапарт спокійно розмовляв зі своїми підлеглими, глузуючи з герцога. А й справді, Наполеон з 70 битв виграв 60, а що за плечима в того британця? Кілька битв в Індії та Іспанії? Чомусь не звернули уваги на те, що Велслі не програв жодної з них!

...Уночі 18-го червня пройшов рясний літній дощ, і коли вранці пролунали перші постріли, а кіннота й піхота пішли в атаку, стало зрозуміло, що тактику доведеться змінювати на ходу, бо коні й люди ковзалися, гармати загрузали в болоті. Змінювалася картина бою, гальмувався й ламався весь план Веллінгтона… Але він контролював на полі бою кожен наступ і відступ, давав накази щодо зміни тактики майже щоп'ять хвилин. "Я завжди контролюю битву особисто, а не через посередників", - скаже Веллінгтон як справжній бойовий генерал (фельдмаршал у перекладі означає саме польовий, а не штабний маршал).

У Наполеона ж настрій того дня був не найкращий: по-перше, на цей час усе вже мало б закінчитися його перемогою. По-друге, останнім часом його мучила "сидяча хвороба", і довго триматися в сідлі він не міг. До того ж не знав, що вночі, хоч і з затримкою, таки підійшла підмога. 16 червня біля Ліньї пруссаки зустрілися з висланим Бонапартом назустріч французьким полком, відбувся великий бій, але велика частина прусського війська таки вціліла. Але в бою поранений кінь Блюхера впав на фельдмаршала і сильно придавив його.

Однією з характерних рис тактики Веллінгтона на полі бою було приховати свої війська. Біля Ватерлоо частина його вояків зайшла на сусіднє кукурудзяне поле, звідки їх не було видно. Їм вдалося непомітно зустріти союзників. Наполеон зрозумів, що до англійців підійшла підмога, лише тоді, коли з початком бою побачив на південно-східному фланзі колону прусської армії...

Але поки що все йшло за планом. Канонада гармат, постріли з мушкетів, дим, драгуни, гусари, кірасири, несамовите іржання коней, крики, стогони, вбиті вояки в червоних і чорних кітелях, закривавлені поранені - на війні як на війні. Ця баталія світового масштабу стане предметом сотень історичних досліджень, сюжетом романів Гюго, Теккерея, Стендаля, художніх полотен Тернера й Хіта, багатьох кінофільмів. Кожна зі сторін вела у бій майже по 70 тис. солдатів і офіцерів, і кожна була налаштована лише на перемогу. Але, мабуть, у Веллінгтона це прагнення було сильнішим - на нього сподівалася вся Європа.

Втрати біля Ватерлоо виявилися величезними: 15 тис. британців, 7 тис. пруссаків і
25 тис. французів.

Веллінгтон, звичайно, намагався зберігати самовладання, але коли ввечері 18-го рідні приїхали привітати його з перемогою, він не зміг стримати сліз. Ця перемога коштувала аж надто дорого, на полі бою полягло чимало його друзів. Надалі герцог про Ватерлоо завжди говорив з великим болем і неприхованим жахом.

"Сподіваюся, це була моя остання битва, - писав Веллінгтон в одному з листів. - Це так важко - постійно воювати".

Прийнявши капітуляцію французів, герцог Веллінгтон надсилає листа принцу-регенту Георгу ІV. "Ваша Королівська Високосте, Ви знову врятували світ", - пише полководець, підігріваючи віру монарха (який ніколи не служив у війську) в його важливу роль у політичному та військовому тріумфі над Наполеоном і скромно замовчуючи свою роль.

Дізнавшись про перемогу, принцу відразу ж написала і його мати королева Шарлотта (дружина короля Георга ІІІ), яка висловила жаль з приводу загибелі на полі бою багатьох відважних офіцерів, утім, пишалася політичними талантами свого сина, котрий "досяг величезного успіху для нації, здолавши світового тирана" (з Королівського архіву. - А.В.).

Приборкавши гординю

Після розгрому Наполеон повернувся до Парижа, добре усвідомлюючи, що його гра закінчена. Через 14 днів підписав акт про зречення престолу, а невдовзі вирушив на західне узбережжя, у Рошфор, звідки розраховував тихо відплисти до Сполучених Штатів. Про це дізналися британці й заблокували вихід з бухти кількома кораблями.

Вже 13 липня повалений Наполеон покірно звернутися до Георга ІV: "Altesse Royale…" - починався лист.

"Ваша Королівська Високосте,

Зважаючи на чвари, що роздирають мою країну, і вороже ставлення з боку найбільших держав Європи, я завершую свою політичну кар'єру і, як Фемістокл, здаюся на милість британської нації. Я віддаю себе під захист її законів, чого й прошу від Вашої Королівської Високості як одного з найпотужніших, найсильніших і найщедріших з моїх ворогів.

Наполеон. Рошфор, 13 липня 1815 р." (з Королівського архіву. - А.В.).

Наполеон просив надати йому прихисток у Сполученому Королівстві, а натомість зарікався вести будь-яку політичну діяльність. Але це був би занадто оптимістичний сценарій для імператора, який маніакально одну за одною підкорював європейські країни.

Прохання Наполеона гарантувати йому безпеку королівський двір резонно відхилив: імператора відправили у вигнання на острів Святої Єлени, де під наглядом британських військових він перебував аж до своєї смерті у травні 1821 р.

Війна - це армія плюс дипломатія

Коли йдеться про перемогу під Ватерлоо, зазвичай згадують лише герцога Веллінгтона і забувають про інших британців, які в той час займали не менш важливе місце на політичній шахівниці. Це прем'єр-міністр Вільям Пітт (молодший) і міністр закордонних справ Роберт Стюарт (лорд Каселрей). Військові перемоги здобувають не лише на полі бою.

Прем'єр В.Пітт розпочав боротьбу проти Наполеона відразу ж після самопроголошення останнім себе імператором. Завдяки ролі В.Пітта Британія приєдналася до антинаполеонівської Третьої коаліції, куди входили Австрія, Росія і Швеція.

Лорд Каселрей обіймав не одну високу посаду у британському уряді. Він - постать рівня Талейрана у Франції. Ще за кілька років до Ватерлоо намагався запровадити в Європі певний політичний устрій, а виконання положень Шомонської угоди (1814), яку підписали імператори Олександр І (Росія), Франц ІІ (Австрія), король Вільгельм ІІІ (Пруссія) і сам Каселрей, стало для нього
ідеєю фікс. Наполеону запропонували піти у відставку - інакше йому буде оголошено війну. Однак наступного ж дня Бонапарт відмовився від пропозиції, втративши таким чином останній шанс на мирне врегулювання…

Відновлення балансу сил на Європейському континенті та усунення наполеонівської загрози стало пріоритетом у зовнішній політиці Каселрея. Разом з австрійським принцом Меттерніхом він стане архітектором європейської системи безпеки, яку визначив Віденський конгрес (1814–1815). Це - прообраз нинішніх світових коаліцій - як-от ООН, Євросоюз та ін. Конгрес проголошував мир на засадах поважання міжнародного права. Для Каселрея це означало створення "справедливої рівноваги" чотирьох світових потуг.

У березні 1815 р. Віденський конгрес оголосив Наполеона поза законом і ухвалив одностайне рішення повалити імператора, для чого створив Сьому коаліцію, якій було б під силу це зробити. Кожна країна коаліції (Велика Британія, Австрія, Пруссія, Росія, Нідерланди, Іспанія, Португалія, Італія, Швейцарія та ін.) мала послати на війну по 150 тис. штиків. У цій війні треба було будь-що перемогти.

На конгресі у Відні обговорювали й устрій після повалення Наполеона - тобто що саме країни коаліції отримають після розгрому імператора: Росія хотіла більшу частину Польщі, Австрія - північ Італії, Пруссія - Саксонію. І як тут можна було дійти згоди? Лорд Каселрей обіцяв підтримати прусського короля Фрідріха у приєднанні Саксонії, але просив, щоб той підтримав незалежність Польщі. Але тут російський цар Олександр І так образився, що викликав головного австрійського дипломата Меттерніха на дуель!

У залі "Ватерлоо" у Віндзорському палаці (створеному на честь перемоги над Наполеоном) звертаєш увагу головно на портрети тодішніх королів і прем'єрів - Георга ІІІ, Георга ІV, Вільгельма ІV, лорда Ліверпуля, поряд з якими висить і портрет невгамовного лорда Каселрея.

До речі, саме Каселрей запропонував оселити Наполеона на острові Св. Єлени у південній Атлантиці, подалі від усіх світових політичних процесів і в повній ізоляції. Листування дозволялося лише у відкритому вигляді, за винятком хіба що дуже особистих листів.

Переможець отримує все

Англія зустрічала Веллінгтона як героя. За перемогу над Наполеоном держава щедро йому віддячила: парламент ухвалив виділити 600 тис. фунтів стерлінгів (!), аби Великий герцог міг придбати собі маєток, гідний національного героя. На них він купив 5 тис. акрів землі у Стретфілд-Сей(графство Гемпшир).

А.Велслі збирався збудувати тут величний палац з колонадою на честь перемоги над Бонапартом. Він бував у герцога Мальборо (предка В.Черчилля), бачив величний палац на землях, отриманих за перемогу під Бленхеймом, і вирішив спорудити подібний і собі. Відомий англійський архітектор Бенджамін Ваятт розробив проект, з Італії вже почали завозити білий мармур, аж раптом політик вирішив на кілька років узяти паузу, бо не був певен, чи вдасться здійснити такий амбітний проект.

Натомість він викуповує у свого брата Річарда будинок у Лондоні - Епслі-хаус і починає добудовувати власну лондонську резиденцію. Тим часом будівництво "Ватерлоо" настільки подорожчало, що від цієї ідеї і справді довелося відмовитися. І сьогодні у Стретфілд-Сей стоїть хоч і не палац, але досить великий будинок з оздобленими позолотою державними залами, бібліотекою, кабінетом і навіть каплицею.

На території садиби поховані всі герцоги роду Велслі. А окремо, під великим дубом, - легендарний кінь Копенгаген, який став частиною бойової біографії і слави полководця.

Після розгрому Наполеона Веллінгтон і не думає про відставку. На нього чекають нові призначення: 1817 р. він - головнокомандувач британської армії, а 1828-го "Залізний герцог" як один з найвпливовіших діячів стає прем'єр-міністром Британії. (Його двічі призначали прем'єром, удруге - 1834 р. і лише на місяць. - А.В.) Політиком він був досить жорстким, і виснажену в наполеонівських війнах країну закликав затягувати паски. Людям це не дуже подобалося. "Досить з нас героїв!" - не раз лунало під вікнами Епслі-хауса, і в шибки летіло каміння. Дошкульнішої критики на свою адресу, ніж у часи прем'єрства, Веллінгтон не чув ніколи в житті. Газети чи не щодня вміщували як не карикатури на нього, то дуже в'їдливі публікації. Важко було повірити, що цьому чоловікові ще не так давно шанобливо вклонялася вся Європа. Мабуть, геніальний полководець - це не завжди геніальний політик…

Леді Веллінгтон

Він не уявляв без неї свого життя: кожна хвилина була наповнена думками про русяву Кітті. Але батько дівчини член ірландського парламенту лорд Лонгфорд, запросивши якось Артура до сусідньої кімнати, твердо й досить безцеремонно сказав молодому незаможному офіцерові:

- Щоб я тебе більше тут не бачив. Хто ти такий, щоб я віддав за тебе свою дочку?

- Але ж я без неї не уявляю свого життя... - щиро відповів юнак і подався

воювати в Індію, вирішивши довести зарозумілому лорду, що таки вартий його дочки. За десять років ставний офіцер знову з'явився на порозі будинку своєї коханої - тепер уже в генеральському кітелі. Нехай лишень спробує її батько сказати щось проти.

- Артуре! Радий тебе вітати в нашому домі, - і справді тепло зустрів його Едвард Пекенем, простягаючи руку візитеру. - Кітті зараз покличуть.

Хвилини чекання здавалися вічністю… Та що це? Ні, це не та Кітті! У вчорашньої красуні обличчя було порите віспою, якою вона перехворіла кілька років тому. Дівчина прочитала жах в очах Артура.

- Бачу, що ти тепер справжній мужчина, тому я спокійно віддаю тобі в руки свій найбільший скарб, - звернувся до офіцера вчорашній сноб.

- Так, я дуже щасливий і намагатимуся виправдати вашу довіру, - лише й спромігся сказати Артур. - Дозвольте відкланятися...

Шлюб уклали 1806 р. У пари народилося двоє синів, Артур і Чарлз. Герцога практично ніколи не було вдома - то військові походи, то державні справи. А коли й був, то найчастіше в різних із дружиною половинах будинку…

Глорія!

Після Ватерлоо слава й популярність Веллінгтона бігли попереду нього. До численних регалій і престижних звань багатьох країн Європи додалося навіть звання почесний професор Оксфорду. Він став хрещеним батьком сьомої дитини королеви Вікторії - принца Артура, майбутнього генерал-губернатора Канади.

Ніхто у британській історії не був удостоєний таких високих титулів, як Веллінгтон: барон, віконт, маркіз і, нарешті, герцог, який став членом Палати лордів. У резиденції за адресою Лондон, №1, після Ватерлоо кожного червня почали збиратися офіцери-ветерани великої битви народів на свій День перемоги.

Після посади прем'єра Веллінгтона було призначено лордом-хранителем П'яти портів - відповідальним за безпеку п'яти найважливіших у військовому й торговельному значенні портових міст південного сходу Англії. На цю посаду, яка веде свій початок з ХІІ ст., король призначає військових високого рангу, котрі захищали країну на полі бою. (У ХХ ст. її посяде В.Черчилль. - А.В.)

Свої останні роки Веллінгтон доживав на березі Ла-Маншу - у старовинному замку Валмер, збудованому ще в ХVІ ст. за наказом Генріха VІІІ. Тут і сьогодні можна побачити охайно заслане металеве ліжко, письмовий стіл фельдмаршала, а в кутку - начищені високі чоботи ("велінгтони"). Саме тут у вересні 1852 р., коли в нього стався крововилив у мозок, 83-річний Веллінгтон відійшов у вічність.

"Залізному герцогу" влаштували пишний державний похорон: з бронзи трофейних французьких гармат полководцеві викували, здається, найвеличнішу в світі труну - з фамільним гербом, прапорами, зброєю та дубовим листям. У ній його й везли з Кенту до Лондона. Такого величного похорону Англія ще не знала - прощатися з ним прийшло не менше мільйона людей. Відспівували фельдмаршала в соборі Святого Павла. Там і поховали. На той час тут уже спочивав адмірал лорд Гораціо Нельсон. Це була друга, тепер уже позаземна, зустріч двох великих полководців Європи.

Веллінгтон forever

Епслі-хаус нині - це солідний темно-жовтий особняк на розі Гайд-парку і Піккаділлі, популярна туристична принада Лондона. Він - частина архітектурної композиції, до якої входить арка і пам'ятник Веллінгтону.

Всередині будинку височіє статуя з білого мармуру. Але на відвідувача чекає несподіванка. Це не Веллінгтон, а Наполеон: ніби "Давид" Мікеланджело, - височенний (понад 3 м), атлетичної статури. Та історія зберегла реальний вигляд корсиканця - невисокий зріст, непоказна статура... "Марс-миротворець" - так назвав свою скульптуру Наполеона венецієць Антоніо Канова. Веллінгтон навмисно тримав у себе вдома саме такого Наполеона - нереальними розмірами і невідповідною назвою хотів не лише підкреслити манію величі французького імператора, а й щодня тішитися з того, якого велетня він здолав!

І це не єдиний художній образ глузування герцога над Бонапартом. У Музеї воскових фігур Мадам Тюссо Веллінгтон сидить на ліжку біля вмираючого Наполеона. Звісно ж, у реальному житті такого не було, ситуація вигадана, та вона ще раз підкреслювала вищість британського генерала-переможця над французьким імператором. Річ у тім, що сер Артур приятелював з мадам Тюссо, часто гостював у неї і спостерігав за процесом створення воскових фігур. Відтак вирішив замовити їй і свій власний сюжет...

В Епслі й досі мешкає родина Веллінгтонів - праправнуки великого полководця. Сьогодні їхню родину очолює 9-й герцог - Артур Чарльз Валеріан Велслі, випускник Ітона й Оксфорду, політик-консерватор, поважна особа в ієрархії іспанського, нідерландського й бельгійського монарших дворів.

Кожного року 18 червня в День Ватерлоо у Віндзорському палаці Її Величність приймає герцога Веллінгтона - він має оплатити оренду державної резиденції у Стретфілд-Сей. Але замість грошей герцог, ставши на коліно, вручає Єлизаветі ІІ прапор переможеної під Ватерлоо Франції - шовковий, вишитий золотом. Королева передає прапор коменданту палацу, а той встановлює його тут-таки, у Військовій палаті, біля мармурового бюста Веллінгтона - плату прийнято.

Нинішній герцог Веллінгтон народився 1945 р. у Віндзорі. Має трьох молодших братів і сестру. Одружений з прусською принцесою Антонією, у шлюбі з якою народилося теж п'ятеро дітей - двоє синів і три доньки. До речі, принцеса хоч й не використовує нині свого монаршого титулу, але вона - близька родичка королеви Вікторії. Тому їхній старший син Артур Джерард Велслі (37 років) - у числі претендентів на британську корону.

9-й герцог Веллінгтон люб'язно погодився дати ексклюзивне інтерв'ю DT.UA.

- Ваша Милосте, цього року надзвичайно урочисто святкуватимуть 200-річчя битви під Ватерлоо...

- Відзначення цієї річниці важливе ще й тому, що 100-річчя Ватерлоо не змогли вшанувати - саме в той час ішла Перша світова війна. Тому цього року для мене особлива честь представляти це велике ім'я.

- Ви уявляєте себе на коні на полі бою, як ваш великий предок?

- Уперше на поле Ватерлоо мене 1958 року взяв мій дідусь, 7-й герцог Веллінгтон. Він був фахівцем з історії мистецтва і прищепив й мені любов до історії. Тепер вона стала моїм найбільшим захопленням. Під час навчання в коледжі Крайст-Черч в Оксфорді, де студіював філософію, політику й економіку, я всі літні канікули проводив працюючи в стайнях біля поля битви. І щоранку об'їжджав усе поле на коні.

- А своїм дітям Ви вже встигли показати те історичне місце?

- Звичайно. Торік у травні ми разом із п'ятьма дітьми й чотирма онуками вирушили до Ватерлоо. Я хотів детальніше розповісти їм, як саме розгорталася битва. Вони почули й історію про "пагорб Лева" (високий пам'ятний курган посеред поля), піднялися на нього, а потім пройшли все поле аж до Угумону - ферми, біля якої Веллінгтон вів особливо запеклий бій. Обійти поле бою пішки - це дуже добра нагода відчути його розміри.

- Ви мешкаєте у тих самих будинках, де жив і фельдмаршал Веллінгтон. Як сучасна людина почувається в такій обстановці?

- Я невимовно щасливий жити там, де мешкав 1-й герцог, - у Стретфілд-Сей і Епслі-хаусі. Щоразу, коли заходжу до якоїсь кімнати чи бібліотеки, де він працював, це викликає в мене неймовірні почуття. Кожен день користуюся тими меблями, якими користувався він, ножем і виделкою, які він брав до рук. Тут усе залишилося так, як було при ньому. Це надзвичайний досвід.

Європа салютує!

Історія не раз засвідчувала, що немає в житті неможливих речей. Навіть "непереможного" Наполеона вдалося здолати - потрібно було лише належно підготуватися. Весь драматизм тодішньої ситуації ми особливо усвідомлюємо сьогодні, навіть на відстані століть. І хоч як нелегко було це зробити, але зупинити зло стало справою честі, гідності й запорукою подальшого існування всієї Європи.

Впродовж життя історія дає нам уроки. Та чи добре ми їх засвоюємо і як збираємося використовувати в майбутньому - залежить лише від нас. Двісті років тому перемога Веллінгтона не була визначена наперед, і в разі його поразки карта Європи і світу нині мала би зовсім інший вигляд.

200-річчя битви під Ватерлоо відзначать урочистостями в Британії і Бельгії, численні заходи відбудуться в містечку Ватерлоо і на фермі в Угумоні. "Ватерлоо - це не просто битва. Вона змінила обличчя світу", - казав Віктор Гюго.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі