Герой двох свят

Щоразу з наближенням Нового року лунають заклики заборонити Діда Мороза: мовляв, це продукт комуністичної пропаганди.

Цього року в грудні з'явилося нове формулювання: давайте декомунізуємо Діда Мороза. А Фейсбуком пішла гуляти картинка, на якій бравий поліцейський подає приклад правильної поведінки справжнього українського патріота - побачивши на засніженій вулиці Діда Мороза, негайно затримує його, застосувавши силовий прийом і поклавши на капот патрульної машини.

Щоправда, автор малюнка, був не дуже в темі, переплутав Діда Мороза з Санта Клаусом, але суть не в тому. Підпис під картинкою: "Дід Мороз - совкова фантазія - був придуманий замість св. Миколая, коли в 30-х роках ХХ ст. комуністи знищували церкви й розстрілювали священиків".

Позиціюванню Діда Мороза як "народженого в СРСР" можна було б повірити, якби не одне істотне "але": на поштівках кінця XIX ст. бачимо… так, того самого Діда Мороза в червоній шубі, а за плечима в нього - важкий мішок з подарунками. На одних листівках він мчить лісом на лижах, на інших - їде на санях, запряжених оленями або конем, на третіх - прикрашає в кімнаті ялинку, поки діти сплять, на четвертих - кладе під ялинку подарунки. Тож з радянським породженням Діда Мороза факти явно не дружать.

Питання про те, хто ж приносить на Різдво ялинку і кладе під неї подарунок, діти почали ставити дорослим майже 200 років тому - ще в 1830-х, коли поширився сам звичай встановлювати вдома хвойне дерево. Переконливої відповіді не було. Проза життя, мовляв, ялинку доставив двірник за відому винагороду, а подарунок поклали під подушку самі батьки як пояснення не годилася - дітям була потрібна версія чарівна, загадкова, майже казкова.

Були спроби номінувати на роль дарувальника різних персонажів Дитину Ісуса, Бабусю Зиму, Дідка-Лісовичка, Дядька-Йолкича, безіменного діда, який "завідував" ялинкою, і багатьох інших. Зауважимо, св. Миколая не називали серед дарувальників ялинки і різдвяних подарунків. Ішлося саме про іншого персонажа, що з'являвся не 19 грудня, а через тиждень (у ті часи всі християнські конфесії святкували Різдво 25 грудня).

До 1880-го "гноми", "діти" й "бабусі" були геть забуті. Ялинку і подарунки пов'язували з щедрістю стариганя в шубі і з мішком у руках. Цей лісовий персонаж не тільки оселився у різдвяних вітринах кондитерських та іграшкових крамниць, а й посів почесне місце під домашньою ялинкою. Ім'я йому знайшлося швидко - за аналогією з казкою "Морозко" або популярною поемою Миколи Некрасова "Мороз, Красный нос" (1863):
добрий Морозко, добрий дід, Мороз і, нарешті, Дід Мороз.

Дід Мороз - герой саме міської міфології. Сільська ж дітвора очікувала Різдво не без страху. Бо вірила: у Святвечір виходить з лісу сніжно-крижане чудовисько з величезним мішком - обходить кожну хату, причому дітей, які погано поводилися протягом року, несе в ліс на вірну смерть. Ну а яка дитина за рік не зробила чогось такого? Тому малята ховалися за маму, а то й тікали в підвал, щоб не потрапити в лаписька крижаного велетня.

Дві ці міфології існували паралельно, майже не перетинаючись. Лісові мешканці - добрий (Дід Мороз) і злий (крижаний велетень) - також існували паралельно. Дифузія відбутися не встигла - настала радянська влада.

"Ах, попався старий дід…"

На початку 1920-х більшовики розгорнули антирелігійну кампанію. Нападок зазнали церкви (укупі з костьолами, кірхами, синагогами й мечетями), релігійні обряди й дати. Звісно, святкування народження Ісуса Христа було атаковане з особливим ентузіазмом. Автоматично піддалися гонінням і різдвяні атрибути - ялинка, ялинкові іграшки і, звичайно, головна дійова особа свята Дід Мороз. Причому Діда Мороза затаврували як "релігійний храм" і оголосили "продуктом антинародної діяльності капіталізму".

Була спроба переформатувати Різдво, прибравши з нього релігійні елементи. У 1922 р. виникло альтернативне "комсомольське різдво", або "комсвятки". Захід був сумішшю комсомольських зборів та огляду художньої самодіяльності - доповіді типу "Чи сумісна наука з релігією?" перемежовувалися з декламацією антирелігійних віршів, співом комсомольських частівок, диспутами, інсценівками аматорських п'єс (одна з них, наприклад, називалася "Різдво дибом") і навіть розповіданням… антирелігійних анекдотів. Була й ялинка, що стала тепер не різдвяною, а "комсомольською". Щоправда, "комсомольського Діда Мороза" у новому форматі не було, і ніхто нікого не обдаровував. Спроба ребрендингу Різдва провалилася - робітники, бувало, били комсомольців, які заважали їм ставити вдома звичну ялинку.

Однак влада продовжувала пресувати ненависне релігійне свято. У спеціальній методичці для агітаторів, виданій 1927 р., так роз'яснювали суть питання: "Дітей обманюють, що подарунки їм приніс дід-мороз… Панівні експлуататорські класи користуються "милою" ялинкою і "добрим" дідом-морозом ще й для того, щоб зробити з трудящих слухняних і терплячих слуг капіталу".

У маси просувалася ідея відмовитися від Діда Мороза в ім'я революційних цінностей. І навіть було озвучено сюжет: спіймати Діда Мороза й викрити його. Така, наприклад, "Песня пионеров", опублікована того ж таки 1927-го, що починається словами: "Ах, попался старый дед, () К пионерам в сети!". Нинішні повалювачі Діда Мороза не оригінальні…

Наприкінці 1928 р. московська газета "Комсомольская правда" пояснила читачам, що "Святкувати різдво - значить святкувати рабство з невіглаством!", і запропонувала варіант розправи: "По шапці - діда Мороза, ангела - по зубах!". За нею повторювала київська газета "Пролетарська правда", опублікувавши карикатуру Казимира Агніт-Следзевського "Геть з нашого побуту!", на якій Дід Мороз ледь устигає втекти від свідомого радянського піонера. Причому зовні Дід Мороз схожий на попа, а з мішка за плечима визирають пляшки - мовляв, старий шкарбун так і норовить споїти народ…

У квітні 1929-го XVI партконференція скасувала день Різдва як вихідний, що означало заборону свята як такого. Різдво назвали "святом алкоголю й обжерливості". Заодно заборонили ялинку як "попівський звичай", а разом з нею потрапив у немилість і головний ялинковий персонаж - Дід Мороз.

Однак очікуваного перелому у свідомості людей не сталося. Ірина Карум, племінниця письменника Михайла Булгакова, що жила на початку 1930-х у Києві на нинішній вул. Січових стрільців, залишила спогади про те, як у її родині, незважаючи на заборони, ставили ялинку - підпільно. "На Рождество, - згадує вона, - у нас ставили большую, высокую пушистую елку. В те годы она была запрещена, так как считалась частью религиозного обряда, но дядя Костя Булгаков ездил за ней в деревню, привозил ее упакованную в одеяла на розвальнях, проносил ее в кухню по черной лестнице, стараясь быть незамеченным. В столовой завешивались окна, чтобы елку не было видно. Потом наступало самое интересное: комнату освобождали от мебели и в центре ее устанавливали елку, которая, как правило, упиралась верхушкой в наш высокий лепной потолок. Потом ее украшали игрушками, сделанными членами семьи".

А в селах бачили вперше

Переконавшись, що заборона діє слабко, влада через сім років змінила тактику. І вирішила діяти за принципом "якщо явища не можна задушити, його треба очолити". У грудні 1935-го, за три дні до Нового року, головна газета країни "Правда" раптом опублікувала невелику замітку "Давайте організуємо до Нового року дітям гарну ялинку". Автором її був не хто-небудь, а один з керівників УРСР Павло Постишев - кандидат у члени Політбюро ЦК ВКП(б). Зрозуміло, заклик повернути заборонену компартією ялинку не міг бути особистою ініціативою автора - подібні речі узгоджувалися зі Сталіним.

Перша ж фраза замітки - "У дореволюційний час буржуазія і чиновники буржуазії завжди влаштовували на Новий рік своїм дітям ялинку" - брехлива, бо ялинку ставили не до Нового року, а до Різдва. Однак прив'язка до Нового року (і в назві замітки, і в першій же фразі) зовсім не випадкова. Адже публікація давала старт черговому ребрендингу: перетворити неугодну різдвяну ялинку на бажану новорічну. А Новий рік - свято, що не має ні релігійного, ні політичного забарвлення.

Своїх однопартійців, що раніше позбавили дітей "сяючої різнобарвними вогнями ялинки" і затаврували "цю дитячу розвагу як буржуазну витівку", Постишев тепер назвав "левыми загибщиками". А наприкінці дав пряму вказівку місцевим керівникам усієї країни: "Комсомольці, піонер-працівники повинні під Новий рік улаштувати колективні ялинки для дітей. У школах, дитячих будинках, палацах піонерів, дитячих клубах, у дитячих кіно й театрах - скрізь має бути дитяча ялинка! Не повинно бути жодного колгоспу, де б правління разом із комсомольцями не влаштувало б напередодні Нового року ялинки для своїх дітлахів. Міськради, голови районних виконкомів, сільради, органи народної освіти повинні допомогти влаштуванню радянської ялинки для дітей нашої великої соціалістичної батьківщини".

У замітці - ані слова про Діда Мороза. Чи означала реабілітація ялинки також і його реабілітацію? Відповідь з'явилася в січні 1936-го, причому досить оригінально - невербально, за допомогою малюнка. Газета "Известия" опублікувала дружній шарж відомого карикатуриста Бориса Єфімова: хитро всміхнений Постишев у шубі Діда Мороза, з мішком подарунків за плечима, несе дітям прикрашену ялинку.

Зрозуміло, 1936-й зустріли без Діда Мороза - за три дні неможливо було ні придумати новорічну програму, ні як слід підготуватися. Крім того, педагоги не отримали чітких інструкцій, як саме прикрашати ялинку - чи можна, наприклад, повісити на гілку янгола? Яку зірку кріпити на верхівку? І так далі. Будь-який помилковий крок у ті часи міг бути витлумачений як ідеологічна диверсія і коштувати життя влаштовувачам.

Про розгубленість, що охопила країну в останні дні 1935-го, згадано навіть у методичному посібнику "Елка: сборник статей о проведении елки", випущеному в 1936 р.: "Ялинка з'явилася раптово. Її ніхто не чекав, не готувався до неї. У крамницях не було ні ялинкових прикрас, ні ялинкових іграшок - їх не виробляли". Та й сам сценарій проведення новорічного дитячого свята був незрозумілий.

Натомість наступний 1937-й, і всі наступні роки зустрічали вже з Дідом Морозом. Причому якщо у великих містах України - Києві, Харкові, Одесі, Чернігові та ін. - улаштування ялинки було ділом хоч і трохи підзабутим, та все ж таки знайомим, то в маленьких містечках і селах організація новорічного ранку стала новою подією. Сільські вчителі, не кажучи вже про дітей, ніколи не бачили встановленої у приміщенні вбраної ялинки і не знали, хто такий Дід Мороз, що прибув з подарунками. Вони (на відміну від жителів великих міст) сприймали свято, запропоноване "видатним сталінським соратником Постишевим", саме як радянське.

Мільйонними тиражами

Втім, на початку 1938-го над Дідом Морозом нависла загроза: Постишева, який легалізував опальну ялинку, оголосили ворогом народу. Однак "караючий меч" режиму не торкнувся ні лісової красуні, ні Діда Мороза. Обійшлося.

На той час до "помилуваного" режимом Діда Мороза приєднався новий персонаж - Снігуронька. Дует дідуся й онучки виявився надзвичайно вдалим. Ролі розподілилися самі собою: молода й задерикувата Снігуронька виступала посередником між дітьми і "стареньким" Дідом Морозом (таким собі масовиком-витівником заходу), а Дід Мороз, сидячи на стільчику, уважно спостерігав за концертними номерами дітей, а потім танцював з ними навколо ялинки і дарував подарунки. Причому в ті часи для кожної дитини готувався особливий подарунок.

Якщо в силу якихось форс-мажорних обставин на ранок прибував лише Дід Мороз, йому доводилося спеціально пояснювати дітям, чому він без Снігуроньки (зазвичай розповідав, що "онучка" залишилася в лісі лікувати хворих звірят і тому не змогла прийти).

Зрозуміло, усі колишні звинувачення з Діда Мороза було знято. І почався прямо протилежний процес - з кінця 1930-х створюється сила-силенна творів про Діда Мороза: казки, п'єси, сценарії дитячих ранків тощо.

Після Другої світової війни Дід Мороз почав з'являтися не тільки на колективних, а й на домашніх ялинках. Його роль виконував, як правило, переодягнений голова родини або хтось зі знайомих.

Чималою мірою Дід Мороз зобов'язаний своєю популярністю новорічним листівкам, що виходили мільйонними тиражами. Спочатку радянські художники більш-менш обігравали звичні сюжети дореволюційних різдвяних листівок: Дід Мороз, згинаючись під вагою, несе мішок з подарунками; Дід Мороз мчить на санях, запряжених оленями, тощо. Зі старих сюжетів вилучили тільки зустріч Діда Мороза з янголятком. Натомість з'явилися нові зображення - Дід Мороз з дітьми біля ялинки на новорічному ранку, Дід Мороз зі Снігуронькою.

Після смерті Сталіна художники почали вільніше інтерпретувати Діда Мороза, тісніше прив'язувати його до реалій життя. Тепер він уже не тільки їде в санях, а й літає на килимі-самольоті й верхи на звичайному літаку, на аеросанях, роз'їжджає на мотоциклі, навіть їде по рейках на дрезині. Дід Мороз виявляється інтелектуалом - несе як подарунок важкий стос книжок, грає на віолончелі, пише ручкою й гусячим пером якісь довгі послання. Без проблем потрапляє до Центру управління космічними польотами, вирушає на "будівництво століття" БАМ, уміє користуватися будильником і телескопом, телефонувати, фотографувати, кататися на ковзанах, водити вантажівку і навіть управляти атомним криголамом "Арктика"!

Історія знає чимало прикладів, коли свято або чарівний персонаж змінюють амплуа. От і Дід Мороз на певному етапі своєї 150-річної біографії став не різдвяним, а новорічним. Причому неабияк розширив аудиторію: адже з Новим роком він може вітати дітей з будь-яких родин, незалежно від їхньої релігійної та іншої належності. Саме як універсальний дарувальник подарунків він утвердився в нашій культурній традиції.