Феномен українського Майдану: історична й генетична пам'ять - Історія - dt.ua

Феномен українського Майдану: історична й генетична пам'ять

27 грудня, 2013, 18:40 Роздрукувати Випуск №49, 27 грудня-17 січня

Майдан як головний образ з'являється у той чи інший час не випадково. Для Майдану потрібно, щоб наше суспільство визріло, щоб чаша народного гніву й терпіння переповнилася, щоб спалахнула "національна іскра".

На етапі утвердження нації з'являються міфологеми в образі харизматичного лідера, що здатен об'єднати народ навколо ідеї, за яку готовий віддати життя. Коли помирають національні міфологеми, настає регрес нації, вона помирає духовно, а відтак і фізично. Багато націй внаслідок денаціоналізації асимілюються, вироджуються і втрачають свою національну самобутність. Коли ж нація впадає в десперацію, то втрачає віру у боротьбу за ідею, перестає бути нацією. 

Міфологема — явище складне. Це усталений образ громадської свідомості, який живе у національній пам'яті, передається нацією генетично. Цей процес регулюється політичними подіями, історичною необхідністю, національними кризами. Характер міфологеми залежить також від шляхів досягнення нацією свого утвердження. Українці бачили ідеал свого утвердження в національній державі, яку б очолював харизматичний лідер. Міфологемами можна пояснити проблему інтеграції молодої України у світову спільноту. 

Англійський публіцист Томас Карлайл у своїй праці "Тепер і колись" розглядає світову культуру, діячів і сподвижників як героїв. Назви розділів "Герой як пророк: Магомет, Іслам", "Герой як поет: Данте, Шекспір", "Герой як пастор: Лютер — реформація, Нокс — пуританізм", "Герой як письменник: Джонсон, Руссо, Бернс" свідчать про інтерес автора до національних героів, які стали національними міфологемами.

Є кілька типів національно-політичних міфологем, властивих кожній нації. Серед них — правитель-воїн-політик, дуже поширена міфологема, що існує в національній творчості. Українська нація споконвіку творила образ мужнього, славного й справедливого воїна. Його вирізняли розум і розважливість. Ясним сонечком Руської землі, — називали князя Володимира русичі, мудрим називали княза-книголюба Ярослава. Під час Визвольної війни української нації 1648 р. склалася інша міфологема, яка жива й донині, — образ харизматичного лідера, лідера від Бога, в якому поєдналися войовниче, духовне й національне начала. Українським Мойсеєм назвав народ свого улюбленця Богдана Хмельницького.

Міфологеми спостерігаємо і в сучасній державі, коли люди створюють навколо певних осіб ореол слави, вбачають у них мало не месію. Знову ж таки тут домінує духовний аспект. Згадаймо бодай студентську революцію на граніті, яка також відбувалася на Майдані. Спочатку покладали надію на першого президента, потім носили на руках дисидентів. Декого з них вважали ледь не святими: для народу вони — герої, які постраждали за національну ідею.

Політична міфологема — найпопулярніша національна міфологема сучасності. Війна ідей та ідеалів — так можна назвати це явище. Постійний пошук національного лідера, бо державний політик повинен бути національно свідомим. У міфотворчості української нації є один історичний парадокс: з одного боку вона прагне гетьмана, а з іншого — ненавидить будь-яке приниження й рабство. Цей парадокс і дав життя відомому вислову про ментальність українців: де двоє українців — там три гетьмани…

Міфологема гетьмана найбільше увиразнилася під час помаранчевої революції. Народ скликав Майдан, обрав свого "президента". Минули роки, і з'ясувалося, що національна міфологема, яка народилася 2004 р., нині вже мертва. Проте коли на політичному небосхилі засяє нова зірка — український народ знову перетворить нового героя на міфологему, і це відбудеться саме на Майдані.

Майдан — середовище творче, сакральне, наша форма демократії й національної свідомості. Він є великою потребою українців у національному катарсисі — національному підйомі. Доведена до розпачу нація, стомлена й розчарована, потребує нового відродження, нових національних патріотичних емоцій, нових ідей і героїв. Майдан як головний образ з'являється у той чи інший час не випадково. Для Майдану потрібно, щоб наше суспільство визріло, щоб чаша народного гніву й терпіння переповнилася, щоб спалахнула "національна іскра". Рушійною силою Майдану була і буде молодь — представники нової генерації, яким противна відсталість, стереотипність мислення влади, що гальмує прогрес. 

Майдан — це місце нашої національної згуртованості. Часто нарікаємо: ми, українці, не дружні, не щирі, але саме Майдан демонструє найкращі риси нашої національної ментальності. Ми стаємо добрішими, співчутливими, готовими допомогти харчами, грошима, транспортом, тоді як у повсякденні не проявляємо цих рис одне до одного. Саме там відчуваємо дух єдності, силу духовності й віри в себе — те, чого нам бракує найбільше.

Майдан — символ духовності й дієвості національної ідеї. Хай як дивно, але саме на Майдані наша національна ідея реалізовується практично: об'єднавчого значення набувають національні символи — ми співаємо гімн, за стрічками кольорів національного прапора впізнаємо однодумців, демонструємо солідарність із постраждалими під час кривавого побоїща. Майдан об'єднав усіх — громадян, духовенство, ЗМІ, політиків… А це вже високий рівень прояву громадянського суспільства. У повсякденні ми часто нарікаємо, що нас не помічають, ігнорують сильні країни, що Бог до нас байдужий… Але наші Майдани є втіленням усього найкращого в нас — і це визнає світ.

Сьогодні Майдан має назву Євромайдану. А це означає, що наше суспільство визріло до розуміння: зовнішня політика, майбутнє країни — в наших руках, і ми потребуємо докорінних змін, духовного відродження, настав час зруйнувати совкову систему… Звичайно, єврореволюція, як і попередні — помаранчева і на граніті, не є революціями справжніми. Звичайно, були і будуть надії й розчарування, але Майдан уже створив національну міфологему, яка житиме в нашій національній пам'яті та історії.

Євромайдан демонструє готовність суспільства до якісних змін, а також готовність Старого Світу рахуватися з нами. Живемо у тяжкий час — час очищення, коли прагнемо позбутися рабської психології. А Майдан — у нашому єстві, він живий… Він повторюватиметься доти, доки не матимемо міцного національного ґрунту, не утвердимося як нація серед європейських націй, не зруйнуємо совкової свідомості, не повернемо собі свого національного "я", не віднайдемо свого національного шляху. Майдан — національна форма суспільного діалогу, яка притаманна тільки нашій нації. Євромайдан — не тільки наша сучасність, це вже наша історія.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво