Етнічна історія як метаморфоза - Історія - dt.ua

Етнічна історія як метаморфоза

29 березня, 2013, 19:05 Роздрукувати Випуск №12, 29 березня-5 квітня

Загнаний у підсвідомість комплекс неповноцінності призводить до того, що ігнорується не тільки історія рідної країни, різноманіття культур, які існували на її території, а й цілі етноси, що вплинули як на зовнішній вигляд, так і на процес виникнення козаків, а отже й українців.

Ногайські дівчатка. Північний Кавказ. Фото поч. XX ст.

Усі, хто дивився відкриття Олімпіади-2012 у Лондоні, звернули увагу на цікаву деталь. На стадіоні було розіграно історичну сценку — сільський пейзаж із будинками й селянами, вбраними, як англійські фермери у XVIII ст., перетворюється на промисловий ландшафт, символізуючи першу в світі промислову революцію. Але нас цікавить те, що серед цих англійських фермерів можна було побачити темношкірих вихідців із Африки або островів Карибського басейну, чого реально в той час у Сполученому Королівстві не було: на 100% її сільські жителі складалися з білих британців. Трохи пізніше перед глядачами постала інша сцена — як на початку 1950-х до Великобританії прибула перша хвиля вихідців із Антильських островів, і місцевий пролетаріат поповнився міцними робочими руками темношкірих чоловіків, які своєю працею внесли чималу лепту у відновлення зруйнованої німецькими бомбардуваннями країни.

Ще цікава деталь, яка стосується вже нас: перед початком Євро-2012 кілька англійців запитували мене через Скайп — чи є прояви расизму в Україні, оскільки ЗМІ Великобританії зчинили галас, що в нашій країні чимало таких проявів. Уже перед закінченням Євро-2012 британські вболівальники в Донецьку демонстративно поховали символи расизму. Вони не помітили расизму — принаймні на стадіонах, вулицях і в готелях. І це правда. Але расизм же є, прихований і давній, і саме про приховані, витончені його прояви й хотілося б поговорити в цій статті.

Зрозуміло, що у світі практично немає жодної країни, на території якої нині жив би народ, що населяє її споконвіку. На території Британії до появи племен англів, саксів і ютів жили пікти й кельти. Як випливає з останніх історичних досліджень (див. книжку канадського письменника Фарлі Мовета "Від аріїв до вікінгів, або Хто відкрив Америку"), пікти були смаглявими, невисокими на зріст вихідцями з Північної Африки. Вони з'явилися задовго до перших хвиль мисливців, які мають зовнішність сучасних європейців. Поступово темношкірих людей асимілювали мисливці з європейською зовнішністю, але на окраїнах Старого Світу цей тип проіснував до наших днів. Ідеться про лапландців, або, як їх іще називають, саамів чи лопарів, котрі є носіями окремого, відмінного від європейського, антропологічного типу.

Європейські народи дорожать етнічною історією своєї країни, тому в музеях Швеції, Норвегії, Данії та Фінляндії можна побачити безліч експонатів стародавньої лапландської культури мисливців та оленярів, адже предки саамів до приходу німецьких племен на територію Скандинавії жили по обидва береги Балтійського моря. А їхній південний ареал розселення доходив до території нинішніх Естонії, Латвії і Новгородської області в Росії. Серед скандинавів і тепер можна зустріти риси лапланоїдного антропологічного типу, чим вони пишаються. І зовсім не намагаються приховати вкраплення в їхню кров генів людей іншої раси. Чи можна про щось подібне, тобто про трепетне, шанобливе, на крайній випадок терпиме, ставлення до свого етнічного коріння, до історії своєї країни, сказати про нас — сучасних українців?

Візьмімо хоча б факт перебування протягом тривалого часу на території України кочових народів — від кіммерійців, скіфів і сарматів до гунів, печенігів, берендеїв, торків, чорних клобуків, половців і ногайських татар. Останні кочували на південних просторах України ще в XVIII столітті.

Пам'ятаю, як на початку непевних 1990-х я, зайшовши до шкільного кабінету історії, помітив на стіні випущену вже у незалежній Україні карту, на якій було показано етнічний ландшафт нашої батьківщини на початку того ж таки XVIII ст. Зі здивуванням побачив, що на території південних областей України кочували ногайські татари Джамбайлуцької, Єдисанської і Буджацької орд. Територія України протягом кількох століть була їхньою батьківщиною, а наприкінці XVIII ст. під час завоювання південноукраїнського степу військами Суворова ногайців було здебільшого винищено. Залишки цього етносу піддали депортації в Туреччину, на Північний Кавказ і степи Приволжя (на території РФ проживають понад 103 тис. ногайців — 2010 р.). Можна достеменно сказати, що ціла етнічна спільність з її специфічною культурою степових номадів в Україні канула в Лету.

В архівах залишилися записи очевидців цієї кампанії із завоювання степових просторів Північного Причорномор'я, де згадується про жорстокість росіян і про те, що в ногайських поселеннях після входження в них солдатів залишалося лежати до 10 тис. ногайців. Але мова не про жорстокість, якої в ті часи не бракувало на всіх континентах, а про осмислення жителями України власної етнічної історії. Чи є література про ногайців? Дуже поверхова й загальна. Можна сказати, що про культуру, докладну історію ногайців Північного Причорномор'я ми не знаємо нічого. У музеях Запорізької та Херсонської областей ще можна зустріти нечисленні експонати, що належать до побуту ногайців. Поняття "дикий", яким багато істориків досі характеризують ногайських татар, — некоректне й більше говорить про псевдоєвропейський менталітет сучасних учених.

Зрозуміло, слід зважати на те, що в основі такого ставлення може лежати образа, адже ногайці неодноразово вчиняли набіги на українські й російські села та міста. Але чи можна точно сказати, хто більше вчиняв таких набігів — ногайці на українців чи запорожці на ногайців? Відомо ж бо, що коли запорожці були у великій скруті, вони не гребували походами по ясир на українські села, а бранців потім продавали кримчакам або генуезцям. І північноамериканські індіанці нападали на білих поселенців, а відомі всім апачі прославилися тим, що займалися работоргівлею: захоплювали білих бранців і продавали їх у Мексиці перекупникам, які відвозили рабів гарувати на срібні копальні. З певного часу індіанців у США люблять, пишаються, якщо знаходять у своєму родоводі індіанське коріння. Військовий вертоліт американських ВПС дістав назву "Апач", а в десантників є ритуал — під час стрибка з парашутом вигукувати ім'я відомого й непокірного вождя апачів-чірікахуа Джеронімо. Чи можна таке уявити в нас?

Показово, що військова культура степових індіанців, які зажили найбільшої слави у війнах із "блідолицими" і навіть знищили 1876 р. полк генерала Кастера, склалася в преріях у середині XVIII ст. Раніше величезні степові простори Північної Америки були дуже рідко заселені, й тільки під тиском східних племен, яких витісняють білі поселенці, предки лакотів, шаєнів і арапахів почали освоювати прерії. Цьому сприяло розповсюдження коней у Північній Америці.

Ногайці ще в XVI ст. перекочували в південні області нашої вітчизни не самовільно: їх відтіснили у причорноморські степи войовничі калмики, яких, своєю чергою, вигнало з їхніх земель численне землеробське населення Китайської імперії.

Ще в 1980-х в СРСР було опубліковано дослідження російського етнолога Аверкієвої "Індіанське кочове суспільство" про культуру степових племен Північної Америки. Чи буде видано коли-небудь у нас книжку з такою, наприклад, назвою — "Ногайське кочове суспільство на території України"?

Прихований, завуальований расизм походить багато в чому з уявлень, що азіатське — завжди погано. Оскільки ногайці були тюркомовними й у плані антропології ближчі до монголоїдної раси, про них дозволено нічого не пам'ятати. У нас прихильність до європейського способу життя доволі часто екстраполюється на зовнішність людини.

Чи переймався хтось запитанням: якщо в кожного народу є свій героїчний епос та історичні пісні (у нас думи про козаків), то який героїчний епос існував у ногайських і кримських татар, батьківщиною яких, волею долі, теж стала Україна? В Інтернеті про це нічого не знайти, крім поодиноких згадок. Чи були в ногайців історичні пісні, які оспівують їхніх відважних героїв? Усім відомо, про що розповідається в думі про козака Голоту, котрий гуляв біля міста Кілії (територія Буджацької орди), а потім убив багатого татарина, забравши в нього цінні речі. Чому чогось подібного не могло бути в ногайців? Чому в наших шкільних підручниках немає жодної казки ногайських чи кримських татар? А в підручниках історії нічого не сказано про заселення причорноморських степів кочівниками, про історію Кримського ханства, тоді як історію грецьких колоній на території Криму й Північної Таврії вивчаємо? Киянин з народження Максиміліан Волошин писав про кримську Кіммерію: "Весь трепет жизни всех веков и рас живет в тебе. Всегда. Теперь. Сейчас". Чи збулося його пронизливе нагадування "сейчас"?

…Якщо взяти більш ранніх тюркських кочівників (торків, берендеїв, чорних клобуків), то вони ще в часи Київської Русі прийняли православ'я й стали служити київським князям. Та про ці самобутні етноси практично нічого не відомо. А тим часом багато дослідників висловлюють думку, що саме ці степові номади, змішавшись зі слов'янським елементом, стали етнічною основою майбутніх запорозьких козаків. Ще в радянських монографіях з історії виникнення билин можна було прочитати, що існував цикл билин торків, і на деякі сюжети із цього циклу посилалися історики. Але хто, крім кількох дослідників з Росії, які мають доступ до архівів, їх читав? Ці билини створювалися в середовищі витязів Київської Русі, які походили від торків, берендеїв або чорних клобуків. Чому, коли говорять про східний вплив на процес виникнення запорозьких козаків, згадують лише про черкесів, забуваючи про інші народи?

Черкеси — тюркськомовний народ. І тюркською, залежно від діалекту, "чер кеси", "шер кеси", і "шер кеші" означає "озброєні люди". Тобто, якщо черкесами, або черкасами, називали козаків і українців Центральної України ще в XVIII ст., то чи не тому, що в їхній культурі, та й у генотипі, простежувався помітний тюркський вплив?

Загнаний у підсвідомість комплекс неповноцінності призводить до того, що ігнорується не тільки історія рідної країни, різноманіття культур, які існували на її території, а й цілі етноси, що вплинули як на зовнішній вигляд, так і на процес виникнення козаків, а отже й українців. Ігнорується той факт, що в расовому плані східні слов'яни є своєрідним перехідним типом від західних європеоїдів до монголоїдів. У західноєвропейській класифікації расових типів східних слов'ян називають особливим терміном — "східні європейці". У східних слов'ян кругліше й плоскіше обличчя, ніж у жителів Західної Європи. В англомовному світі вживається термін strong bone structure для опису зовнішності, що традиційно вважається на Заході привабливою. Часто це зовнішність із яскраво вираженою структурою вилиць і більш круглим овалом обличчя. Саме такі риси нерідко зустрічаються серед східних європейців, будучи наслідком змішання генотипів первісних мисливців-монголоїдів з мисливцями-європеоїдами, зокрема й на території сучасної України.

Відомо, що деякі черепи запорожців, що загинули 1648 р. у битві під Жовтими Водами під час Національної революції під керівництвом Богдана Хмельницького, було реконструйовано. Хто бачив реконструкцію їхніх облич, мав звернути увагу на татарські риси запорозьких козаків. І нині багато українців несуть у собі риси тюркських кочівників, які колись змішалися зі східними слов'янами, й котрі перейшли, як було сказано вище, служити київським князям.

У відомій і нашумілій книжці "Сутінки Європи" Освальд Шпенглер дав характеристику культурам і цивілізації, які, перейнявши деякі зовнішні атрибути західноєвропейської культури, за суттю своєю залишилися далекими від європейського раціоналізму. Такі культури він назвав магічними, а процеси зовнішнього наслідування європейського способу життя — метаморфозами. Іншими словами, якщо порівняти розвиток низки цивілізацій із процесами, що відбуваються в гірських породах, то напрошується такий приклад. Кристалічна гірська порода, вкраплена в інші, твердіші, згодом розчиняється й вимивається. Її місце заповнює інша порода, наприклад глина. Під тиском товщі гірських порід глина набуває форми колись розчинених кристалів, але кристалами не є...

Так і з культурами, менталітетом, та й загалом зі світовідчуттям людини. Не хотілося б, щоб ми заповнювали місце, яке тільки формою відображає західноєвропейські цінності, а реально наповнювали його іншим, далеко не цивілізованим змістом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво