Еліта: кращі з гірших чи навпаки? - Історія - dt.ua

Еліта: кращі з гірших чи навпаки?

21 серпня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 21 серпня-28 серпня

Український політик, історик і соціолог В'ячеслав Липинський (1882–1931) писав, що в нас доводиться вибирати не найкраще, а "краще з гіршого", маючи на увазі неможливість повноцінного вибору тоді, коли доля країни залежить від нашого голосу. Потому, мовляв, гірші знищують кращих і залишаються до вибору вже тільки гірші.

 

Український політик, історик і соціолог В'ячеслав Липинський (1882–1931) писав, що в нас доводиться вибирати не найкраще, а "краще з гіршого", маючи на увазі неможливість повноцінного вибору тоді, коли доля країни залежить від нашого голосу. Потому, мовляв, гірші знищують кращих і залишаються до вибору вже тільки гірші.

З дотепного, хоч і сумного вислову відомого консерватора випливає, попри його песимістичне ставлення до результату, що наші виборці все ж таки кращі за своїх обранців. Але з кого вибирати — ось проблема. Електорат, елекція, нарешті — еліта (відбірні). Поняття, що не так давно вживалося лише в аграрній галузі (краще насіння тощо), нині дедалі частіше звучить у сфері соціально-політичній. Звучить вельми невизначено, викликаючи запитання, кого вважати елітою нації. І навіть тепер, напередодні 24-ї річниці державної незалежності України.

Боги серпа і молота

На теренах колишнього СРСР держапарат був неоднозначно, але щільно пов'язаний із релігією. Серцями й думками врядували то церква, то цар, то — влада радянська. Народ віддавна був залучений до гри урядовців із православною церквою. Спроба замінити її партійними осередками провалилася через відсутність обіцяного комуністичного раю на землі. Тому перед розвалом "єдиного могутнього" номенклатура почала гарячково хреститися, позбуваючись партквитків. Але радянська імперія не перетворилася на царство Христове. Просто роль парторга перебрав священик, а секретаря обкому — чиновник під наглядом нувориша. Цей тимчасовий винахід виявився досить вдалим, враховуючи мрію населення про світле майбутнє. А воно накреслене й узурповане носіями нової-старої ідеї величі. Бо завжди мала бути коли не віра, то ідеологія.

Мабуть, у найбільшій країні світу так легко міняли богів саме тому, що вірували не в них, а в "начальство". Дозволив монгольський хан у дзвони бити — схилялися перед ним. Привласнив Петро I церкву — цареві видніше. Оголосив Ленін початок ери атеїзму — стерпіли. Вдалися до цер​ков​ників нинішні правителі — отже, настав час… Навіть вожді народних бунтів змушені були маскуватися під "законних" царів (Лжедимітрії I та II, Пугачов) або "радянську владу без комісарів" (Кронштадтське повстання)… Натомість у Речі Посполитій, та й в Україні, можновладців не обожнювали; цьому сприяли виборність королів, самоврядність, Магдебурзьке право, мирові суди та ін. Повстанці виступали проти самих інститутів чинної влади: королівської (гетьман Богдан Хмельницький), царської (Польські повстання 1830–1831 і 1863–1864 рр), радянської (Зелений, Махно, Григор'єв, УПА), нині — проти олігархічної. І за першої можливості богів серпа і молота знесли з постаментів.

Історія минулого тисячоліття виразно свідчить, що на Заході начальства не люблять. Його часто міняють, проводячи необхідну ротацію, на інших представників еліти. Тому вона життєздатна, спроможна на політичні, економічні, гуманітарні реформи. При цьому роль церкви мінімальна — питання віри вона вирішує самостійно… На Сході ж, обтяженому соціально-політичним спадком імперії Чингізидів, навпаки: правителів люблять, а ще більше — бояться. Тому владарюють вони пожиттєво, залежно від ситуації змінюючи гасла й символи. Засиджуються на посадах і керівники різних державних структур, від генералів до академіків. Це гальмує розвиток, створює псевдоеліту з комплексом незамінності, не кажучи вже про "безгрішність". Мимоволі виникають думки про моральні переваги старої аристократії.

Аристократи не повернуться

Після проголошення незалежності у 1878 р. на болгарський престол покликали не князів Дондукова чи Мещерського, які "визволяли" Болгарію від турків, а запросили німецьких принців: спочатку Алек​сан​дра Баттенберга, згодом — Фердинанда Кобургського. Таким чином країна заявила про свої європейські прагнення. До того ж російська аристократія не витримала іспиту на порядність ще в часи Польських повстань та Крим​ської війни, й білоцарська окупація болгарам не сподобалася. Тому-то й Мазепа свого часу обрав шведського короля Карла XII…

Відтоді вимоги до еліти зросли. Не кажучи вже про люд​ську сутність, що відрізняє нас від інших істот (мислення), слід спочатку стати сумлінним громадянином, який платить податки, не продає свій голос, не бреше. Ще й не залишає по собі сміття — ні фізичного, ні духовного. Григорій Сковорода, цей очевидний моральний авторитет, вважав перелічені якості необхідними кожній притомній людині. Чи багато представників сучасного владного істеблішменту склали б такі, вельми скромні, тести? А ось данське королівське подружжя не стидалося їздити велосипедами, ще й підмітати власне подвір'я. Скажуть – популізм, РR-акція! Чому ж тоді іспанський король Філіп IV у червні нинішнього року позбавив титулу герцогині свою сестру тільки за те, що її чоловік зловживав грішми благодійних фондів? Навіть суто символічний сьогодні статус коронованої особи коштує багатьох випробувань не в одному поколінні. Підданим подобається!

Туга за спадковою елітою зачинає ідею монархії. На початку Незалежності у "Літературній Україні" з'явилося звернення до народу Олександра, внука князя Долгорукого, який командував збройними силами Гетьманату в 1918 р. Бригадний генерал з Іспанії претендував на Київський престол, називаючи себе Олельком II, на відміну від Київського князя (1443–1455) Олелька Гедиміновича. Ця спроба так і не стала подією, хоча породила роздуми щодо того, хто ж насправді був і є елітою. Генерал-губер​натори Безруков і Долгоруков, що колись "Украйну правили", висміяні Шевченком у поемі "Юродивий", — чи сам Тарас Шевченко, який ніким не керував, але лишив у душах "глибокий слід на сотні літ"? Шляхетні офіцери, які не стали на захист України від більшовиків, поспішно обравши еміграцію, — чи  син священика, професор права Олександр Кістяківський, чиї діти й онуки уславили свою батьківщину науковими відкриттями? Комуністичний академік П.Толочко – чи поет Дмитро Павличко, відомий не тільки видатними віршами, а й гідними політичними кроками? І чи можна вважати елітою перефарбованих партноменклатурників, адже так недалеко й до кадебістського царювання?

Теорія не ставить крапку

Історичний досвід підказує, що реставрація монархічних еліт, через їх відсутність, омине не тільки Східну Європу, а й увесь пострадянський простір. Натомість можливий, частково підтриманий церквою, тоталітаризм ідеологічний. Його змалював італійський соціолог Гаетано  Моска на початку ХХ ст. у праці "Правлячий клас". Він монополізує владу, використовуючи як законні, так і незаконні методи, у тому числі й силові. До того ж перекриває соціальні "ліфти", не допускаючи у своє середовище "контреліту", здатну замінити "клас". Йому притаманне декларування почерговості розв'язання всіх проблем: спочатку побудуємо ГЕС, доженемо Америку, а вже потім візьмемося за екологію (медицину, культуру та ін.). Такий феномен черги належить минулому. Очікування в черзі породжує пасивність, покірність, побоювання "коли б чогось не сталося", звичку відкладати "на потім" усе актуальне… При цьому зв'язок із народом — наказовий, суто вертикальний, у вигляді тиску згори. Зворотний зв'язок – лише емоційний, тобто народ може любити або ненавидіти владу, але це не впливає на незмінне становище "правлячого класу", позбутися якого можна тільки революційним шляхом.

Соціологи ХХI ст. виділяють ще один різновид псевдоеліти — популістський. Її представники використовують зворотний зв'язок, але тільки у вибор​чій кампанії. Оволодівши голосами, вони віддаляються від середовища, яке їх породило. Запроваджують псевдореформи, де зовнішня форма не відповідає змісту. У цьому зацікавлені скоробагатьки, які вчора були творцями змін. Тепер вони — гальмо прогресу і прагнуть закріпити своє становище. Відбуваються метаморфози, внаслідок яких сам обранець і його висуванці на державних посадах займаються не своїми справами: лікар перетворюється на менеджера, вчитель — на бізнесмена, агроном і ветеринар стають професійними політиками і лобістами. Не маючи наміру повертатися до основної професії, вони бояться подальших змін. Певна річ, така псевдоеліта контролюється олігархами, які в першому випадку самі перебувають під владою диктатора.

Визнання елітою кола осіб лише за фактом їх перебування "нагорі" не відповідає логіці сучасних соціально-політичних процесів. Тут більше підходять терміни "клан" або "каста". Вони не в змозі ні запобігти, ні подолати застою, бо самі є його креатурою... Натомість здатна до розвитку еліта структурована за сферами діяльності (політична, наукова, технічна, промислова, військова, мистецька та ін.). Формується вона з найбільш ініціативних, компетентних, високоморальних громадян, для яких професійний і матеріальний успіх є не кінцевою метою, а лише засобом її досягнення. Її представники можуть розв'язувати проблеми не почергово, а комплексно. Виховують собі гідну заміну, бо завжди готові піти у відставку, керуючись не корпоративною свідомістю, а суспільними інтересами. Вони здатні об'єдну​ватися задля розвитку і процвітання всього суспільства, яке визнає право цієї еліти на керівництво державою. 

Чи варто наголошувати, що такою вона є в нас лише частково. Компенсувати нестачу слід (і, практично, доводиться) з гущі того самого народу, який, на переконання не тільки В.Липинського, кращий за своїх очільників. Усе ж таки більшості наших співвітчизників притаманний згаданий Г.Сковородою "мінімум" сумлінного громадянина як неодмінна умова створення справжньої, а не псевдоеліти.

Отже, на цьому теорія не ставить крапку. Народ — також.

 
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво