Чеська епопея Волині - Історія - dt.ua

Чеська епопея Волині

21 червня, 2013, 18:55 Роздрукувати

Високих результатів та успіхів чехи досягали не підступністю чи обманом, а завдяки працьовитості, підприємливості, інтелігентності. Борозна, виорана чехами на Волині півтора століття тому, в українській історії залишиться назавжди.

"Ви, чехи, вчили наших предків краще жити, але не всі ми це розуміли", — якось мовив, ніби просячи вибачення, літній українець в одному із сіл Рівненщини. Він анітрохи не помилився. Мудрість дідуся мала історичними обставинами…

Оплачуваний... гній

Після ліквідації кріпацтва в Російській імперії, до складу якої входила Волинь, і земельної реформи 1861 р. селяни отримали можливість купувати поміщицьку землю. 20% викупної суми вони сплачували одразу, а для покриття решти боргу брали банківські кредити на строк до 49 років. Схожі умови збереглися і 1864 р., коли царський уряд остаточно придушив Польське повстання. Його прихильників, серед яких чимало шляхтичів, було виселено, маєтки конфісковано. Олександр II заборонив полякам купувати землі на Волині, де вільної землі було вдосталь. Ціни на неї привабили німців і, особливо, чехів. Гектар лісу можна було придбати за віз зерна! І чехи — вправні господарі, які володіли тогочасними європейськими передовими технологіями та культурою землеробства, — масово рушили на Волинь.

150 років тому, у 1863-му, на цю підросійську територію переселилася перша група селян із Чехії — 17 сімей. У Дубенському повіті вони заснували поселення Людгардівку. Історичні джерела свідчать, що на 1878 р. на Волині проживало понад
13 тис. чехів, а до кінця століття — понад 40 тис. 97% чеських родин осіли в селах. Так з'явилося чимало чеських сіл — Глинськ, Мирогоща, Семидуби, Молодаво, Страклів, Княгинин, Боратин, Малин...

Родина Тенглерів 1870 р. із Чехії приїхала в майже необжиті місця. Довкола — ліси, чагарники, болота. Дешево купили землю в місцевого поміщика. Разом з іншими переселенцями корчували ліси, прокладали шосейні дороги. Оселилися в землянці і стали обживатися. Щоб зберегти урожай і утримувати худобу, Тенглери поставили спершу cтодолу, клуню, хлів, згодом — ковальські й столярні майстерні, а вже наостанок збудували типову чеську хату, трикамерну, — зі спальнею, кухнею та коморою. Так розросталося село Молодаво, куди переселилися 55 чехів.

Чеські поселенці вирощували різноманітні культури, яких через нестачу засобів для обробітку на Волині майже не сіяли — окрім зернових, також цукрові буряки, картоплю, конюшину, люцерну. Раніше поля в цій місцевості обробляли дерев'яною сохою, жали й молотили вручну. А чехи привезли із собою металеві плуги, борони, культиватори. Для удобрювання ґрунтів використовували гній, тому отримували високі врожаї. Типовий, майже анекдотичний, випадок: "Тутешній господар наскладував купу гною і вже готується його викидати. Приходить чех, якому потрібне це органічне добриво. Українець зрадів, що "дурень-чужинець" забере непотріб. І яким же було його здивування, коли чех витягнув гроші, щоб заплатити". Волинські чехи продовжили славні традиції вирощування, сушіння хмелю і пивоваріння. Лише в Дубенському повіті вони заснували декілька пивоварень — у Дубні, Мирогощі, Семидубах.

Прибульці розводили коней, корів, свиней. Виробляли молокопродукти, які реалізовували на експорт. Або здавали сировину на засновані своїми земляками молокозаводи, що густою мережею вкрили Волинь.

"Кожна чеська сім'я мала правило і обов'язок — плекати сад, — розповідає нащадок родини Тенглерів пані Емілія Куроченко. — Висаджували черешні, яблуні, груші й укладали тривалі договори на продаж плодів. Не було чеха, який би не мав біля хати квітника. У нашого народу була філософія радості, позитивної енергії, успіху. Чехи не брали питну воду прямо із землі, наражаючись на інфекційні хвороби. На новій батьківщині вони копали колодязі, обшивали їх деревом, у пізніші часи мурували з цегли. І тому захворювання в нашій місцевості на холеру, скарлатину та інші практично припинилися"...

На Волині переселенці розробляли каменоломні, мали у власності цегельні заводи, цехи для виготовлення черепиці, майстерні для ремонту сільськогосподарських машин, великі слюсарні й інші майстерні. А в Здолбунові чехи — брати Єленіки 1884 р. збудували цементний завод, який зберігся до наших днів і є провідним підприємством галузі.

Подалі від політики. Але політика — не осторонь

У піднесенні національної свідомості чехів не була зацікавлена жодна влада. До 1890 р. шкіл із чеською мовою навчання на Волині було понад тридцять. І лише 4–5 із них фінансувала держава. Але починаючи з 1887 р. і аж до революції 1905–1907 рр. царський уряд перевів усі чеські школи на програми з російською мовою викладання. Наступна влада — польська — дозволяла відкривати чехам у західній Волині як національній меншини лише приватні школи. Таких шкіл виникло тринадцять. А в східній, підрадянській, Волині чехів спіткало інше лихо — їхні школи не були забезпечені підручниками й кваліфікованими вчителями.

Волинські чехи від політики трималися осторонь. Зате політика цікавилася ними. Неблагонадійних чеських учителів було піддано репресіям. Наприклад, 1927 р. відбувся перший політичний процес над двома вчителями-чехами, а за чотири роки засудили ще дванадцятьох. Та чи не найважливішим здобутком в освіті чехів Волині стало знання мов. Перебуваючи під різними режимами, вони вивчили німецьку, українську, польську й російську мови.

Царський уряд лише на словах гарантував чехам (католикам і протестантам) свободу віросповідання. Щоб уникнути переслідувань, вони були змушені прийняти православ'я. Почуття гідності й національної ідентичності волинських чехів підтримувала їхня преса — газета Hlas Volyne та "Родинний календар волинських чехів". Уміючи працювати, цей народ умів і відпочивати. Вже на початку 1920-х рр. у Дубенському повіті чехи мали власні клуби з рухомими сценами, декораціями. Ставили п'єси, зокрема й українських письменників, організовували бали, танці.

Перед Першою світовою війною українці створили спортивне товариство "Сокіл". Майже одночасно волинські чехи заснували власну організацію з такою самою назвою.

Батько пані Емілії Йосип Тенглер разом з однодумцями організував осередок чеського "Сокола" в Молодаво. Вони встановили спортивні прилади, зробили бігову доріжку. Двічі на тиждень проводили тренування з легкої атлетики, гімнастики, футболу. Згодом спорудили будинок зі спортзалом, в якому практикували ігрові види спорту. До цієї організації увійшло жіноче товариство самаритянок, активною учасницею якого стала мати Емілії Ольга. Діяла пожежна команда зі своїм арсеналом, прапором — вона ліквідовувала пожежі в селах повіту. У пожежники відбирали прискіпливо: потрібно було пройти вишкіл, скласти іспит.

Коли вибухнула Друга світова війна, волинські чехи воювали проти нацизму на різних фронтах, зокрема у Франції, Північній Африці, Англії. Але найбільше їх у складі Червоної армії пройшло бойовий шлях на сході, взявши участь у звільненні Харкова, Києва та інших міст. А на початку 1944-го, згідно з призовними протоколами, майже 12 тис. чехів з Волині вступили до 1-го Чехословацького армійського корпусу в СРСР. Нерідко приходили туди цілими сім'ями — батько з двома-трьома синами. Сумна статистика: 1480 волинських чехів загинули, померли від ран або пропали безвісти. Майже
650 осіб чеської національності віддали життя, воюючи у Війську Польському, радянських партизанах та польській Армії Крайовій.

Із Молодаво та довколишніх сіл до Чехословацького корпусу добровільно пішли 117 чоловіків. Був серед них і Йосип Тенглер. Вони брали участь у Східно-Карпатській операції, кровопролитних боях на Дуклянському перевалі, звільнили від німецьких військ значну частину західних Карпат, дійшовши аж до Праги. У березні 1945-го на словацькій землі, у Ліптовському Микулаші, Йосип Тенглер загинув від кулі німецького снайпера. Додому з цієї війни не повернулися два десятки молодавських чехів...

На історичну батьківщину

Восени 1945 р. почалися переговори між урядом ЧФСР та СРСР про переселення чехів з Волині на історичну батьківщину. Радянський уряд зволікав. І лише в липні 1946-го Йосип Сталін на особисте прохання президента Чехословаччини Едварда Бенеша підписав договір. Перший транспорт із Дубна виїхав 30 січня 1947 р., а операція повернення чехів на батьківщину тривала 109 днів. Переселилися понад 33 тис. осіб.

У селі Молодаво залишилося лише дев'ять родин, які навідріз відмовилися виїжджати. Про глибокий слід чехів на цій землі досі нагадують оригінальні будинки, вкриті черепицею, та... два цвинтарі, які доглядає пані Емілія Куроченко.

Землі, худоба, сільськогосподарський реманент волинських чехів були насильницьки колективізовані. На деякі чеські села, розташовані поза історичними межами колишньої Волинської губернії, договір про переселення не поширювався. І тому їхні мешканці, як, наприклад, із села Комарівки біля Бродів, декілька десятиліть відчували "принади" колгоспного життя. Але чехи давали собі раду. Завдяки працьовитості та господарській кмітливості представників цієї національності колгоспи в чеських селах стали одними з найкращих в Україні.

У місця виселених чехів радянський уряд запросив словаків, які мешкали там до початку 1970-х рр. Відтак почалася їхня масова міграція в Чехо-Словаччину, українські міста Ужгород, Одесу. Чехи з Чорнобильської зони теж захотіли повернутися на історичну батьківщину. В рамках гуманітарної акції 1991—1993 рр., організованої урядами Чехо-Словацької Федеративної Республіки, а згодом Чеської Республіки, до Чехії переселилося 1812 осіб.

"Признаваймося,
бо небагато нас є"

За переписом населення 2001 р., в Україні залишилося менше ніж 6 тис. чехів, а на Волині — близько 2 тис. Зокрема в Дубенському районі мешкає майже 300 осіб, які визнають, що в них тече чеська кров. Та для того, щоб волинські чехи не втрачали своєї національної ідентичності й гуртувалися, в Луцьку і Дубні були створені й діють чеські культурно-освітні товариства.

У 1991 р. засноване єдине в Рівненській області чесько-словацьке товариство, яке в
2003-му перереєстроване в суто чеське товариство "Строповка". Голова цієї організації Антоніна Пономаренко розповідає про напрями її діяльності:

— У нас діє угода про співпрацю міст-побратимів — українського Дубна і чеського Унічевого. В рамках цього договору наші діти їздять туди на літній відпочинок, а також навчаються в унічевській гімназії і так пізнають своє коріння. При дубенському міському будинку культури вже десять років працює гурток із вивчення чеської мови, при ньому є бібліотека. Навчальною та художньою літературою допомагають наші чеські приятелі — товариство "Здруження волинських чехів". А дубенське товариство традиційно відзначає релігійні свята, зокрема Різдво й Великдень, та національне — День проголошення Чеської Республіки. Ми провели три міжнародні конференції, присвячені проблематиці переселення чехів на Волинь, торік видали книжку "Спогади волинських чехів про Волинь". А в липні цього року згадаємо трагічну дату — 70-річчя знищення німецькими карателями 374 мешканців села Чеський Малин. До слова, нацисти забрали життя 132 людей Українського Малина. Нині це одне село — Малин у Млинівському районі.

Високих результатів та успіхів чехи досягали не підступністю чи обманом, а завдяки працьовитості, підприємливості, інтелігентності. Про багатьох відомих людей громадськість майже не здогадується, що вони походять із чехів або словаків, які мешкали в Україні. Наприклад, відомий письменник, автор романів "Лебедина зграя" та "Зелені млини" Василь Земляк, — насправді Вацлав Вацек, знаменитий словацький хокеїст Петер Бондра народився в Луцьку... Борозна, виорана чехами на Волині півтора століття тому, в українській історії залишиться назавжди.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №15, 21 квітня-27 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво