Жовта картка команді реформи

Свято футболу в Україні не закінчується із врученням кубка команді-переможниці: на зміну Євро-2012 прийде Діаєвро-2012. Статус цього чемпіонату - міжнародний, місце зустрічі - Київ. Ініціатором Діаєвро-2012 виступила Українська діабетична федерація (УДФ), яка намагається привернути увагу нашого суспільства до здорового способу життя, використовуючи міжнародний досвід проведення Параолімпійських ігор.

- Учасники команд, які боротимуться за кубок, - це люди, хворі на цукровий діабет, - пояснює директор проекту Діаєвро-2012 Ірина Власенко. - Звідси й назва нашого чемпіонату, який відбуватиметься за всіма правилами міні-футболу. Ігри почнуться відразу ж після фіналу Євро-2012 і триватимуть з 3 до 8 липня. До нас приїдуть команди з Росії, Білорусі, Польщі, Литви, Словаччини, Італії, Хорватії та інших країн.

Підготовку ми проводимо давно - в Україні вже відбулися відбірні тури, головний приз і путівку на міжнародний чемпіонат виграла команда Вінницької області.

- Яку мету переслідує Діаєвро-2012?

- Пропаганда здорового способу життя таким трохи незвичним для нас способом. Одна справа - чути про це, і зовсім інша - бути в центрі подій: грати, уболівати, допомагати в підготовці, спілкуватися з однодумцями. Головний акцент турніру - рівність. Ми прагнемо продемонструвати, що люди, які страждають на цукровий діабет, теж мають хорошу фізичну форму, витривалі, працездатні. Адже не секрет, що людині з хронічним захворюванням дуже складно знайти роботу, її не хочуть брати, побоюючись лікарняних, скарг на нездужання тощо. Діагноз «цукровий діабет» не повинен обмежувати прав людини, автоматично зараховуючи її до інвалідів. Легендарний Пеле з дитинства хворів на діабет, але це не завадило йому стати зіркою футболу, кумиром мільйонів уболівальників в усьому світі.

У дні Діаєвро-2012 на гравців і вболівальників очікують не тільки матчі, але й розважальні програми - брейн-ринги, екскурсії, фольклорні шоу, гала-концерт «Я люблю свою країну». Але найголовніше - це численні заходи, що несуть ідею здорового способу життя: тренінги, змагання, інтелектуальні ігри.

На мій погляд, ідея цілком заслуговує на те, щоб її підтримували відомства, які відповідають не тільки за здоров’я, але й за дозвілля молоді. Добре, якщо такий оригінальний спосіб залучення юнаків та юнок до здорового способу життя не завершиться з фіналом Діаєвро-2012, а трансформується в нові креативні проекти.

Звичайно, це вимагає зусиль, фінансових витрат, але хіба здоров’я можна вимірювати тільки грошима? Помірні фізичні навантаження для хворих на діабет - це єдиний (окрім використання інсуліну) спосіб знизити цукор у крові, домогтися поліпшення самопочуття і, зрештою, - продовжити повноцінне життя. У плані профілактики, навчання, просування ідей здорового способу життя громадські організації - УДФ і Спілка захисту прав пацієнтів «Здоров’я нації» -роблять дуже багато. Але цукровий діабет, який у ХХI столітті набув масштабів неінфекційної епідемії, вимагає постійної і кропіткої роботи всієї системи охорони здоров’я. Розвинені держави беруть на себе проблеми забезпечення діабетиків лікарськими препаратами та глюкометрами, розширюють мережу кабінетів «діабетичної стопи», реалізують програми боротьби з ускладненнями, що стосуються офтальмології, нефрології тощо. Україна теж намагається не відставати - у нас багато років діють державні програми, які за змістом відповідають європейським стандартам. Щоправда, за фінансуванням вони ближчі до африканських. Хоч би яку проблему мав хворий - не може підібрати інсулін, потребує офтальмологічної операції або гемодіалізу, - відповідь завжди одна: немає грошей. Проблеми, звичайно, розв’язуються, але надто вже повільно, а часом - надто пізно. Ліки закуповуються не за заявками лікарів-ендокринологів, а за неписаними правилами, коли тендер виграє «свій» постачальник, який повністю «закриває» галузь власними препаратами, перекреслюючи тим самим будь-яку можливість індивідуального підбору інсуліну. Часта змінюваність фаворитів торгів призводить до того, що хворі роками не можуть добитися компенсації, у результаті - рання інвалідизація, пов’язана з ампутацією стопи, втратою зору, гострою нирковою недостатністю тощо.

Особлива проблема - діти, які страждають на цукровий діабет. Найважливіше завдання - вчасно виявити патологію. Як свідчить досвід, з цим у нас далеко не все благополучно. На відміну від європейських країн, в Україні щорічно вмирають хворі на діабет діти. На думку експертів, основні причини - неправильний діагноз і, відповідно, лікування, пізнє звертання по медичну допомогу, відсутність кваліфікованих лікарів, особливо в сільській місцевості. В останні роки окреслилася тенденція до поліпшення ситуації - у багатьох областях виділялися додаткові кошти для обстеження і лікування цієї категорії дітей.

Водночас з’явилися серйозні побоювання, що медична реформа не тільки загальмує цей процес, але й завдасть серйозного удару по багатьох категоріях хронічних хворих, зокрема й діабетиках. Чому тривожаться пацієнти та їхні родичі? Запровадження сімейної медицини передбачає, що лікар одержуватиме гроші за здоров’я. У конкретних цифрах, за словами чиновників, це виглядає так: доплату нарахують, якщо кількість направлень до вузьких фахівців поменшилася на 10%, а госпіталізація - на 25% порівняно з попереднім періодом. Чи може хворий на цукровий діабет обійтися без консультацій і спостереження саме вузьких фахівців - ендокринолога, офтальмолога, нефролога? Сімейна медицина виживатиме без педіатрів - такі правила реформи. Та чи вистачить знань учорашньому терапевту, який раптом став сімейним лікарем, щоб самостійно визначити причину нездужання дитини? Не забудьте, що за направлення на консультацію або обстеження з нього знімуть бонуси і він втратить у зарплаті. Ініціатори реформи, щоб збільшити у півтора-два рази зарплату лікарям «первинки», пропонують їм брати по дві-три дільниці. Принцип простий: більше пацієнтів - вищий дохід. На прийом одного хворого зараз відводиться 10 хвилин. Страшно подумати, як це відбуватиметься, якщо лікар наважиться удвічі-втричі збільшити свою зону обслуговування.

Усі ці пропозиції реформаторів і ризики, які за ними причаїлися, необхідно аналізувати сьогодні, зараз, щоб уникнути серйозних проблем завтра. І обговорювати це повинні не тільки чиновники від медицини і лікарі, але й пацієнтські організації, які якнайкраще знають ситуацію зсередини.

- У нас досі дуже низький рівень виявлення - більш як половина людей з діабетом другого типу навіть не підозрюють про своє захворювання, - розповідає голова Спілки захисту прав пацієнтів «Здоров’я нації» Валентина Очеретенко. - Це погано не тільки для конкретної людини та її родини, але й для суспільства загалом - для лікування ускладнень, що виникають внаслідок невиявленого вчасно діабету або неефективного його лікування, потрібні мільярди гривень. Згідно зі статистикою, в Україні приблизно мільйон людей хворі на діабет, тобто близько 2% населення. Але експерти вважають ці цифри значно заниженими - за їхніми оцінками, цю патологію мають близько 9% працездатного населення країни. За даними ВООЗ, видатки, пов’язані з діабетом, становлять від 2,5 до 15% щорічного бюджету охорони здоров’я - залежно від поширеності діабету в країні і якості лікування. Якщо прогнози щодо зростання захворюваності у світі підтвердяться, то в країнах з найбільшою поширеністю діабету ці видатки коливатимуться від 7-13 до 40%. І на це необхідно зважати. На жаль, Україна ніяк не може підрахувати видатки на діабет, тому все, що стосується фінансування держпрограм, проведення реформи, організації первинної медичної допомоги, викликає дуже багато питань. Економіка діабету, та й, власне, економіка охорони здоров’я загалом, вимагають більш пильної уваги і системних підходів.

У розвинених країнах близько 25% видатків охорони здоров’я на діабет припадає на лікування основного захворювання, 25% - на боротьбу з ускладненнями і 50% - на додаткові витрати, пов’язані з діабетом. Хто має покривати ці видатки? Держава? Хворий? Тривогу в пацієнтських організаціях викликають ідеї, що передбачають участь людей у співплатежах - мовляв, кожен зобов’язаний відповідати за своє здоров’я. Безумовно - зобов’язаний. Але є патології, як той-таки цукровий діабет, гемофілія, так звані рідкісні захворювання, - з якими людина не може впоратися сама, без допомоги суспільства, тобто бюджетного фінансування.

Зараз у центрі уваги - реімбурсація та референтні ціни. Для нас це нове, а у світі використовується давно. Якщо держава контролюватиме ціни на препарати, які закуповуються за бюджетні кошти, - це правильний крок. І впровадження референтних цін теж давно назріло. Але пацієнти досі не втямлять: яким чином будуть зафіксовані усереднені ціни? Усе залежатиме від того, які країни слугуватимуть за взірець, як на практиці реалізовуватиметься ця програма.

- Як ставляться хворі на діабет до того, щоб їм виділяли гроші, які вони зможуть витрачати на ліки за власним розсудом? Вважається, що таким чином вдасться викорінити корупцію на держзакупівлях - кожен пацієнт буде сам собі тендерним комітетом, і постачальником, одержить можливість купувати ліки там, де дешевше.

- Що таке реімбурсація? Відшкодування хворому його витрат на лікарські препарати за рахунок бюджету або страхових компаній. У багатьох країнах існує подібна практика, відшкодування щодо окремих препаратів коливається від 1 до 100%. Що стосується хворих на гіпертонію та препаратів для її лікування, напевно, це плюс. Але якщо все скопіювати і перенести на діабет, відразу ж виникне чимало гострих ситуацій. Вартість життєзберігаючих препаратів, до яких належить інсулін, у більшості країн світу, і не тільки високорозвинених, оплачується за рахунок держави. Не забувайте, що його необхідно застосовувати щодня і багаторазово. Не можна замінити один інсулін іншим тільки тому, що той дешевший - його, за стандартом, підбирають індивідуально, в умовах стаціонару під наглядом лікарів. А якщо хворий буде лікуватися тим, що диктує його гаманець - це погано скінчиться. Якщо цю новацію запровадять, то навряд чи ми зможемо в майбутньому зібрати таку міцну футбольну команду, як це вдалося зробити для участі в Діаєвро-2012.

Пенсія діабетика становить приблизно 800-900 гривень. Якщо він одержить реімбурсацію за препарати 300-350 гривень на місяць, то на які кошти буде лікуватися, жити, харчуватися?! Інсулін - це ще не все, значні кошти потрібні на видаткові матеріали, щоб постійно контролювати рівень цукру в крові. Чи виграє держава від того, що хворі частково платитимуть за інсулін? Ні. Ні з економічної, ні з моральної точки зору. Наслідки такого нововведення обійдуться набагато дорожче. За даними фармацевтичних компаній, лише 6% хворих на діабет, які одержують інсулін, лікуються дорогими препаратами. Заощадити на переведенні їх на інші види інсуліну не вдасться - боротьба з поганим самопочуттям і ускладненнями обійдеться значно дорожче.

- Чиновники стверджують: інсуліну не вистачає тому, що хворі неекономно його витрачають - адже одержують безкоштовно. Мовляв, якби платили зі свого гаманця, безсумнівно заощаджували б.

- Не може людина недбало ставитися до інсуліну, з тієї простої причини, що цей препарат зберігає їй життя. Просто незнищенне бажання чиновників заощадити заради красивого звіту - купувати якнайменше і найгірше, аби лиш дешевше. У таку пастку свого часу потрапила Молдова - положення про тендери вимагало купувати тільки найдешевший інсулін, і склалося так, що щороку торги вигравав новий постачальник. Це закінчилося тим, що хворі не могли компенсуватися, рівень цукру підвищувався, стаціонари були переповнені. То де ж тут економія бюджетних коштів?!

- Як пацієнтські організації оцінюють реформи в пілотних регіонах? Відчули різницю між дільничним лікарем і сімейним?

- Головне питання - кваліфікація лікаря. Те, що доводиться спостерігати, -це, радше, повернення в минуле, ніж крок у майбутнє. Сімейна амбулаторія - це стіл, тонометр і градусник. Як може лікар поставити правильний діагноз, якщо він не має можливості користуватися сучасними методами діагностики? Звичайно ж працюватимуть діагностичні центри, лабораторії, але чи завжди лікар направлятиме туди своїх пацієнтів? Чи волітиме на цьому заощадити? Багато залежить і від ситуації, і від моральних якостей лікаря. Пацієнти ще не змогли розібратися, що несе їм реформа охорони здоров’я, однак, здається, і лікарі не до кінця розуміють, у чому суть змін.

- Якщо сімейний лікар одержуватиме «за здоров’я» хворих, як це позначиться на діабетиках? Адже їх треба направляти в лабораторію, на консультації до вузьких фахівців, а лікарю це збитково. Хронічні хворі взагалі не вписуються у схему реформи охорони здоров’я.

- Саме тому Рада захисту прав пацієнтів активно боролася за те, щоб у законі про пілотні регіони було зазначено, що хворий має право звертатися на вторинний рівень, минаючи сімейного лікаря. Якщо діабетик курсуватиме між сімейною амбулаторією і вузьким фахівцем - це марна трата часу, і його, і медиків, це зайве навантаження на бюджет і на нерви.

Медичну допомогу дійсно необхідно наблизити до пацієнта. Головне - як це зробити. Дуже пощастить пацієнтам, якщо їхній сімейний лікар - досвідчений, освічений, відповідальний. А якщо його кваліфікація викликає сумніви? Або хворий не може знайти з ним спільної мови? Законом передбачено, що лікаря можна поміняти - достатньо написати заяву. Але на практиці здійснити це досить складно. І так буде доти, доки люди не зрозуміють, що дуже багато залежить від них самих. Вони повинні не просто знати про свої права, але й навчитися їх відстоювати. Наприклад, стежити за перебігом реформи, обговорювати її, вносити пропозиції. І, звичайно ж, реалізовувати своє право на здоровий спосіб життя. Зараз, коли зріс інтерес до футболу, ми сподіваємося, що Діаєвро-2012 для багатьох стане цікавим, яскравим видовищем, яке спонукатиме людей до активного життя і турботи про своє здоров’я.