Весільна подорож із паличкою Коха

31-річний адвокат з Атланти (штат Джорджія) Ендрю Спікер став відомим у світі аж ніяк не з власної волі. Звернувшись перед вильотом у весільну подорож до лікаря, молодий дізнався, що хворий на туберкульоз. Проте він не тільки не скасував свій європейський вояж, але й переніс дату вильоту в Париж на більш ранній термін — із 14 травня на 12-те. Звідти вирушив до Греції, потім — в Італію, де його й застали результати бактеріологічного обстеження. Як виявилося, виявлена в нього форма туберкульозу є дуже рідкісною й характеризується стійкістю до більшості протитуберкульозних препаратів. Вартість лікування такого захворювання може сягати 500 тисяч доларів.

У Італії Е.Спікер дістав цілком однозначні директиви — звернутися по допомогу до місцевих медиків і довести до відома співробітників ВООЗ. Проте побоювання того, що він залишиться в чужій країні без належної медичної допомоги, змусило американця шукати не зовсім легальних шляхів повернення на батьківщину, адже легальний — оренда чартерного літака за 100 тисяч доларів — був йому не по кишені. Зрештою йому вдалося дістатися Праги, звідки він 24 травня вилетів звичайним пасажирським рейсом до Канади. Попри те, що всім митним службам було надіслано фотографії переносника небезпечного захворювання, Спікерові вдалося безперешкодно перетнути канадсько-американський кордон на орендованому автомобілі. Зрештою американська влада була змушена вдатися до крайнього заходу, востаннє застосованого 1963 року стосовно хворого на віспу — ордера на примусову ізоляцію.

Щоправда, вже через кілька днів цей запобіжний захід було скасовано, оскільки Спікер добровільно погодився піддатися карантину. Проте кількість проблем, які висвітлила ця трагічно-романтично-детективна історія, зашкалює. За найскромнішими оцінками, під ризиком інфікування опинилися не менш ніж п’ять сотень чоловік. Чи можна вважати достатніми дії лікарів, які не вжили конче потрібних заходів, аби з самого початку змусити хворого відмовитися від запланованої подорожі? Яку роль у всій цій історії відіграв новоспечений тесть Спікера, відомий фахівець саме з туберкульозу? Як мали діяти американські власті, діставши точний діагноз, і як на це мали відреагувати італійські стражі громадського здоров’я, котрі одержали всю потрібну інформацію вже після від’їзду Спікера з країни? Чому канадсько-американський кордон виявився настільки прозорим? Яка роль ВООЗ у запобіганні повторенню такої ситуації? Наскільки етично було обнародувати всі персональні дані хворого й навіть друкувати його фотографію у світовій пресі?

Сподіватися на швидке одержання переконливих відповідей на всі ці запитання не доводиться. Проте одна підбадьорлива новина вже з’явилася — хворий практично не кашляє, а концентрація мікроорганізмів у його слині досить низка. Тобто небезпека зараження всіх людей, котрі контактували з ним, не надто висока. Втім, не вдалося обійтися й без другої новини, традиційно поганої — інкубаційний період цього захворювання обчислюється роками. Отож остаточно підводити риску доведеться ще нескоро.