Вчитися, вчитися і вчитися... довго жити

Джеймс Сміт, аналітик економіки охорони здоров’я RAND Corporation, може перелічити чимало чинників, які впливають на тривалість життя: стать, расова належність, спадкоємність, матеріальне становище, сімейний добробут, екологія, спосіб життя і навіть відвідування церкви. Проте кожен із них окремо, а можливо й сукупно, переважує... тривалість навчання. Цю думку цілком підтримує Річард Гоудс, директор Американського інституту старіння. Мало того, із розвитком суспільства останній чинник набуває дедалі більш вирішального значення. А от наявність достатньої для отримання дорогих медичних послуг кількості грошей і медичної страховки дедалі менше корелюються з тривалістю життя.

Ці експерти вважають, що питання медичного обслуговування в американському суспільстві зайво заполітизоване. До того ж його фінансування не вкладається в рамки економічної доцільності: що більше виділяється грошей, то менше зростає тривалість життя і тим більше коштів вимагають виділяти більшість політиків. Хоча ще 1969 року маловідомі економісти стверджували: вкладаючи гроші в розвиток системи освіти, можна значно ефективніше підвищити тривалість життя (і при цьому істотно поліпшити його якість), аніж шляхом фінансування системи охорони здоров’я.

1999 року Адріана Лера-Мюні, аспірантка Колумбійського університету, вирішила перевірити ще раз цю ідею. Мало того, вона поставила перед собою мету усунути неоднозначність уже отриманих результатів. Інакше кажучи, переконатися, що більша тривалість життя тих, хто довше ходив до школи, не пов’язана з початковим рівнем стану здоров’я (хворі діти більше схильні кидати школу) і з матеріальним становищем (для бідних дітей така ймовірність також істотно вища). Можливість такого «чистого» експерименту дослідниця розгледіла в статистиці сторічної давності, коли тривалість обов’язкової освіти в різних штатах Америки збільшувалася із шести років до семи (у різні роки, що також сприяло чистоті експерименту). Виконавши колосальну архівну роботу і порівнявши кількість смертей тих, хто «вискочив» зі школи до запровадження зайвого року і після, Адріана з’ясувала, що для тогочасного покоління 35-річних американців перебування в школі на рік довше означало збільшення тривалості життя на півтора року. Адже за цей рік у них значно зростали шанси навчитися краще планувати своє подальше життя і набути стійкість до шкідливих звичок.

Більшість подальших досліджень підтвердили правильність цієї гіпотези. Хоча деякі факти й не вписуються в загальну втішливу картину. Так, наприклад, жінки нині активніше нарощують тривалість своєї освіти, ніж чоловіки, однак їхній відрив у тривалості життя скорочується не менш бурхливо.

Як співвідносяться з цією теорією результати іншого дослідження, сказати складно. Британські вчені Метью Раблен та Ендрю Освальд вирішили порівняти тривалість життя тих, хто висувався на Нобелівську премію і отримав її, і тих, хто висувався, але не був визнаний гідним її. З 1901 по 1950 роки було відстежено всіх номінантів чоловічої статі, котрі померли своєю смертю. У результаті набралося 135 лауреатів і 389 тих, хто так і залишився в номінантах. Потім їх «відфільтрували» за багатьма іншими чинниками, вже згадуваними вище, і в результаті отримали «нобелівський бонус» у понад два роки.