Україна пережила ЄТІ

У понеділок після Великодня в Україні вперше стартував ЄТІ — Європейський тиждень імунізації, який проходив під гаслом «Запобігти. Захистити. Вакцинувати». Як зазначено в офіційних документах , «його метою є підвищити рівень інформованості про вакцинацію та про необхідність та право кожної дитини на захист проти інфекційних хвороб».

Іншими словами — нам укотре повинні розповідати про те, що вакцинація дітей — то святе, а відмова від неї — великий гріх. Адже цим самим ми, батьки, можемо зіпсувати статистику не лише Міністерства охорони здоров’я України, а й Європейського бюро ВООЗ, яке і без того незадоволене нашою поведінкою у цій сфері. З нагоди такого свята, тобто старту ЄТІ, в інформаційному просторі з’явилися заяви високопосадовців МОЗ, які м’яко кажучи, здивували: «За останні десять років в Україні вперше знизилися рівні імунізації дітей — нижче 95%, відтак нині маємо високий відсоток показників дитячої смертності. На жаль, ми повторюємо шлях початку 90-х років, коли спостерігався спалах дифтерії. До нього спричинила, зокрема, і антивакцинальна кампанія, що проходила на етапі зламу СРСР. Тоді охоплення щепленням у деяких регіонах впало до 40—50%. Відтак ми втратили багато життів і до сьогодні відчуваємо наслідки тієї кампанії, бо маємо високі показники смертності — кожна четверта дитина гине від цього захворювання».

Звісно, департаменту материнства і дитинства МОЗ видніше, чому ми маємо такий високий відсоток дитячої смертності. Однак на підсумковій колегії міністерства, яка проходила три тижні тому, у звітній доповіді не було жодного слова ні про епідемію дифтерії, ні про те, що в Україні зросла дитяча смертність. Навпаки, говорили про те, що навіть найменших новонароджених, вагою від 500 грамів у нас виходжують краще, ніж у Європі. Тож кому вірити? Департамент стверджує, що «у медицині не існує якіснішого, доступнішого та ефективнішого захисту від інфекційних хвороб, ніж імунізація. Завдання медиків — інформувати людей про безпеку, економічну ефективність імунізації, яка захищає людей, і насамперед дітей, від інфекційних захворювань». Хтозна, чи вдасться за час ЄТІ переконати рядових громадян у тому, що сплачені ними податки, які пішли на закупівлю вакцин, було використано справді «економічно ефективно». А Генеральна прокуратура цьому точно не повірить. На тій же підсумковій колегії МОЗ заступник генпрокурора Т.Корнякова оприлюднила результати перевірки, які змушують сумніватися в тому, що вакцинація в нашій країні таки «економічно ефективна»: «На щеплення проти гемофільної інфекції було витрачено 40 млн. гривень, у той час як за два роки було виявлено всього 18 випадків цього захворювання». Однак коли ці дані було наведено в прямому ефірі, чиновник МОЗ розтлумачив це просто: дивлячись як рахувати. Очевидно, у міністерстві добре володіють методикою, як «правильно» рахувати, щоб переконати уряд і суспільство у тому, що календар щеплень існує для того, аби розширювати його до безконечності. Хоча законодавство України, яке регулює питання захисту населення від інфекційних хвороб, не включає гемофільну інфекцію до календаря обов’язкових щеплень, це не завадило чиновникам провести велику організаційну роботу. Спочатку з вибивання чималих коштів із держбюджету на закупівлю вакцини — починаючи з 2006 року це щеплення зробили обов’язковим (до речі, за підтримки регіонального бюро ВООЗ). Лише за один рік МОЗ закупило та поставило до обласних СЕС понад потребу 255 тис. доз вакцини на суму 12 млн. гривень. Приміром, Харківська область, не замовляючи, отримала цього «добра» на суму понад
1 млн. гривень у той час, коли бракує коштів на ліки і для дітей, і для дорослих. І ніхто не чекав тоді ЄТІ, щоб пояснити не лише пацієнтам, а й рядовим медикам, кому і для чого це потрібно. Хто і на якій підставі розраховував потреби? А хто його знає — адже результатів моніторингу стану захворюваності на інфекційні хвороби, проти яких розпочато масову вакцинацію, так ніхто й не опрацював, хоча минуло майже три роки.

Те, що будь-яке відомство у нас вміє «правильно» рахувати, — не новина. І МОЗ у цій справі теж не новачок. Не секрет, що торік тривалий час не було вакцини БЦЖ, у багатьох областях її запаси вичерпалися ще в першому кварталі. Вийшло так, що — де півроку, а де й більше — немовлят виписували з пологових будинків без цього щеплення. В обласних управліннях сушили голову, які ж звіти відправляти до центру? Очевидно, ніхто не ризикнув відобразити реальну картину, у річному звіті — все в ажурі. Щоправда, охоплення не 100%, як було за радянських часів, але 98% можна знайти. Лікарі-практики, читаючи ту статистику, глузливо усміхаються — щоб домогтися таких показників, треба кожну здорову дитину мінімум двічі колоти. Адже досить велику кількість немовлят звільняють від щеплень у пологовому будинку — це передусім недоношені дітки, із вродженими вадами розвитку, хворі та ін. Як вдалося вивести потрібні показники — знають лише фахівці. Нам цю таємницю не хочуть відкривати. Виявляється, ми на це і права не маємо — принаймні так вважають у Центрі імунобіологічних препаратів (ЦІП), звідки надійшов лист до редакції «ДТ» після публікації статті, в якій ішлося про проблеми вакцинації. Говорити про щеплення та вакцини мають право люди, які мають не лише медичну освіту, а й великий досвід роботи в цій сфері, наголошується в листі, підписаному кандидатом медичних наук. Абсолютно згодна. Взагалі всім батькам, діти яких потрапляють під дію календаря щеплень, слід заборонити вголос згадувати не лише слова «вакцина» та «щеплення», а й усі інші, з ними пов’язані, — «протипоказання», «пост-вакцинальні ускладнення» тощо. Адже ясно, що переважна більшість батьків не мають ні ступеня кандидата медичних наук, ні медичної освіти — тож як вони можуть судити про такі складні матерії?! Хіба їм до снаги зрозуміти, чому при реєстрації вакцин лабораторний контроль якості у ЦІП провели лише для трьох імунобіологічних препаратів з 32 найменувань, які використовуються в Україні для обов’язкових щеплень? Чому інші 29 препаратів від восьми різних виробників не проходили лабораторного контролю? Навіщо батькам знати про те, що свого часу понад 2200 дітей отримали щеплення проти гепатиту В, краснухи та епідпаротиту вакциною, відомості про яку відсутні у ЦІП — так само, як і архівні зразки даної вакцини, які повинні зберігатися для проведення лабораторного контролю при поствакцинальних ускладненнях? Досить того, що всіх нас переконують у тому, що в Україні діє система постійного стеження за безпекою імунобіологічних препаратів і здійснюється моніторинг поствакцинальних ускладнень.

До речі, копію листа варто було б надіслати і в МОЗ, де заступник міністра, якому доручили вести тему додаткової вакцинації проти кору та краснухи, весь час повторює, що індійська вакцина має «перекваліфікацію ВООЗ». Він так упевнено це повторював на прес-конференціях, що під кінець уже й присутні журналісти прекваліфікацію називали, так само як чиновник — перекваліфікація.

До речі, організатори ЄТІ не солідарні з думкою керівництва ЦІП, вони якраз вважають, що в цей період слід донести якомога більше інформації до населення про вакцинацію та її переваги. Ми знаємо, що громадяни зобов’язані проводити вакцинацію своїх дітей, бо інакше тих не лише не приймуть в дитячий садок, а можуть навіть відмовитися приймати документи до вищого навчального закладу. Добре було б дізнатися і про обов’язки відомства, яке проводить вакцинальні кампанії. Яку відповідальність несе держава, тобто МОЗ у випадку ускладнень, захворювання дитини? Як міністерство контролює дотримання календаря щеплень? Наші джерела повідомили, що вакцинація може бути і надплановою — як виробництво металу в радянські часи. Щеплення проти дифтерії та правця було зроблено майже 27 тисячам дітей одинадцятирічного віку, хоча це не було передбачено календарем. Так само поза календарем було провакциновано проти поліомієліту понад 65 тисяч малюків, яким виповнилося три роки. Марно питати, чи була на це згода батьків.

Навіть серед фахівців розділилися думки — одні кажуть, що наш календар щеплень перевантажений — півтора десятка вакцин протягом першого року життя і здорову дитину зроблять кволою. Інші стверджують, що цього ще й мало, потрібно додати кілька нових. Уже розгорнуто інформаційну кампанію, так що готуйтеся. Чи можуть за таких обставин батьки самостійно розібратися у всьому і вирішити напевне — робити своїй дитині щеплення чи ні? Кому вони повинні вірити, коли лікарі-інфекціоністи з докторськими ступенями стверджують, що вакцина проти кору та краснухи захищає від п’яти до семи років, але кандидат наук їх сміливо поправляє, стверджуючи, що таке щеплення забезпечує пожиттєвий імунітет? Увесь минулий рік нас буквально залякували тяжкими наслідками, які може викликати кір або краснуха. Нещодавно офіційно було повідомлено, що в Києві серед підлітків виявлено спалах краснухи, який може навіть перетворитися на епідемію. Та не встигли батьки покаятися в тому, що торік не дозволили своїм дітям зробити позапланове щеплення, як надійшла нова інформація — більшість хворих роз’їхалися по областях, щоб лікуватися вдома. Незрозуміло — чи хвороба не така вже й страшна? Чи в нас уже скасували епідрежим? Чи просто хворих нема куди госпіталізувати, адже міська інфекційна лікарня вже кілька років як закрита?

Добре було б розібратися у всій цій павутині запитань і недомовок. Чому чиновники МОЗ так затято наполягають не лише на плановій, а й позаплановій вакцинації? Хто й коли востаннє проводив клінічні випробування вакцин і що нового було виявлено? Навіть найуживаніші ліки час від часу проходять дослідження, і в багатьох випадках з’являється інформація про нові побічні дії або ускладнення. Нічого дивного в цьому немає. Хіба хтось заперечуватиме, що людський організм зазнав неабиякого впливу довкілля і прогресу, особливо після Чорнобильської катастрофи? То чому ж дія ліків може змінюватися, а дія імунобіологічних препаратів — ні? Згадайте скандали довкола проби Манту — три роки тому виникали проблеми у ряді областей, і ось знову туберкулінодіагностику призупинили, цього разу в Харківській області. Лікарі стверджують, що ніколи раніше не було в дітей такої реакції. І це ж не поодинокі випадки!

Хіба все це не потребує роз’яснення? Обговорення? Доречними були б не лише брифінги і прес-конференції, а й зустрічі з батьками як маленьких дітей, так і школярів. Однак розмови потрібні відверті, а не для галочки. Я не раз зустрічалася з педіатрами й інфекціоністами і мала змогу переконатися, що далеко не всі вони одностайні в тому, що календар щеплень повинна пройти кожна дитина в ті терміни, які передбачено. Більшість із них зізнається, що власним дітям робили щеплення, а внуків від цього оберігають — хіба проблема взяти потрібну довідку?

Думаю, так налаштовані мають мам і бабусь. Якщо вони помиляються — поясніть, будь ласка, переконайте, але не жонглюйте статистикою, а наведіть достовірні факти, хай вони впливають на рішення батьків. Хоча, може, варто почати з лікарів і медичних сестер? Не секрет, що іноді батьки, які шукають потрібну інформацію в науковій літературі та в інтернеті, знають більше, ніж медики у віддалених лікарнях, які востаннє брали до рук спеціальну літературу ще в інституті.

Власне, поширення об’єктивної інформації і є завданням тижня імунізації. Можливо, в Європі він так і проводиться. У нас же ні анонсів, ні плану заходів неможливо відшукати. Кажуть, кожна область планує собі сама, що, коли і як робити. Боюся лишень, що всі наміри так і залишаться на папері. А коли їх нам реалізувати? Дату ЄТІ Європа визначала, але ж там Великдень відзначили на тиждень раніше, ніж ми, з понеділка у них звичайний робочий ритм. Ми, як завжди, святкуємо не один день — лише розговілися, а вже маємо готуватися до традиційних поминальних днів, які теж розтягнуться на тиждень, бо треба обійти-об’їхати всі кладовища, де лежать рідні, пом’янути померлих, поспілкуватися з родичами. До того ж весна виганяє всіх на поля і городи — час картоплю садити. Коли вже тут думати про європейський тиждень імунізації...