Стратегічно важливий скелет, або Як руйнують фармацевтичну сферу

Давно в аптеці не збиралася така черга. Люди вже невдоволено гули, але літня жінка на те зовсім не зважала — зазираючи в папірець, вона замовляла ліки, стежачи лише за тим, щоб нічого не пропустити зі свого списку. А потім, складаючи в сумку таблетки (блістери), пляшечки і коробочки, вона, наче вибачаючись, пояснила: «Я ж не тільки для себе беру, а й для родичів, кажуть, «Борщагівку» комусь продали, хтозна, що буде далі».

«Відомо, що буде — випускатимуть лише дорогі ліки», — підхопили розмову в черзі. «Там узагалі наркотичні засоби виготовлятимуть, бо це набагато вигідніше, — втрутився у розмову чоловік в окулярах. — Біля метро газетки роздають — там про це відкрито написано».

Звісно, чуткам не варто довіряти. Але про всяк випадок я теж купила алохол про запас.

Тим паче що останнім часом ЗАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (БХФЗ) справді перебуває в центрі уваги — про нього говорять на всіх рівнях — від найвищих владних кабінетів до звичайнісіньких аптек. Чимало інформації було також на телеекранах і газетних шпальтах — «ДТ» теж не залишилося осторонь цієї теми. Однак після публікації випливло чимало нових фактів і з’явилося багато запитань, які ми вирішили адресувати керівництву заводу — передусім хотілося б дізнатися, чи правда, що «Борщагівку» продають?

— Завод працює у звичному режимі. Ми не збираємося його продавати, — запевняє заступник директора Євген Сова. — Але слід урахувати, що 30% акцій підприємства — це власність громади міста Києва. Від КМДА ми отримали офіційного листа, в якому йдеться про те, що міськадміністрація має намір продати ці 30% акцій. Згідно із законом КМДА має право розпоряджатися власністю громади, а ми в цій ситуації, як закрите акціонерне товариство, маємо пріоритетне право на придбання акцій. Про що ми й написали у своєму листі, а також просили повідомити, коли і як це буде відбуватися — хотілося б, щоб цей процес був прозорим.

— А кому належить контрольний пакет акцій?

— Як такого контрольного (блокуючого) пакета не існує. Свого часу, коли відбувалося акціонування, власниками акцій стали 300 тодішніх працівників підприємства. Так усе залишилося й донині. Але далеко не всім це подобається. Останнім часом наші акціонери отримують листи від компанії «Сфера-інвест» із наполегливими пропозиціями продати їм акції. (До речі, відомо, що такі самі листи отримували й акціонери «Фармака».) Проте хочу наголосити, що НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» — це закрите акціонерне товариство. І водночас нагадати, що закон забороняє здійснювати пряму купівлю-продаж акцій ЗАТ.

— Думаєте, той, хто розсилає листи, про це не здогадується?

— Очевидно, здогадується, що такі дії можуть бути оскаржені в судах, бо тепер уже пропонується інший варіант — дарування. Наші акціонери повідомляють, що їм і пишуть, і телефонують, навіть погрожують і залякують, аби тільки вони погодилися на таке псевдодарування — підписати угоду і тихенько обміняти акції на гроші. А те, що такі дії не вписуються у правове поле, очевидно, нікого не турбує.

Усі ці факти красномовно свідчать: проти нашого заводу справді готують рейдерську атаку. До того ж в аналогічній ситуації опинилися не тільки ми. Іще влітку поширилася інформація про рейдерську атаку на фармацевтичну фірму «Дарниця». Усе розвивалося за відомою вже схемою — безконечні перевірки, погрози, суди, втручання силових структур. Усім було зрозуміло, що цим не обійдеться — адже перед парламентськими виборами апетити, як правило, зростають. Згодом у Києві поширилися чутки, що на черзі «Борщагівка», «Фармак» та інші підприємства-лідери.

— Дуже скидається на те, що це вже не чутки, а чітко спланована кампанія — від поодиноких атак рейдери перейшли до наступу по всьому фармацевтичному фронту.

— Саме тому Асоціація фармацевтичних виробників України, куди входять провідні фармацевтичні фірми — ЗАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», ВАТ «Фармак», кор­порація «Артеріум», ТОВ «Фарма Старт» і ВАТ «Інтерхім» — надіслала відкритого листа президенту України, прем’єр-міністру, до РНБО, Служби безпеки і Генеральної прокуратури, МВС і МОЗ, у якому йдеться про серйозну загрозу вітчизняній фармацевтичній галузі.

— Навіть не питаю, чи дуже це їм допомогло. Цікаво інше — хто стоїть за диригентським пультом?

— Як завжди, замовник рейдерських атак перебуває в тіні. Спочатку нам називали різних представників великого вітчизняного капіталу, згодом лунали прізвища іноземних громадян — сусіди теж цікавляться тим, що відбувається на українському фармацевтичному ринку. Але цілковитої ясності поки що немає.

— Що, на вашу думку, викликає такий наступальний інтерес саме до фармацевтичних підприємств? Не газова труба все-таки і не будівництво висоток у центрі столиці!

— Не секрет, що за останні три роки фармацевтичний ринок України дав досить солідні показники загального росту. При цьому різко пішла вгору не лише імпортна складова, а й вітчизняна — 30% росту в 2006 році. Нинішнього року, гадаю, показники будуть не гірші. Набирає обертів і виробництво, і реалізація — міняється асортимент, поліпшується якість, підвищуються ціни. Останнім часом помітно зростає експорт, до того ж не тільки кількісно, а й якісно — якщо раніше ми поставляли за кордон переважно глюконат кальцію, стрептоцид і «зеленку», то нині експортуємо оригінальні складні препарати, які проходять європейські правила реєстрації. Починаючи з 2000 року вітчизняна фармація набрала обертів, її продукція стала набагато кращою.

— А самі підприємства стали набагато привабливішими — особливо для рейдерів.

— Далеко не всі. А насамперед ті, що вирішили йти шляхом упровадження GMP, — передусім це столичні заводи, які об’єдналися у фармацевтичну асоціацію. Всього в Україні майже 160 виробників лікарських засобів, проте не всі вони переймаються питаннями сертифікації. Власне, існує дві групи виробників, котрі давно розмежувалися: одні випускають відносно дешеві ліки — такі самі, як за радянських часів, інші — серед них і БХФЗ — намагаються запроваджувати нові технології і стандарти. Безумовно, вартість цих київських підприємств зросла набагато більше, ніж заводів, котрі розташовані далеко від столиці і працюють так, як і раніше. Фармацевти добре знають, що 1 січня 2009 року набере чинності постанова Кабінету міністрів України, яка зобов’язує виробників випускати лікарські засоби виключно за стандартами GMP. А це означає, що згадані столичні підприємства залишаться на фармринку, навіть якщо не з повним, то все одно з великим асортиментом. Решті фірм доведеться вибирати — або терміново вкладати дуже великі гроші у розвиток виробництва, або припинити випуск ліків і зникнути з ринку. За рік, що залишився, можна ще дуже багато встигнути, одначе потрібно врахувати, що не так складно буде дообладнати виробництво, як підготувати, налаштувати відповідним чином персонал. Проте очевидно, що господарі більшості підприємств не мають ні наміру, ні бажання вкладати гроші у переобладнання і розвиток, тим паче що впровадження GMP — справа дуже дорога.

Варта уваги така деталь — у грошовому вираженні 70% річного обороту на фармринку припадає на імпортні ліки і лише 30% на вітчизняні. Але в натуральному вираженні все навпаки — українці купують 70% саме вітчизняних ліків. Парадокс пояснюється дуже просто — відносно низькими цінами на українські ліки. І ще одна багатозначна цифра — саме київські фармфірми випускають майже 70% вітчизняних лікарських препаратів.

Зрозуміло, усе це не пройшло повз увагу тих, хто замовляє і фінансує рейдерські атаки. Нині в Україні діє всього десять цехів, сертифікованих за стандартами GMP. Шість із них — наші. До того ж ми подали заявку і на сьо­мий, наразі чекаємо аудиту.

— Пам’ятається, БХФЗ першим в Україні отримав сертифікат GMP. Але боюся, що й донині далеко не всі розуміють, для чого це було потрібно, коли й без того ринок успішно розвивається.

— Це потрібно для того, щоб лікарський препарат справді був ефективний і допомагав поліпшити здоров’я. Простий приклад — понад двадцять років тому ми почали випускати септефрил, який застосовують при захворюванні горла. Відгуки про цей препарат були полярні — одні стверджували, що він дуже допомагає — хвороба минає за один день, інші скаржилися, що приймають протягом тижня — і ніякого результату. Чому так? Кожна його пігулка важить 400 мг, а діючої речовини в ній всього 20 мг. У цеху тоді стояла спеціальна машина, яка ретельно змішувала сировину, однак вона не могла забезпечити таку гомогенізацію суміші, щоб ідеально рівномірно розподілити всі складники — діюча речовина розподілялася за принципом: тут густо, а там пусто. Що вже казати про ті пігулки, в яких діючої речовини було ще менше, — 5 мг або 2,5 мг! Хіба можна, маючи таку апаратуру, досягти високої точності?

І якість продукції тоді перевіряли відповідним чином — випустили мільйон пігулок, відібрали, скажімо, десяток із них, провели дослідження. Після чого видавали документ, що весь той мільйон повністю ідентичний десяти штукам, які перевірили. В Європі ще півстоліття тому засумнівалися в такій точності і сказали — ми не віримо, доведіть, що це справді так. Нині це вже не складно.

— Свого часу ходили чутки, що БХФЗ (першим у галузі!) придбав апарат, який тоді коштував як три шестисоті мерседеси. Усі дивувалися — навіщо?!

— Ми довго вагалися, зважували всі «за» і «проти» і нарешті таки купили таблет-прес, виготовлений відомою європейською фірмою, який справді коштував недешево. Одна з його функцій — контролювати зусилля пресування, тобто електроніка стежить, щоб усі таблетки були абсолютно ідентичні. Радянське обладнання як це робило? Так, як вийде, — одна пігулка занадто спресована, друга — слабше, третя ледь купи тримається. А це призводить до того, що ліки по-різному розчиняються в організмі людини і, відповідно, по-різному впливають. Правильна таблетка розчиняється в шлунку, як і належить, через 15 хвилин, а іншій потрібно на це вдвічі більше часу, бо вона вже потрапила в кишечник, де лужне середовище, а не кисле, як у шлунку. І хто відповість — як подіє та пігулка і яку користь принесе хворому? Тому й кажуть, що в Європі ліки випускали для людей, а в Радянському Союзі — для плану.

Нині всі виробничі процеси у нас поділено на СОП (стандартні операційні процедури), будь-яка самодіяльність персоналу абсолютно виключена.

Так крок за кроком ми й рухаємося — спочатку сертифікували за GMP стерильні антибіотики, потім нестерильні антибіотики, згодом дійшла черга до складу готової продукції та лабораторії контролю якості. Це вкрай необхідно — бо сертифікованим має бути весь ланцюжок — від отримання сировини до контролю якості готової продукції. Адже фірма-виробник повинна відповідати за якість препаратів протягом усього терміну їх придатності — написано на упаковці «три роки», значить — три роки.

— Очевидно, немало є охочих — як в Україні, так і за її межами — прийти на все готове.

— Сертифікація — постійний процес, як тільки зупинився — уже відстав. До речі, сертифікати GMP потрібно щороку поновлювати. Якщо фірма у визначений час не пройшла аудиту, доведеться проходити всю процедуру від самого початку. Ми своїми руками протягом багатьох років створювали виробництво, яке по праву можна назвати сучасним, таким, що відповідає міжнародним стандартам. Дуже важливо й те, що на БХФЗ немає корпоративних конфліктів і проблем з акціонерами. Певно, тому всі люди, до яких звернулися рейдери, передзвонили до нас і запевнили, що нікому й нічого не збираються продавати. У БХФЗ відсутні будь-які непрозорі схеми — ми не працюємо з офшорами, не використовуємо контрабандної сировини, до копійки сплачуємо податки, усі справи ведемо виключно в правовому полі — нам не можуть нічого закинути. Оскільки підстав для шантажу немає — вдаються до відкритого рейдерства. Час від часу списані архівні справи розцвічують домислами і видають за істину.

— Чому не звертаєтеся до суду, щоб усім довести, що в так званій справі з американськими інвесторами остаточну крапку вже поставлено? Чи залишилися якісь невирішені проблеми?

— Крапку поставлено ще сім років тому! І нині немає жодних підстав, аби повертатися до цього питання. Спільне підприємство, яке колись було створено, вже давно ліквідовано на законних підставах. ЗАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» жодних стосунків із тими американськими інвесторами не мав і не має. Цю історію наші недоброзичливці використовують лише для того, щоб учергове зчинити галас, нав’язати думку, що не буває диму без вогню. За всяку ціну намагаються сформувати негативний імідж керівництва заводу, підірвати авторитет самого БХФЗ. Рейдери завжди починають з того, що шукають гачок, за який можна вчепитися, — тіньові схеми, порушення закону, невдоволені чи ображені акціонери. Оскільки цього не знайшли, то згадали про невдоволених десь за океаном. Усі добре розуміють, що ті люди до нашого підприємства не мають жодного стосунку, але весь час нав’язується думка, що в нас постійно чиниться якесь беззаконня, що безневинних інвесторів пускають по світу з торбою.

Ми намагаємося не звертати на це уваги, бо якщо на кожен наклеп подавати до суду — працювати буде ніколи. До того ж далеко не всі вірять тим байкам — до нас постійно звертаються різні фірми, у тому числі європейські, яких цікавлять акції підприємства. Процес значно активізувався після того, як КМДА оголосила про свої наміри. У мерії вони отримують потрібну інформацію, але хочуть побачити виробництво, тож їдуть на завод. Ми нічого не приховуємо, наш баланс за останні три роки легко можна знайти на інтернет-сайті. Але ми чемно всіх попереджаємо, що не збираємося нікому нічого продавати.

* * *

Фахівці добре знають, що фармацевтичні фабрики і заводи входили до групи стратегічно важливих підприємств — так було і за радянських часів, і на початку ери незалежності. Віднедавна чиясь світла голова запропонувала викреслити їх із цієї групи — Кабінет міністрів погодився. (Кажуть, одна чи дві фармфірми зуміли втриматися в тому списку — як виняток.) Виробники ліків делікатно говорять, що це, можливо, прикра помилка, випадковий недогляд якогось клерка-виконавця. Однак експерти схильні вважати, що це чіткий розрахунок, із прицілом на те, щоб ласа здобич легше дісталася рейдерам. Одна справа — посягати на стратегічний об’єкт вітчизняної індустрії, і зовсім інша — змінити власника якогось акціонерного товариства.

Купуючи ліки, масовий споживач не дуже звертає увагу на фірму-виробника, хоча, безумовно, є винятки. Важливо інше — продукцію «Борщагівки» добре знають у всій Україні, їй довіряють і лікарі, і пацієнти. Практично в кожній лікарні — у хірургії і терапії використовують стерильні антибіотики БХФЗ, великим попитом користується група кардіопрепаратів, призначених для лікування інфаркту міокарда, а також гіпертонічної хвороби, до того ж завод випускає всі чотири базові препарати для лікування туберкульозу. Підприємство постійно вкладає кошти у випуск оригінальних лікарських препаратів. І при цьому чиновники вважають, що це не стратегічно важливий для нашої країни завод! Той, хто стоїть за лаштунками рейдерських атак, вочевидь, не згоден із такою оцінкою. Тому й роздмухав вогонь війни, підкидаючи в нього компромат із тим, щоб підірвати авторитет БХФЗ, відбити охоту в зарубіжних солідних покупців. Не виключено, що й КМДА поспішить збути з рук акції «проблемного» підприємства. Безумовно, ласий шматок готується для того, хто добре знає наші правила гри і абсолютно не боїться, що разом із шафою йому дістанеться і скелет. Він сам його туди заховав.