СКУТІ КАНЦЕРОГЕННИМ ЛАНЦЮГОМ

Щороку в Україні рак вражає 165 тисяч чоловік. З 1980-го по 1999-й онкологічна захворюваність серед наших жінок зросла на 35%, серед чоловіків — на 47%. Вчені прогнозують: до 2020 р. дані показники можуть збільшитися ще на 25%. При цьому загальновизнано, що виникнення до 90% пухлин спровоковано впливом канцерогенних чинників навколишнього середовища.

Лише за останні 40 років кількість хімічних сполук, що використовуються у виробництві, збільшилася удвічі порівняно з усіма попередніми тисячоріччями. З усіх відомих на сьогодні речовин людина в процесі своєї життєдіяльності контактує з 63 тисячами. З них лише 2,5 тис. оцінені з точки зору їхньої канцерогенної безпеки. При цьому дуже шкідливими для людини є 837 (тобто третина) із відомих їй речовин.

Найбільшу канцерогенну небезпеку представляють три класи хімічних онкостимуляторів: поліциклічні ароматні вуглеводи і їхній індикаторний показник бенз/а/пірен, нітрозаміни і важкі метали. Примітно, що в усіх цих шкідливих речовин одні «батьки». Переважно ними є виробництва, що займаються термічною переробкою сировини. Зокрема, підприємства чорної та кольорової металургії, коксохімічні та нафтохімічні, що виробляють гуму тощо. І, що найжахливіше, перелічені вище заводи-фабрики продукують не лише жахливу кількість найпоширеніших канцерогенів, а й кілька десятків (а то й сотень!) їх менш «популярних» братів.

Солідну лепту в «збагачення» наших грунтів канцерогенами вносять і підприємства теплоенергетики. Якщо ТЕС працює на газоподібному чи рідкому паливі, то забруднює бенз/а/піреном територію в радіусі п’яти кілометрів від станції. Якщо ж паливо тверде, межі забруднених земель розширюються ще на 6 км.

Справжньою «скарбницею» канцерогенів можна назвати вихлопні гази. При цьому обсяги забруднень, які мають автотранспортне походження, різко прогресують. Так, 1965 р. у тому ж Києві було 10 авто на 1000 жителів, сьогодні — 150. Не можна забувати і про те, що автотранспорту належить 12—13% «акцій» у справі руйнації озонового шару Землі. Наслідки загальновідомі: планета отримує надмір ультрафіолету, що, у свою чергу, теж збільшує ракову захворюваність.

Щоправда, нині в Україні йде процес зменшення валових викидів шкідливих речовин, повідомив завідувач лабораторією канцерогенних чинників Інституту гігієни та медичної екології АМН України, доктор медичних наук, професор Ігор Черниченко на науково-практичній конференції «Канцерогенні чинники в навколишньому середовищі: джерела забруднення, ризик для населення». Однак кількість онкозахворювань зростає. Це пов’язано з кількома причинами. По-перше, потрібно враховувати латентний період захворюваності, що виникла в минулі роки в результаті тодішнього забруднення. По-друге, ми свого часу настільки щедро «удобрили» наші землі стійкими сполуками — ДДТ, гексахлораном тощо, що вони досі (через двадцять років після їхньої заборони!) виявляються в грудному молоці матерів. По-третє, хоча зараз і відбувається скорочення викидів, кількість канцерогенів, які надходять у навколишнє середовище, аж ніяк не зменшується. Сприяє прогресуванню онкозахворюваності і низький рівень життя більшості українців, перманентне перебування в стані стресу, депресії.

— Ми звикли до забруднення і безпристрасно констатуємо: ось там і там має місце дворазове — триразове перевищення гранично припустимих концентрацій шкідливих речовин, — відзначив І.Черниченко. — При цьому нічого не робимо для зміни ситуації. За кордоном щойно затверджується якийсь норматив, одразу розробляється програма, спрямована на його виконання. А ми лише ведемо моніторинг забруднення, до речі, далеко не досконалий і недостатній. Спостерігаємо обмежену кількість речовин, із пріоритетних канцерогенів вимірюємо один бенз/а/пірен та й то лише у певних містах кілька разів на рік.

За даними Міжнародної організації праці, повідомив на вищезгаданій конференції віце-президент АМН України, академік Юрій Кундієв, як мінімум 4% усіх злоякісних новотворів є результатом професійної діяльності. У нашій країні сьогодні не менше 12—16 тис. людей мають «професійний» рак. При цьому їх ніхто відповідним чином не реєструє. Серед найактуальніших завдань, вважає учений, — прискорення інвентаризації джерел надходження канцерогенів у довкілля, створення Національного реєстру викидів, інтенсифікація роботи з еколого-гігієнічного нормування канцерогенних чинників.

Скільки води спливе, поки механізм «деканцерогенізації» почне працювати злагоджено й у повну силу, сьогодні, напевно, не скаже ніхто. Тому нам із вами, дорогі читачі, поки не залишається нічого іншого, як частіше налягати на... гриби. Це аж ніяк не порада з вуст дилетанта. За словами академіка НАН України Костянтина Ситника, котрий також брав участь у конференції, людина, невід’ємною частиною раціону якої є білі гриби, шампіньйони, лисички і іже з ними, ніколи не занедужає на рак.