СІМЕЙНИЙ ЛІКАР: ХВОРИЙ, ТВІЙ ПОРЯТУНОК — ТВОЇ КОШТИ

Про необхідність створення інституту сімейної медицини в Україні в урядових кабінетах та структурах Міністерства охорони здоров’я говорять вже майже десять років. Однак завершеного правового поля для ефективного функціонування сімейної медицини досі немає. Поки що затверджені лише постанова про створення дільниць та амбулаторій сімейного лікаря та положення про сімейного лікаря. Отож і схожий цей фахівець (попри останню 30-відсоткову надбавку до мізерного посадового окладу) на солдата без зброї і змушений працювати за принципом: хворий, твій порятунок — це твої кошти.

На Тернопіллі процес впровадження інституту сімейної медицини триває вже давно. Ще з 1993 року для лікарів вузького профілю — педіатрів, терапевтів, рентгенологів на базі Тернопільської медичної академії імені І.Горбачевського організовано шестимісячні курси сімейної медицини. Пройшовши підготовку, вони стають лікарями загальної практики. З 1996-го у Кременецькому медичному училищі та Чортківському медичному коледжі діє програма перепідготовки середнього медичного персоналу на помічників сімейного лікаря.

В управлінні охорони здоров’я облдержадміністрації з гордістю відзначають: у результаті кількох випусків сертифікованих фахівців в області уже створено 53 амбулаторії сімейного лікаря, працюють понад 100 сімейних лікарів, 80 із них обслуговують сільське населення. Такі амбулаторії виникають і на базі фельдшерсько-акушерських пунктів, де збереглися основні лікувально-діагностичні кабінети і медичне обладнання. Але ключова проблема — створення належних умов для роботи сімейного лікаря — як була, так і залишилася невирішеною.

Службові автомобілі, аби виїхати до пацієнта або відвезти його до лікарні, мають одиниці, сумками з набором необхідних медичних препаратів забезпечені не більше десяти сімейних лікарів. З цієї причини, а головне — через майже відсутнє матеріальне стимулювання звільнилися з роботи або перейшли працювати в районні та обласні стаціонари тридцять уже підготовлених сімейних лікарів.

Знайти гідну альтернативу сімейному лікарю в сільській місцевості справді важко. Адже там, на відміну від міста, людина не має достатнього вибору висококваліфікованих фахівців вузького профілю — педіатрів, терапевтів, окулістів, лорів тощо. Один із перших сімейних лікарів в області, Василь Бабельчук, який працює в селі Дружба Теребовлянського району, переконаний, що сімейний лікар на селі може значно полегшити життя своїх пацієнтів, позбавивши їх від зайвих клопотів.

— Якщо раніше, — зазначає В. Бабельчук, — людину із простим запаленням вуха, горла чи ока треба було везти в райцентр, то тепер такі незначні захворювання може пролікувати місцевий сімейний лікар. Для хворого це вигідно: він економить кошти і час. А коли потрібне серйозніше обстеження, ми разом із пацієнтом їдемо до досвідчених фахівців у районний чи обласний центр. Я на власному досвіді переконався, що сімейний лікар може пролікувати 80—85 відсотків людей із нескладними патологіями.

Сам Василь Бабельчук обслуговує майже 1600 сільських жителів різного віку. Це, власне, середня норма для його західних колег.

Але чи має пацієнт у такому разі можливість сам собі вибрати сімейного лікаря? Питання поки що риторичне. Адже у переважній більшості сіл, де вже діють амбулаторії сімейної медицини, сімейний лікар — один. Начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації Михайло Буртняк відразу застерігає, що «можливість вибрати сімейного лікаря буде реалізована з часом. Поки що наше основне завдання — підготувати їх достатню кількість. Програма впровадження сімейної медицини розрахована на п’ять років, і уряд ставить вимогу щороку готувати орієнтовно 130 лікарів. Згодом, коли з’явиться двоє чи троє сімейних лікарів в одній амбулаторії, здорова конкуренція виникне неодмінно».

Проте про ефективність сімейної медицини та її конкурентоспроможність можна буде говорити лише за вирішення економічних і правових проблем у цій сфері. Бо як же може сімейний лікар належно виконувати свої обов’язки, коли в українському законодавстві й досі чітко не визначене поняття гарантованої медичної допомоги? Не ухвалений і базовий закон «Про обов’язкове соціальне страхування», що передбачає створення відповідного фонду, за рахунок внесків до якого громадянин міг би отримувати більшість видів медичної допомоги. Саме з вищезгаданого фонду мала б забезпечуватися й оплата праці сімейного лікаря. Нині ж його статус невизначений.

Начальник міського управління охорони здоров’я Іван Бурдик аналізує проблему глибше:

— Ми розуміємо, що давно потрібно було створити інститут сімейної медицини. Наскільки це можливо, впроваджуємо його і в Тернополі. У місті вже діють три дільниці сімейного лікаря, в амбулаторно-дільничній службі працюємо над розширенням прав терапевтів і педіатрів, тобто готуємо їх для роботи в системі сімейної медицини. Але основна проблема, яка паралізує роботу і не дає розвиватися сімейній медицині, полягає в тому, що досі не затверджений Закон про соціальне медичне страхування, який би встановив правила роботи і засади фінансування всіх медичних інституцій. Під ці правила потрібно виписувати інші підзаконні акти. Тоді ми будемо знати, в якому обсязі фінансувати функціональні обов’язки сімейної медицини, а що віддати стаціонарам.

У радянські часи лікарі-педіатри, терапевти і т.п. теж вважалися сімейними, оскільки обслуговували родини здебільшого у сільській місцевості. Навчальні медичні заклади вузьких фахівців готували у необмеженій кількості — щоб забезпечити повну зайнятість. Хоча населення саме забезпечувало і досі забезпечує «природний відбір» лікарів — доброго фахівця знає уся громада, до нього масово звертаються за порадою, він справді сімейний і багатосімейний! —усе ж посередності за сприяння держави таки істотно нівелювали поняття і роль сімейної медицини. Сьогодні відповідна правова база повинна забезпечити для неї виникнення цілком нового, позитивного іміджу.

А може, урядовці враховують і другу сторону медалі: сімейний лікар, безперечно, замінить кількох традиційних лікарів і медичні вузи менше купуватимуть ліцензій на відкриття нових факультетів і спеціальностей. Тож нехай сімейна медицина ще зачекає?