РЕГЕНЕРАТИВНА МЕДИЦИНА: НАЗАД У МАЙБУТНЄ

Дехто вважає парадоксальним той факт, що, втративши в процесі багатовікової еволюції здатність до самостійної регенерації, люди так довго повертають її собі в ході науково-технічного прогресу. Інші воліють не рефлексувати над особливостями становлення регенеративної медицини, просто приймають до відома той факт, що саме за нею — майбутнє. Треті навіть здатні досить чітко розмежувати в цій медицині майбутнього основні напрями, пов’язані і з хітом останніх років — стовбурними клітинами, і з древньою, як сама природа, здатністю ящірок відрощувати собі нові хвости замість втрачених. Причому якщо про саме фантастичне застосування стовбурних клітин частіше за все говорять академічні вчені, то в можливість повернути людині здатність до автономної регенерації вірять, в основному, прикладні біологи. Як, наприклад, Вільям Хазелтайн із мерілендської компанії Human Genom Science.

Втім, д-р Хазелтайн не вважає, що здатність до регенерації людині потрібно повертати. Адже ці механізми в організмі homo sapiens і так працюють на повну потужність. Так, скажімо, шкіра повністю оновлюється кожні два тижні, червоні кров’яні тільця — кожні два місяці, на відновлення скелета йде кілька років, і навіть нервові клітини, як виявилося, теж здатні до відновлення. Більше того, можливість виростити зі стовбурних клітин нову печінку чи нове око в пробірці не викликає вже сумнівів навіть у найскептичніше налаштованих учених. То що ж заважає людському організму виростити ці самі печінку чи око самостійно, не чекаючи втручання хірурга?

На думку д-ра Хазелтайна, цьому перешкоджає старіння... усе тих же стовбурних клітин. Тільки-но медицина розкриє механізми, що дозволяють дорослому організму обновляти свої власні стовбурні клітини, настане вік відновлювальної медицини. А поки що, на найближчі кілька років, нас чекає торжество епохи регенеративної медицини, яка у своєму розвитку має пройти декілька фаз.

Перша фаза становлення регенеративної медицини вже почалася. Вона полягає в розшифровуванні сигнальної системи людського тіла, яка стимулює процес зцілення. Зокрема, уже проходить клінічні випробування так званий кератиноцитовий чинник росту-2, здатний викликати репарацію ушкоджених кровоносних судин і навіть ріст нових, замість ушкоджених. Розшифровування людського геному, безсумнівно, прискорить процес виявлення таких сигнальних чинників і у випадках із ще складнішими біологічними системами.

Початок другій фазі регенеративної медицини теж уже покладено, враховуючи можливість вирощування «у пробірці» тканин шкіри і сечового міхура для наступної пересадки. Однак у повну силу цей етап увійде з часу масового отримання донорських органів, вирощених у лабораторії зі стовбурних клітин, отриманих від самого пацієнта. Пересадка таких органів зводить до мінімуму імунологічні проблеми, однак тяжкість самої операції буде залишатися серйозним чинником ризику.

Третя фаза почнеться з масового використання ембріональних стовбурних клітин. В ідеалі для кожної людини з моменту її народження має створюватися банк її власних ембріональних клітин, які будуть підсаджуватися в її організм у міру зношування початкового їхнього запасу. Операції з пересадки стовбурних клітин стануть досить рутинними і дозволять людям забути не лише про такі патології, як рак, цукровий діабет і хвороба Паркінсона, а й замінять візит у салон краси жінці, котра запідозрила появу в себе нової зморшки.

І, нарешті, четверта фаза розвитку регенеративної медицини. Поки що вона із галузі фантастики. Йдеться про максимальне наближення до межі безсмертя, і футурологи від медицини поки ще самі не визначилися, за рахунок чого людство в майбутньому зможе цю межу перетнути. Чи то за рахунок розвитку нанотехнології, котра дозволяє створювати такі мініатюрні штучні біологічні системи, які за своєю надійністю і довговічністю дадуть фору будь-якій живій системі. Чи то за рахунок розгадки таємниці біологічного годинника, точніше, таємниці його відключення у випадку зі статевими клітинами дорослого організму. Та й справді, адже, хоч би яким був біологічний вік батьків, у момент злиття їхніх статевих клітин відлік біологічного часу нового організму починається з нуля. А що, коли людство в майбутньому навчиться «виставляти на нуль» і біологічний годинник дорослого організму? Ну, може, не зовсім на нуль, а на ранній світанок...

за матеріалами International Herald Tribune