Посткомуністична охорона здоров’я: приватизація з летальним кінцем

Результати масштабного дослідження, опубліковані в останньому номері британського медичного журналу The Lancet, досить чітко пов’язують зростання передчасної смертності в пострадянських країнах зі швидкістю та масштабами приватизації. Крім того, автори дослідження підкреслюють також вплив таких чинників, як рівень безробіття і наявність потужної соціальної структури.

Девід Стаклер з Оксфорда, Лоуренс Кінг із Кембриджа і Мартін МакКі з Лондонської школи гігієни та тропічної медицини вивчили показники смертності серед чоловіків працездатного віку (15—59 років) у посткомуністичних країнах Східної Європи і на пострадянському просторі з 1989-го по 2002 рік. Критерієм масовості приватизації була передача протягом двох років більш ніж 25% державних установ у приватні руки. Цей процес супроводжувався підвищенням смертності в середньому на 12,8%. Крім того, досить значущим виявилося зростання безробіття, що супроводжувало процес масової приватизації (збільшення кількості безробітних на 10% супроводжувалося зростанням смертності на 0,3%). Зокрема в Росії, Казахстані, Латвії, Литві та Естонії з 1991-го по 1994 рік воно зросло на 305%, а смертність — на 42%.

Протилежний ефект мав «обсяг соціального капіталу»: там, де хоча б 45% населення було задіяно в різних соціальних інституціях (були членами профспілки, парафіянами церкви, перебували у спортивних клубах тощо) зростання смертності виявлялося не таким значним і становило три-чотири відсотки. Так, наприклад, Польща, яка проводила приватизацію найшвидше і найбільш радикально, зі своєї «шокової терапії» вийшла навіть із 10-відсотковим приростом тривалості життя. Люди, котрі нічого не мали в житті крім роботи, ставши безробітними, дуже швидко спивалися. І навпаки, навіть гуртки хорового співу допомагали вистояти і знайти нову роботу.

Загалом, за різними оцінками, перехідний період у країнах Східної Європи та Азії забрав від трьох до десяти мільйонів життів. Максимальних втрат зазнала Росія, де середня очікувана тривалість життя чоловіків скоротилася в період 1991—1994 рр. на п’ять років, а в цілому за 15 років «переходу» — із 67 до менш ніж 60. А тим часом у Хорватії і Польщі навіть на початковому транзитному етапі тривалість життя дещо збільшилася (на рік). Загалом же лише половина країн навіть сьогодні, через 20 років, змогла повернутися бодай до доперебудовного рівня очікуваної тривалості життя.

Україна за більшістю параметрів демонструє середні показники. Хоча, звичайно, перебуває все ж таки ближче до російського рівня, ніж до хорватського. Публікацію результатів цього дослідження у розпал нинішньої кризи, яка несе із собою чергову хвилю приватизації та зростання безробіття, редакція британського журналу вважає дуже своєчасною. Адже саме зараз, на їхню думку, час є оптимальним для того, щоб аналізувати, враховувати і виправляти помилки, допущені в минулому, а також запобігати повторенню їх у майбутньому.