Попандопуло відпочиває, або Як влада рятувала Лермонтовку

Кампанія з повернення профспілкових оздоровниць державі нічого на практиці не змінила. Що стосується одеських оздоровниць, то прокуратура відрапортувала про повернення в державну власність трьох санаторіїв: імені Пирогова («Куяльник»), «Зелений мис» і «Лермонтовський». Але ними як управляла, так і продовжує управляти «Укрпрофоздоровниця». Боротьба за власність триває, і це не дає можливості санаторіям, особливо тим, що потрапили в зону комерційних інтересів, вирватися з «зачарованого» кола.

Ситуація, яка склалася навколо клінічного санаторію «Лермонтовський», якнайкраще показує, що відбувається в цій сфері через брак чіткої державної політики. Іншими словами: була команда відібрати - відібрали, а що далі - неясно.

Поки вгорі думають, що робити, доволі тривалою паузою скористалося керівництво області. Ще з травня минулого року воно взяло під свій контроль ситуацію в Лермонтовці. Але спроба вирвати її з рук «Укрпрофоздоровниці» закінчилася скандалом, від якого влада відразу відхрестилася, постаравшись, щоб у ЗМІ просочилося мінімум інформації.

Мова про те, як чиновники створювали комунальне підприємство на базі Лермонтовки, а отримали товариство з обмеженою відповідальністю. Про те, як рятували санаторій від рейдерів, а стали їхніми покровителями. Про те, як шкуру ще не до кінця вбитої оздоровниці кожен, хто може, тягне до себе.

На контролі в Азарова

Нагадаємо: 2011 року найпопулярніша оздоровниця всю зиму й весну не працювала. Вона й раніше страждала через погану закупівлю путівок фондом соцстраху та непрозорі тендери, але щоб півроку із замком на дверях через незатребуваність, такого в Одесі не пам’ятають. Колектив тоді злякався, що санаторій готують до банкрутства й продажу, і забив на сполох.

У результаті рятувати санаторій Київ надіслав вихідця з Донецька Володимира Пономарьова. Рекомендував його тодішній голова Федерації профспілок України Василь Хара. Принаймні так дав зрозуміти сам Пономарьов. Але керівника, який не мав стосунку до медицини та санаторної галузі, колектив прийняв насторожено. І навіть після того, як пристрасті вщухли, хвилювання все одно залишилося. Новий директор відразу перевів рахунки санаторію й зарплатні карти в новий банк, зареєстрований в одному з сіл Київської області. І відкрив для Лермонтовки кредитну лінію. Ця кабала могла запросто призвести до втрати майна.

Однак керівництво області обіцяло підтримку колективу. Стверджувало, що не допустить розкрадання санаторію. І що проблеми оздоровниці на контролі в прем’єр-міністра Азарова. До того ж чиновники, як і обіцяли, виділили з обласного бюджету 500 тисяч гривень на путівки для чорнобильців, щоб запустити оздоровницю. А щоб убезпечити від рейдерських атак, підтримали ініціативу депутатів про надання території санаторію статусу парку-пам’ятки. Крім цього, створили тимчасову комісію з вивчення ситуації навколо Лермонтовки.

Однак після року правління, попри те що Пономарьов у листі на адресу голови облради Миколи Пундика стверджував, що під його керівництвом санаторій почав відновлювати повноцінне медобслуговування трудящих, справи йшли не дуже добре. Борги залишалися на тому ж рівні - понад 2 млн. гривень. Тендери провалили. Заповнюваність не більш як 10%. Частина співробітників була у відпустці, інші працювали на чверть і половину ставки.

Але для керівництва області це вже було не так важливо. Гроші на путівки чорнобильцям та іншим 2012 року влада не збиралася виділяти. Головне, що Пономарьов підтримував її ідею створити на базі оздоровниці комунальне підприємство. І так само, як і вони, вважав «Укрпрофоздоровницю», бувши директором її дочірнього підприємства, «паразитом на тілі Одеси».

Ось про що йдеться в тому ж таки березневому листі, підписаному, крім Пономарьова, ще п’ятьма працівниками санаторію: «Керівництво «Укрпрофоздоровниці», розташувавшись у центрі столиці України, оточивши себе численним персоналом некомпетентних і бездушних людей, вимагає виплатити дивіденди й відрахування в так званий інвестиційний фонд. Сума «поборів» становить до 70% від чистого прибутку санаторію».

У ньому також повідомлялося, що «Укрпрофоздоровниця» вимагає перерахувати дивіденди й інші фінансові виплати, погрожуючи доведенням до банкрутства. Наполягає на укладанні договорів зі страхування фінансових ризиків та нерухомості, а це значні суми для Лермонтовки. 2010 року вони становили 1,5 млн. грн. при її фінансовому обороті за рік трохи більше ніж 20 млн. грн. А головне: автори листа просили захистити санаторій і прийняти на баланс облради все нерухоме майно, створивши на його базі комунальне підприємство «Клінічний санаторій «Лермонтовський». «Увесь трудовий колектив, у якому працює 188 осіб, готовий під керівництвом директора перейти в штат нового підприємства», - ішлося в посланні.

Про те, що влада підтримує цю ініціативу колективу, офіційно 26 квітня під час сесії облради повідомив заступник голови ради Олексій Гончаренко. І що рада вже направила відповідні листи до Фонду держмайна та міськради. Але на цей час Пономарьов уже займався створенням зовсім іншого підприємства під назвою ТОВ «Клінічний санаторій «Лермонтовський». Він із труднощами, але провів збори трудового колективу, які вирішили звернутися до регіонального відділення ФДМ та до губернатора області Едуарда Матвійчука з проханням спочатку допомогти трудовому колективу включити цілісний майновий комплекс санаторію в список об’єктів, які підлягають приватизації, а потім - викупити. Також умовив колектив «дружно» кинути «Укрпрофоздоровницю» і написати заяву про звільнення з її дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Лермонтовський» і про прийом на роботу в ТОВ «Клінічний санаторій «Лермонтовський». Словом, колектив утягнули в незрозумілу аферу, і він знову почав бити на сполох, у результаті таємне невдовзі стало явним.

Виселення директора

У травні відбулися бурхливі збори трудового колективу за участі місцевих депутатів і представника «Укрпрофоздоровниці». З’ясувалося, що директор і його найближче оточення - секретар (дружина), заступник, юрист, головний лікар, головний бухгалтер, економіст, голова профспілки - зосередили у своїх руках частку в 60% (статутного фонду), а решті членів колективу дісталися крихти. Виявилося, що облудними вмовляннями, обманом і тиском співробітників змусили написати заяви й поставити свої підписи під установчими паперами, зміст яких був їм не зовсім зрозумілий. А тому, коли «Укрпрофоздоровниця» повідомила розгніваному колективу про звільнення Пономарьова, це сприйняли на ура.

У Києва, нарешті, з’явилася реальна можливість прибрати давно невгодного директора. Але не судилося. Пономарьова підтримувала влада, і він тримався до останнього. Коли через два дні в «Лермонтовський» прибули представники «Укрпрофоздоровниці» на чолі з головою правління Миколою Суботою, щоб потрапити в адміністративний корпус, їм довелося долати не один захисний кордон. Для свого захисту Пономарьов найняв козаків, яких розквартирував у корпусах оздоровниці, й викликав на підмогу впливових захисників, які козиряли іменем губернатора. Коли ж кияни добралися до кабінету директора, то там, за повідомленнями ЗМІ, крім оточення Пономарьова, були депутати від Партії регіонів і начальник управління з питань взаємодії із правоохоронними органами Одеської облдержадміністрації Сергій Тронько.

Це була друга спроба змістити Пономарьова. Вперше «Укрпрофоздоровниця» з’явилася в санаторії на початку лютого, після того як програла суд і майновий комплекс Лермонтовки відійшов державі. Але Пономарьов тоді взяв «довгограючий» лікарняний. А коли кияни вирішили представити нового керівника за його «відсутності», то він публічно через ЗМІ заявив про рейдерське захоплення санаторію «Укрпрофоздоровницею», яка програла суд, подала апеляцію й поспішає до винесення остаточного вердикту розтягти ласі шматки. При цьому Пономарьов не згаяв моменту зауважити, що не всім припало до душі наведення ним порядку у фінансово-господарській діяльності санаторію, і особливо його зусилля повернути через суд корпус №45. Свого часу цю будівлю було передано у спільну діяльність. І тепер це класний сучасний готель із дорогими номерами.

Словом, опальний директор, який жив зі своєю сім’єю в санаторії, був змушений зрештою покинути улюблені «лермонтовські» володіння. Проте він зовсім не має наміру прощатися з райським куточком над морем, що потопає в зелені вікових дерев. Він вважає своє звільнення незаконним і тепер намагається відвоювати крісло директора з допомогою Феміди. Перше судове засідання вже відбулося.

На що або на кого сподівається виселений з території санаторію вже колишній керівник? Можливо, на владу?

Хотіли як краще, а вийшло як завжди?

«Зараз почалися нові спроби захопити «Лермонтовський», і ми чудово розуміємо, чим усе це може закінчитися. Я не допущу розкрадання санаторію. Ми з головою обласної ради провели зустріч із представниками «Укрпрофоздоровниці», де ще раз окреслили нашу позицію: ми не допустимо, щоб санаторій перейшов у приватні руки», - заявив губернатор.

А ось інша цитата, з інтерв’ю одному з приватних телеканалів, де Е.Матвійчук дає зрозуміти, що влада нібито сама в шоці від того, що сталося. «Парадокс. Ми починаємо підтримувати директора, а з’ясовується, що він сам там намагається щось робити. Той, хто гучніше за всіх кричав: «Ловіть злодія», сам виявився ним. Потрібна увага й ще раз увага. Я доручив голові облради, щоб такого більше не сталося. Він відповідає за це головою».

Якщо губернатор не знав, що коїться в нього під носом, то гріш ціна його заявам. До того ж, зі слів Пономарьова, організувати нову юридичну особу йому рекомендувала обласна рада, точніше, її управління з майнових відносин та Одеське регіональне відділення Фонду держмайна. «Таке рішення було ухвалено після того, як стало ясно, що створити комунальне підприємство не вийде», - скаже він згодом авторові цих рядків.

На сьогодні майновий комплекс Лермонтовки є власністю держави, перебуває на балансі «Укрпрофоздоровниці», і жодних розпоряджень уряду щодо колишніх профспілкових санаторіїв немає. Тому про створення на його базі будь-яких підприємств, зокрема комунального, нині не йдеться. Про викуп колективом - безглуздо, бо таких коштів він не має. Але, як пізніше скаже Пономарьов, ТОВ вони створили, щоб узяти майновий комплекс санаторію в оренду в держави.

Нині в Лермонтовці два нові керівники. Це лікар зі стажем Михайло Карачебан. Директором його призначила «Укрпрофоздоровниця». Він устиг попрацювати всього два тижні, і його перевели на посаду головлікаря. На настійну вимогу керівництва області, директором призначено молодого лікаря Дмитра Антипова. Чим обернеться для санаторію двовладдя, покаже час.

Приморські території нікому не дають спокою

Досі не узаконене землекористування й не на всі будинки оформлено право власності. Хоча хто-хто, а найстаріша оздоровниця міста (створена 1914 року, перший курорт Одеси), здавалося б, давно мала бути при документах. Але її шикарне розташування - майже в центрі міста, над морем - стало в наш час не перевагою, а бідою.

У Лермонтовському провулку, 2, всі будинки - а це лікувальні й допоміжні корпуси - суд визнав власністю держави. А от корпуси, розташовані ближче до парку, на Лідерсовському бульварі, 13, зависли в повітрі. На ці будинки правоустановчих документів узагалі немає. Серед них пам’ятка архітектури - колишня дача Маразлі. До слова, на цій території розташувався офіс судноплавної компанії, й у неї з документами, здається, проблем немає.

2002 року, коли «Укрпрофоздоровниця» реєструвала право власності на об’єкти в Лермонтовському провулку, міська влада відмовилася видавати свідоцтво на будівлі на Лідерсовському бульварі. Буцімто через відсутність потрібних документів. Але, як стверджують обізнані люди, у міської влади були свої розрахунки стосовно цієї території. Нині на неї претендує також обласна рада, яка вважає пам’ятки архітектури, розташовані в Одесі (в цьому списку й колишня дача Маразлі), обласною власністю. Хто правий - місто чи область, уже не один рік вирішує суд. Останнє засідання відбулося в травні.

Із документами на землю взагалі завал. Їх не мають обидві території, що, до речі, є порушенням Земельного кодексу. А тому від них періодично відрізають ласі шматочки. Від Лідерсовських володінь давно відкусили майже 40 соток - з боку Обсерваторного провулку. А 2007 року якась громадянка Ковальська отримала, завдяки рішенню Київського райсуду, держакт на землю.

У головної території свої біди. Крім рішення міськвиконкому від 6.02.1956 р., яке закріпило за Лермонтовським курортом земельну ділянку площею 9,76 га, нічого немає. Тому відрізати від неї кілька соток було неважко. До 2004 р. володіння зменшилися до 8,96 га. А до 2009-го - до 8,22 га. Це з урахуванням ділянки, на якій розташований новий готель «Лермонтовський», побудований на базі колишнього корпусу санаторію і який є предметом суперечки між «Укрпрофоздоровницею» та приватною структурою. Тож у майбутньому земля під ним може перейти, якщо вже не перейшла, у приватні руки.

Років зо три тому міська влада нарешті дозволила власникові санаторію почати розробляти проект землевпорядження для передачі землі в оренду. 2009 року Центр інженерних досліджень підготував проектну документацію. Потім, у січні 2010-го, міськрада ухвалила відповідне рішення. Але правоустановчих документів на земельну ділянку «Укрпрофоздоровниця» так і не отримала. Після зміни влади в місті, а тепер уже й власника санаторію, взагалі вся робота затихла. Держава в особі Фонду держмайна мовчить. Їй до оздоровниць, які звалилися на неї, здається, немає діла. А нинішню міську владу така ситуація влаштовує. Не випадково мера Одеси Олексія Костусєва обвинувачували в потуранні тим, у кого інші плани на територію оздоровниці. Та й нинішня міськрада загалом дивиться на проблеми Лермонтовки крізь пальці. Взяти хоча б надання земельних пільг. Приміром, приватному Міжнародному гуманітарному університету Ківалова, в якого 2,7 га на самому березі моря під оздоровчими апартаментами та спортивним комплексом, надали на півроку. А Лермонтовці - лише на квартал.

Не зрушилося з місця й питання про надання території статусу парку-пам’ятки. Хоча, за твердженням самих чиновників, він став би перешкодою для рейдерських набігів на землі санаторію.

Попри заклики керівництва облради розглянути це питання на сесії і дати згоду на створення такого парку, нічого не зроблено. Правда, незрозуміло, що заважало обласним чиновникам - депутатам міськради підготувати проект рішення на міську сесію. Незрозуміло, що заважало самому керівництву облради для прискорення процесу виділити гроші (це невелика сума) для підготовки наукового обґрунтування створення парку-пам’ятки.

Словом, комплексного підходу, потрібного для розв’язання проблем найстарішої оздоровниці, немає. На сьогодні ситуація така: земля - в міста, будівлі - в держави, санаторне обладнання - в «Укрпрофоздоровниці», а опіка - в обласної ради. Іншими словами, порятунок Лермонтовки, про який усі так уболівають на словах, на ділі скидається на скрипучий віз, який тягнуть лебідь, рак і щука.

А тому провідний на Півдні України реабілітаційний заклад, який підняв на ноги сотні хворих після інсульту й інфаркту, сам ніяк не може позбутися хронічних «болячок». Відомий санаторій, гордість Одеси на очах у всіх перетворюється на заштатну, замшілу оздоровницю, яка не дотягує за комфортом навіть до совдепівського рівня.