ОКО ПОВЗУЧЕ

Усе почалося з того, що в одну з районних лікарень Київської області звернулася жінка середнього віку з дивною скаргою: у неї таке відчуття, ніби в оці оселилася якась істота. Не виявивши нічого стороннього й запідозривши, що в пацієнтки не все гаразд із психікою, місцевий офтальмолог уже ладна була порадити жінці звернутися до відповідного фахівця. Однак, поміркувавши, вирішила направити пацієнтку в обласну лікарню, мовляв, у столиці більше можливостей встановити істину.

Столичні офтальмологи ретельно обстежили око пацієнтки. Яким же був їхній подив, коли в кон’юнктиві вони виявили... білого черв’яка довжиною 12 сантиметрів. Випадок у клінічній практиці унікальний, і клініцисти запросили для консультації фахівця-паразитолога. Той встановив діагноз, що важко й вимовляється: дирофіляріатоз.

Гельмінти підносять сюрприз

Головний державний санітарний лікар Київської області Галина Гринчук, до якої я звернувся з проханням прокоментувати цей екзотичний випадок, розповіла:

— Випадок справді унікальний, але закономірний. Впродовж останнього десятиліття ми простежуємо стійку тенденцію до поширення паразитарних захворювань — гельмінтозів. Зокрема загострюється проблема трихінельозу. У нашій області ліквідовано його осередки в кількох районах. Якщо раніше це захворювання реєструвалося лише в окремих регіонах України, то в останнє десятиліття його вже фіксують практично на всій території держави.

— Чим це обумовлено?

— Несприятливою соціально-економічною ситуа-цією. Якщо говорити про трихінельоз, то джерело зарази — вживання м’яса інфікованих сільськогосподарських тварин. На стихійних ринках, яких розплодилося багато, немає жодної можливості проконтролювати якість реалізовуваної продукції, запобігти зараженню важко. Поширенню цієї болячки сприяють і бартерні відносини на селі: продукція тваринництва реалізовується найчастіше в обхід ветеринарно-санітарної експертизи. Ще одне наше лихо: ентеробіози. В Україні сотні тисяч хворих, у тому числі 80 відсотків дітей. Тут причина зараження — недотримання правил особистої гігієни, порушення санітарного та протиепідемічного режиму в організованих дитячих колективах, а також у сім’ях. В умовах економічних труднощів створюється сприятливе середовище для поширення не тільки традиційних гельмінтозів, а й появи нових, раніше небувалих їх різновидів, як в описаному вище випадку з дирофіляріатозом.

— Ми звикли, що зазвичай гельмінти, простіше кажучи глисти, розселяються в шлунково- кишковому тракті. Але як сталося, що цей їх екзотичний вид — dirophillaria опинився аж в оці? Це випад-ковість?

— Ні, на відміну від малих гельмінтів, найбільш поширених, личинка паразита dirophillaria може вирости до двадцяти сантиметрів довжиною і переміщатися по всьому організмі.

Щороку з приходом зими в ЗМІ зчиняється справжній ажіотаж, який триває ледь не до весни: стережіться грипу, гострих респіраторних вірусних інфекцій, запасайтесь ліками, не переохолоджуйтеся! Панічні настрої потрясають охорону здоров’я: мобілізуються зусилля медицини, фармакології, фармації. Чому ж такі мир та спокій стосовно небезпечних паразитарних захворювань? І що знає про них населення?

А геть нічого. Ну, краєм вуха чували щось про трихінельоз, про гельмінтів-глистів. Але ж насправді це величезний невидимий кон- тингент з вигляду мирних паразитів, які завдають колосальної шкоди не лише здоров’ю багатьох тисяч людей, а й економіці держави.

Як пояснили фахівці-паразитологи, небезпечні ці хвороби насамперед підступністю. Вони не виступають із відкритим забралом, як, скажімо, дифтерія з її високою температурою та гострими хворобливими відчуттями. Ті ж гельмінтози в дітей проявляються хіба що сверблячкою, це вже потім з’явиться дратівливість, зниження ваги, ослаблення пам’яті. Може розвинутися гастрит, але все це не дуже досвідчений і не дуже уважний лікар може списати на рахунок інших гаданих патологій. А помітне ослаблення імунітету дорослих традиційно пояснить наслідками чорнобильської катастрофи. Але ж саме гельмінтози відчиняють ворота наступній появі всіляких болячок.

Малярія як сувенір

— Нехтування небезпечністю цієї групи захворювань коштує нам дорожче, ніж ми вважаємо, — говорить Тамара Павликовська, завідуюча відділом медичної паразитології Українського центру санітарно-епідеміологічного нагляду Мінздорову України. І на підтвердження наводить пере-конливу статистику.

За даними ВОЗ, у світі щороку вмирають від інфекційних та паразитарних хвороб понад 17 мільйонів чоловік. Серед усіх інших груп захворювань на паразитарні хвороби припадає 22 відсотки. За масовістю поширення вони посідають «почесне» третє місце — майже на рівні грипу й гострих респіраторних вірусних інфекцій. Кожен десятий житель України має якусь хворобу паразитарної природи. А тим часом контрольні обстеження, проведені обласними санепідемстанціями й Українським центром санітарно-епідеміологічного нагляду, підтверджують прогноз: ця патологія неухильно зростатиме.

Куди ж далі? Вже маємо: лише впродовж останніх шести років захворюваність на трихінельоз зросла в 2,9 раза! Прогресує погіршення ситуації з малярією, яку в колишньому Союзі поспішили зарахувати до повністю ліквідованих інфекцій. Так, у повоєнний період ця хвороба справді пішла на спад, чому сприяла й наявність «залізної завіси». Але ось зовнішній світ став для наших співвітчизників доступним, і авіатори, моряки, бізнесмени, «човники», туристи почали завозити на рідну землю тропічну малярію.

Протягом останніх трьох років зареєстровано близько 500 таких випадків. Цього достатньо, щоб інфекція, переносниками якої є комарі, розрослася вглиб і вшир.

Ну, скажемо, трихінельоз, ентеробіоз, малярія — захворювання традиційні. А як же боротися з новоявленим дирофіляріатозом? Чи личинку паразита dirophillaria вважатимемо прикрою аномалією природи, якимось винятком?

— На жаль, ні, — відповідає Тамара Павликовська. — Адже цей випадок в обласній лікарні — не перший в історії нашої вітчизняної медичної паразитології. Такого черв’яка вже витягали з ока в Одесі, в Інституті очних хвороб і тканинної терапії ім.Філатова, в окремих лікувальних установах інших регіонів. Як бачимо, тепер уже маємо справу з певною закономірністю, що й насторожує.

— З якого ж боку чекати біди? Якщо глисти — хвороба немитих рук, трихінельоз таїться в інфікованому, погано провареному м’ясі, малярію маємо від комарів, то звідки ж може з’явитися дирофіляріатоз?

— Загрозу несуть бродячі собаки, яких у нас повсюди розплодилося безліч. І чимало людей уражено тим самим паразитом. Тварини нападають на людей. Щороку тисячі наших співвітчизників звертаються в поліклініки з приводу укусів бродячих псів.

То як же нам бути? Як захистити себе від паразитарних хвороб?

Сьогодні — максі-черв’як, а завтра — міні-крокодил?

Медична паразитологія перебуває сьогодні в скрутному становищі. Візьмімо хоча б науковий кадровий потенціал. Слабкі, до того ж розрізнені сили цього профілю не об’єднані організаційно й спільною концепцією боротьби з паразитарними хворобами. А тут ще прокотилася хвиля скорочень, яка накрила медичні установи в процесі реформування системи охорони здоров’я. Чомусь саме паразитологія найбільше постраждала від цього скорочувального цунамі. Одним махом штати урізали наполовину. І ось маємо: лише 13 лікарів-паразитологів на всю майже тримільйонну столицю. Що вже казати про провінцію, там питаннями настільки складного профілю займається середній медперсонал, у якого, зрозуміло, немає ні відповідних знань, ні досвіду.

Під скорочення потрапили й фахівці-ентомологи, що боролися зі злостивими комахами й комарами — переносниками інфекції.

Ослаблення кадрового потенціалу, з одного боку, й відсутність належного фінансування, з другого, призвели до різкого скорочення обсягів обстежень населення на виявлення паразитарних захворювань. Така ж доля спіткала й профілактичні заходи — проведення дегельмінталізації, дератизації та ін. Тобто справа пішла на спад, коли треба було діяти навпаки — усім бити на сполох, виправляти ситуацію.

Критичне становище і з лікарськими засобами в галузі паразитології: вітчизняних немає, а імпортні не по кишені середньостатистичному українцю. Доходить до курйозів. Препарат, створений свого часу в Україні, так і не зуміли довести до промислового виробництва, за нього вхопилися заповзятливіші ділки із сусідньої держави, і тепер свій, рідний препарат доводиться закуповувати в Росії. Невже така ж доля спіт-кає й інший препарат, створений у Дніпропетровську? Запуск його у виробництво міг би припинити поширення малярії.

І далі. Час налагодити бодай найелементарнішу санітарно-просвітницьку роботу серед населення, вона геть уже захиріла. Люди повинні знати, з якого боку їм чекати халепи.

Мимоволі згадався випадок в одному з районів Київщини з власниками дачних ділянок. Люди в поті чола добували собі харч на бідному поліському грунті: його потрібно удобрювати, а самоскид гною коштує скажених грошей. Пішла голота на вигадки: а чому б не використовувати як добриво фекалії, що накопичилися у відхожих місцях? Нікому на гадку не спало, що фекалії найчастіше забруднені личинками гельмінтів, інших паразитів. Результат виявився сумним: сталося майже 100-відсоткове зараження території і людей, котрі її населяють. Сан-епідемслужбі довелося проводити масову дегельмінталізацію, щоб запобігти розповзанню паразитарних захворювань.

На нещодавній науково-практичній конференції паразитологів України прозвучала цілком резонна пропозиція: об’єднати розрізнені сили фахівців, створити єдиний науковий, організаційно- методичний центр для розробки нових, досконаліших методів лікування і профілактики хвороб, сучасних технологій знезаражування питної та стічних вод, створення й випробування нових лікарських украй необхідних препаратів. Цього потребують реалії нашого життя, яке час від часу видає картинки ніби з американських «фільмів жахів». Сьогодні в оці людини «прописується» максі-черв’як, а завтра, дивись, лікарям доведеться виганяти з пацієнта міні-крокодила?