НЕ МОЖНА ВИЛІКУВАТИ — НЕ ОЗНАЧАЄ НЕ МОЖНА ДОПОМОГТИ

Він рветься в бій, долає перешкоди,

І бачить ціль, що вабить вдалині,

Зірками вимага від неба нагороди

І хоче втіх найкращих від землі,

Та не знайти йому в житті розради,

До чого б пошуки не привели.

Перше, що впадає у вічі кожному, хто переступає поріг Донецького обласного клінічного центру реабілітації дітей з органічними захворюваннями нервової системи (далі просто Центру), — слова лорда Волтона: «У неврології багато невиліковних хвороб, але хвороб, яких не можна було б лікувати, немає». Для працівників Центру це не просто слова: тут справді намагаються вилікувати дітей, котрі потерпають від тяжких захворювань. Чому намагаються, а не виліковують? А тому що багато з цих хвороб вважаються практично невиліковними. І дітей, котрі хворіють на розсіяний склероз, міопатії, апалічний синдром, дитячий церебральний параліч (ДЦП), а тим паче на ускладнену епілепсію чи корчі, найчастіше лікарі не лікують або вдають, що лікують, застосовуючи стандартні методики (знаючи, що чудес у житті не буває, але, можливо, у душі сподіваючись на диво).

Безперечно, людський організм дуже складний. Відомий учений І.Шмальгаузен писав: «Організм — не сума, а система, тобто супідрядний складний взаємозв’язок частин, який дає у своїх суперечливих тенденціях, у своєму невпинному русі вищу єдність — організацію, що розвивається».

Функціонування кожного органа (клітини, тканини) не лише узгоджене з іншими органами (клітинами, тканинами), а й доповнює їхні функції. І чітко в деталях уявити собі, що та як відбувається в цьому надскладному організмі та ще й за наявності цілого «букета» хронічних захворювань, сьогодні не під силу нікому. Отже, неможливо й точно прогнозувати реакцію тяжкохворого організму на введення тих чи тих препаратів, на ті чи інші процедури.

Зрозуміло, лікувати лише хворий орган, ніяк не впливаючи на інші, просто неможливо. Та й як лікувати, якщо в більшості випадків причини захворювання невідомі? Крім того, перебіг одного й того самого захворювання в різних людей, що мають різні «букети» хвороб, живуть у різних умовах, не однаковий. У таких випадках «добре здолати б хоч трохи шляху, якщо не можна далеко пройти вперед» (Горацій). Ось чому в Донецькому обласному центрі реабілітації дітей з органічними захворюваннями нервової системи, який заснований лауреатом Державної премії України, академіком АН вищої школи, заслуженим діячем науки й техніки, доктором медичних наук професором Станіславом Євтушенком (його називають «центром Євтушенка»), кожну тяжкохвору дитину не виліковують, а намагаються вилікувати. Неможливість вилікувати аж ніяк не означає неможливості поліпшення якості життя. Коли стандартні методики виявляються неефективними, шукають нових. Оскільки в цих випадках тяжке ураження організму має комплексний характер, йому намагаються протиставити комплексне лікування (медикаментозну, голкорефлексо-, арома-, іпо- (катання на спеціально навчених конях), кріо-, мікрохвильову резонансну, лазерну, мануальну терапії, гомеопатію, гідромасаж біологічно активних точок, термовібро- й фармакопунктуру, електростимуляцію при затримці й порушеннях мови, лікувальну фізкультуру, вправи на тренажерах.

Як кажуть спеціалісти, котрі займаються теорією систем, головне — не сила, а правильна конфігурація, архітектоніка впливу на складну систему. У центрі Євтушенка шукають не тільки цю «архітектоніку», а й причини недугів. Адже, не знаючи їх, вилікувати людину, практично, неможливо. Директор центру кандидат медичних наук Олег Євтушенко на основі проведеної дослідної роботи дійшов висновку, що приблизно в семи відсотків новонароджених причина захворювання на ДЦП визначається на імуногенетичному рівні.

Для проведення досить складних досліджень необхідна сучасна апаратура. Центр, як на наш час, непогано оснащений. Для діагностики використовують ехоенцефало-скопію, комп’ютерне електроенцефалокартування з відеомоніторингом, магнітно-резонансну томографію, нейросонографію, доплерографію, комп’ютерну рефлексотерапію, електроміографію, електрокардіо-графію, загальноклінічні дослідження, біохімічні й імунологічні аналізи крові. Є, наскільки я знаю, єдиний в Україні рідинний хроматограф «Міліхром-4», який дозволяє визначити концентрацію ліків у крові хворих дітей.

Як відомо, у кожної дитини індивідуальна чутливість до препаратів, обумовлена біохімічними, імунологічними й генетичними особливостями кожного організму. Важко переоцінити значення цього апарата для дітей, котрі страждають від епілепсії та вживають антиконвульсанти. Іноді корчі в дітей бувають тільки в нічний час. Електроенцефалокартування з відеомоніторингом, яке дає змогу записувати біоструми мозку протягом доби, дозволяє поставити діагноз, що без цієї апаратури зробити було б досить складно. Недавно придбано апарат для синглетно-кисневої терапії.

Професор С.Євтушенко намагається розв’язувати найважчі завдання, які стоять перед дитячою неврологією. Якщо 1985 р. на кожну тисячу дітей України припадало, в середньому, 1,6 хворих на ДЦП, то 1999 р. — 2,7 (а це 24485 дітей). Причому 1999 р. вперше було діагностовано ДЦП у 1751 дитини. Якщо 1992 р. на кожні 10 000 дітей України припадало, в середньому, 19,5 хворих на ДЦП дітей- інвалідів (24143 дитини), то 1999 р. — 22,2 (22270 дітей). Народжуваність падає, а відносна кількість дітей-інвалідів, зокрема хворих на ДЦП, зростає...

У розвинених країнах чисельність дітей, що хворіють на ДЦП, зменшується за рахунок по- ліпшення акушерської техніки, профілактичних і лікувальних заходів при резус- та груповій несу- місності крові, інтенсивної терапії новонароджених. Досвід їхніх фахівців довів, що своєчасна діагностика та своєчасно розпочате лікування новонароджених із ураженням нервової системи в 75—80% випадках дозволяє уникнути формування грубого органічного дефекту.

Ще десять із гаком років тому фахівці вважали, що дитячий церебральний параліч, очевидно, є наслідком внутрішньоутробної гіпоксії (недостатнього постачання киснем) плоду, пологової травми, асфіксії (ядуха, зумовлена браком кисню в крові та загрозливим для життя нагромадженням вуглекислоти в організмі), впливу радіації, внутрішньоутробних інфекційних та інших захворювань, формується в період пологів чи новонародженості (інфекційні ураження ЦНС, у тому числі менінгіти й енцефаліти, різні інтоксикації, зокрема отруєння хімічними речовинами, порушення мозкового кровообі-гу, поствакцинальні ускладнення) і виявляється руховими розладами, які досить часто поєднуються зі змінами мови, психіки, слуху, зору, з розладами чутливості, вегетативних функцій, нейроендокринними порушеннями, а інколи й судомними нападами. Є дані, що сукупні розлади простежуються у 85% хворих на церебральний параліч.

Як бачимо, одна назва «дитячий церебральний параліч» об’єд-нує цілу групу неврологічних розладів, що виникають унаслідок недорозвинення чи пошкодження мозку. На кафедрі дитячої неврології ФПО Донецького медичного університету для диференційної діагностики ДЦП розроблено комп’ютерну програму «Нейроген» (автори С.Євтушенко, І.Садеков, О.Євтушенко), у якій описано близько 500 синдромів і захворювань.

Безумовно, термін «ДЦП» не відбиває сутності і всієї палітри наявних порушень. Можливо, згодом замість одного терміну з’явиться декілька...

Яскраво виражені порушення дуже важко піддаються корекції і часто є причиною тяжкої інвалідності. На щастя, хвороба не прогресує. Проаналізувавши результати програми «Collaborative Perinatal Study», що включають у себе дані про 43437 доношених новонароджених, котрі перебували під наглядом до семирічного віку, американський невролог Naeye зі співробітниками дійшли висновку, що церебральний параліч у доношених новонароджених зумовлено аномаліями розвитку частіше, ніж внутрішньоутробною гіпоксією.

Для одержання достовірніших результатів учені розвинених країн об’єднують свої зусилля. У їхніх експериментах беруть участь сотні тисяч людей, котрі живуть не лише в різних країнах, а часто й на різних континентах. Безумовно, дослідження, проведені нашими вченими, із невеличкою кількістю хворих, у найкращому випадку, будуть достовірними для регіону, де живуть їхні пацієнти.

Дослідження, проведені в центрі С.Євтушенка, підтвердили висновки Naeye зі співробітниками.

Через центр пройшло кілька тисяч дітей з різними формами ДЦП. І ось результати: 7% хворих дітей повністю видужали, у 15% — значне поліпшення стану, у 50% — хороший. І, що характерно, С.Євтушенко ще при становленні Центру поставив співробітникам одну вимогу — діти під час проведення процедур не повинні плакати. За його словами, порушень він уже давно не помічає. Аналіз досліджень, проведених у донецькому та інших центрах, ліг в основу розробленого професором С.Євтушенком нового погляду на етіологію і патогенез розвитку ДЦП й системного підходу до його реабілітації. С.Євтушенко дійшов висновку, що причиною ДЦП у 17% випадків є інфекційні, інтоксикаційні, метаболічні й інші впливи, у 27% випадків — гіпоксично-асфіксичні та травматичні ураження головного мозку (класичний ДЦП), на вроджену форму припадає — 56%. А звідси випливає нова стратегія боротьби з ДЦП: головне — профілактика! У 56% випадків можна запобігти народженню хворої дитини. Як і раніше, треба докладати всіх зусиль, аби не допустити й сумно відомих 44% випадків. Та якщо раніше профілактиці приділялося мало уваги, оскільки вважали, що її внесок у боротьбу зі зростанням захворюваності незначний, то тепер, на думку професора, треба змінювати пріоритети.

Сьогодні вагітні жінки, крім УЗД плоду, повинні досліджувати стан його мозкового й периферичного кровообігу. Якщо буде виявлено патологію, вибирати тактику ведення пологів мусить акушер-гінеколог обов’язково разом з лікарем, котрий проводить ультразвукові дослідження, неонатологом і дитячим неврологом (перинатологом).

«Дитячий церебральний параліч — це генетично набуті розлади (переважно моторики й когнітивних (які стосуються пізнання, функцій мозку, що забезпечують формування понять, оперування ними й виведення з них нових знань. — В.П.) функцій) у незрілому мозку, що аномально розвивається» (С. Євтушенко).

Сьогодні діагноз «уроджена форма ДЦП» ставить тільки С.Євтушенко. Під його керівництвом розроблено довготривалу програму медикаментозної та немедикаментозної терапії, для п’яти вікових груп, засновану на п’яти принципах: 1) поєднання методів реабілітації західноєвропейської та східної медицини; 2) максимально ранній початок реабілітації (з одного-трьох місяців життя); 3) довготривала реабілітація, у тісній співпраці здійснювана лікарем, матір’ю, педагогом і дитиною; 4) комплексний підхід до реабілітації, оскільки застосування лише монотерапії (монометодів) неефективне; 5) етапність реабілітації (пологовий будинок — місцеве дитяче неврологічне відділення чи поліклініка — Центр — санаторій — спеціалізовані дитячі садки — школи-інтернати).

Розроблено спеціальні дієти, які впливають на інтелект, для дітей із затримкою психічного розвитку й епілепсією.

Досягнутий при лікуванні в Центрі ефект закріплюється вдома, при дотриманні рекомендованої дієти, за спеціальною методикою. Працівники місцевих дитячих неврологічних або по-ліклінічних відділень контролюють виконання батьками реабілітаційних заходів, що проводяться в домашніх умовах.

Об’єктивним підтвердженням клінічної ефективності (78%) запропонованої методики реабілітації були не лише клінічні спостереження, а й дані електроенцефалокартування.

На жаль, не всі форми захворювання однаково добре піддаються реабілітації. Існують і такі, що не піддаються. Але як не пропустити того, кому можна допомогти? У Центрі розроблено критерії добору таких хворих. А батьків тих дітей, котрим сьогодні неможливо допомогти, чесно попереджають.

Дані статистики Мінздоров’я України свідчать про дедалі більше поширення хвороб нервової системи й органів чуттів. Ще недалекого 1994 року, в середньому, на кожну тисячу дітей припадало 119,9 зареєстрованих випадків, а 1998 року — вже 144,3.

Найбільше дітей-інвалідів мають захворювання нервової системи. Насамперед це ДЦП, епілепсія, м’язові дистрофії.

Професор С.Євтушенко на основі аудиту 2000 історій хвороби дійшов висновку, що на цю захворюваність можна відчутно вплинути. З його аналізу випливає, що частина причин зростання захворюваності піддається корекції, а частина — ні. С.Євтушенко запропонував зосередити зусилля медиків на «керованих» причинах зростання (а їх, на думку професора, — 75%). Є серед цих причин і медичні, і організаційні.

Серед дітей-інвалідів, котрі страждають від захворювань нервової системи, у 62% простежуються мовні розлади. Для їх лікування С.Євтушенко запропонував метод полімодальної стимуляційної терапії, заснований на комплексному стимуляційному впливі на зір, слух, тактильну чутливість, мовні зони скальпа (голками), біологічно активні точки, пов’язані з мовними зонами головного мозку (лазером). Терапія доповнюється роботою з дитиною логопеда, психолога й педагога. Проводиться потужна медикаментозна підтримка.

У багатьох лікарів опускаються руки після встановлення діагнозу — міопатія (група спадкових захворювань м’язів, основні прояви яких — м’язова слабкість, зменшення м’язової маси й обсягу рухів, зниження тонусу). Але не в Станіслава Євтушенка. На основі тонкого електроміографічного дослідження й обстеження в генетиків йому вдалося з численних видів захворювання виділити групи доброякісних форм і підібрати ключі до їх лікування. Лікування, а не виліковування. Разом із колегами з Російського центру біотехнології лікарі нашого Центру імплантували ембріональні міоцити (м’язові клітини) у м’язи хворим дітям. У тридцяти з них розвиток хвороби загальмувався. Медикаментозна терапія, спе-ціальна гімнастика, біостимуляція — і вдалося досягти ремісії (тимчасового послаблення чи зникнення проявів хвороби). Нині окреслилася нова методика.

Кажуть, що медики — консерватори. Але не С.Євтушенко. Німецька фірма «Heel» викинула на наш ринок новий для нас антигомотоксичний (застосовується в гомотоксикології, основні положення якої розробив 1952 року німецький учений Г.Рекевего. Гомотоксикологія розглядає будь-які захворювання як захисні реакції організму, спрямовані на боротьбу проти токсинів людини — гомотоксинів) препарат Cerebrum compositum. Першим його випробував, ясна річ, С.Євтушенко.

Для лікування хворих з порушеннями функції виділення він застосовує канадський метод балонування прямої кишки (створення умовного рефлексу) і для посилення ефективності доповнює його рефлексотерапією та оригінальним методом лікування, на який він і В.Яковлєв отримали авторське свідоцтво.

Залишився вірний С.Євтушенко й темі своєї докторської дисертації — імунології розсіяного склерозу. Це надзвичайно тяжке захворювання відоме здавна. Попри це, воно досі не піддається лікуванню. Є, правда, пройдисвіти, котрі заявляють, що їм пощастило вилікувати кількох таких хворих. Та чи діагноз було поставлено неправильно, чи у хворого сама собою почалася ремісія (а таке часто трапляється, і шарлатани намагаються встигнути видати її за зцілення), тривалість якої ніхто не знає наперед, але, на превеликий жаль, дуже довго вона, як правило, не триває. С.Євтушенко запропонував схему терапії, яка дозволяє одержати швидкий регрес неврологічної симптоматики й трохи продовжити ремісію.

Демієлінізуючі захворювання нервової системи у дітей. І їх намагається лікувати С.Євтушенко. У його Центрі застосовують знамениту «олію Лоренцо».

Апалічний синдром... Цей діагноз залишає мало надій. Розвивається він у небагатьох (1 — 2%) хворих після тяжкого пошкодження (черепно-мозкова травма, асфіксія, нейроінфекції, порушення мозкового кровообігу, інтоксикації тощо) головного мозку. Хворі непритомні. Більшу частину доби вони сплять. Проте зміна фаз сну й неспання не пов’язана з добовим ритмом. Іноді, але вкрай рідко, хворі з тими чи тими втратами самостійно виходять із цього стану. Схоже, що це відбувається у випадку гальмування функцій кори мозку, а не її загибелі. За літературними даними, можливість відновлення при травматичному пошкодженні мозку обмежується роком, а при нетравматичному — трьома місяцями.

Через Центр пройшли тридцять дітей з апалічним синдромом. Після проведеного курсу троє дітей почали бачити та спілкуватися.

За період з 1988 р. й по 2000 р. у Центрі пройшли реабілітацію 9600 дітей (із них 867 — з інших регіонів України та країн СНД). 40% дітей проведено від трьох до дев’яти курсів реабілітації, а 10% — десять і більше.

Системно мислячому С.Євтушенку бракує кінцевої ланки в побудованому ним ланцюжку реабі- літації — соціальної адаптації хворих.

Він мріє про майстерні, де хворі опановуватимуть посильні трудові навички, діставатимуть фах. Слід визначити нахили дитини і, спираючись на них, проводити адаптацію до соціуму. Треба виховати в цих дітей з обмеженими можливостями почуття власної гідності, щоб вони не комплексували з приводу фізичних чи інтелектуальних дефектів. Чогось вони зовсім не можуть робити, зате відмінно роблять щось інше. Хлопчик із Херсона не може нічого робити руками, але він ногами працює... на комп’ютері. А програмує так, що йому заздрять ті, у кого досконало працюють обидві руки. У знаменитого Білла Гейтса є ціла команда ДЦПешників у візках — першокласних програмістів.

У С.Євтушенка вже сформувалася власна школа: Олег Євтушенко, Марина Яненко, Ольга Дубовцева, Ірина Сажнєва та інші. За словами вчителя, учні в окремих питаннях уже обізнані краще за нього.

Отже, центр Євтушенка має майбутнє.

Перший міжнародний конгрес, присвячений новим технологіям реабілітації ДЦП, пройшов 1994 р. у Донецьку. Гостей із 22 країн світу приймали співробітники кафедри дитячої неврології ФПО й Центру Євтушенка.

23—24 листопада нинішнього року відбудеться міжнародний симпозіум, присвячений проблемі інсультів у дітей. Прийматимуть гостей з багатьох країн світу ті самі люди. Тільки малоймовірно, що гості побувають у Центрі, який тулиться в приміщенні двох колишніх дитячих садків.