Медикам відступати нікуди, за ними – культура

Недавно в Одесі, куди їздила у відрядження, познайомилася із симпатичною парою. Як виявилося, Наталка і Сергій приїхали на тренінг — вони мають намір працювати представниками фармакологічної фірми, продаватимуть її продукцію. Обидва «свіжоспечені» лікарі — випускники столичного медуніверситету: Сергій — хірург, Наталка — фтизіатр.

Працевлаштування у столиці — річ непроста, тож Наталка сподівалася повернутися додому, в невелике містечко неподалік столиці. Але там з якогось дива відділення і лабораторію закрили, лікарів та медсестер скоротили, залишивши на прийомі одного пенсіонера. Випускниця рада займатися продажем ліків, тим паче що стартова зарплата вдвічі вища за ту, яку пропонує бюджетна лікарня. За збігом обставин, керівник маркетингової групи — теж фтизіатр, який, побачивши вагання дівчини, усміхнувся: невже за тубдиспансером сумуєш? Мабуть, любиш екстрим?.. Сергієві теж нелегко далося рішення — він зі школи мріяв про роботу хірурга, готувався до цього, але зарплата згідно зі штатним розкладом значно остудила романтичний запал юнака.

Повертаючись до Києва, ми половину ночі проговорили, але так і не змогли знайти відповідь на запитання: який сенс після 12 класів у школі наполегливо вчитися ще 8—9 років, щоб потім опинитися, власне, за межею бідності. Та ще й з дипломом про вищу освіту. І хоча конкурси в медичні вузи не зменшуються, і романтиків, які мають намір рятувати людство від хвороб та смерті, вистачає, — кількість вакансій у лікарнях не скорочується, а навпаки — зростає. Справедливості ради слід відзначити, що така ситуація спостерігається не лише у нас, а в усьому світі. Недарма ж до цьогорічного Всесвітнього дня здоров’я ВООЗ проголосила гасло: «Робота на благо здоров’я — наша спільна справа». Якщо раніше в центрі уваги цієї міжнародної організації перебували передусім проблеми пацієнтів, то тепер ідеться про медичних працівників, які нерідко змушені працювати у складних умовах, за невелику платню. У світі не вистачає лікарів, загрозливими темпами зростає дефіцит медичних сестер, поширюються процеси міграції «білих халатів». Здається, настав час замислитися над тим, камо грядеши медична галузь і медична освіта.

Національний медичний університет імені О.Богомольця нинішнього року відзначає кілька ювілеїв, і зокрема — 165 років від часу створення медфакультету при Київському університеті Святого Володимира. Мабуть, немає в Україні району, де б не працювали випускники цього вузу — за роки існування тут було підготовлено майже 80 тисяч лікарів та провізорів. До слова, чимало іноземних студентів оволодівали тут секретами професії — у кожній четвертій країні світу працюють спеціалісти з дипломами НМУ. Університет впевнено почувається сьогодні не лише у вітчизняній системі освіти, а й у міжнародній, підтримує контакти з багатьма зарубіжними навчальними закладами та організаціями, активно реалізує положення Болонської декларації. Викладачі цього навчального закладу справедливо вважають, що ювілейні настрої повинні спонукати не лише до спогадів про прекрасне минуле та здобутки, а й до серйозного аналізу перспектив майбутнього. Саме у Всесвітній день здоров’я НМУ запросив фахівців, експертів, громадські організації та студентів на семінар «Проблеми кадрового забезпечення охорони здоров’я та шляхи їх вирішення».

Кафедра соціальної медицини та охорони здоров’я, яку очолює професор В.Москаленко, презентувала серйозну аналітичну роботу про тенденції, які панують в охороні здоров’я не тільки України, а й СНД та Європи. Мабуть, найважливішим був висновок про те, що, попри все, наша медична освіта і система охорони здоров’я все ж таки розвиваються у правильному напрямку. Однак це не дає підстав для самозаспокоєння, бо багато факторів свідчать, що в усьому світі система охорони здоров’я переживає не найкращі часи і потребує серйозного аналізу.

— Сучасні світові тенденції в кадровому забезпеченні характеризуються передусім глобальним дефіцитом медичного персоналу, дисбалансом його розподілу, некерованою міграцією, поганими умовами праці та невисокою її продуктивністю, — резюмує В.Москаленко. — Хоч як це прикро, але помітне певне зниження престижу професії лікаря. Ці проблеми, звісно, і нас не оминають. Але, знаючи європейські реалії та настрої, ми маємо можливість їх враховувати, заздалегідь планувати ті чи інші процеси. Нам часто докоряють, що кращі кадри виїжджають на роботу за кордон. Чи можна в нинішніх умовах якось впливати на це? Якщо подбати про гідні умови праці та її оплату, процес вдасться загальмувати, але його не зупиниш, бо це міжнародна тенденція: у Європі вже давно практикується виїзд медиків на роботу туди, де краще платять. Міграція медичних кадрів за останніх тридцять років збільшилася вдвічі, і її темпи наростають. Статистика свідчить, що один із тридцяти п’яти фахівців охорони здоров’я у країнах Європи є вихідцем із іншої країни. В економічно розвинених державах це співвідношення становить 1 до 10. І водночас відплив медичних кадрів із країн-донорів призводить до неукомплектованості закладів охорони здоров’я, зменшення їх можливостей, створює умови для можливих компромісів у якості надання медичної допомоги та зниження моральності серед персоналу, який залишився.

Медицина, як і медична освіта, досить консервативна — у кращому сенсі цього слова. А світ змінюється досить стрімко. Ще недавно наші хірурги, які правдами й неправдами виривалися на стажування в економічно розвинені країни, скаржилися на те, що їм відводять роль спостерігачів і навіть не дозволяють доторкнутися до пацієнта. А сьогодні спеціалісти інституту трансплантології, котрі стажувалися у багатьох країнах світу, розповідають, що їх охоче запрошують клініки і США, і Європи, пропонуючи досить непогану платню. Але водночас намітилася нова тенденція — місцевий спеціаліст керує клінікою, дбає про власний імідж, а найтяжчу роботу — в операційній, у реанімації — віддають емігрантам. Платня, яка, з нашою бідністю, видається чималою, місцевих ескулапів не влаштовує, за такі гроші вони не мають бажання годинами стояти за операційним столом. І тоді або наймають бідніших для цієї роботи, або самі їдуть у пошуках кращого життя. Зараз таку ситуацію переживає наша сусідка Польща — місцеві лікарі виїжджають на заробітки в багатші країни, а українські спеціалісти займають їхні вакансії.

Схоже, що Болонський процес лише прискорить відплив кадрів. А отже, вже сьогодні слід думати над тим, чим і як утримати лікарів та молодших спеціалістів у наших клініках. Учені НМУ сподіваються, що ми все-таки вчитимемося на чужих помилках. Сьогодні світ потерпає від дефіциту медичних сестер. У нас і до того картина була далеко не найкраща, але незабаром може статися так, що медсестер доведеться заносити в «червону книгу» — як спеціальність, що зникає. В Європі в хірургічних клініках дотримуються правила, що на одного пацієнта має бути одна, а в тяжких випадках — дві медсестри. Уже всі переконалися в тому, що від її кваліфікації та старанності значною мірою залежить процес одужання пацієнтів. У багатьох країнах, зокрема і в Росії, вже запроваджують так звані медсестринські клініки, де саме середня ланка має більше повноважень, менші навантаження і значно вищу оплату праці. Запроваджується також вища освіта для медичних сестер. Якщо все це проаналізувати, то можна вчасно включитися в процес і скерувати його у потрібне русло, інакше залишимося без спеціалістів середньої ланки: подивіться на оголошення в Інтернеті — медсестрам зелена вулиця за кордон.

І ще одну делікатну проблему обговорювали на семінарі — пенсійний вік. Останніми роками значно збільшилася кількість працюючих пенсіонерів у закладах охорони здоров’я — нині цей показник сягає майже 20%. Є два аспекти цієї проблеми: по-перше, молоді спеціалісти не можуть дочекатися, коли звільниться потрібна їм посада. По-друге, страждають пацієнти — хай там як, а сімдесятирічний лікар програє молодому — і руки вже не ті, й очі. Останнім часом було немало скарг на те, що немолоді лікарі не помічали у пацієнтів запалення легень, яке розвивалось як ускладнення після кору, траплялися й прикрі випадки в акушерській практиці, коли плід завмер в утробі матері, а допомога вчасно не надавалася. А ветерани виправдовуються тим, що погано чують і недобачають. Очевидно, цією важливою проблемою має перейматися держава. Не варто заплющувати очі на те, що за місяць роботи медичним працівникам платять такі гроші, які «слуги народу» або народні депутати витрачають на обід. А після тридцяти років вахти у білому халаті на них чекає така ж сама мізерна пенсія.

Абітурієнти, які штурмують медичний університет, про ці проблеми, безумовно, чули, однак на них не зважають: це щаслива особливість юності — малювати прекрасне майбутнє. Юнаків і дівчат передусім турбують навчання та працевлаштування — серед медичних вузів є й такі, в яких за контрактом навчається три чверті студентів, що істотно впливає на рівень підготовки.

— Ми, як і велить закон, набираємо 50% абітурієнтів на бюджетну форму, 50% — на контрактну форму навчання, — пояснює ректор НМУ, професор В.Москаленко. — Система відпрацьована, і проблем із цим немає, — нам ніхто не дорікне, що контрактники, навіть якщо вони не відвідують занять або погано вчаться, одержують дипломи. Я розглядаю сотні справ про таких недбалих студентів, враховую всі обставини, і якщо причини неуспішності тільки в тому, що студент не бажає вчитися, — підписую наказ про відрахування. В нинішньому навчальному році відраховано майже 200 осіб. До речі, такий принциповий підхід породив міфи, що ректор не любить контрактників. Однак усім добре відомо, що коли такі студенти успішно навчаються, знають іноземні мови, готують наукові праці й беруть участь у конференціях, вони мають шанс продовжити освіту в магістратурі та аспірантурі за бюджетний кошт. Нинішнього року таке право одержали 17 обдарованих студентів.

Коли мова зайшла про розподіл та працевлаштування, ректор спохмурнів. Йому добре відомо, що багато випускників престижного вузу змушені заробляти собі на хліб поза медичними кабінетами. Вже скільки років держава обіцяє, що зарплатня в охороні здоров’я зрівняється із середньою по промисловості, однак далі розмов справа не йде. Підвищення, правда, були, але зовсім не такі, на які сподівалися. Хоч би скільки говорили про брак бюджетних коштів, але хто в це повірить, особливо після того, як влада знайшла можливість щедро наповнювати гаманці держслужбовців і народних депутатів. А медикам, як було зазначено на семінарі, відступати нікуди, за ними — культура. (Чому наша держава так не любить працівників цих двох галузей?)

На цьому тлі трохи самовпевненим видається проголошення 2006 року — роком села. Влада переконана, що випускники медичних вузів виявлять бажання і вчинять за покликом совісті — поїдуть піднімати село. На семінарі було озвучено досить невтішну цифру: 219 сільських лікарень стоять пусткою — там немає жодного спеціаліста. Цілком очевидно, що без створення належних виробничих і соціально-побутових умов, без запровадження нової системи оплати праці ситуація в охороні здоров’я тільки погіршуватиметься. Якщо держава не дослухається до голосу вчених, до тих висновків, які прозвучали у Всесвітній день здоров’я, то згодом не лише у селах, а й у містах повісять замки на медкабінетах, адже Болонський процес ще більш прискорить відплив медичних кадрів.