КОРОВА ВТРАЧАЄ МОЛОКО, А ЛЮДИНА — МОЗОК

Одного з наших улюблених письменників Курта Воннегута колись запитали, у чому він вбачає соціальну роль літератора. І він відповів так. Багато років тому шахтарі, спускаючись під землю, брали з собою канарку. Якщо в забої концентрація газів піднімалася вище за сумісну з життям, канарка в клітці починала битися та кричати. Курт Воннегут вважає, що аналогічна реакція і є проявом соціальної ролі письменника.

Схоже, очевидна комерціалізація мистецтва, хвилі соціальних криз, що накривають різні країни, передали цю соціальну функцію вченим. Гадаємо, соціальна роль біологів полягає сьогодні в тому, аби показати людству, що з ним відбувається і які в нього перспективи.

Сучасні відкриття принципово змінюють світ, у якому ми живемо. Ми не можемо зрозуміти наслідків більшості з них індивідуальним розумом, потрібен колективний аналіз. Проте справжні учені виїжджають з України, їх кількість скорочується, як шагренева шкіра. Кожному дослідникові зрозуміло, що це втрата - не лише для нас, а для всієї світової спільноти. Адже неможливо оцінити, що втрачає кожен, хто виїхав (а відтак і всі разом), вирваний зі свого контексту і вбудований в інше середовище. Завжди були якісні відмінності між особливостями розвитку науки в західних європейських і в східних, слов’янських країнах. Один із сучасних поетів дуже влучно зазначив свого часу: «на Заході проза - сюжетна, слов’янська ж - орнаментальна...» Ось уже двоє століть існують відмінності й між науками: між технічністю і «деталізмом» західної та масштабністю, «теоретичністю» слов’янської. Це не добре й не зле, просто одне доповнює інше.

Наш великий співвітчизник Володимир Вернадський розробив і залишив нам концепцію ноосфери, яку досі багато хто недооцінює та не сприймає, одні - через дефіцит інформації, інші - через невмирущі традиції Лисенка.

В.Вернадський вважав, що біологічна еволюція, еволюція біосфери наблизилась до своєї завершальної стадії - ноосфери. Розум людини розглядається як геотворчий чинник, як функція біосфери, планетарне (космічне) явище. У певному сенсі термін «інфрасфера», що з’явився недавно, після глобалізації Інтернету, близький до запропонованого вченим. Проте принципово відрізняється тим, що В.Вернадський вважав активним ставленням колективного людського розуму до питань гармонізації, стабілізації та розвитку біосфери. Чого нам досі, на жаль, не дано.

Яскравий приклад - Чорнобиль. Зрозуміло, що через кілька століть, якщо існуватиме людство, всі забудуть режими Сталіна й Гітлера, Радянський Союз, інші імперії, але пам’ятатимуть Україну. Нічого не вдієш, за сучасними оцінками для розпаду довгоживучих радіонуклідів, викинутих унаслідок чорнобильської аварії, потрібно близько 240 тисяч років. Отже, як була зона відчуження навколо ЧАЕС - так і буде, багато століть. Ну, і що з цим робити, співвітчизники? Звичайно, перше, що необхідно, - усвідомити. Саме це є проблемою колективного розуму. Важливо підкреслити, що чорнобильська зона відчуження принесла людству масу нової інформації, яку людина зобов’язана засвоїти й навчитися використовувати. У зоні відчуження вже тепер нараховується понад 25 видів, раніше внесених у Червону книгу. Небачено розмножилися деякі ссавці. На тлі глобальної проблеми зникнення видів, зменшення біорозмаїття такий сплеск життя в чорнобильській зоні яскраво свідчить про глибину дестабілізації біосфери діяльністю людини. В умовах підвищеного радіонуклідного забруднення ряд зникаючих видів знову переживає свій розквіт.

Існують різні думки з приводу можливості подальшого використання зони відчуження ЧАЕС. Зокрема пропонується перетворити цю зону на могильник радіоактивних відходів. Але, можливо, колективний розум подумає і про глобальні проблеми зникнення видів? Біосфера сама заліковує техногенні рани, користуючись тим, що люди звідти пішли собі. То, можливо, варто дати їй можливість відновитися, залікувати хоч невеличку ділянку без нас? Чом би не створити в цій зоні - у серці Європи - заповідник зникаючих видів?

Чому в Голландії витрачають колосальні гроші на створення заповідників для реконструйованих турів (предків домашньої корови, відновлених шляхом схрещування різних порід великої рогатої худоби), а ми не можемо з нашої біди видобути хоч якусь користь для самих себе та людства загалом? Щоб про нас пам’ятали не тільки через чорнобильську катастрофу, а також як про творців унікального заповідника...

Людство постійно наштовхується на результати своєї діяльності - зменшення озонового шару, парниковий ефект тощо. До цих змін воно звикне дуже швидко - як, приміром, до пустелі Сахари. Спробуйте пояснити сучасній людині - не історику й не екологу, - що колись на місці Сахари буяли ліси і цар Соломон завозив звідти кедр для будівництва свого палацу...

До таких самих рукотворних проблем належить і зона відчуження навколо Чорнобильської АЕС. Негайні ефекти від підвищеного іонізуючого опромінення добре відомі. Радіаційні опіки, забруднення та зміни багатовидових угруповань у трофічних ланцюгах, зоогенне перенесення радіонуклідів видовими ланцюжками (приміром, кажанами). Проте далекі наслідки в поколіннях організмів, що живуть на забруднених територіях, досі мало вивчені. Досі у світі проведено дослідження тільки нащадків людей, котрі пережили атомні бомбардування Хіросіми й Нагасакі, аварію АЕС у Небрасці, але тільки нащадків першого покоління опромінених батьків. Тобто при одноразовій великій дозі опромінення наслідки для виду відомі (відсутність потомства зокрема). А що відбувається при хронічному низькодозовому опроміненні? Такої інформації практично немає. Змінюється генетична структура в наступних поколіннях в умовах хронічного низькодозового опромінення чи ні, усі можливі генетичні варіанти відтворюються, чи якісь із них зникають назавжди, - невідомо. Саме тому особливо важливими стають дослідження генетичних наслідків радіонуклідних впливів у чотирьох поколіннях великих ссавців, хромосомний апарат яких схожий на людський. З цією метою створено експериментальне господарство в с. Ново-Шепеличі, де розплоджується велика рогата худоба (високоспеціалізованої молочної породи) в умовах підвищеного радіонуклідного забруднення. Основою експериментальної череди послужили корови та бик, виловлені 1987 року за 4 км від ЧАЕС. Ця модель дозволяє проводити точний сімейний аналіз передачі генів і контроль появи нових мутацій у поколіннях.

Сьогодні основні дані, отримані на цій моделі, дозволяють переглянути наші уявлення про генетичні наслідки антропогенного забруднення в різних видів ссавців, зокрема й у людини, на таких двох основних напрямах:

1) В умовах хронічного низькодозового іонізуючого опромінення відсутня масова поява мутацій, але змінюється пристосованість (внесок у наступне покоління) окремих генотипів. Тобто відтворюються не всі генотипи, які відтворилися б до аварії. У поколіннях змінюється структура популяції, що потрапила під аварію (генофонд молочної спеціалізованої породи зсувається в бік, типовий для генофонду м’ясних порід). Інакше кажучи, з’являються не «нові» гени, а нові комбінації «старих» генів, простежується зсув у бік зменшення частоти народження форм, спеціалізованих відносно попередніх умов відтворення (до катастрофи).

2) У поколіннях виявлено певну «відстроченість» появи мутації за структурними генами. Вперше виявлено мутацію в структурному гені (трансферин - білок, що транспортує залізо у ссавців), але тільки в другому поколінні (у внучки корови, яка безпосередньо потрапила під аварію на ЧАЕС). Виникнення мутацій у другому поколінні в людей після вибухів атомних бомб досі залишається недослідженим. Тільки в корів (аналіз робили в чотирьох поколіннях) виявлено нову мутацію в другому поколінні й підтверджено її генетичну природу, оскільки ця мутація виявлялася і в третьому (у правнучки), і в четвертому поколіннях.

Таким чином, бачимо, що в умовах екологічної катастрофи народжуються не всі, хто міг би народитися до неї.

Слід пам’ятати, що мутація - це проблема однієї людини, зміни генофонду - це проблема людини як виду.

Очевидно, що людство як вид освоювало все нові й нові ніші існування за рахунок своєї спеціалізованої інтелектуальної діяльності. Відомі експериментальні дані про те, що в дітей, народжених після перших повітряних ядерних вибухів, так само як і після Чорнобиля (роботи дослідників Данії), виявлено зниження здібностей до навчання, до абстрактного мислення. Тобто зниження інтелектуальної діяльності виявляється одним із прямих ефектів низькодозового хронічного опромінення.

Схоже, що людство втрачає інтелектуальну спеціалізацію через те, що з початку техногенної революції відтворюються переважно дедалі менш спеціалізовані особини.

У зв’язку з вищевикладеним принципово важливим нам видається таке.

Забуття концепції Вернадського про ноосферу призводить до того, що ми все не можемо вловити деяких закономірностей, істотно важливих для нашого колективного виживання. Проілюструємо свою думку на іншому прикладі, який має нині глобальні масштаби, - поширення «коров’ячого сказу». Схожу хворобу вперше виявили в людей, у племен, яким було властиве людожерство, і назвали її куру - «смерть, що сміється». Потім з’явилося масове захворювання в овець - скрейпі. Епідемію у Великобританії «коров’ячого сказу» пов’язують із додаванням до корму подрібненого мозку овець для «підвищення продуктивності» корів. Велика рогата худоба - це травоїдні ссавці, для яких споживання тваринних білків нетипове. Тобто порушення деяких еволюційно відпрацьованих правил життєзабезпечення виду призводить до непрогнозованих наслідків. Розвиток сільського господарства сам собою є створенням штучного середовища, але це багатовікові, невеликі, але зміни крок за кроком. За грубі порушення природних правил приходить негайна вигубна розплата - зникнення популяцій. Сюди ж, очевидно, належать і проблеми поширення алкоголізму, наркоманії, хімічного забруднення та збільшення безплідності людини.

Треба чітко розуміти, що нині наша «глухота» до деяких природних біологічних законів, до логіки розвитку біосфери й нашого власного відтворення як біологічного виду неминуче призводить до прискорення процесів нашої загибелі. У цьому зв’язку будь-який опір природному відновленню зони відчуження Чорнобильської АЕС видається нам смертельною помилкою.