«Хотілося б, щоб міністра Поляченка згадували не у зв’язку з одіозними наказами»

Десятий за роки незалежності України міністр охорони здоров’я Юрій Поляченко керує медичним відомством чотири місяці. Ще в пам’яті напружена інтрига, що розкручувалася навколо кандидатури на посаду глави Мінздоров’я (за це крісло велася запекла закулісна боротьба), у зв’язку з чим багато хто мав можливість укотре переконатися в тому, що традиційне ставлення до цього міністерства як «другосортного» (або навіть «третьосортного») не виправдане. Призначення на посаду міністра охорони здоров’я України Юрія Поляченка в контексті ситуації, що склалася, мабуть, стало несподіванкою. У суспільстві давно витали надії на прихід рішучого реформатора, який би, нарешті, дав хід гостро назрілим перетворенням у галузі. Новий же міністр, ледь переступивши поріг Мінздоров’я, заявив, що він не прибічник радикальних кроків і має намір здійснювати поступові перетворення, щоб вони не були болючими й не створювали соціальної напруги. В одних це викликало схвальне розуміння, інші, навпаки, іронізували, мовляв, а чого можна очікувати від «технічного» міністра (зважаючи на те, що зовсім небагато часу залишилося до парламентських виборів, після яких склад Кабміну може грунтовно змінитися). Слід додати: у стінах Мінздоров’я Юрій Володимирович — не новачок, у період 1999—2003 рр. він уже працював у МОЗ на керівних посадах — заступника міністра, державного секретаря, першого заступника міністра, а в 2004—2005 рр. обіймав посаду заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони України. Ще раніше, до приходу в міністерство, Ю.Поляченко здобував управлінський досвід на посаді головлікаря медчастини корпорації «Київміськбуд».

З перших днів свого перебування на посаді міністра охорони здоров’я 43-річний Ю.Поляченко більше часу проводить у поїздках по регіонах, ніж у будинку МОЗ на Грушевського, 7. (До речі, сьогодні тут іде ремонт не тільки в керівних кабінетах, а й у «загальнодоступних» місцях.) Напевно, побачене та почуте в регіонах дозволило міністру дійти висновку, що стан системи охорони здоров’я сьогодні «важкий, але стабільний», тому вона «потребує вже не реанімаційних заходів, а інтенсивної терапії».

Кілька днів тому в Кабінеті міністрів у присутності міжнародної та медичної громадськості, представників ЗМІ міністр охорони здоров’я Ю.Поляченко презентував «Національний план дій в інтересах здоров’я народу України» — так звану «дорожню карту» розвитку галузі. Власне, це й послужило приводом для того, щоб, як кажуть, із перших вуст дістати більш детальну інформацію про напрям руху системи охорони здоров’я, яка сьогодні перебуває на роздоріжжі.

— Юрію Володимировичу, питання, котре, як кажуть, на кінчику язика: створення «дорожньої карти» галузі — це, швидше, данина нинішній політичній моді чи в ній справді була необхідність? Скільки вже напрацьовано багатообіцяючих програм і концепцій!..

— Розумію вашу іронію. І, можливо, вас це розчарує, але нічого нового ми не придумували. Усе напрацьоване раніше ввійшло до «Національного плану…» Філософія цього документа така сама, що була закладена до програми «Здоров’я нації» 2000 року під час прем’єрства В. Ющенка. Тобто концептуально в ньому нічого не змінилося, нічого свого ми не винаходили, єдине, що опрацювали детально, — послідовність і етапність упровадження заходів, необхідних для глибоких структурних змін системи охорони здоров’я і наближення її до міжнародних стандартів.

— Слід розуміти, на «дорожній карті» розвитку галузі ви розставили дорожні знаки, щоб правильно орієнтуватися, інакше кажучи, не збитися зі шляху?

— Цілком правильно. Відправною точкою майбутньої реформи має стати нормативно-правове забезпечення, тобто зрушити з місця на шляху перетворень можна лише спираючись на відповідну законодавчу базу. Йдеться про так званий медичний кодекс, до якого мають увійти базові законопроекти, передусім, «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Існує гостра необхідність у прийнятті закону про медичну діяльність і установи охорони здоров’я та інших нормативно-правових документів, без яких не може функціонувати цілісна система охорони здоров’я за умов ринкової економіки.

Реформування економічних основ галузі сьогодні неможливе без істотних змін у Бюджетному кодексі, які врегулювали б низку гострих проблем фінансування медичної допомоги й головну з них — можливість трансфертів із бюджету нижчого рівня на вищий. Лише за таких змін кошти в перерахунку на одного жителя зможуть «іти» за пацієнтом.

Узагальнено кажучи, основні напрями «Національного плану...», позначені виразними вказівними знаками, — це нормативно-правове забезпечення, зміна фінансування, пріоритети проблем галузі, реформування медичної освіти й підготовки кадрів, структурні зміни фармсектора тощо.

Водночас ми намітили деякі відгалуження від головної траси руху. Наприклад, перед одним із таких відгалужень виставлений покажчик «Санітарно-гігієнічне благополуччя». Сьогодні існує проблема пташиного грипу, і головне завдання медиків — виключити ризик захворювання людини. Прийнято рішення про підготовку наказу Мінздоров’я та МНС про спільний план дій з попередження пташиного грипу.

Гостро стоїть питання розвитку фармацевтичного сектора, зокрема раціонального використання бюджетних асигнувань, створення Національного переліку лікарських засобів, до якого ввійдуть ефективні та економічні з погляду витрат ліки, і ми активно рухаємося в цьому напрямі.

Ще один «дорожній знак» указує на пріоритетні програми.

— Тут хотілося б попросити зробити невеличку зупинку. Здається, пріоритетів в охороні здоров’я нинішня влада виділила п’ять. Власне, вони набули обрисів державних програм, виконання яких президент В.Ющенко обіцяв узяти під свій контроль. Що конкретно зроблено для того, щоб пацієнти відчули не лише теплоту президентських обіцянок («казав пан — кожух дам, та слово його тепле»)?

— На сьогодні та на найближчі роки пріоритетами охорони здоров’я є: серцево-судинні захворювання, охорона здоров’я матерів і дітей, подолання епідемії туберкульозу і ВІЛ/СНІДу, боротьба з онкологічними захворюваннями та охорона здоров’я на селі. Виходячи з цих пріоритетів, сформовані загальнодержавні програми.

— Раніше держпрограм налічувалося не менше двох десятків, якщо не більше. Та коли вже визначені пріоритетні програми і президент обіцяв узяти їх під контроль, то, треба розуміти, їхнє виконання не буде, як колись, пущено на самоплив? Який передбачається механізм їхньої реалізації? Наскільки він прозорий? І яка гарантія, що, наприклад, за програмою «Онкологія» хворі одержать необхідні препарати, і що ліки, закуплені за держбюджетні кошти, надходитимуть регулярно, а не одномоментно, у кінці третього або четвертого кварталу?

— Коли вже бути точним, то всього програм — двадцять п’ять. Вони й нині існують. А оскільки фінансування багатьох із них було мізерним, то який можна очікувати ефект від їхньої реалізації?..

Що стосується пріоритетних програм, то з метою їхньої ефективної реалізації ми запропонували створити відповідні національні центри — раку, серця, СНІДу, туберкульозу тощо. Наприклад, у центрі раку будуть сконцентровані необхідні ресурси для розв’язання проблеми онкології. Ні-ні, йдеться не про адміністративну установу зі штатом чиновників, а про науково-методичну інституцію, яка акумулює кадрові, фінансові, наукові та методичні ресурси, вона ж впроваджуватиме стандарти лікування, здійснюватиме методологічне кураторство згори донизу і контроль за використанням бюджетних коштів. Сьогодні є формуляри лікування тих чи інших патологій у Києві, але немає їх у регіонах. У кожному регіоні своє фінансування, своє бачення, своя програма... Тому потрібна вертикаль — науково-методологічна, управлінська. Міністерство охорони здоров’я виконуватиме, умовно кажучи, функцію диспетчера, тоді як авторитетні фахівці центру самі вирішуватимуть, яке потрібно придбати обладнання і куди його спрямувати, які необхідно закупити препарати для лікування хворих, і проконтролює, як усе це використовується. Аналогічний механізм реалізації передбачений і щодо інших державних програм.

Я вже сказав про створення центрів, зокрема Національного центру раку. Ця інституція в особі вчених, спеціалістів-онкологів, епідеміологів, менеджерів, які працюють у цій галузі, розроблятиме та контролюватиме хід виконання програми «Онкологія». Ми підписали договір про співробітництво з Міжнародним інститутом раку в Парижі. Завдяки цьому наші фахівці дістануть доступ до матеріалів, що є з цієї проблематики у французьких колег, вони нам нададуть можливість ознайомитися зі стандартами лікування, науковими розробками тощо. Ми плануємо перейти на міжнародну класифікацію онкозахворювань — систему TNN. Відповідно до цієї системи будуть створені стандарти лікування. Замовником виступатиме не Мінздоров’я, а Національний центр раку. Сьогодні є 137 млн. грн. на програму боротьби з онкозахворюваннями. Не чиновники Мінздоров’я розпоряджатимуться цими коштами, а фахівці центру, які визначать, скільки з цієї суми потрібно витратити на обладнання й яке саме — може, нам не потрібно десять комп’ютерних томографів, а краще придбати лінійний прискорювач і гамма-ніж?

Зізнаюся: у мене є мрія — хотілося б, щоб міністра Поляченка згадували не у зв’язку з якимись одіозними наказами, а, наприклад, із тим, що при ньому був відкритий Національний дитячий центр, де проводять унікальні операції, рятуючи життя тим, у кого раніше не було шансів дістати медичну допомогу на європейському рівні.

— На словах усе це видається привабливим. Чи вдасться це здійснити на практиці? А наразі з виконанням програм, особливо в регіонах, справи кепські. Можливо, ви читали в нашому тижневику публікацію «Раковий корпус-2005»? Потім на цю тему був телесюжет у «Закритій зоні». У них ішлося про стан справ у Луганському обласному онкологічному диспансері — здирство, побори, здавання в оренду комерційним структурам діагностичних кабінетів тощо. При цьому ситуація (і не тільки в названій лікувальній установі) склалася парадоксальна: ні Мінздоров’я, ні обласне управління охорони здоров’я не можуть сьогодні впливати на головлікарів лікувальних установ — закон про місцеве самоврядування і депутатський імунітет дозволяють багатьом із них почуватися якимись удільними князьками на ввіреній території.

— Звичайно, читав, і не тільки з публікації в «Дзеркалі тижні» мені відомо про ситуацію в Луганську, про те, під яким пресингом опинився принциповий керівник обласного управління охорони здоров’я І.Комаревцева. На жаль, подібних прикладів, коли деякі керівники «приватизували» свої посади та ввірені їм лікувальні установи, дуже багато. Протягом п’ятнадцяти років сформувалося таке собі лобі в управлінській системі. Чим ми можемо сьогодні протидіяти в такій ситуації? Тільки професіональним підходом. Мінздоров’я на підставі висновків спеціально створеної комісії може рекомендувати місцевим органам влади звільнити того чи іншого керівника лікувальної установи, яка підпорядковується сьогодні, відповідно до закону про місцеве самоврядування, місцевій раді. Важелів прямого впливу ми сьогодні не маємо. У нас збереглася управлінська вертикаль тільки в санепідслужбі та в системі контролю якості лікарських засобів. У перспективі нам потрібно відновлювати вертикаль. Особливо зважаючи на те, що сьогодні система охорони здоров’я віднесена до загальної системи національної безпеки держави.

— Невже в Мінздоров’я є перспектива опинитися в ряду силових відомств, хоча б першим із кінця?

— Хотілося б…(Сміється). А якщо серйозно, то ситуація з туберкульозом, СНІДом, іншими соціально небезпечними хворобами загрозлива. У системі охорони здоров’я вкрай необхідна управлінська вертикаль, інакше розвиток негативних тенденцій може мати непередбачувані наслідки.

— Бюджет галузі на 2006 рік ви назвали оптимістичним…

— Справді, вперше за роки незалежності бюджет галузі становить 3,3 % ВВП. Витрати на охорону здоров’я в держбюджеті України передбачені в сумі 16,9 млрд. грн. Таким чином, асигнування на медицину нинішнього року збільшені на 35,7 % (4,4 млрд. грн.) порівняно з 2005 р. При оптимізації витрат, проведенні структурних змін у галузі, намічених «Національним планом...», здешевленні державних закупівель такий бюджет дозволяє зробити оптимістичний прогноз щодо майбутнього системи охорони здоров’я. Для початку структурних змін це дуже навіть непоганий старт. Ми сьогодні зробили основний акцент — у плані бюджетного фінансування — на первинну ланку охорони здоров’я та пріоритетні програми.

Раніше нам дорікали: Міністерство охорони здоров’я перетворилося на Міністерство торгівлі. Нині ми намагаємося позбутися функцій, які відволікають від основного обов’язку — вирішувати питання, пов’язані суто з охороною здоров’я населення. Мінздоров’я не повинне займатися закупівлями обладнання, медикаментів тощо, його справа — визначати політику у сфері охорони здоров’я, забезпечувати галузь методологічно, займатися стратегічними проблемами і т.п. Практичну реалізацію держпрограм, зокрема програми «Цукровий діабет», сьогодні здійснює не Мінздоров’я, а керівники на місцях. Не переконаний, що все буде гладко, система до кінця ще незрозуміла, але вже є правила гри — механізм контролю та міжвідомчої координації, відпрацьований разом із Мінекономіки і Мінфіном. Я веду до того, що для нас важливо, аби гроші, виділені під цю програму, були «міченими», тобто, щоб вони не пішли на якісь інші потреби.

Уперше за останні роки уряд затвердив програму розвитку сімейної медицини на селі. У бюджеті-2006 закладено 250 млн. грн., які мають бути використані на матеріально-технічне переобладнання фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП), амбулаторій та придбання автотранспорту. Ці кошти будуть надані місцевим бюджетам у вигляді субвенцій. На місцях видніше, що саме потрібно конкретному ФАПу чи сільській амбулаторії.

Стан медичного обслуговування в сільській місцевості викликає в нас серйозну стурбованість. У багатьох селах сьогодні немає навіть медпунктів, тобто люди цілком позбавлені медичної допомоги. Розроблено план створення ФАПів найближчим часом там, де їх сьогодні немає. З першого березня планується проведення днів здоров’я на селі. Протягом двох місяців (березень — квітень) передбачається провести комплексні профілактичні огляди сільських жителів. З цією метою формуються виїзні бригади медиків для первинних обстежень і спеціалізовані бригади з патологій (серцево-судинні, онкологічні, цукровий діабет, стоматологічні). Результати таких медоглядів стануть предметом для докладного вивчення ситуації. Мінздоров’я працює також над розв’язанням проблеми забезпечення сільських амбулаторій і ФАПів лікарями: уже нинішнього року буде проведений цільовий набір до медичних вузів абітурієнтів, які проживають у сільській місцевості.

— Серед короткострокових (2006 р.) заходів, передбачених «Національним планом…», є розробка і прийняття базового пакета медичної допомоги, що має надаватися безплатно за рахунок державних коштів. Про це йдеться вже не один рік, і начебто б цей пакет уже є, але ніхто, принаймні з пацієнтів, його не бачив.

— Базовий перелік медичної допомоги існує, але тільки на папері, до того ж, він уже застарів. Якби нині такий перелік був затверджений, то цим самим ми ввійшли б у суперечність із 49-ю статтею Конституції. На сьогодні склалася ситуація, коли декларована ст. 49 Основного Закону безоплатність медичної допомоги асоціюється з безоплатністю всього спектра медичної допомоги та медичних послуг. У реальному ж вимірі гарантії обсягу безоплатної медичної допомоги мають забезпечуватися відповідними ресурсами. Проте відповідно до ст. 95 Конституції обсяг усіх витрат, зокрема на потреби охорони здоров’я, визначається виключно законом «Про Державний бюджет». Тобто, з одного боку, є конституційна гарантія надання громадянам медичної допомоги на безоплатній основі, а з іншого — існує реальний рівень асигнувань на охорону здоров’я відповідно до закону про держбюджет. Як тут бути? Тільки Конституційний суд має право винести вердикт, яка з названих статей є домінуючою. Коли КС вирішить, що пріоритет за статтею 95, то тоді, виходячи з обсягу фінансування на поточний рік, ми формуємо базовий пакет безоплатної медичної допомоги. І тоді можна буде приймати закони, проекти яких уже напрацьовані, зокрема зміни до Бюджетного кодексу, що дозволить якісно змінити механізм фінансування первинної ланки медичної допомоги.

— Ви переконані, що це вдасться здійснити в короткі строки? Для цього в парламенті має бути потужне медичне лобі, якого, на жаль, у нас немає.

— Ви маєте рацію. Сьогодні ставлення до охорони здоров’я в більшості парламентаріїв залишається таким, як і раніше.

— А хіба для наведення порядку у забезпеченні хворих на цукровий діабет інсуліном теж потрібні якісь нові закони? Ця категорія хворих (за даними МОЗ, у країні близько мільйона хворих на цукровий діабет, із них 126 тис. інсулінозалежних) забезпечується життєво необхідним препаратом безоплатно. Насправді ж найчастіше люди змушені самі купувати інсулін або ж одержувати його безпосередньо з рук районного ендокринолога за певну плату. Кому вигідна система видачі препарату з тумбочки лікаря? Чому не можна зробити так, щоб хворі отримували інсулін за безоплатним рецептом в аптеці? І далі. Перевіркою Генеральної прокуратури, проведеної в 2005 р., установлені серйозні порушення в діяльності Мінздоров’я з реалізації програми «Цукровий діабет», зокрема безконтрольність посадових осіб за розподілом закуплених у рамках програми препаратів, відсутність державного реєстру хворих на цукровий діабет.

— Ми плануємо ввести так звану ваучерно-рецептурну систему, тобто препарати видаватимуться через аптечну мережу. Потрібно відверто визнати: така система ще не готова. Сьогодні, з огляду на те, що вже розроблений механізм міжвідомчої координації, про який я згадував, ми плануємо передати препарати лікувальним установам, зробивши систему розподілу більш прозорою. Створено робочу групу з доопрацювання реєстру хворих на цукровий діабет. Цього року виділені кошти також на закупівлю цукрознижувальних препаратів.

— У світі відомі чотири моделі (системи) охорони здоров’я. Яку медицину ми хочемо побудувати? Бюджетно-страхову? (Сьогодні маємо хіба що бюджетно-тіньову.) Дехто з нашої медичної еліти висловлюється за бюджетно-комерційну.

— Я — за бюджетно-страхову. Мені довелося ознайомитися з різними моделями, але по душі більше італійська, за якої до 90 відсотків коштів в охорону здоров’я населення вкладає держава. Подібні моделі успішно зарекомендували себе й у інших країнах, як, наприклад, у Швеції. Це досить витратна модель, але дуже ефективна.

— Ви запропонували принципово інший підхід до закупівель ліків за бюджетні гроші. З цією метою створений національний перелік лікарських засобів, який викликав бурхливе обговорення серед фармвиробників.

— Річ у тім, що раніше згідно з наказом №169 Мінздоров’я, участь тих чи інших виробників на фармринку України регламентувалася й обмежувалася. До участі в тендерах закупівель за державні кошти допускали далеко не всіх, причому перевагу мали окремі виробники, що викликало цілком справедливі нарікання. Сьогодні національний перелік складений не за патентованими назвами, а за діючою речовиною. Наприклад, но-шпа — це торговельна назва, а діюча речовина — дротаверин. І в переліку — дротаверин. Таким чином, туди увійшли всі препарати но-шпа: і но-шпалгін, но-шпа форте і т.д. І нині під час державних закупівель ми зазначатимемо тільки діючу речовину. А далі — конкуренція. У кого краще й дешевше, у того й купуватимемо.

— Для деяких чиновників Мінздоров’я це була така-а-а годівниця…

— Ну, тепер відвідувачів із валізами в Мінздоров’я поменшає…

— 27—28 лютого відбудеться всеукраїнська конференція медичних працівників. Які питання виносяться на її обговорення?

— Основне питання — це обговорення «Національного плану...» Власне, проводиться ця конференція на вимогу медичних асоціацій. Нині проект цього стратегічно важливого для галузі документа вивчається в регіонах, громадських лікарських організаціях. Знаю, є критичні зауваження. Думаю, буде дуже цікаво й корисно обмінятися думками.

— Коротенько хотілося б також торкнутися питання підвищення авторитету медичних асоціацій. Є думка, із якою важко не погодитися: чиновники Мінздоров’я не проведуть реформу — ніхто не стане рубати сук, на якому сидить (або ніжку міністерського крісла).

— На другому з’їзді медичних працівників, який відбудеться вже після виборів (аби не було закидів, що це політична акція), буде прийнятий статут Всеукраїнської лікарської асоціації. Їй передбачається передати багато функцій — регуляторних, ліцензійних тощо. Ми відкриті для дискусій. План реформи не на моєму письмовому столі народжувався — він «обкатується» от уже десять років.

Насамкінець хотів би підкреслити: ніколи раніше з боку вищого керівництва держави не спостерігалося такої уваги до проблем охорони здоров’я, як сьогодні, і прагнення забезпечити нашим співвітчизникам гідний рівень медичної допомоги.