ГРЯДЕ СТОЛІТТЯ ХІМІЧНИХ ХВОРОБ? НОВІ ЕКОЛОГІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ НЕЗАБАРОМ МОЖУТЬ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА ЕПІДЕМІЇ

Досі не з’ясовано причин масового захворювання на токсикодермію жителів населених пунктів Первомайського району Миколаївської області. Медики припускають у цій ситуації вплив хімічних чинників. Тим більше, що випадки таких загадкових захворювань, на жаль, трапляються дедалі частіше. Напевно, час їх класифікувати, щоб не повторювати колишніх помилок та розпізнавати «монстра» напевно. Деякими міркуваннями з цього приводу з кореспондентом «ДТ» поділився автор монографії «Чернівецька хімічна хвороба: нове екологічне захворювання?» (Львів, 1998, співавтор — А.Сердюк), який має двадцятирічний досвід роботи в галузі екологічної патології людини, директор Інституту клінічної патології Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького, чл.-кор. НАНУ й АМНУ, професор Дмитро ЗЕРБІНО.

— Забруднення довкілля призвело до виникнення раніше маловідомих і нових гострих та хронічних хвороб. Що більше з’являється нових ксенобіотиків (чужорідних організму людини речовин. — Авт.), то частіше виникають нові захворювання. Можливо, XX століття увійде в історію як «століття-попередження»... Світ уже знає групу «японських» екологічних хвороб, стимулами котрих стали метил-ртуть (хвороба Мінамата), двоокис сірки (Йоккаїтська астма), сполуки кадмію (хвороба ітай-ітай), поліхлоровані феніли (хвороба Юшо). Їх описано у моїй книзі, що вийшла ще 1991 р. («Антропогенні екологічні катастрофи»).

Хімічні хвороби — нова величезна група захворювань, чимало яких ще невідомі. Будь-які ксенобіотики, потрапляючи в організм, можуть включатися в обмін речовин і призводити до більш- менш тяжких наслідків. Поповнюється група хвороб від ліків, існує десяток «затверджених» професійних хвороб, але не більше. Відсутня ідеологія первинної профілактики найбільш поширених судинних і онкологічних захворювань, бо не йдуть пошуки етіології, виявлення конкретних стимулів. Тим часом зростає смертність, у тому числі й молодих людей, від цих захворювань.

Екологічна патологія людини може бути, по-перше, явною (захворювання) і, по-друге, прихованою (коли впливають мінімальні дози якихось хімічних елементів або їхніх сполук, які, накопичуючись в організмі, викликають певну реакцію, але захворювання ще не настає). Іншими словами, є явно виражені хімічні хвороби (такі, як у Чернівцях та Болеславчику)— і хімічна патологія, що розвивається в багатьох через різку хімізацію довкілля, продуктів харчування, професійних та побутових впливів тощо. Тобто на будь-якому рівні сучасного життя в організм можуть потрапляти (аерогенним чи інгаляційним шляхом, із водою та їжею, а також проникати крізь шкіру) хімічні речовини. За статистикою, щороку у світі виробляється кілька тисяч нових хімічних сполук, які можуть негативно впливати на здоров’я людини. Таким чином, на мій погляд, гряде століття хімічних хвороб, чимало з яких нам невідомі.

Досвід чернівецької епідемії, яка неправильно називалася «алопецією» й обмежувалась у популярних медичних трактуваннях в основному випаданням волосся (насправді захворювання мало три синдроми: респіраторні зміни, алопецію, а згодом — психоневрологічні зміни), свідчить, що належних висновків та методичних рекомендацій не зроблено.

— Як у світовій практиці вирішується питання діагностики хімічних захворювань?

— На основі рекомендацій ВООЗ («Принципи вивчення хвороб імовірно хімічної етіології та їх профілактики» (ВООЗ, Гігієнічні критерії стану довкілля, 1990) слід було б якомога докладніше вивчити всю клініку захворювань у Первомайському ра-йоні Миколаївської області. Хворі діти зараз перебувають у санаторії. Але чи працюють там лікарі відповідної кваліфікації, які могли б докладно описати всі варіанти захворювання? Це допомогло б диференціювати його від уже відомих інфекційних хвороб, повністю встановити симптоматику й одразу ж почати лікування всього захворювання. Гадаю, термін «токсикодермія» тимчасовий, бо зміни простежуються не тільки на шкірі, а й, вочевидь, в інших органах. Тому потрібно шукати назву, яка узагальнювала б усі захворювання.

Вважаю за необхідне створити постійно діючі стаціонарну та мобільну лабораторії з виявлення хімічних сполук у воді, грунті, повітрі. Це можуть зробити тільки фахівці, що мають великий досвід таких досліджень (клінічні токсикологи, хіміки, фізики, які працюють у галузі медичної екології) і, звісно, оснащені відповідною базою приладів. Нині, наскільки мені відомо, у деяких вітчизняних інститутах хімічного профілю є сучасні атомно-абсорбційні спектрографи й інші прилади для хімічного аналізу, що могли б допомогти ретельно досліджувати волосся, виділення, кров і, якщо необхідно, ліквор (спинномозкову рідину) хворих дітей, а також стан води, повітря, грунту й продуктів харчування. До речі, ці прилади дуже рідко застосовуються в медицині та біології. Переважно їх використовують хіміки та фахівці з матеріалознавства. Тоді як у наше століття повальної хімізації слід ретельніше досліджувати й вивчати хімічні хвороби.

І останній, організаційний момент. Мені здається, що кавале-рійським методом, приїздом комісій проблему не вирішити. Слід створити потужні дослідницькі групи, котрі працюватимуть не один-два тижні, а значно довше. Якщо ж матеріали не можна опрацювати на місці, то їх потрібно досліджувати в одній-двох установах. Чернівецький досвід засвідчив, що величезна кількість матеріалів «пішла» до Києва, Москви, Ташкента й навіть Канади, Нідерландів, або просто втрачена. Результатів аналізу, як правило, не було отримано або було отримано в такому вигляді, що потім неможливо аналізувати й синтезувати. Тому, звісно, необхідні координатори — учені, які не пошкодували б ані часу, ані сил для того, щоб повністю вивчити це захворювання.

Природно, для вирішення таких проблем необхідні й фінансові ресурси. Та все ж найголовніше — знайти людей, які б мали знання, досвід і бажання працювати над цією проблемою. Знову ж таки, досвід Чернівців свідчить, що чиновницький підхід у таких ситуаціях дає плачевні результати: робота, визначена комісіями, виконується «від» і «до» і не виходить за рамки їхніх рекомендацій. У таких випадках потрібні ініціативні фахівці, котрі цікавляться і знають проблеми екології людини.

— Дмитре Денисовичу, у вашій книзі багато уваги приділено можливим версіям епідемії у Чернівцях.

— Так, у книзі перераховано кілька версій: біологічні (бакте-ріологічна й інфекційна), хімічні (про можливий вплив питної води чи харчового чинника, атмосферного повітря, а також автотранспортна версія), фізичні (можливий вплив радіації й електромагнітних випромінювань) і військова.

— Але є серед них і парадоксальна — криміногенна. Чи можна екстраполювати таке припущення і на випадки за-хворювань у Миколаївській області?

— Справді, я висловлював дуже сумнівне припущення, що, можливо, якась психічно хвора або акцентуйована особа могла розлити (розсипати) сполуки талію на вулицях Чернівців. Ця версія тим більше може видатися припустимою, якщо вивчити карту поширення епідемії. Випадки хвороби було зареєстровано на окремих вулицях міста. (У зв’язку з цим існує також думка про залповий викид хімічних сполук, що містять талій, одним із місцевих заводів).

Щодо захворювання в Первомайському районі Миколаївської області, то тут я нічого стверджувати не беруся, але, може, варто про це поміркувати. Можливо, тут скоєно ненавмисний злочин. Якщо буде підтверджено військову версію, пов’язану з гептилом і окислювачем, можна говорити про злочин з боку тих, хто розкрив шахти й обпалював кабель.

— Характерно, що як джерело обох епідемій називається військова або ракетна версія.

— Така версія існувала і щодо виникнення чернівецької хімічної хвороби. Але зараз відомо, що ракетне паливо талію не містить, як і інших елементів, що із ним поєдналися (бору й алюмінію). Щодо захворювання в Миколаївській області, то військові токсикологи мають знати клініку й симптоматику впливу гептилу на людину.

— Чи можна говорити в останньому випадку про грамотно поставлений діагноз?

— Діагноз — це сукупність усіх симптомів. Він ставиться після повного обстеження. Симптом «алопеція» чи «токсикодермія» — ще не діагноз. Або діагноз тільки одного симптому.

***

У прагненні знайти істину постає багато запитань. На деякі з них науковці поки що не можуть відповісти. Де джерела хімічних речовин, які викликали захворювання? Як і в якому вигляді ці речовини потрапили в довкілля? Чому вони вплинули саме так, а не інакше? У чому мають полягати локальна та регіональна профілактика хімічних захворювань і екологічних епідемій, щоб захистити нашу біосферу, тонку «плівку життя», від впливу антропогенних ксенобіотиків? Як можна швидко вивести сполуки хімічних елементів з організму? І, нарешті, якими можуть бути наслідки хімічних захворювань?