ЕЛІКСИР МОЛОДОСТІ НА ЗАМОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКІ ДОСЛІДНИКИ ЗАЯВИЛИ, ЩО ЇМ УДАЛОСЯ РОЗКРИТИ МЕХАНІЗМ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЇ СТОВБУРОВОЇ КЛІТИНИ

Кілька днів тому Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України зареєстрував заявку на відкриття (ефект Кухарчука—Радченка—Сірмана). Суть відкритого явища, за словами заступника генерального директора з науки Центру ембріональних тканин «Emcell», професора, доктора медичних наук Олександра Кухарчука, полягає в тому, що «при введенні певної кількості ембріональних стовбурових клітин за певною схемою й із заданими параметрами часу ми повертаємо дорослий організм у період внутрішньоутробного розвитку імунної системи й формуємо нову систему контролю антигенного складу організму. У цей момент гинуть усі клони клітин реципієнта, у тому числі автореактивні та лейкозні, здорові та уражені вірусами, недиференційовані та диференційовані, і на цьому тлі встановлюється нова імунна система, яка сприйматиме всі наявні в організмі антигени, а також будь-які введені в нього ззовні тканини вже як власні. У перспективі це дасть лікарям потужну зброю для боротьби не тільки з невиліковними хворобами, а й природною смертю». Оце так!.. Від почутого, погодьтеся, перехоплює подих. Невже споконвічна мрія людства про еліксир молодості близька до здійснення? І може, віра в чудодійну силу молодильних яблук із казок не просто плід людської фантазії, а чийсь інтуїтивний здогад?..

Перш ніж докладніше розповісти про цю наукову сенсацію, слід зробити невеличкий відступ. Отже, йдеться про дослідження в галузі клітинної терапії, яка використовує для лікування багатьох захворювань останні досягнення трансплантології, а саме: трансплантацію стовбурових зародкових клітин. Клітини називаються стовбуровими тому, що решта видів клітин походить з них, як гілки зі стовбура дерева. Ці будівельні базові одиниці мають чудесну здатність за необхідності перетворюватися в організмі в будь-яку спеціалізовану тканину. Оскільки ці клітини надто молоді, вони позбавлені антигенних властивостей, тому легко приживляються в будь-якому організмі, не викликаючи реакції відторгнення.

У світі, і зокрема в Україні, накопичений досить великий досвід застосування ембріональних стовбурових клітин (ЕСК) у трансплантаційній клітинній терапії. Широко відомий не лише в нашій країні, а й за її межами власними фундаментальними роботами в цій галузі Інститут кріобіології та кріомедицини НАНУ (Харків). 1994 року в Києві була відкрита клініка клітинної терапії, потім з’явилися інші центри, що провадять в міру своїх можливостей розробку і практичне застосування клітинної трансплантології. У клінічній практиці доведена ефективність застосування клітинних трансплантацій щодо цілої низки таких серйозних захворювань, як атеросклероз, ішемічна хвороба серця, розсіяний склероз, хвороба Паркінсона, цироз печінки, цукровий діабет, неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона, гематологічні патології, захворювання та ушкодження нервової системи, імунологічна недостатність, пухлинний процес різноманітної локалізації, і цей перелік можна продовжити.

Закономірне питання: звідки береться клітинний матеріал для трансплантаційної терапії? Основне їх джерело — абортивні ембріони, а також плацента й так звана кордова, чи пупкова кров. (До речі, за кордоном стовбурові клітини звичайно отримують із штучно вирощених ембріонів, що викликало етичні та юридичні проблеми.) Відповідно до закону України про трансплантацію, це утильний матеріал, дозволений до використання з лікувальною метою. І хоча багато медиків проти абортів, та оскільки їх усе одно роблять і, напевно, робитимуть, то будь-який лікар, який дав клятву Гіппократа, вважає своїм обов’язком допомогти хворим і приреченим.

Безмежні можливості, які відкриває перед майбутнім медицини трансплантація стовбурових клітин, викликають усе більше зацікавлення новим напрямом в медицині та біології. Дослідження в цій галузі зараз у центрі уваги провідних вчених і біотехнологічних компаній світу. Однак, попри здійснений останніми роками науковий прорив у біології та клітинній терапії, дотепер не зрозумілий до кінця складний механізм дії препаратів, отриманих на основі ЕСК. І хоча з їх допомогою успішно лікують багато хвороб, ефект лікування переважно короткочасний, через певний період настає погіршення, хвороба повертається. І потрібно знову вдаватися до «терапії латок».

Чому ж не вдається вилікувати хворого повністю? Річ у тім, що згодом, коли введені в організм стовбурові клітини диференціюються на клітини спеціалізовані, приміром, у клітини серця (кардіоміоцити), вони виявляються чужорідними для організму реципієнта, оскільки генетично детерміновані за іншим набором антиген. Імунна система розпізнає «чужаків» і знищить чужорідну тканину.

— Щоб відпрацювати методику лікування ЕСК, потрібно чітко знати механізм дії препарату. Тобто під метод необхідно підвести теоретичну основу. Це нині науковий світ і намагається зробити, — вважає професор О. Кухарчук. — На підставі аналізу світової наукової літератури з ЕСК — а вона величезна — ми вибудували свою власну робочу гіпотезу (так ми її назвали) і провели експерименти на 550 тваринах.

— У чому полягали ці експерименти ?

— Спочатку ми пересаджували шкіру з одного білого пацюка на іншого білого пацюка. Перед операцією тваринам робили ін’єкції ембріональних стовбурових клітин, отриманих від вагітних пацюків. Коли нам нарешті вдалося підібрати ефективну дозу препарату, шкіра приживилася. Потім ми пересадили шкіру білого пацюка на лінію чорних пацюків і навпаки — жодної реакції відторгнення. Потім змоделювали ксенотрансплантацію: узяли шкіру від морської свинки й пересадили пацюку. І вона прижилася як рідна. Після цього провели одночасно трансплантацію кісткового мозку й селезінки морської свинки пацюку. На 25-й день після операції ми побачили, що селезінка прижилася, проросла судинами й має нормальну макроскопічну структуру. Ми самі були вражені отриманим ефектом.

— Тобто імунна система їх прийняла як «свої»?

— Так, ми довели, що за певних умов це можливо. Розроблена схему введення клітин, обчислена ефективна доза. У результаті ми довели, що введення в організм певної дози стовбурових клітин приводить до заміни наявної системи імунного контролю на нову.

— Як це — замінити систему імунного контролю на нову?

— Погляньмо, що відбувається, коли ми вводимо певну дозу ЕСК. Частина їх іде на «терапію латок», є зона ушкодження шкіри і частина клітин адгезується там. А частина потрапляє в кістковий мозок. Там вони починають диференціюватися на стовбурові клітини поліпотентні кровотворні й починають синтезувати лімфоцити, еритроцити, моноцити, нейтрофіли, тобто створюється нова імунна система. При цьому стара теж працює. Між ними виникає імунологічний конфлікт. І кожна з них контролює імунний гомеостаз всього організму. Таким чином, ми викликали для природи явище незвичайне, можна навіть сказати, парадоксальне.

Ключовим моментом є питання, чому за такого імунного конфлікту зовнішніх проявів у хворого не спостерігається ні пропасниці, ні підвищення температури тощо. Річ у тім, що така боротьба можлива лише за умови, коли лімфоцит, який утворився зі стовбурової клітини, і лімфоцит організму хазяїна вступають у конфлікт, хоча мають однакове озброєння, у них однакова система впізнання і знищення. У результаті такої боротьби загинуть обидва. Та лімфоцити гинуть не шляхом руйнації клітини, а шляхом руйнації клітинного ядра. У результаті клітина зморщується, немов в’яне, нічого не виділяючи в навколишнє середовище. Тому не спостерігається і проявів реакції організму. Така смерть клітини називається апоптоз. Як листя опадає з дерев восени — тихо й непомітно. Явище апоптоза ми підтвердили експериментально.

А оскільки клітини гинуть шляхом взаємознищення, то на перший план виступає їх кількісне співвідношення. Якщо переможуть клітини, що утворилися з уведених ЕСК, то в такому разі вони займуть усе, що дісталося в спадщину, розмножаться і сприймуть в організмі все як своє. І якщо в момент переустановки імунної системи ввести чужорідну тканину чи орган, то вона теж сприйматиметься як своя.

— У такому разі «своєю» може стати й ракова клітина?

— Так, але не це головна небезпека ембріональної клітинної терапії, ми вже навчилися її долати. Найнездоланнішим бар’єром є групи крові, яку ми немов «переливаємо» зсередини, не знаючи при цьому можливих антигенних характеристик заново створених еритроцитів. З цього погляду необхідний спеціальний аналіз, реальність розробки якого ми зараз оцінюємо.

— Чи не поквапилися ви зі своєю сенсаційною заявою? Як поставиться до нього наукова громадськість? Адже результати ваших досліджень поки що не опубліковані в серйозних наукових виданнях.

— Нині в усьому світі дослідження в цьому напрямі йдуть семимильними кроками. Великобританія нещодавно прийняла рішення про фінансування 17 проектів. Європарламент виділяє 47 млн. євро на дослідження в цій галузі. Ми перебували на стадії завершення розробок, і коли за публікаціями в Інтернеті стало зрозуміло, що буквально день-два й Україна може втратити свій пріоритет, ми виступили із такою заявою. У нас є факт і є його наукове обгрунтування. Ми готові до діалогу та наукової дискусії.

Прокоментувати цю наукову подію ми попросили заступника директора з наукових питань Координаційного центру трансплантології МОЗ України, доктора медичних наук, професора І. ТУРЧИНА.

— Іване Семеновичу, із приводу відкриття, про яке заявили співробітники Центру ембріональних тканин «Emcell», серед науковців сьогодні ведуться палкі суперечки. Як ви вважаєте, чи справді явище, виявлене дослідниками цього центру, можна прирівнювати до відкриттів?

— Питання неоднозначне. Річ у тім, що дані, отримані дослідниками, сьогодні не вкладаються в рамки наявних знань, ламають сформовані уявлення, класичні канони імунології. І тому чимало учених-імунологів вважають, що все це несерйозно, такого не може бути, і взагалі все це фантастика. Я вважаю, що відкритий ефект (вірніше буде назвати його явищем) випереджає сучасні наукові знання в цій галузі. Безсумнівно одне: нікому у світі такого ефекту отримати поки що не вдалося.

Відкрите явище базується на великому обсязі експериментальних даних. Я мав змогу ознайомитися з ними детально. Справді, українські вчені одержали явище, яке сьогодні пояснити до кінця наука не може. І якщо це явище надалі підтвердиться клінічними випробуваннями на людях, то це справді буде колосальне відкриття. У трансплантології зникне необхідність застосування дорогих імунодепресантів, які довічно змушені вживати люди з пересадженими органами. У світі сьогодні вже сотні тисяч таких людей. Чимало хворих, яким потрібна пересадка органа, сьогодні вмирають, не дочекавшись «свого» донора. Цю проблему буде також вирішено: будь-який донор підійде реципієнту. Можна буде успішно лікувати аутоімунні захворювання, які вважають невиліковними. Хоча дослідникам відомо, що прекрасні результати, отримані на експериментальних тваринах, не завжди підтверджуються в клінічній практиці.

Щоправда, гіпотеза, яку висунули українські вчені, якоюсь мірою вже отримала підтвердження в зарубіжній клінічній практиці. Є дані, що при пересадці нирки двом пацієнтам були введені стовбурові клітини, і протягом року хворі не вживали імунодепресантів.

Звичайно, є ще чимало питань, які вимагають глибокого вивчення. Приміром, якщо в організмі є інфекція — вірусна чи бактеріальна, злоякісні клітини, і коли імунна система працює, вона не дає їм розвиватися. А що може відбутися під час так званої переінсталяції імунної системи? Як захистити організм у цей період? Загалом це явище вимагає дуже й дуже ретельного дослідження. Та в ньому, безсумнівно, є раціональне зерно, яке дасть колосальний поштовх для розвитку, насамперед, імунології та трансплантології.

P. S. Вчені-імунологи пообіцяли дати свій коментар дещо пізніше.