До того, як накриє нова хвиля епідемії... Критичну ситуацію з протитуберкульозними препаратами сьогодні намагаються вирішити, перерозподіливши їх «надлишки» між диспансерами

Поділитися
1,4% жителів України хворіють на туберкульоз. Щороку в нашій країні зі ста тисяч людей 81 занедужує на це тяжке інфекційне захворювання, а 22 — помирають від нього...

1,4% жителів України хворіють на туберкульоз. Щороку в нашій країні зі ста тисяч людей 81 занедужує на це тяжке інфекційне захворювання, а 22 — помирають від нього. Активно прогресувати в Україні паличка Коха почала з 1991 року, і вже через чотири роки спалахнула справжня епідемія, подолати яку ми не можемо й досі.

Єдине, чого вдалося досягти, то це підвищення якості діагностики, ефективності лікування і, як наслідок, зниження смертності від туберкульозу — переважно за рахунок регулярного фінансування Національної програми боротьби із захворюванням на туберкульоз, яка передбачає централізовані закупівлі ліків, діагностикумів і діагностичного устаткування.

Але з початку поточного року знову позначилася тенденція до різкого погіршення: тендери із закупівлі всього вищезгаданого було припинено, й деякі протитуберкульозні заклади опинилися на межі катастрофи. Особливо тяжка ситуація склалася у місцях позбавлення волі: подекуди ліків заледве вистачить на кілька тижнів, якщо не днів. Водночас контрольні органи виявили в ряді диспансерів та лікарень величезні запаси препаратів і заявили про неефективне використання бюджетних коштів.

— З початку року до нас надійшли запити з 14 областей із проханням допомогти в забезпеченні ліками як першого, так і другого ряду, — каже директор Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Г.Яновського, головний фтизіатр МОЗ України академік Юрій Фещенко. — Проте ситуація з медикаментами неоднозначна: ті дані про наявність препаратів у регіонах, які одержали ми, відрізняються від даних, наданих контрольним органам. У результаті було зроблено висновки, що в деяких закладах нагромаджено величезні запаси протитуберкульозних препаратів. Проте стверджувати, що необхідні ліки є в країні у достатніх кількості й асортименті, не можна.

— Як насправді мають закуповуватися ліки?

— З розрахунку кількості хворих, заявленого в офіційній статистиці, плюс, як рекомендує ВООЗ, у випадку епідемії стовідсотковий запас. Тобто на період епідемії туберкульозу в усіх лікувальних закладах має бути повний річний запас необхідних препаратів. Тоді нам не будуть страшні неминучі організаційно-технічні «накладки», пов’язані з закупівлею медикаментів.

При цьому ліки слід не лише правильно закуповувати, а й уживати. Проводячи перевірки й виявивши надлишки, ніхто з контролерів навіть не спробував з’ясувати: а чи одержує кожен хворий, який лікується у цьому диспансері, всі необхідні препарати? Якщо одержує, то наскільки регулярно? Перевірити це неважко: достатньо вивчити історії хвороби й амбулаторні карти пацієнтів.

Однак чіткої системи контролю ефективності лікування туберкульозу, яка б відповідала міжнародним стандартам, в Україні досі немає (на десятий рік епідемії!). Точніше, вона лише недавно була розроблена спеціалістами Інституту фтизіатрії і пульмонології, але в широку практику поки що не впроваджена. Тому, як визнають самі фтизіатри, лікарі нерідко порушують стандарти й режими хіміотерапії.

Вникати ж у стан справ перевіряльники не стали і, з огляду на напружену ситуацію із закупівлями протитуберкульозних препаратів, запропонували «соломонове» рішення: нехай «багаті» поділяться з «бідними». Воно, звісно, викликало бурхливе обурення керівників районних і обласних фтизіатричних служб.

— До 2000 року протитуберкульозні препарати в Україні не закуповувалися централізовано, — розповідає головний лікар Київського міського центрального протитуберкульозного диспансеру, головний фтизіатр столиці Леонід Турченко. — Упродовж восьми років регіони одержували їх самостійно, але через дефіцит коштів робили це нерегулярно. Тому лікування хворих було неправильним і слугувало підгрунтям для розвитку хіміорезистентних (стійких до ліків) та хронічних форм туберкульозу. Як тільки почали фінансувати закупівлю таких ліків на державному рівні, ефективність лікування різко пішла вгору.

— У столиці, як відомо, ситуація завжди була кращою, ніж у решті регіонів.

— Справді, в Києві показники ефективності лікування завжди були трохи вищими, ніж по країні, оскільки ще з 1992 р. місто виділяло кошти на придбання протитуберкульозних препаратів. Крім того, з 1994 р. у Києві діє регіональна програма медико-соціальних протитуберкульозних заходів, яка за організаційними формами близька до рекомендацій ВООЗ і дає позитивний результат.

— Проте зупинити прогресування епідемії не вдалося.

— Зростання захворюваності в Києві пов’язане з кількома причинами: це міграційні процеси, збільшення серед нововиявлених хворих питомої ваги бомжів, а також людей зі змішаними інфекціями, наприклад, хворих на туберкульоз і ВІЛ/СНІД. У Києві торік серед тисячі обстежених на туберкульоз у 97 виявили й ВІЛ — тобто близько 10%. При цьому 2000 року ця цифра ще відповідала 3%, а 2002-го — 6,4%. Серед хворих на СНІД, за даними столиці, захворюваність на туберкульоз становить 50—60%.

Пояснити це неважко: набутий імунодефіцит людини руйнує механізми, які беруть безпосередню участь у захисті організму від мікобактерії туберкульозу. Інфікований нею практично кожен із нас, і до певного моменту інфекція «дрімає», чекаючи свого часу. Щойно соціальні умови погіршуються, захисні сили організму слабшають, знаходить грунт для свого розвитку й туберкульоз. Не дивно, що в нас у причинах захворюваності домінує саме соціальна основа: серед усіх виявлених хворих до 70% — соціально знедолені люди.

Тому головне завдання сьогодні — своєчасно виявляти захворювання і не давати збільшуватися резервуару туберкульозної інфекції. У зв’язку з цим я вважаю, що централізована закупівля лікарських препаратів і видаткових матеріалів для бактеріологічних лабораторій, що існувала донедавна, була дуже ефективною.

Адже вона передбачала комплексний підхід до лікування захворювання, саме тому закуповувалися не лише ліки, а й устаткування і живильні середовища для діагностики туберкульозу. І якщо на ліки в регіонах, хоч і не регулярно, але знаходили гроші, то на все інше — ні. А без діагностичних живильних середовищ неможливо стандартизувати виявлення хворих і визначати лікарську стійкість, тобто контролювати ефективність лікування. У людини може розвинутися хіміорезистентна форма туберкульозу до того чи іншого препарату, а ми, не знаючи про це, продовжуємо лікувати її за старою схемою.

— Ви кажете, була? Тобто її вже не практикують?

— Гадаю, що до неї обов’язково повернуться, та ось коли, сказати важко. Принаймні нинішнього року невідомо, чи виділять гроші на протитуберкульозні препарати, і якщо так, то коли буде проведено тендер. До того ж увесь процес — від початку оголошення торгів до доставки препаратів у медзаклади — досить тривалий і займає кілька місяців.

— Наскільки я знаю, тендерів ніхто не скасовував, а їх припинення пов’язане з бажанням уряду ретельно перевірити торги на предмет наявності зловживань, а також закупити ліки за нижчими цінами.

— Можливо. Хоча, як на мене, доцільніше було б повернутися до системи забезпечення лікувальних закладів ліками, яка існувала за радянських часів. Провести конкурс між вітчизняними виробниками, переможцям надати держзамовлення — на максимально пільгових умовах. При цьому можна буде застерегти кінцеву вартість препаратів, у яку мають увійти лише безпосередні витрати на виробництво та невеликий прибуток самого підприємства. Підвищити ціни на випущені в такий спосіб ліки заводи зможуть лише з вагомих об’єктивних причин.

— Чи позначиться на Києві припинення централізованих закупівель протитуберкульозних препаратів за рахунок держбюджету?

— Нинішнього року, на мій погляд, у нас вистачить медикаментів для проведення повноцінного, стандартизованого й контрольованого лікування: Київ достатньою мірою забезпечений протитуберкульозними препаратами першого і другого ряду. Звісно, останні п’ять років ми одержували ліки, що закуповуються за рахунок держбюджету, і тому в міському бюджеті гроші на ці потреби не заплановані. Якщо ж централізовані постачання припиняться, доведеться вирішувати проблему самотужки.

— Ви кажете, в Києві ліки є, навіть із деяким запасом. Чому ж не хочете поділитися з колегами?

— Відповідно до рекомендацій ВООЗ, для гарантованого забезпечення ліками усіх хворих на туберкульоз у період епідемій лікувальні заклади повинні мати річний їх резерв. Нам зараз деякі організації, зокрема й Рахункова палата, радять передати так звані надлишки іншим закладам, залишивши собі резерв тільки на три місяці. Але хто дасть гарантію, що через три місяці ми одержимо ліки? А якщо навіть ці надлишки перерозподілять, то на скільки часу їх вистачить, і чи забезпечать вони потреби всієї країни? Навряд. Тому фтизіатри Києва офіційно висловили свою позицію і внесли пропозицію залишити наявний резерв для лікування хворих на туберкульоз у столиці.

Аналогічної думки дотримуються і колеги Л.Турченка.

— Кілька років тому нам сказали, що лікування туберкульозу повинно проводитися в повному обсязі, без обмежень, а все необхідне централізовано закуповуватиметься за державні кошти Міністерством охорони здоров’я і поставлятиметься кожному медичному закладу, — коментує директор Дніпропетровського обласного лікувально-профілактичного об’єднання «Фтизіатрія» професор Дмитро Крижановський. — І справді, почала працювати система держзакупівель.

Регіони не витрачали гроші на придбання протитуберкульозних препаратів, а лише надавали в Міністерство охорони здоров’я свої заявки. Причому поставлялися не тільки препарати, а й живильні середовища для діагностики. Без них украй складно контролювати якість і стандарти лікування. Не провівши відповідної діагностики, лікар призначає препарати практично наосліп, не бачачи, діють вони чи лише сприяють розвитку хіміорезистентного туберкульозу.

Звісно, спочатку, коли система тільки-но запускалася, були певні складнощі: скажімо, ліки надходили нерегулярно, іноді не повним комплектом (для лікування туберкульозу необхідно давати хворому одночасно три-п’ять препаратів), а частинами.

Наш головний Інститут фтизіатрії і пульмонології розробив методику розрахунку цих препаратів, була домовленість із ВООЗ про те, що ми переходимо на жорсткі схеми контрольованого лікування. За цими жорсткими схемами було розподілено всіх хворих, проведено розрахунки і подано заявки.

Спеціалісти інституту підрахували: щоб нормально лікувати хворого — а це потрібно робити безперервно за певною схемою протягом року, — необхідний запас комплекту препаратів на два роки. Якщо терапію перервати, досить швидко може розвинутися стійка до ліків форма туберкульозу, знизитися ефективність лікування. Звісно, препарати в областях нагромаджувалися, а, відверто кажучи, нормального обліку не було створено.

— Чому?

— У нас традиційно склалася ситуація: коли йдеться про туберкульоз, то всі дивляться на фтизіатра. Але препарат — це ж товар. А коли так, то контролювати його використання повинні фінансові служби. А фтизіатр має лише знати, яким препаратом і в якій кількості потрібно лікувати хворого. Все це призвело до того, що в одних областях утворилися надлишки, а в інших — мінімальні запаси. Та ми особливо не хвилювалися, оскільки були впевнені, що найближчим часом нам привезуть препарати.

Сьогодні ж ситуація склалася таким чином, що минуло ось уже чотири місяці, а ліків нам не везуть. Навпаки, пропонують подивитися, що нагромадилося на територіях, проаналізувати, а потім вирішувати: закуповувати нові партії чи перерозподілити наявні запаси. Зараз ніхто точно не знає, скільки і який асортимент ліків є в кожній області, районі та місті. Цього ніхто ніколи не лічив, причому не лише в регіонах, а й у міністерстві.

— Якщо всі подавали заявки з урахуванням дворічного або річного запасу, чому тоді в одних вони виявилися в надлишку, а в інших — заледве вистачає?

— На жаль, нам не поставляли медикаменти з запасом на два роки — це лише було запропоновано в методичних рекомендаціях.

— Можливо, справді, є сенс підрахувати запаси й перерозподілити?

— Навряд чи виявлених запасів вистачить, щоб задовольнити потреби всієї країни. Їх вистачило б, якби епідемія не тривала. А в нас усі статистичні показники щодо туберкульозу йдуть із негативною динамікою. Торік рівень захворюваності зріс на 4,4%. Це в середньому, а є ж області, де «зашкалює». Якщо говорити про наше об’єднання, то деякі запаси в нас є, але до кінця року їх однозначно не вистачить: добре, якщо ми протримаємося місяців зо три.

До того ж фтизіатрична служба повністю перебуває у віданні держави, і в жодному бюджеті не передбачено витрат на транспорт. Уявіть, яких збитків зазнає охорона здоров’я, якщо з усіх областей спочатку вивезе нібито зайве, а потім знову розподілить по регіонах...

Та навіть якщо результати проведених торік торгів не скасують, ситуація найближчим часом не стабілізується. Фінансування в першому півріччі не буде, а передбачені під тендери гроші «розіб’ють» по місяцях. Обмеження коштів викличе і обмеження у закупівлях: щось закуплять вчасно, щось — ні або не в повному обсязі. Але ж препарати потрібні щодня! У результаті ми можемо змарнувати час і втратити контроль над епідемією.

А боротьба з туберкульозом сьогодні — не лише медико-соціальна, а й політична проблема. Туберкульоз — це лакмусовий папірець, який дає можливість оцінити стан економіки, життєвого рівня у країні. Недарма однією з перших проблем, на які звернув увагу новий Президент, був туберкульоз. Він може стати серйозною перешкодою на шляху України до Європи: хто прийме у свої лави країну з бурхливою епідемією туберкульозу?

* * *

Виступаючи нещодавно на зустрічі із фтизіатрами з нагоди Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом, міністр охорони здоров’я Микола Поліщук відзначив, що подолання епідемії туберкульозу належить до пріоритетів державної політики, є стратегічною проблемою, від рішення якої залежить безпека країни і кожного її громадянина. Тому, працюючи над новою Національною програмою контролю туберкульозу в Україні на 2006—2010 роки, міністерство врахує всі існуючі проблеми й недоліки, а також зміни в епідемічній ситуації.

Вже сьогодні проект нової програми передбачає соціальну підтримку хворих на туберкульоз і медиків, які працюють у протитуберкульозних закладах. Планується удосконалити систему моніторингу та наукового супроводу таких лікарень і диспансерів, ужити заходів із запобігання ВІЛ-асоційованому туберкульозу, поліпшити ситуацію з діагностичним і лікувальним устаткуванням.

В уряді та в Міністерстві охорони здоров’я, безперечно, розуміють небезпеку ситуації із забезпеченням протитуберкульозних закладів препаратами та діагностикумами, що склалася сьогодні, й намагатимуться вжити відповідних заходів. Залишається сподіватися, що це станеться до того, як нас накриє нова хвиля епідемії.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі