Чорна смуга в Інституті Шалімова

Такого скандалу, як в Інституті імені Шалімова, у нашій медицині, мабуть, не було. Зазвичай у медичних установах не виносять сміття з хати, будь-які конфлікти й протистояння намагаються вирішити тихо, по-сімейному.

Біля парадного під'їзду ...

Лист адресований директорові НІХТ Юрію Поляченку, але оскільки реакції, якої очікував колектив учених, не було, копії відправили в усі інстанції, які у даному випадку правомочні відреагувати на сигнал SOS.

У будь-якому конфлікті задіяно дві сторони. Розбираючись у його причинах, важко залишатися на нейтральній смузі, завжди є спокуса когось підтримати. У цій же ситуації є й третя, можна сказати, постраждала сторона, чиї інтереси найбільше хочеться захистити. Отже, головні учасники непростої інститутської історії:

- 29 науковців, керівників підрозділів, які підготували звернення, з якого все почалося;

- колектив співробітників, які відреагували на виступ колег і написали свій лист директорові НІХТ;

- численні пацієнти, які сподіваються, що головне завдання інститутської клініки - лікувальний процес.

Відклавши скальпель убік

Що змусило іменитих хірургів, яких в інституті вже охрестили опозицією, відкласти скальпелі й узятися за перо й папір?

Вони вимагають від директора Ю.Поляченка звільнити В.Чорного, котрий поєднує дві посади - заступника директора інституту з лікувальної роботи і головного лікаря клініки.

25 грудня минулого року, коли було підписано звернення, Ю.Поляченко мав право так чи інакше вирішити це питання. Але набувши 10 січня цього року статусу народного депутата, він зробив свій вибір: поміняв кабінет директора на крісло в парламенті.

Інститут опинився на порозі чи то безвладдя, чи то двовладдя, чого багато хто й боявся в колективі. Виконувати обов'язки директора, поки вирішиться кадрове питання, має його перший заступник. Але на цю посаду, як стверджує чимало співробітників, претендує заступник директора з лікувальної роботи, він же головлікар клініки В.Чорний. Чому ж його кандидатура так не влаштовує вчених, що вони вирішили піти ва-банк?

Хоч як дивно, але версій небагато. Всі, з ким довелося спілкуватися останніми днями, висувають однакові претензії - некомпетентність головлікаря, нездатність забезпечити безперебійну роботу клініки, брутальність і цинічне ставлення до співробітників і пацієнтів, руйнування іміджу інституту, що носить ім'я великого Шалімова, про що, власне, й написали в листі директорові.

Ми зверталися до Ю.Поляченка і В.Чорного з пропозицією викласти їхнє бачення ситуації. І одержали відповідь, що ухвалено рішення не давати жодних коментарів ЗМІ. Ба більше, коли стаття готувалася до друку, стало відомо, що керівництво інституту настійно рекомендує виконувати це рішення всім співробітникам. (Кажуть, навіть наказ по інституту спеціальний готували, та потім відклали.)

Не виключено, що у висловлюваннях окремих людей можуть міститися не тільки об'єктивні, а й суб'єктивні оцінки, особисті образи. Щоб уникнути необ'єктивності (й не підставити під удар тих, хто наважився спілкуватися з журналістами), звернемося до основних фактів, викладених у листі. (Сподіваємось, автори виважено підійшли до їх відбору, перш ніж поставити свої підписи.)

"В інституті створено по суті кримінальну систему збирання благодійних внесків із пацієнтів. По-перше, В.Чорний особисто вирішує, хто має стати "добродійником", а хто ні, - направлення на госпіталізацію підписуються чорнилом двох кольорів, спеціально навчені ним люди цей сигнал добре розуміють.

По-друге, частина благодійних внесків - не що інше, як "чорний нал", який концентрується в Чорного й використається ним на його розсуд.

По-третє, розподіл цих ресурсів здійснюється абсолютно безконтрольно. Жодного разу заступник директора з лікувальної роботи - головлікар не звітував перед вченою радою про роботу клініки та її фінансову діяльність.

Звичайно, частина цих коштів витрачається на інститутські потреби - оплачуються послуги, ремонти тощо. Наприклад, на 4-му поверсі інституту вже рік ведуться ремонтні роботи. Офіційної інформації, що там буде, немає. Але, за чутками, площі готуються для нового відділення В.Чорного.

Водночас одне крило відділення реанімації не функціонує понад рік - головлікар не в змозі організувати його підготовку до початку монтажних робіт, хоча потрібне обладнання й меблі вже закуплено. У розширенні реанімації зацікавлені всі діючі відділення, всі фахівці. Усі - крім головного лікаря.

По-четверте, завдяки "особистому контролю" В.Чорного в інституті перебувають на лікуванні непрофільні пацієнти - нікого вже не дивує ситуація, що в окремій палаті реанімаційного відділення послаблюють алкогольну залежність пацієнтів або спостерігають за перебігом фурункульозу.

Ще один удар по іміджу інституту - рішення про госпіталізацію хворого ухвалює тільки Чорний, без його підпису або телефонного дзвінка медсестри приймального відділення не оформлять історію хвороби. Тільки він вирішує, кого лікувати, а кому відмовити. Його мотиви прості: важкі хворі потребують більших витрат, псують статистику. Раніше в наш інститут з усіх областей везли важких хворих, сподіваючись, що шалімовці їх урятують, тепер таким відмовляють, щоб не збільшували "показники летальності".

Крім об'єктивних причин
дефіциту ліків (недостатнє фінансування, інфляція, тривала реєстрація), в інституті створюються штучні. Заявки, які подають завідувачі відділень, не обговорюються колегіально, як було раніше. Часто перебої з поставками пов'язані з неадекватною організацією процесу закупівлі. Знаючи, що закис азоту випускає тільки один завод в Україні і він щороку стає на профілактичний ремонт, ніхто не потурбувався, щоб зробити замовлення вчасно. Значна частина ліків зберігається на складі доти, доки В.Чорний не дасть вказівку їх видати, він зловживає ситуацією, пов'язаною з дефіцитом медпрепаратів.

І, нарешті, про секрети стрімкої кар'єри В.Чорного.

2006 року екс-президент Академії медичних наук видав наказ, яким запроваджувалася посада заступника директори з лікувальної роботи (хоча в штаті інституту був головний лікар). На неї призначили старшого наукового працівника В.Чорного, котрий іще рік тому був звичайним ординатором і страждав від того, що не має власного кабінету, де б міг "...випити чарку з потрібними людьми". Із цитати, як мовиться, слова не викинеш.

Поступово посади заступника директора інституту з лікувальної роботи та головного лікаря клініки об'єднали. Традиційні п'ятихвилинки з доповідями всіх підрозділів перетворилися на бенефіси Чорного, без обговорення на вченій раді створюється новий науковий (!) структурний підрозділ, стало нормою, що "потрібних людей" він приймає в кабінеті нашого Вчителя.

Може, він розробив і впровадив нові операції? Чи досяг вражаючих успіхів у лікуванні за усталеними методиками? Ні. Стрімка кар'єра В.Чорного ґрунтується на саморекламі: за межами інституту він видає себе за талановитого хірурга й організатора, а в колективі постійно натякає на довірчі стосунки з високопоставленими людьми, частіше за інші називаються такі відомі прізвища, як, наприклад, Льовочкін, Лавринович та інші. (Напевно тому, що навряд чи хто насмілиться це перевіряти.)

Міф про блискучого хірурга розвіюється просто - досить проаналізувати результати операцій, виконаних Чорним. У підсумку виходять занадто високі для III відділення рівні післяопераційних ускладнень і нерезультативних втручань. Але погано те, що значної частини історій хвороби пацієнтів, прооперованих Чорним, немає в архіві - їх нібито взяли для роботи й не повертають роками.

...В інституті всі знають, що кожне слово в цьому зверненні - правда. Нехай її довідаються й за стінами НІХТ. Ми змушені відкласти свої справи та об'єднати зусилля, щоб зупинити стрімку адміністративну й "наукову" кар'єру В.Чорного. Принаймні в нашому інституті. Ми відчуваємо провину перед колективом, і передусім перед молоддю, яку слід виховувати на гідних прикладах, за те, що не зробили цього раніше: вважали ситуацію скоріше кумедною, ніж загрозливою. Ми зробимо все, щоб потім без сорому дивитися один одному у вічі й без відрази - у дзеркало".

9 січня відбулося засідання вченої ради Національного інституту хірургії і трансплантології ім. Шалімова. Почалося воно з переміщення з великої конференц-зали до малої, де не всі члени ради змогли поміститися. Потім його скасовували, переносили, просили вийти "сторонніх". Ніщо не допомогло: члени вченої ради вперто чекали звіту заступника директора - головного лікаря В.Чорного про підсумки роботи 2012 року та перспективи розвитку клінічного підрозділу інституту в 2013-му.

Після обговорення доповіді провели таємне голосування.
17 із 22 членів вченої ради проголосували за те, що В.Чорний "не відповідає посаді "заступник директора інституту з лікувальної роботи - головний лікар клініки". Недійсними визнали три бюлетені, два голоси було віддано на підтримку В.Чорного.

Ми, слюсарі, електрики, прибиральниці підсобних приміщень, що нижче підписалися...

Засідання вченої ради саме цього дня проводилося невипадково. 4 січня директор інституту Ю.Поляченко одержав ще одне звернення, підкріплене сімома сторінками підписів співробітників інституту. Після прочитання на ньому з'явилася резолюція: "Підготувати засідання вченої ради".

Час підпирав - усі знали, що з дня на день Ю.Поляченко отримає посвідчення народного депутата, після чого виникне цілком слушне запитання про легітимність його наказів як директора інституту.

Автори звернення №2 пішли второваним шляхом - копії надіслали в НАМНУ, "главі Верховної Ради", "міністрові охрани здоров'я України" та ін. Помилки в назві державних інстанцій легко пробачити, з огляду на те, що більшість підписантів працюють прибиральницями підсобних приміщень і території (майже 20 прізвищ), машиністами пральні, малярами, електриками тощо. Проте їм вдалося дати таку оцінку наукової т а клінічної діяльності інституту, яка змусила готувати засідання вченої ради.

Ніхто не приховує, що звернення №2 - це не просте послання директорові, а відповідь так званій опозиції. Право першими поставити свої підписи отримали заступник головного лікаря, кілька завідувачів - відділень, складу, кадрів, а також професори, чиї імена довідалася вся країна у зв'язку зі справою "чорних трансплантологів".

Про що ж інформують співробітники інституту свого директора? (Цей лист, як і всі інші, цитуємо зі скороченнями, намагаючись зберегти їхній стиль.)

"Проф. В.Саєнко,котрий як директор прийшов на зміну О.Шалімову, не мав того авторитету, який мав О.Шалімов. Однак у науковому світі його поважали, і це давало йому право й можливості керувати науковим потенціалом інституту. При ньому інститут не зробив жодного масштабного ремонту, не придбав істотно нового обладнання, не модернізувався, як це робили інші медустанови.

У відділах процвітало пияцтво, співробітники дозволяли собі перебувати в нетверезому стані не тільки на чергуванні, а й п'яними брати участь в операціях.

Головні лікарі були люди питущі й повністю залежні від директора...

Із Вашим, Юрію Володимировичу, приходом на посаду директора, ми повністю прийняли Ваші умови та методи управління. Ви здійснили великомасштабні ремонти, привели інститут у належний стан... Завдяки Вам інститут отримав статус Національного. Відбулися значні зміни і в умах, і у свідомості співробітників інституту.

Саме Ви визначили статус заступника директора з лікувальної роботи В.Чорного, котрому публічно на п'ятихвилинках давали завдання стежити за порядком у лікувальному процесі. Завдяки Вашим постійним вимогам і уважному ставленню до лікувального процесу в нас поліпшився епідстан в операційній і
реанімації.

За останні 5 років істотно поліпшилися показники оперативної активності, знизилася кількість післяопераційних ускладнень і післяопераційна летальність. Ми не пам'ятаємо серйозних резонансних скарг, які раніше постійно переслідували інститут, за винятком "справи трансплантологів".

Завдяки В.Чорному перше місце в лікувальному процесі посів пацієнт, його життя і здоров'я, а не тарифи і калькуляції...

В.Чорного ми поважаємо, до нього персонально як до лікаря звертаються співробітники інституту, їхні родичі, люди, які обіймають високі пости.

Так, він не проста людина - може ввернути "міцне" слівце, яке не ображає й не принижує, а стимулює до ухвалення правильних рішень.

Ми просимо Вас, шановний Юрію Володимировичу, не допускати, щоб у згуртованому колективі з'явилася опозиція, здатна блокувати нормальну роботу всього інституту. Ми бачимо розв'язання цієї проблеми у Вашій твердій позиції залишити за собою керівництво інститутом у рамках чинного законодавства".

Кому потрібні ці пацієнти...

Навіщо нам довгі цитати з листів, які цікавлять, узагалі-то, вузьке коло людей? Було б це звернення, наприклад, до директора гаража або страусиної ферми, кого б воно цікавило! Але те, що відбувається в інституті, стосується дуже багатьох людей, від цього залежить здоров'я і життя пацієнтів, які щодня звертаються сюди по допомогу й порятунок. А що отримують? Про це вони пишуть у своїх скаргах директорові НІХТ, а також в адвокатські бюро та громадські організації.

"Ми понад рік отримуємо тривожні повідомлення від пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі в Інституті ім. Шалімова, - розповідає Віктор Сердюк, президент "Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів". - Минулої весни до нас звернулася Ю.С., котру внесено до "листка очікування" на пересадку нирки, майже 12 років вона лікується у відділенні гемодіалізу. Її історія - справжня драма, про що вона й написала у своїй заяві. "У Національному інституті хірургії і трансплантології ім. О.Шалімова внаслідок грубого порушення медперсоналом санітарних норм, правил асептики й антисептики мінімум 24 пацієнти було заражено вірусними гепатитами В і С під час процедури гемодіалізу.

Безсумнівно те, що при поступленні на лікування в них не було вірусів гепатиту в крові: вони очікували пересадки нирки й проходили ретельні медичні обстеження. У 18 з 24 пацієнтів установили гепатит С з одним і тим самим генотипом, що підтверджує зараження вірусом у стінах інституту. В інших пацієнтів виявили гепатит В.

Нещодавно мені поставили діагноз - повторне інфікування гепатитом С. Уперше вірус у мене виявили 2007 р., я пройшла противірусну терапію.

Медпрацівники своєї провини не відчувають, хоча порушення впадають у вічі. Наприклад, коли знімають брудний діалізатор, його не заглушають, бризки від нього часто потрапляють на хворого, який лежить поруч. Таке траплялося майже з кожним пацієнтом відділення. Брудні діалізатори возять на візку, на якому потім доставляють на діаліз важкохворих.

Оскільки дуже висока ймовірність мого зараження гепатитом саме в НІХТ, а лікування
коштує дуже дорого, я вирішила просити головлікаря підписати відповідну довідку для моєї поліклініки, щоб мене включили до реєстру і я могла б отримувати ліки зі знижкою 50%, як передбачено держпрограмою.

Але В.Чорний, не вислухавши мене, почав ображати, обзиваючи аферисткою, брехухою тощо. Звинуватив мене, що я безпідставно вимагаю гроші в інституту, не маючи на це підстав, бо санітарні умови й сеанси гемодіализу у відділенні - просто ідеальні.

Я про все це написала в заяві на ім'я Ю.Поляченка. Такі люди, як В.Чорний, не мають права обіймати високі посади, оскільки від них залежать долі хворих людей".

"Оскільки ця скарга не єдина, ми з Ольгою Скориною, начальником юридичної служби "Всеукраїнської ради з захисту прав і безпеки пацієнтів", звернулися до В.Чорного, щоб обговорити ситуацію, - продовжує розповідь В.Сердюк. - На наше неабияке здивування, головний лікар був у кабінеті не один, за накритим столом поруч у підсобці сиділа галаслива компанія. Ми попросили його допомогти пацієнтам у вирішенні проблем, що виникли в процесі лікування, а він відповів нецензурною лайкою, образив нас, а потім демонстративно приєднався до людей, які бенкетували в його кабінеті. До речі, в розпал робочого дня.

Ми неодноразово зверталися в НІХТ, але так і не побачили бажання адміністрації допомогти пацієнтам. Недавно знову написали листа на ім'я Ю.Поляченка, в якому просимо перевірити факти, викладені в скаргах пацієнтів (копії додали), а також повідомляємо про те, в якій обстановці відбулася наша зустріч із головлікарем. Ми також наполягаємо на перевірці інформації пацієнтів про те, що головлікар створив систему, яка дозволяє вимагати з хворих гроші під виглядом "благодійних внесків", які проходять як "чорний нал".

На період перевірки просимо тимчасово відсторонити В.Чорного від займаної посади. Якщо й цього разу голос громадської організації на захист пацієнтів не буде почутий, ми залишаємо за собою право звернутися не тільки у вищі державні інстанції, а й у міжнародні організації з метою захистити права та безпеку пацієнтів".

Ім'я: щит і бренд

Останнім часом серед медиків модно хизуватися іменами впливових людей, які звернулися до них по допомогу. У потрібний момент ними прикриваються як щитом, або завдають ударів, прокладаючи собі шлях. Можновладці дивляться на це поблажливо, обдаровують посадами й пільгами, сподіваючись, що в критичну хвилину "свій" Гіппократ зі шкури вилізе, але не підведе.

Кажуть, хвора К.Л. поступила в НІХТ після дзвінка "згори". Оперувати її взявся головлікар особисто. Субтотальна резекція шлунка пройшла без ускладнень, у березні хвору виписали додому. Чому ж через вісім місяців вона написала скаргу на ім'я Ю.Поляченка з вимогою притягти до відповідальності В.Чорного?

"Через 7 місяців після операції обстеження показало рецидив, - пише у своїй заяві К.Л. - Онколог рекомендувала терміново звернутися в НІХТ і поки не пізно зробити операцію. Чорний, не звернувши уваги на діагноз, призначив прийом аж через місяць. Знову зробила біопсію, всі фахівці стверджували, що метастазів немає, стан операбельний. Коли я приїхала в інститут, Чорного не було. Мене погодився оперувати проф. Бєлянський. Але в день операції повернувся Чорний, усе відмінив. І назвав причини: він нікому не дозволить мене оперувати, навіть якщо буде розпорядження директора. Стверджував, що ще під час операції зрозумів: випадок безнадійний, метастази пішли на стравохід. (Але ні мені, ні моїм родичам він про це не сказав.) І останній аргумент: у моєму віці вже немає сенсу робити складні операції. Я - 1953 року народження.

Наступного після скандалу дня я звернулася до директора Інституту раку. Через тиждень мені зробили операцію, а ще через два виписали додому.

З вини В.Чорного операція відбулася на півтора місяця пізніше, ніж могла бути, а за такого діагнозу лік іде на дні".

Цікаво, яку резолюцію напише на цій скарзі директор інституту Ю.Поляченко?

Його попередник Валерій Саєнко відмовляється вірити, що інститут, якому він віддав своє життя, міг опуститися до такого рівня.

Власне, чому тут дивуватися? Коли відзначали 40-річчя Інституту ім. Шалімова, Валерія Феодосійовича навіть не запросили на ювілей. Ну, керував 19 років інститутом. Хіба це привід?!

Добре, що є люди, які пам'ятають, як Саєнко - на подив і заздрість московських колег, які обігнали Київ, - зумів у найкоротший термін створити відділення трансплантації з усіма необхідними службами, домігся того, щоб санепідрежим був найвищого рівня. (Пацієнти після трансплантації приймають супресанти, будь-яка інфекція для них - смертельна.) Він сам учився у найкращих клініках світу, відправляв туди своїх учнів. Директор інституту по шість годин стояв біля операційного стола, проводив забір органа, а потім іще шість годин трудилися його вихованці, роблячи пересадку. Нині ці технології застосовуються при найскладніших операціях на печінці та інших органах. За В.Саєнка в Інституті ім. Шалімова запровадили нові операційні методи, зробили першу пересадку серця, першу пересадку печінки, розвивали традиції наукової школи.

2013 рік - ювілейний для хірургів, які прославили українську медицину та науку на весь світ.

Найкращим пам'ятником М.Амосову до його столітнього ювілею став Інститут серцево-судинної хірургії, який зробив за останні роки величезний ривок. Вихованці Амосова вже разом зі своїми учнями роблять такі операції, які ставлять інститут в один ряд із найкращими клініками Європи.

Олександрові Шалімову 20 січня нинішнього року виповнилося б 95. Багато учнів пам'ятають його, рівняються на нього, щиро засмучуються, коли чують про те, що відбувається в рідному інституті Олександра Олексійовича, що коїться в його робочому кабінеті, який так і не став музеєм.

Може, події, які нині розгортаються в НІХТ, змінять ситуацію? І до столітнього ювілею Шалімова НІХТ устигне повернути славу флагмана хірургії, де розробляли нові операції і рятували хворих з усієї України, навіть тих, кого вважали безнадійними.