Чим менша націнка, тим вища ціна? В Україні є механізми, здатні зробити ліки більш доступними

Заяву прем’єр-міністра Юлії Тимошенко про зниження найближчим часом цін на ліки на 10—40%, чимало людей розцінили як популістську. Тим більше що в аптеках не тільки нічого не подешевшало, а й, навпаки, дорожчає з кожним днем. За останні місяці основні препарати зросли в ціні в середньому на 5,6%, а деякі, у тому числі й вітчизняні, — вдвічі і навіть більше. Адреналін, приміром, подорожчав на 47%, хлорид кальцію — на 48%, вода для ін’єкцій — на 50%, ізоніазид у розчині — на 130%, а 4-відсотковий розчин дофаміну взагалі на 584%!

Не додала оптимізму спільна заява глави Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення Віктора Рибчука та генерального директора ВАТ «Фармак» Філі Жебровської про те, що в результаті останніх економічних нововведень уряду спиртовмісні препарати (а до них відносяться і життєво важливі кардіологічні) ще більше подорожчають. А висловлювання вищих фармчиновників про відсутність дійового механізму регулювання цін і зовсім викликало песимізм, підтвердивши найгірші підозри: нас просто хочуть заспокоїти.

Тим часом механізм такий є, і його активно використовують у більшості розвинених країн світу. Більше того, в Україні є все необхідне для його впровадження вже найближчим часом: підготовлено обгрунтування, методичні рекомендації, зроблено відповідні розрахунки. Вітчизняні вчені-фармацевти можуть розрахувати не лише на скільки можна реально знизити ціни, а й якими вони мають бути, щоб основні лікарські препарати були доступні для населення.

— Сьогодні є реальна можливість знизити ціни на ліки, — стверджує завідувачка кафедри організації й економіки фармації Харківського національного фармацевтичного університету професор Алла Немченко. — Щоправда, не на все, а тільки на певні групи. Цього можна досягти за рахунок обгрунтування оптової ціни. Коли йдеться про вітчизняного виробника, то неважко перевірити закупівельну ціну субстанції, з якої вироблено препарат, яка його собівартість, рентабельність виробництва.

У середньому рентабельність по фармацевтичній промисловості у нас становить 70%, а деяких препаратів — і всі 200%. Ціни на імпортні препарати мають зрівнюватися зі світовими. До речі, ВООЗ супроводжує перелік основних лікарських засобів базою світових цін на них. Тому ми можемо порівнювати, за якими цінами препарати до нас увозять, і не допускати їх завищення. Після такої експертизи робиться висновок: приміром, ви, шановний виробник, завищили вартість свого препарату, котрий входить у список життєво важливих, і щоб мати можливість його продавати, мусите знизити ціну.

Крім того, щоб така система була дійовою, потрібно не просто проводити моніторинг і експертизу ціни, а й реєструвати оптові ціни на лікарські препарати. Річ у тім, що у нас сьогодні все регулювання зводиться лише до обмежень роздрібної націнки на ліки: для продаваних населенню вона не повинна перевищувати 35%, а лікувальним закладам — 10%. Причому регулюється таким чином обмежений асортимент — 154 міжнародні найменування препаратів. Як бачите, до зниження цін це не призводить.

— Чому? Якщо встановити граничну межу націнки не 35%, а, скажімо, у п’ять разів меншу, то й ціни знизяться.

— Зайшовши в аптеку, ви цього не виявите. До речі, аптеки й так сьогодні працюють із рентабельністю трохи більше одного відсотка, а середня націнка на препарати постійно знижується і становить 25—27%. Проблема в тім, що, на відміну від митної вартості на імпортні препарати, оптова ціна вітчизняних ніде не фіксується. А ринок країн СНД різниться тим, що для нього характерні високі знижки — у середньому від 15 до 25%, а подеколи і до 60%.

Припустимо, одна аптека купила препарат за гривню, а друга за гривню двадцять копійок: одній дали знижку, а другій — ні. Перша зробила націнку на нього 30% і продає за 1 грн. 30 коп., а друга — усього 20% і виставила в продаж за 1 грн. 44 коп. Тобто націнка може бути нижчою, а ціна вищою: вся річ у ціні.

— Виходить, сьогодні рентабельність аптеки і вартість ліків у ній залежать, головним чином, від особистих стосунків її керівництва з виробниками і постачальниками?

— Цілком вірно. І це чудово розуміють у Міністерстві охорони здоров’я й уряді. 2003 року з’явився указ Президента, яким, з метою забезпечення доступності ліків, наказувалося запровадити державну реєстрацію цін. Було прийнято й постанову Кабміну, котра затвердила Державну програму забезпечення населення лікарськими засобами на 2004—2010 роки, де також одним із пунктів значиться введення держреєстрації цін. А в лютому цього року відбулося обговорення проекту запровадження реєстрації оптових цін на лікарські засоби. Але це категорично не влаштовує наших фармвиробників, і вони всіляко лобіюють затягування процесу.

— Взагалі-то від державного регулювання віє соціалізмом. Як це узгоджується з принципами ринкової економіки та світової практики?

— У більшості розвинених країн діють механізми регулювання цін на медикаменти. Держава встановлює єдині роздрібні ціни (граничний рівень) на лікарські засоби, що вказуються в довідниках, наприклад, Vidal. Діяльність же аптечних складів і аптек регулюється через рівень торгових знижок із роздрібних цін — приклад Франції. Роздрібні ціни на ліки формують на основі торгових націнок на оптові ціни. При цьому рівень оптових цін на основні лікарські засоби, як правило, декларується і контролюється державою — приклад Бельгії чи Німеччини.

Склалася закономірна тенденція, коли в країнах ЄС ціни знижують під тиском систем обов’язкового медичного страхування, котрі компенсують хворому 75—90% вартості ліків. (В Україні такий показник становить 13—15%!) У Європі виробники ліків утрачають більш як 2 млрд. дол., котрі «відбивають» у США і латиноамериканських країнах, де більше поширене добровільне медичне страхування. У результаті, у США препарати втричі і більше дорожчі, аніж у країнах ЄС.

Відповідно до рекомендацій ВООЗ, цінова політика держав має бути спрямована на доступність, насамперед, основних лікарських засобів. Вони задовольняють потреби більшості населення і тому повинні бути в кожній аптеці і за доступну ціну. Рекомендований перелік ВООЗ включає 300 міжнародних непатентованих найменувань і дозволяє лікувати 95% захворювань. (У нас перелік основних лікарських засобів включає 740 непатентованих — це близько 3000 торгових — найменувань препаратів.)

У цілому, незалежно від використовуваних механізмів держрегулювання, в більшості країн діють єдині роздрібні ціни на медикаменти. Тому у наших громадян, які побували за рубежем, виникає запитання: «Чому в Україні так варіюються ціни в різних регіонах і навіть аптеках?»

— Ви згадали про доступність ліків. Але, прямо скажемо, доступність ліків і їхня низька ціна не завжди одне й те ж саме. Уявлення про те, низька ціна на препарат чи висока, часто залежить від того, із якої точки зору на неї подивитися. Скажімо, порівняно зі світовими цінами наші значно нижчі.

— Не завжди. Щодо онкопрепаратів спостерігається інша ситуація. Але ми запропонували не тільки реєструвати оптові ціни, а й розраховувати показник доступності основних медикаментів з урахуванням індексу середньої заробітної плати, пенсій, індексу зростання цін, а також співвідношення мінімальної зарплати й пенсії та вартості споживчого кошика. З жовтня 2001 року по вересень 2004-го показник доступності зростав і до кінця вказаного періоду становив 0,7 на імпорт і 0,8 на вітчизняні препарати за необхідної межі, що дорівнює одиниці.

Однак наприкінці 2004 — початку 2005-го ліки стають менш доступними. Основна причина, на мій погляд, пов’язана зі зростанням оптових цін вітчизняних виробників і митної вартості імпортних ліків за євроконтрактами. Якщо виробники і знизять оптові ціни на 10%, то це все одно буде непорівнянно з реальним зростанням оптових цін.

У такій ситуації без експертизи та держреєстрації оптових цін українських виробників і митної вартості на імпорт не обійтися. Запровадження цього непопулярного заходу, як мені здається, забезпечить реальність і прозорість цін на основні лікарські засоби, дозволить проводити не лише внутрішній, а й зовнішній моніторинг цін на них, і, як наслідок, здешевлення ліків у роздробі.