Андрій Сердюк: «Медакадемія добровільно обрала самоізоляцію. Ми це будемо міняти»

Парадоксальна ситуація - міністрів охорони здоров’я в Україні призначають і знімають мало не щороку, жоден з них не відзначив бодай п’ятирічного ювілею на цій посаді, тоді як Академію медичних наук цілих 18 років - від дня заснування і до лютого нинішнього року - очолював О.Возіанов. Зауважте, академія - це не лише наука, а й клініки, чималий фонд ліжко-місць, операційні, лабораторії, дороге обладнання. Нарешті перевибори відбулися. Президентом НАМНУ майже одноголосно обрали Андрія Сердюка, директора Інституту гігієни та медичної екології імені О.Марзєєва, екс-міністра охорони здоров’я, людину авторитетну і добре знану в медичному світі. Переобрали також віце-президентів і президію АМН. У кулуарах академії (тепер уже вголос!) заговорили і про застій, і про скандали в інститутах, і про авторитаризм колишнього керівництва. Всі розуміють, що ситуацію в АМН слід міняти, до того ж кардинально. Однак далеко не всі цього хочуть, бо за 18 років багато хто пристосувався до ситуації і навіть навчився отримувати з цього неабиякі вигоди. Тому будь-який крок нового президента розглядають і обговорюють досить прискіпливо, не без упередження, порівнюючи з тим, що було раніше.

А.Сердюк добре розуміє, що один у полі не воїн, але, судячи з усього, сподівається, що його політика знайде підтримку і на державному рівні, і головне - в академії. Коли це станеться - сказати важко. Експерти вважають, що його новацій не підтримують в академічному середовищі - далеко не всі директори готові йти на вибори, деякі накази вони сприймають як обмеження своїх прав, а зауваження - як наклеп, за який можна й до суду подати. Але висновки робити зарано - адже минуло лише сто днів після виборів. «Що за цей час змінилося в медакадемії?» З цього запитання почалася наша розмова з А.Сердюком. Але він одразу виправив: «Уже не сто, а сто десять днів».

- Ситуація настільки непроста, що ви рахуєте дні?

- Дуже непроста. По-перше, я не думав про цю посаду і не прагнув її обійняти, але так сталося - обрали. Слід було негайно включатися в процес. По-друге, розуміючи, яка відповідальність лягає на плечі, я змушений був пришвидшити деякі події.

Вже наступного дня після виборів я запропонував внести зміни до статуту Національної академії медичних наук. Для чого? Щоб докорінно змінити ситуацію з виборами - і членів академії, і директорів академічних інститутів. Раніше все це відбувалося… я навіть відповідного слова не можу підібрати. А ми хочемо повернутися до демократичних правил і традицій. Віднині директора інституту обиратиме колектив.

Процедура буде демократичною: 80% голосів матимуть науковці і клініцисти, а 20% - ІТР, тобто інженери, техніки і т.д. з числа тих, хто працює в установі. Вони рекомендуватимуть одну або кілька кандидатур на посаду директора. А перед цим керівник повинен прозвітувати про роботу перед колективом і подати свою програму розвитку інституту. Після цього кандидатури мають обговорити на наукових радах (їх у нас дві - з клінічної медицини і з фундаментальної та профілактичної медицини). Наукові ради таємним голосуванням і обиратимуть директора. А президія академії лише затверджує цей вибір.

- Це правда, що раніше контракти з директорами інститутів підписувалися без виборів і обговорень? Усе залежало від того, як зійдуться зірки на небі, - з одними укладали угоди на три-чотири роки, а з іншими на три місяці?

- Абсолютна правда. Я вже ознайомився з документами і знаю, що контракти дуже різнилися за термінами - комусь підписували на чотири роки, комусь на рік. Були навіть на півроку, на три місяці... Я теж мав контракти на рік, і лише останній підписали на два роки. Щоб цього не повторювалося, ми й вносимо зміни до статуту медакадемії.

- В інститутах уже почалися перевірки і звіти. В академічному середовищі це активно обговорюють і пов’язують з майбутніми кадровими змінами - хоче чи не хоче директор, а повинен іти на вибори.

- Звіти заслуховує президія академії. За сто днів ми вже пропустили три інститути - фармакології і токсикології, Інститут кардіології ім. Стражеска, Інститут хірургії і трансплантології ім. Шалімова.

- За яким принципом обирали установи для перевірок? Починали з найкращих? Чи навпаки?..

- Підхід був простий. По-перше, включили до списку інститути, де працюють президент академії і один з віце-президентів - хай кожен з них відзвітує про роботу. Ми повинні показати, що теж готові йти на вибори. Отже, Інститут гігієни та медичної екології та Інститут медицини праці теж чекають перевірки. По-друге, почали з інститутів, які найвагоміші в клінічному плані, - кардіології, а також хірургії і трансплантології. По-третє, обрали ті заклади, до яких найбільше зауважень і претензій.

Вирішили, що протягом нинішнього року заслухаємо вісім інститутів із 35, підпорядкованих АМН.

- Але ж за статистикою їх 36. Куди подівся ще один?

- Ідеться про інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.Громашевського. Є постанова Кабінету міністрів про його передачу у підпорядкування Міністерству охорони здоров’я. Однак прем’єр-міністр пообіцяв повернутися до цього питання, і якщо наша позиція буде переконливою і аргументованою, то інститут знову буде академічним.

- Шукатимете аргументи чи вже знайшли?

- Вже підготували необхідні документи. Чекаємо, коли їх розглянуть.

- Андрію Михайловичу, коли вже зайшлося про зауваження і претензії до роботи інститутів, як тут не згадати про побори з пацієнтів. Ні для кого не секрет, що клініки академічних інститутів беруть шалені гроші за все - за консультації, обстеження, операції. Вони «законодавці» на ринку медичних послуг: міські клініки, встановлюючи свої ціни, орієнтуються саме на інститутські.
Самі ж медики нарікають, що навіть для своїх немає жодних знижок - спочатку називають суму і тільки потім запитують: «На що скаржитеся?». В інституті нейрохірургії, за словами його співробітників, ціни стартують від 60 тисяч гривень, за ліки та діагностику беруть додатково. Хоч куди пацієнт звертається - в ПАГ, інститут Шалімова, скрізь однаково. Як ви сприймаєте таку ситуацію?

- З болем. Те, що такі ганебні явища у нас є, - це однозначно. Як однозначно й те, що мусимо боротися із цим. На одному з засідань президії відбулося принципове обговорення стану справ, після чого я підписав наказ, який дасть змогу покінчити з розбазарюванням інститутських площ. Зокрема йдеться про оренду приватними фірмами, які зазвичай мають той самий профіль, що й інститут.

Якщо лікар у той час, коли повинен працювати в державній установі, оперує у приватній клініці на території інституту - це дуже грубе порушення. На жаль, вони непоодинокі. Думаю, протягом року ситуацію таки вдасться змінити, хоча невдоволених дуже багато, адже ми ламаємо схеми, які працювали роками.

- Як пройшов звіт в Інституті хірургії і трансплантології імені Шалімова? Кажуть, комісії так і не вдалося виявити фактів, коли з пацієнтів незаконно брали гроші, - всі казали, що лікують їх безплатно. Чи вірити цьому - питання риторичне. Як оцінили члени академії те, що останнім часом відбувається в інституті?

- Розглядаючи звіт інституту Шалімова, ми не торкалися теми так званих чорних трансплантологів. Лікарів затримано, і лише суд поставить крапку в цій історії.

У нас і крім цього було багато приводів для серйозної розмови. Інститут, який свого часу був лідером, гордістю не лише української, а й усієї радянської медицини, втратив свої позиції. На превеликий жаль. Там є хороші спеціалісти, однак утримувати висоту, як це міг Олександр Олексійович Шалімов, сьогодні не вдається - ні керівництву інституту, ні колективу. Як на мене, критичні зауваження під час обговорення звіту були цілком слушні.

Вважаю, що давно настав час створити музей Шалімова. Шалімов - людина, яка за своє життя створила два інститути хірургії - у Харкові, а потім у Києві. Обидва - з нуля. І які інститути! Київський інститут тривалий час був флагманом, взірцем для хірургів, адже саме в його операційних відпрацьовували найновітніші методи й підходи. Сьогодні лідирує Запорізька академія післядипломної освіти, якою керує член-кореспондент НАНУ Олександр Семенович Омельченко. Саме на нього як хірурга рівняються. Це, звісно, добре, але як сталося, що наш головний інститут у галузі трансплантології здав свої позиції?

- Можливо, все так складається через те, що вигідніше не шукати нові підходи, а просто поставити на потік операції, які приносять найбільший дохід? Наука може й почекати?

- Як кажуть - no comments.

- Заслухали звіт, вказали на недоліки. А що далі? Так і залишиться все на своїх місцях, чи таки будуть вибори директора і контракт за новими правилами?

- Обов’язково будуть! Ми ухвалили рішення, згідно з яким в усіх інститутах, що вже були і ще будуть заслухані нинішнього року, відбудуться вибори директорів.

- А ви знаєте, що на вас уже скаржаться академіки?

- Чому?

- Кажуть, працювати стало тяжко. У старі часи всі збиралися на загальні збори академії раз на рік, та й ті, за бажання, можна було пропустити. А тепер і збори проводяться часто, і присутність обов’язкова. Раніше їздили за кордон хто скільки хотів, а тепер треба пояснювати, чого їдеш, та ще й звіти писати. Не всім подобаються такі нововведення.

- Слід пам’ятати, що академік і членкор медакадемії - це не почесні титули. Це означає лише одне - ти повинен працювати більше й ефективніше, ніж працював до обрання в АМН. Переважна більшість так і робить. До речі, кожен з нас отримує державну стипендію, і немалу.

Що стосується закордонних відряджень, то справді вимагаю, щоб кожен відзвітував: що нового дізнався, які ідеї привіз. Як директор інституту, я завжди після поїздок за кордон пишу не просто звіт, а пропозиції - що корисного можна взяти для нас. З’їздив у Швецію - працюємо по радону. Після відрядження до США - започаткували проект, у рамках якого вже кілька років здійснюємо науковий супровід найновітнішої технології водопідготовки в Алчевську. Побував у Росії - підключилися до вирішення проблем аварійного реагування на випадок ядерних катастроф.

Андрію Михайловичу, а як вибудовуватимете стосунки з Міністерством охорони здоров’я? Вже стало традицією, що кожен новопризначений міністр починає з заяви про наміри забрати всі академічні інститути у підпорядкування МОЗ.

- Взагалі-то не кожен міністр намагався це зробити.

- Перепрошую за узагальнення. Хай не всі міністри, але багато з них прагнули домінувати над АМН. І дещо таки встигли зробити - Інститут онкології АМН став Інститутом раку МОЗ, підписано відповідні документи і щодо Інституту епідеміології та інфекційних хвороб.

- Хоча міністри замахувалися й погрожували, але водночас кожен з них думав про те, як після відставки потрапити в медакадемію.

На жаль, останній міністр теж почав саме з цього. Мені потім вдалося його переконати, що це хибний шлях. Я беру участь у всіх засіданнях, які проводить міністерство, виступав на колегії МОЗ, яка до речі, була єдиною за останні п’ять місяців...

Як президент медичної академії, я робив і роблю все для того, щоб АМН і МОЗ знайшли спільну мову, особливо коли йдеться про реформування галузі. Однак МОЗ не поспішає зробити крок назустріч - три місяці пролежали там наші поправки до статуту, але міністр їх так і не завізував. А саме в цьому документі і йдеться про нові правила виборів директорів інститутів, а також академіків та членів-кореспондентів АМН.

- Одна з ключових реформ у країні - медична. На ваш погляд, що з того, що пропонується, варто підтримки та уваги науковців?

- Щоразу готуючись до нарад, де обговорюється майбутнє охорони здоров’я, я знаходжу у себе чимало матеріалів, які свідчать, що багато питань ми вже опрацювали, і цим досвідом варто скористатися. Пам’ятаю, як насторожено поставилися до ідеї сімейних лікарів у Вознесенському районі Миколаївської області, а зараз і уявити себе без них не можуть. Проект прижився, чудово працює, так само як і в Комсомольську Полтавської області. Шкода, що не все позитивне в системі охорони здоров’я вдалося зберегти й розвинути.

Гадаю, що нинішню реформу вдасться реалізувати. Добре те, що новації починають не в усій країні одночасно, а відпрацьовуватимуть у трьох пілотних областях. З погляду науки - це розумний підхід. На одній з нарад мені довелося дискутувати з начальниками ГУОЗ, котрі скаржилися на кадрові проблеми: «У пілотних областях є медичні університети - чому ви не домовитеся про підготовку тих фахівців, яких найбільше потребує медицина вашого регіону? Зробіть так, як ректор столичного медуніверситету В.Москаленко, який оперативно відгукнувся на виклик часу і створив окремий факультет для киян. Ці кадри і працюватимуть потім у муніципальних медичних закладах столиці, про це підписується відповідна угода зі студентами».

Слід віддати належне - автори програми реформування охорони здоров’я прислухаються до думки фахівців: після того, як на одній з нарад ми згадали про досвід Вознесенська, цим зацікавилися і запросили мера міста, щоб детально все обговорити.

- Реформування має торкнутися і такого болючого питання, як організація паліативної допомоги. Наказ про створення першого в Україні хоспісу підписав свого часу міністр охорони здоров’я Андрій Сердюк. Чому справа не пішла далі?

- Хороше запитання. Справді, наказ про перший хоспіс підписував я. За час, що минув, можна було півсотні таких закладів відкрити, а їх поки що - вистачить пальців, щоб перелічити. До нас уже звернулося керівництво Української ліги сприяння паліативній і хоспісній допомозі. Ми винесли це питання на президію, яка відбулася 23 травня. До співпраці ми підключили Інститут геронтології, оскільки там є висококваліфіковані фахівці і напрацювання, які допоможуть зрушити проблему з місця. Це важливо ще й тому, що створення хоспісів дасть змогу зменшити навантаження на заклади охорони здоров’я. Не секрет, що в лікарні до людей, які тяжко, невиліковно хворі, ставлення, м’яко кажучи, не надто гуманне, мовляв, чим тут зарадиш. А в хоспісі інше ставлення до людини, інша філософія, там підтримують людську гідність до останньої миті життя. Думаю, до створення одного з хоспісів ми незабаром долучимося.

- Є чутки, що його створять на базі центру СНІДу, який розташований на території Києво-Печерської лаври. Це правда, що Інститут епідеміології має намір закрити там центр і перевести його невідомо куди?

- Ми вже не раз обговорювали цю проблему. Дійсно, центр буде відселений з території лаври, але для цього ми повинні знайти відповідне приміщення, бажано навіть краще за те, де зараз розміщуються хворі. Думаю, КМДА піде нам назустріч. А в тому корпусі планують облаштувати прихисток для прочан, і, можливо, буде хоспісне відділення.

- Ще одна складова реформування - програма імпортозаміщення медпрепаратів, яку активно обговорюють фахівці.

- Це питання безпосередньо стосується і академії, оскільки низка наших інститутів, насамперед фармакології і токсикології, працює над створенням нових ліків, вакцин і сироваток. Я вже побував на провідних фармпідприємствах, зустрічався з асоціацією вітчизняних виробників, з представництвами іноземних фармфірм. Під час зустрічей з виробниками - і українськими, і зарубіжними, я відчув, що для них головне, аби в цій справі було наведено порядок, всі виступають проти нечесної конкуренції. Потрібні чіткі правила гри, щоб це справді робилося в інтересах пацієнтів, а не тих, хто проводить тендери.

Здійснювати імпортозаміщення - справа надзвичайно складна. Жодна держава у світі, хоч би якою потужною вона була, не в змозі заповнити свій ринок препаратами власного виробництва на всі 100%.

Водночас слід урахувати, що торік МОЗ закупило на 800 млн. грн. імпортних препаратів, аналоги яких є в Україні і до того ж коштують удвічі дешевше. Хіба це не свідчення того, що проблема є, і її треба вирішувати?! Але чомусь «цікавіше» було закупити «там». Очевидно, мусимо зробити так, як в інших державах, - визначити гарантований перелік ліків, які закуповуватимуться. Незалежно від виробника. В Росії до цього списку включили 500 найменувань препаратів, у нас може бути, скажімо, 300. Перелік має готувати міністерство, а ми братимемо участь у цій роботі.

- Щоб наука розвивалася, потрібні великі кошти. Проситимете збільшення бюджету АМН чи, зважаючи на кризу в медичній галузі, поки що утримаєтеся?

- Я вже торкався цього питання під час зустрічі з прем’єр-міністром М.Азаровим. Вважаю, ми повинні почати з того, що створимо кілька сучасних лабораторій такого рівня, щоб вони були акредитовані на рівні Євросоюзу. Прем’єр-міністр ідею підтримав.

- Які напрями вважаєте пріоритетними?

- Найперше - генетика. У нас досі немає жодної сучасної генетичної лабораторії. Вкрай потрібні також лабораторії біоеквівалентності, патофізіології, список може бути довгий. Звісно, ми розуміємо, що держава все й відразу не зможе профінансувати, почнемо з найнеобхіднішого.

- Досвід, який було напрацьовано в МОЗ, допомагає вам на посаді президента академії медичних наук? Чи ситуація відтоді настільки змінилася, що все доводиться починати з чистого аркуша?

- Цей досвід якраз мене й тримає. У будь-якому владному кабінеті я можу не лише висловити свою думку, а й відстоювати її. Я вмію цінувати опонента, прислухаюся до чужої думки і враховую її. Це дуже допомагає. Для справи краще хисткий мир, ніж війна. Проблема була в тому, що медакадемія добровільно обрала самоізоляцію. Ми це будемо міняти.