США—Китай: неминуче партнерство - Закордонна економіка - dt.ua

США—Китай: неминуче партнерство

5 вересня, 2014, 20:15 Роздрукувати Випуск №31, 5 вересня-12 вересня

Дві найбільші економіки світу впливають на життя людства такою мірою, що не звертати уваги на їхні відносини вже неможливо. Яким же виглядає майбутнє китайсько-американських відносин, і як вони зможуть змінити наш світ?

Що станеться, коли Китай обжене США за своєю економічною потужністю? Чи здатна Америка встояти перед натиском китайської економічної експансії, і якщо так, то як саме? Чи, навпаки, як вона зможе й далі мати вигоду з бурхливого розвитку Піднебесної, не змінюючи правил гри, що сформувалися у світовій торгівлі? Чи зможе КНР "інтегруватися" у структуру глобальної економіки та зі своїм "розвиненим соціалізмом" не стати руйнівником її основ? Чи судилося, нарешті, Китаю стати моделлю для інших країн, і чому Сполученим Штатам слід повчитися на його досвіді, щоб у найближчі десятиліття не опинитися на периферії світових центрів розвитку? Ці та інші питання перебувають сьогодні в центрі глобальної дискусії, яка розгорнулася не лише у Вашингтоні та Нью-Йорку, Пекіні та Гонконгу, а практично всюди на планеті.

Дві найбільші економіки світу впливають на життя людства такою мірою, що не звертати уваги на їхні відносини вже неможливо. Яким же виглядає майбутнє китайсько-американських відносин, і як вони зможуть змінити наш світ?

Хто більше?

Дотепер як у США, так і в Китаї багато навіть маститих експертів ведуть дискусію в категоріях часів холодної війни. Економічне зростання і збільшення могутності Піднебесної несуть загрозу Америці та потребують адекватних захисних заходів — кажуть перші. У Пекіні багато хто все ще мислить категоріями "наздогнати та перегнати Захід", одночасно згадуючи, що за виробництвом чавуну та сталі Китай уже десятиліття тому обігнав і Великобританію, і Сполучені Штати. Проте гонка двох держав триває. Сьогодні дедалі більше звертають увагу на масштаби ВВП двох країн.

Так, наприкінці квітня нинішнього року експерти глобальної статистичної служби Міжнародної порівняльної програми (ICP), яка працює в координації зі Світовим банком, зазначили, що вже до кінця поточного року КНР може стати більшою економікою, ніж США. На думку авторів цієї доповіді, які беруть за основу розрахунок паритету купівельної спроможності (purchasing power parity, PPP) у різних країнах, у світі помилялися з приводу темпів зростання Китаю. За новими уточненими підрахунками, уже станом на 2011 р. китайська економіка становила 87% від американської, тоді як у 2005-му загальноприйнятою була думка, що китайська економіка наполовину менша.

Таким чином, за цими ж підрахунками, у 2011 р. на США припадало 17,1% світового ВВП, а на Китай — уже 14,9%.

Та якщо брати до уваги перерахунок ВВП цих країн у доларовому еквіваленті за ринковим курсом, то частка Китаю істотно поступається США — 10,4% проти 22,1. Цей спосіб підрахунку влаштовує багатьох незгодних із тим, що принцип обліку PPP досить ненадійний. Однак навіть ті, хто обчислює ВВП курсовим методом і стверджує, що Китай і досі значно відстає (у 2012 р. він за ВВП поступався США майже удвічі —
8,2 трлн дол. проти 16,2 трлн відповідно), також визнають, що КНР все одно стане лідером, якщо не в найближчі п'ять років, то вже точно після 2020 р.

Для тих, хто намагається виходити з принципу підрахунку показника середньодушового доходу, то за цим показником Китай у 2013 р. вийшов на рівень 6,8 тис. дол., що досить багато з огляду на чисельність населення країни в 1,3 млрд громадян. Однак це рівень країн, що розвиваються, тоді як у США того самого року аналогічний показник становив понад 53 тис. дол.

Самі китайці, однак, дивляться на ці оцінки з певним скепсисом. Вони міряють свою економіку в дещо інших категоріях із притаманним Китаю соціалістичним плановим підходом. Так, компартія прийняла рішення, що до 2021 р. ВВП і дохід на душу населення буде подвоєно порівняно з 2010-м (тобто останній показник досягне приблизно 10 тис. дол.). У результаті буде побудовано "суспільство середнього статку", що за китайськими оцінками означає задоволення всіх базових потреб громадян.

Китайці цілком усвідомлюють, що забезпечити всьому населенню країни дохід, як у США, нереально — за такого рівня споживання попросту не вистачить ресурсів планети. До того ж після кризи 2008 р. КНР фактично змінила парадигму свого економічного розвитку. Основним є не зростання само по собі чи нарощування його темпів, а якісні показники цього зростання. От чому Пекін сьогодні навмисно "обмежує" зростання свого ВВП рівнем 7% на рік, хоча йому часом це не дуже вдається. Але якщо цього не зробити, то при такому інтенсивному використанні ресурсів країна не зможе знизити навантаження на навколишнє середовище, зменшити шкідливі викиди, які стали найгострішою перешкодою для її розвитку на тривалу перспективу. От чому одне з головних завдань — зробити економіку країни менш енергоємною, вдосконалити технології переробки сировини.

Одночасно здійснюється перехід від економіки, яка виробляє товари на експорт, до інноваційної економіки нового типу, орієнтованої на випуск високотехнологічної продукції. І, мабуть, ще одним найважливішим аспектом поточної китайської економічної політики є те, що за прикладом США там прагнуть забезпечити зростання ВВП не стільки за рахунок виробництва, скільки за рахунок зростання споживання громадян і насичення внутрішнього ринку товарами.

Якщо ж казати про глобальний вимір, то китайці підрахували, що на початок XIX ст. на Китайську імперію припадало приблизно 30% світового ВВП. Але після опіумних війн із Англією Піднебесна стала програвати Заходу в усьому. У Пекіні натякають, що були б не проти відновити втрачені позиції десь до середини поточного століття. Слід згадати, що США потіснили Великобританію на позиції світового економічного лідера в 1872 р., але сьогодні в Пекіні вважають, що століття американської переваги завершується.

Закляті друзі

З огляду на вищевикладене можна припустити, на чому будуються сьогодні аргументи як налаштованих антикитайськи "алармістів", так і тих, хто в зростанні могутності Китаю бачить не загрозу, а насамперед шанси, перспективи та нові можливості. У США у відносинах з Китаєм нібито домінують цілком прагматичний підхід і чіткі принципи. Можна сказати, що у Вашингтоні та одночасно в Пекіні дедалі частіше кажуть про взаємозалежність двох країн і вже про фактичний перехід до ситуації, коли успіхи одного з партнерів цілком очевидно позначаються на становищі іншого, і навпаки.

Будучи для США другим економічним партнером (з оборотом у 562 млрд дол. за підсумками 2013 р.), Китай насамперед підтримує зростання американської економіки тим, що істотно збільшує купівельну спроможність американського населення та створює додаткові доходи для фірм, які обрали Піднебесну місцем для фінального складання своїх товарів. Для багатьох американських компаній робота з Китаєм — це основний чинник збереження конкурентоспроможності на світовому ринку. Для США КНР — це найбільше джерело імпортних товарів і найшвидше зростаючий ринок для американського експорту. За останні шість років експорт зі Сполучених Штатів у Китай виріс на 90%, а його обсяг уже нинішнього року може досягнути 300 млрд дол.

Для деяких великих американських компаній, таких, як, наприклад, General Motors, Boeing, Caterpillar, продажі в Китаї стають більш важливими, ніж на американському ринку. Додамо сюди загальновідомий факт, що Пекін є найбільшим тримачем американського держборгу (понад 1,3 трлн дол.). І продовження політики купівлі Китаєм американських бондів дає можливість Федрезерву США зберігати ключові ставки на рекордно низькому рівні, здійснюючи політику кредитно-грошового стимулювання економіки.

Водночас не можна сказати, що американсько-китайські торговельно-економічні відносини прості та безконфліктні — сторони втягнуто в делікатний процес відстоювання своїх інтересів в умовах хоча і взаємовигідного, але зовсім небезхмарного співробітництва. Для Сполучених Штатів, якщо вірити офіційним деклараціям Білого дому, принциповим є подальше просування Китаю шляхом ринкових перетворень і на цій основі — його більш значна роль у вибудовуванні правил світової торгівлі. У цьому контексті принциповим ринковим аспектом для Вашингтона є просування Пекіна до більш вільного регулювання валютного курсу юаня.

Наступним за важливістю йде допуск американських компаній на китайський ринок, насамперед через уніфікацію ряду регулятивних норм і процедур, а також ліквідацію дискримінації іноземних компаній відносно місцевих. Особливо це стосується великих держпідприємств у КНР, які часом монопольно контролюють цілі галузі економіки країни.

Досить перспективним у США вважають питання залучення китайських інвестицій в американську економіку, обсяг яких у 2012–2013 рр. подвоївся, неабияк сприяючи створенню в Сполучених Штатах нових робочих місць. Тільки в другому кварталі поточного року китайські компанії інвестували в США 2,1 млрд дол., а сума інвестицій у підписаних контрактах перевищує 10 млрд. Водночас американські інвестиції в Китай зросли на 7,2% у 2013 р. і становили 3,4 млрд дол. Пекін і Вашингтон з липня минулого року активізували переговори з укладення договору щодо інвестицій, який США розглядають як основну умову для збільшення своїх інвестицій у ті сектори, що все ще жорстко регулюються владою КНР та є найбільш прибутковими.

Маючи подібні угоди з більш як сотнею країн, Китай уперше погодився з тим, що в результаті переговорів стосовно цього документа можуть бути змінені внутрішні процедури та правила, які заважали роботі американських інвесторів. У свою чергу, Пекін намагається використати переговори для розширення доступу китайських капіталів у такі галузі, як сфера послуг, ритейл, видобуток корисних копалин, промислове виробництво, будівництво та транспорт. Договір стане ключовим елементом у взаємному гарантуванні та захисті інвестицій. Він також зможе сприяти вирішенню комплексу найважливіших проблем двосторонніх відносин, пов'язаних із незаконною передачею та "копіюванням" Китаєм американських технологій, зниженням рівня промислового шпигунства, порушеннями в сфері ліцензування й торгівлі інноваційними продуктами.

Китай також розглядає США як один з перспективних напрямів для розвитку туризму. Торік країну відвідали 1,8 млн китайців, які витратили на послуги та товари близько 10 млрд дол. Сполучені Штати у зв'язку з цим істотно спростили для китайців візовий режим.

Ще однією дуже важливою, але недооціненою сферою китайсько-американської взаємодії є культура та освіта. Так, за підсумками минулого року, у США навчалися 235 тис. студентів з Піднебесної, що є рекордом для окремої країни. Серед них і дочка нинішнього китайського лідера Сі Цзіньпіна, яка під зміненим прізвищем навчається в Гарварді. Ці люди, як вважають, стануть найкращими провідниками ідей американсько-китайського співробітництва на роки й покоління вперед. Штати, у свою чергу, прагнуть довести кількість своїх студентів у Китаї, які вивчають китайську мову, до 100 тис. у рамках ініціативи, патронами якої виступають дружини президентів двох країн.

У Вашингтоні готові погодитися зі зростанням ролі Китаю в міжнародних фінансових організаціях, що потребує від нього додаткових вкладень у їхні фонди. Натомість, Китай хотів би одержати більше повноважень, впливу на рішення та політику таких структур, як МВФ і Світовий банк. Загальновизнаним фактом стає те, що Китай сьогодні виходить на лідируючі позиції як інвестор та економічний гравець для цілого ряду регіонів планети, зокрема, в Африці, Південній Америці та окремих районах Євразії й Близького Сходу.

Китай мотивує розширення своєї економічної присутності у світі тим, що йому необхідні ресурси, які є ключем для стабільного розвитку величезної країни. При цьому для економік цілого ряду найбідніших країн світу Пекін виступає як основний діловий партнер, без якого в цих країнах економічна ситуація була б набагато гіршою або ж деградувала. Водночас у такий спосіб Китай фактично перебирає на себе значну частину відповідальності та конкретних витрат, які раніше лежали на плечах США як єдиної наддержави.

Ця обставина й стала причиною зростання антикитайських настроїв у ряді держав і в політичних колах самих США. Є ті, хто думає, що зі зменшенням залучення США в справи іншого світу китайську економічну експансію можна швидко конвертувати в політичне домінування. Певні загрози в цьому плані є, якщо взяти до уваги, наприклад, конфлікт у Південно-Китайському морі. Цим і пояснюється позиція тих, хто закликає США стримати амбіції Китаю. Але у Вашингтоні розуміють, що конфронтацією сьогодні мало чого можна домогтися.

Прагматики, такі, як знаменитий творець сінгапурського економічного дива Лі Куан Ю, сам етнічний китаєць, який має західну освіту, пропонує США "переграти" Китай своєю ще більшою залученістю у взаємодію з ним на всіх фронтах. Він вважає, що протиріччя між двома гігантами не є нездоланними, а зростаюча залежність Китаю від США, як і Америки від Китаю, зробить конфронтацію між двома країнами надто невигідною обом. Щоб це зрозуміти, у Вашингтоні мають брати приклад з Пекіна та у найближчі десять років знайти нову парадигму розвитку для подальшого зростання своєї економіки. Щоб принаймні залишатися цікавим для Китаю, не позбутися в його очах ролі основного партнера.

Від цього виграє й Китай, який саме так і перетвориться на першу економіку світу. Вочевидь, це є незворотним процесом, і самим Сполученим Штатам опиратися йому не має сенсу. Американці мають попросту зробити зусилля над собою та визнати той факт, що поруч із ними на планеті існуватиме країна настільки ж впливова, а за розмірами економіки — навіть більша, ніж США. У цьому немає нічого страшного. "Потрібно сідати поруч і працювати разом, і домовлятися, як спільно тепер вирішувати світові проблеми", — радить мудрий Лі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво