Відновлення кредитування: запустити не можна відкласти

Відновлення кредитування економіки анонсувалося як одне з ключових завдань уряду на 2013–2014 рр. І щоб вирішити цю проблему, до Держпрограми розвитку економіки уряд заклав досить правильні підходи. Тим часом чіткої відповіді на головне запитання: "Як зробити кредитування доступним?" - у програмі немає.

Система держгарантій, запропонована Кабміном замість нинішнього фактично безконтрольного розподілу капітальних інвестицій, вплине на економію коштів бюджету тільки в середньостроковій перспективі. До того ж, за оцінками самих чиновників, загальна сума гарантій цього року навряд чи перевищить 10 млрд грн.

Таким чином, аби реально активізувати кредитування, уряду в короткостроковій перспективі все одно доведеться шукати формулу зниження вартості кредитів, ціна яких і доступність бази фондування (вартість пасиву для банківської системи) є головними чинниками відновлення кредитної активності.

І хоч би яким заяложеним був даний постулат, головною складовою цієї формули буде підвищення довіри населення до фінансової системи та гривні. Та чи буде лікування таким самим простим, як цей діагноз?

Те, що українська економіка вже "по пояс" у рецесії, нарешті усвідомили (дякувати Богові) навіть в уряді. За підсумками 2012 р. темпи зростання ВВП становили 0,2% (за прогнозу в 3,9%), а за результатами січня обсяги валового внутрішнього продукту до грудня 2012-го навіть скоротилися на 0,5%. "Уповільнення стало наслідком початку рецесії в цілому ряді країн світу, згортання міжнародних товарних ринків і ринків капіталу. Негативно впливають на українську економіку також дорогі енергоносії та необхідність погашати раніше залучені великі борги", - зазначив нещодавно прем'єр-міністр Микола Азаров. Утім, це усвідомлення не заважає владі зберігати оптимізм на рік 2013-й. Відповідно до закладеного в Держпрограму розвитку економіки на 2013–2014 рр. прогнозу, приріст ВВП за підсумками цього року має становити 3,4%.

Одними з ключових чинників відновлювального зростання економіки мають стати поліпшення інвестиційного клімату та детінізація економіки, які належать до першочергових пунктів прийнятої на останньому засіданні уряду редакції держпрограми. По суті, перелік заходів, спрямованих на активізацію фінансування економічного розвитку, у держпрограмі можна звести до чотирьох пунктів. Це забезпечення певного оптимального для розвитку економіки рівня інфляції, забезпечення дедоларизації та детінізації економіки, збалансування держбюджету та забезпечення загальної фінансової стабільності економіки, забезпечення заходів із відновлення кредитування.

Забезпечення оптимального для розвитку економіки рівня інфляції

Завдання "інфляційного таргетування" замість утримання фіксованого курсу гривні декларується НБУ та урядом уже впродовж шести років (перший меморандум, в якому були визначені зобов'язання двох відомств і заходи з досягнення цільових рівнів інфляції в країні, Національний банк України направив на розгляд уряду наприкінці 2006 р.).

По суті, таргетування інфляції - це механізм управління ринковими очікуваннями. Велика впевненість у майбутньому сприяє припливу капіталу та зростанню інвестицій. Однак реальних дій у плані відмови від фіксованого курсу гривні за цей період так і не спостерігалося. Що, у принципі, цілком зрозуміло. Тому що забезпечити стійку цінову стабілізацію лише інструментами монетарної політики НБУ неможливо.

І річ тут не тільки в зростанні цін на енергоносії. Інфляційний потенціал української економіки визначається насамперед надвисоким рівнем державного споживання, постійними порушеннями пропорційності в зростанні продуктивності праці та її оплати, слаборозвиненим внутрішнім ринком, високою монополізацією та низьким рівнем конкуренції, фактичною відсутністю фондового ринку, низьким ступенем капіталізації доходів населення та багатьма іншими чинниками її (економіки) структурно-інституціональної недорозвиненості.

Є й інша проблема. Якщо проаналізувати інструментарій центробанку, необхідний для переходу до інфляційного таргетування, стає очевидно, що мета з переходу до контрольованої інфляції в короткі строки - слабкодосяжна не тільки через низьку довіру в суспільстві до держстатівського показника споживчої інфляції. Про це свідчить співвідношення між валютним і інструментальним каналами стерилізації грошової маси: через механізм валютних інтервенцій Нацбанк вилучив торік із ринку близько 60 млрд грн, тоді як через систему своїх сертифікатів мобілізував лише 16,2 млрд грн, або всього 30% коштів.

Отже, на найближче майбутнє, швидше за все, можна очікувати збереження консервативної монетарної політики НБУ, спрямованої на утримання стабільного курсу гривні за рахунок скорочення грошової пропозиції. Ризикнемо лише припустити, що цей контроль не буде таким само жорстким, як 2012-го, бо збереження дефляційних тенденцій може викликати ще більше скорочення ВВП. У держпрограмі закладено показник інфляції в 5–6% на 2013–2014 рр. Але чи означає це, що НБУ трохи ослабить контроль над курсом і дозволить гривні "кероване плавання"? Поки що однозначної відповіді на це запитання немає.

Забезпечення дедоларизації та детінізації економіки

Держпрограма передбачає залучення цього року від міжнародних фінансових організацій лише 1,5–2 млрд дол. Це може непрямо свідчити про досить віддалені (друге півріччя) перспективи досягнення угоди з Міжнародним валютним фондом (під програму якого зав'язано надходження ресурсів і від інших донорів України), однією з ключових вимог якого є плаваючий валютний курс.

Тому як мінімум у найближчі кілька місяців - до угоди - Нацбанк із високою часткою ймовірності вдаватиметься до спроб на практиці спростувати гіпотезу про "неможливу трійцю" нобелівського лауреата Роберта Манделла. Згідно з цією теорією, неможливо досягти одночасно фіксованого курсу, вільного руху капіталу та при цьому здійснювати незалежну грошову політику.

Це легко вдавалося б центробанку, якби ключові експортні галузі - передусім металургія - забезпечували наростаючий приплив валюти в країну. Однак застарілі технології не дають змоги металургам збільшувати обсяги продажів у відповідь на зниження цін на сталь на світових ринках. Експерти звертають увагу на такий факт: спосіб розв'язання проблеми платіжного балансу за рахунок девальвації з наступною фіксацією курсу, який традиційно практикують в Україні, призводить до небажання власників вкладати кошти в технічне переозброєння виробництв, що їм належать. "Як відомо, Україна посідає перше місце у світі за часткою морально застарілого, архаїчного мартенівського виробництва сталі: при середньосвітовому показнику мартенівської виплавки на рівні 3% в Україні понад 40% металу виплавляється таким способом", - нагадує Анатолій Гальчинський.

З огляду на це закладені в держпрограму заходи зі стимулювання підприємств гірничо-металургійного комплексу до технічного переоснащення (нульове мито на імпорт обладнання та технологій) виглядають нібито логічно. Інше запитання - чи потрібно дозволяти металургам (читай - Ахметову) займатися переозброєнням своїх підприємств, купуючи валюту в Нацбанку за заниженим курсом, і ще й надавати їм при цьому пільги зі сплати імпортних мит?

Відповідь "так" може пролунати тільки у разі ухвалення повноцінного закону про контроль над трансфертним ціноутворенням, який запобігатиме виведенню прибутку підприємств базових галузей в офшори. Однак похвалитися таким підходом держпрограма не може. Завдяки старанням олігархів, від початкових планів щодо додаткових надходжень до держбюджету за рахунок імплементації цього закону у розмірі 20 млрд грн у 2013 р. залишився тільки "хвостик" у
0,5 млрд. Тому питання про те, чи будуть порівнянними податкові пільги та преференції експортним підприємствам з рівнем їх віддачі бюджету, залишається відкритим.

Інші передбачені заходи для детінізації економіки - перекриття схем із виведення капіталу за кордон за рахунок взаємозаліку однорідних вимог між торговельними і капітальними операціями та заборона на вексельні розрахунки при імпорті товарів без увезення на територію країни - складно віднести до макроекономічних завдань. Тому що закрити ці схеми можна й потрібно було вже дуже давно. Що ж до запровадження електронних держзакупівель, то оцінювати цей пункт програми поки що (до перших результатів) просто не хочеться. Надто вже багато в останні роки було невдалих спроб викорінити корупцію в цій сфері.

Балансування держбюджету

Якщо вирішення питань детінізації та дедоларизації економіки прямо залежатиме від наявності політичної та економічної волі, то з балансуванням бюджету одним лише "хочу і зроблю" не обійтися. У другій половині 2013 р. стартує виборча кампанія на посаду президента, тому діючій системі влади доведеться всіляко доводити свою соціальну орієнтованість. Причому не тільки народу, а й своїм спонсорам.

У зв'язку з цим гасло "затягнути паски" навряд чи опиниться на прапорах (у тому числі й опозиційних). Тому уряд шукатиме всілякі шляхи підвищення соціальних стандартів, збереження капітальних інвестицій і програм держпідтримки і манкіруватиме при цьому показниками
реального дефіциту держбюджету. А він, за різними оцінками, може вже цього року в кілька разів перевищити закладений до держпрограми показник у 3,2%. На думку Ігоря Уманського, що виконував обов'язки міністра фінансів в уряді Юлії Тимошенко, дефіцит публічних фінансів, який необхідно профінансувати уряду у 2013 р. (без урахування зобов'язань НБУ), становить мінімум 92,2 млрд грн, тобто майже на 80% перевищує запланований показник.

Закриватимуть валютну частину дефіциту в уряді, зважаючи на все, за рахунок продажу єврооблігацій (благо, поки що це завдання цілком здійсненне завдяки надутій ФРС та ЄЦБ бульбашці ліквідності), а гривневу - за рахунок вільних коштів банківської системи. Протягом останніх двох років основним покупцем фінансових ресурсів у банків продовжує залишатися Мінфін, який отримує кошти в обмін на облігації державної позики і ними наповнює бюджет.

Як компенсатор вилучення ресурсів з фінансової системи (а також на заміну механізму капітальних інвестицій з бюджету) у Кабміні пропонують запустити систему надання гарантій повернення кредитів розпорядниками бюджетних коштів. Виходячи з презентації міністра фінансів Юрія Колобова, проведеної ним для Кабміну, "запровадження нових механізмів кредитування під держгарантії сприятиме створенню умов для розширення джерел фінансування пріоритетних інвестиційних проектів і на цій основі зростанню темпів економічного розвитку".

За його словами, проекти для фінансування під держгарантії відбиратимуть спеціальні міжвідомчі ради в складі першого віце-прем'єра, міністрів економічного блоку, голови Нацбанку і банкірів. У розпорядженні DT.UA є презентація міністра, з якої випливають два напрями використання держгарантій. Перший - самоокупні проекти, заборгованість за якими погашатиметься за рахунок доходів від реалізації таких проектів. Другий напрям - проекти, що знижують навантаження на бюджет на суму, еквівалентну обсягу необхідної бюджетної підтримки. Це не дасть "побудувати піраміду" боргів і "навантажити" бюджети майбутніх років. У цьому разі обслуговування кредиту (відсотків, а в деяких випадках і тіла кредиту) відбуватиметься за рахунок коштів бюджету. У бюджеті-2013 на ці цілі передбачено 2,6 млрд грн.

У презентації зазначено, що ключовим критерієм відбору стане підтвердження самоокупності проекту, а також зниження навантаження на бюджет у майбутніх періодах за рахунок ефекту від реалізації проекту на основі затвердженого його техніко-економічного обґрунтування.

Пріоритети: підтримка національного товаровиробника, імпортозаміщення і підтримка експорту, енергоефективність та енергозбереження, соціальна спрямованість.

У відповідь на підозри в можливій корупційності цього механізму в уряді кажуть про те, що попередня схема - капітальних бюджетних інвестицій - викликала значно більше питань у частині прозорості витрачання коштів. У системі надання держгарантій гроші проходитимуть два фільтри: банк відбиратиме кредити для фінансування, потім ТЕО проекту перевірятиме Мінекономіки, і після цього, власне, видаватиметься держгарантія. За оцінками самих чиновників, загальна сума гарантій, яку вдасться освоїти при таких процедурах, цього року навряд чи перевищить 10 млрд грн.

Як пояснило DT.UA джерело в міністерстві, максимальна ставка за такими кредитами може бути встановлена на рівні дисконтної ставки НБУ +2–3% або ж на рівні середньоринкових залучень держпідприємств (наприклад, "Укравтодор" розміщав свої папери під 16% річних).

Очевидно, що в першому випадку видавати кредити зможуть тільки фінустанови, які мають пільговий доступ до рефінансування НБУ, тобто в основному держбанки. За словами першого віце-прем'єр-міністра Сергія Арбузова, на стартовому етапі проекту місію його обкатування і відпрацьовування буде дійсно покладено на держбанки. Але надалі брати участь у програмі зможе будь-яка фінустанова, що має для цього необхідні ресурсні можливості. Чи буде програма досить прозорою і привабливою для активної участі в ній недержавного банківського сектора - це ключовий (як і у випадку з програмою "доступної іпотеки") виклик. Участь у системі держгарантій широкого кола комерційних банків (впливати на рішення яких чиновники матимуть значно менше можливостей, ніж у випадку з держбанками) справді могла б зробити програму ефективною. Але наявний поки що практичний досвід реалізації подібних ініціатив (як, наприклад, у випадку все з тією ж "доступною іпотекою") дає дуже мало приводів для оптимізму.

Захист прав кредиторів

Ключовий з фінансової точки зору захід - відновлення кредитування - розробники програми вбачають тільки в удосконаленні рівня захисту прав кредиторів: "Удосконалення законодавства з питань визнання недійсними кредитних договорів". Мета - забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, а також боротьба з наслідками розірвання в судовому порядку зазначених договорів шляхом внесення змін до Цивільного кодексу України, до законів "Про заставу", "Про іпотеку", а також до відповідних процесуальних кодексів.

Імовірність реалізації - досить висока. Нацбанку вже вдалося протягнути через Верховну Раду закон про захист прав кредиторів ("Про врегулювання відносин між кредиторами і споживачами фінансових послуг"). Тому внесення необхідних поправок до законодавства не наразиться на таку жорстку відсіч, як це могло бути у 2009–2010 рр. Хоча б виходячи з того, що більшість кредитних спорів, у тому числі і з можновладцями, банкіри на сьогодні вже "повирішували".

Однак внесення змін до законодавства не гарантує їх правильного застосування. Нинішня криза оголила всі недоліки судової системи. З'явилося багато компаній з величезними, мільйонними, боргами, які сьогодні дуже активно користуються дірами нашої судової системи. Наприклад, механізми псевдобанкрутства або псевдопродажу, коли якийсь юрист, у котрого за душею немає нічого, крім 10 тис. грн, раптом купує компанію, що коштує сотні мільйонів доларів. Далі починається ланцюжок перетворень: зміна місця реєстрації, пред'явлення банкам умов реструктуризації кредиту, ланцюжок дивних рішень, які найчастіше не мають нічого спільного з нормальною правовою логікою.

Отже, крім внесення змін до законів, держава має забезпечити їх безумовне виконання. А з цим в українських реаліях якраз існують серйозні проблеми. "Тому уряду треба більше концентруватися на реформі і на наданні прозорості системі судоустрою", - вважає голова правління Укрсоцбанку Борис Тимонькін.

Також, за задумом авторів програми, підтримати кредитування має Банк розвитку, якому буде надано держгарантії на залучення з ринку 10 млрд грн або рефінансування держоблігацій уряду Нацбанком, з наступним переспрямуванням їх у кредитування пріоритетних галузей економіки.

Пріоритетні реципієнти допомоги, як випливає з визначеного міністерствами списку державно-важливих галузей економіки, - це авіабудування, суднобудування, ракетно-космічна галузь, машинобудування, а також сфери ПЕК, ЖКГ, транспортна інфраструктура.

Фокус вийшов розмитим (грошей на всіх точно не вистачить), тому на справжній прорив розраховувати складно. Але першими трьома галузями в списку країна звикла пишатися ще в часи СРСР, тож заперечувати необхідність їхньої реанімації та активізації важко (особливо чиновникам) навіть на підсвідомому рівні. Ну а останні три справді потребують величезних інвестицій (хоча паливно-енергетичний комплекс уже фактично перейшов у відомі приватні руки). Головне ж питання в тому, чи зможе уряд забезпечити декларовану прозорість роботи (підходів, оцінки ризиків, рівного доступу тощо) Банку розвитку при видачі кредитів у пріоритетні галузі. Необхідність розробки і внесення на розгляд Верховної Ради законопроекту "Про державний банк розвитку", а також формування нормативно-правової бази, необхідної для його реалізації, поки що тільки передбачено держпрограмою.