Відновлення довіри до банків — завдання НБУ

Дослідження сучасної теорії та практики регулювання монетарної сфери зарубіжними центробанками дають підстави стверджувати, що необхідною передумовою підвищення ефективності функціонування НБУ є відновлення довіри у банківському секторі України.

Щоб пояснити цю тезу, потрібно сказати кілька слів про те, яким чином питання довіри пов'язане із монетарною політикою центробанку.

Питання довіри у монетарній сфері набуло актуальності у зв'язку із розширенням використання центробанками багатьох країн такого інструменту, як "вербальні інтервенції". Цим терміном називають різні форми офіційних повідомлень від представників органів монетарної влади щодо їхньої діяльності та намірів. Мета таких повідомлень - формування раціональних очікувань і поведінки учасників ринку, а також відповідний вплив на процентні ставки, стабілізацію валютного курсу, збереження вартості активів, піднесення ділової активності.

Тривалий час, до початку 1990-х, у фінансовій спільноті панувала думка, що центробанки повинні здійснювати свою політику за зачиненими дверима, даючи назовні мінімум інформації. Водночас основними важелями монетарної політики виступали традиційні інструменти емісії/стерилізації вільної грошової маси, валютних інтервенцій і процентних ставок. Однак з часом дієвість цих інструментів було втрачено.

Спочатку режим інфляційного таргетування, запроваджений у багатьох країнах, обмежив використання емісії та валютних інтервенцій, залишивши в арсеналі лише процентні ставки. А згодом фінансова криза 2008 р. "пожбурила" у пастку ліквідності і процентні ставки, які у розвинених країнах було знижено майже до нуля. Наступний тривалий період посткризової "нової нормальності" через порушення трансмісійних механізмів зафіксував цю дисфункцію традиційних інструментів монетарної політики. Як наслідок, розрив між очікуваннями регуляторів та учасників ринку почав стрімко зростати.

У цих умовах центробанкам довелося широко застосувати офіційні роз'яснення щодо своїх намірів та очікуваних напрямів руху ринку. Так, у 2010 р. голова ФРС США Б.Бернанке дав інтерв'ю телепрограмі 60 Minutes, чого не робив до цього жоден (sic!) із голів ФРС. У липні 2012-го лише одна фраза М.Драгі "в межах свого мандата ЄЦБ готовий зробити все, щоб зберегти євро; і, повірте мені, цього буде достатньо" виявилася ефективною для ослаблення напруженості на європейських фінансових ринках.

Протилежний приклад - невчасна вербальна інтервенція голови ФРС Б.Бернанке у травні 2013 р. про готовність ФРС до згортання програми кількісного пом'якшення спричинила відплив капіталу з ринку облігацій. Вплив офіційних повідомлень фінансових регуляторів виявився на той час дієвою альтернативою короткостроковим процентним ставкам і валютним інтервенціям центробанків.

Слід додати, що незадовго до 2008 р. набули популярності дослідження, присвячені виявленню причин неефективності лібералізованих ринків. І серед головних факторів у цих дослідженнях розглядалась асиметрія інформації, яка спонукає учасників ринків до ірраціональної поведінки (зокрема, Дж.Акерлоф, М.Спенс, Дж.Стігліц та ін.). Тоді було озвучене припущення, що, аби нівелювати ірраціональну складову та сприяти адекватній передбачуваній поведінці, учасників потрібно забезпечити актуальною та достовірною інформацією. Відтак, доцільність реалізації центробанками спеціальних заходів з комунікації набула фундаментального обґрунтування.

На тлі зазначених обставин центробанки багатьох країн обрали вербальні інтервенції як один із нетрадиційних інструментів монетарної політики надання ринкам більших обсягів інформації. Важливість та ефективність такого інструменту підтверджує увага до нього ЄЦБ, ФРС, Банку Англії, Банку Японії та інших провідних фінансових інституцій, у яких вербальні інтервенції з форми поодиноких повідомлень перетворилися на forward guidance - важливий елемент комунікаційних стратегій центробанків. МВФ, у свою чергу, вже багато років у звітах про фінансову стабільність рекомендує центробанкам посилювати використання вербальних інтервенцій разом із традиційними інструментами.

Чи є довіра на банківських ринках?

Програмні документи та поведінка НБУ свідчать про усвідомлення тенденції зростання ролі комунікаційної політики у сучасній практиці монетарного регулювання: офіційні публічні повідомлення від нашого регулятора стали виходити частіше. Проте їх ефективність усе ще залишається незадовільною. Зокрема, повідомлення, які НБУ продукує для впливу на учасників валютного ринку, не є планомірними, відстають від подій і, головне, мають слабкий вплив на поведінку ринку.

Однією з головних причин цього слід вважати низький рівень довіри учасників ринку до діяльності НБУ, про що говорить низка досліджень у цій сфері. В Україні опитування щодо довіри до НБУ та банків проводять, зокрема, Консорціум під проводом "Українського інституту соціальних досліджень ім. О.Яременка" та Фонд "Демократичні ініціативи" ім. І.Кучеріва спільно з соціологічною службою "Центру Разумкова".

Результати цих досліджень принципово не відрізняються. Згідно з ними, баланс довіри/недовіри до НБУ у червні 2018 р. схилявся у бік недовіри, яку висловлювали 62,1% громадян. Подібним, але трохи нижчим є рейтинг довіри до самих банків (-69,6%). Підтверджують ці дані й іноземні організації, зокрема USAID. При цьому за всіма дослідженнями ці показники протягом 2016–2018 рр. помітних позитивних тенденцій не демонструють (див. рис. 1).

За такого рівня довіри, чи то пак недовіри, ефективність сучасних інструментів монетарної політики НБУ не може бути дієвою щодо широкого кола учасників ринку. Малий бізнес і населення воліють триматися подалі від банківського ринку, і це призводить до його стиснення. Наприклад, відношення обсягів активів банків до ВВП України тільки упродовж 2016–2018 рр. скоротилося з 79 до 61%; кредитів - з 49 до 35%, депозитів - з 36 до 30%, у тому числі депозитів фізосіб - з 20,8 до 17,1% (див. рис. 2).

Звичайно, можна зауважити, що центробанк повинен здійснювати незалежну політику, а боротьба НБУ за довіру населення буде потуранням популізму. Водночас населення є одним з основних постачальників капіталу на фінансовий ринок і споживачем кредитів на розвиток малого та середнього бізнесу. За розрахунками, до 80 млрд дол. США в Україні зберігається поза банками. Значна їх частка перебуває на руках у населення. Виключивши цю ланку із фінансово-кредитного механізму, економіка країни втрачає потужний ресурс для зростання, а коло учасників банківського ринку звужується. Серед них переважно залишаються державні (55% банківського ринку України), великі приватні банки (топ-5 недержавних банків належить 20% ринку), а серед клієнтів - великі підприємства, наближені до банків або до держави. Таким чином, ринок прагне до олігополії.

Що формує довіру до центробанку?

Варто зазначити, що проблема низького рівня довіри до центробанку притаманна й іншим країнам. Зокрема, після початку світової економічної кризи проблема втрати довіри до ЄЦБ торкнулась і ЄС. Аналізуючи результати регулярних опитувань, що проводяться від імені Європейської комісії та відомі як "Євробарометр", можна помітити зниження показника довіри у межах ЄС до ЄЦБ з пікового значення 53% у першій половині 2007 р. до 39% наприкінці 2018-го (хоча протягом останніх двох років показник дещо зріс).

Проведені у цій сфері дослідження (зокрема, Ф.Рота, Д.Гроса, Ф.Новака-Лемана, 2011 р.) дають можливість зробити певні висновки щодо оцінки факторів, які впливають на динаміку показника довіри. Виявляється, що одним з найвагоміших факторів, які впливають на рівень довіри до ЄЦБ, є рівень безробіття (sic!).

За узагальненими оцінками періоду 1999–2012 рр., який включає докризовий, кризовий і післякризовий етапи, зміна показника безробіття на 1% викликає зміну показника довіри на 2%. Водночас зміна показника ВВП на душу населення на 1% змінює довіру на 1,4%, відповідно інфляції - на 0,65%.

Залежно від стану розвитку економіки вплив цих факторів різниться. Так, приріст ВВП чинить значний позитивний вплив на рівень довіри у період економічного піднесення. На цьому етапі збільшення показника ВВП на душу населення на 1% підвищує показник довіри на 2,2%. При цьому вплив безробіття та інфляції є негативним на рівні 4 і 2,2% відповідно саме у періоди економічного спаду.

За пізнішим дослідженням цих же авторів, що включало країни ЄС, які найбільше постраждали у період кризи, зростання безробіття на 1% може погіршити довіру і на 8% (sic!). У пізніших працях на основі даних опитувань вдалося виявити і такі фактори впливу, як відповідальність ЄЦБ за настання кризи, а також валютний курс (у країнах поза єврозоною).

Можна зробити висновок, що фактори безробіття та економічного зростання діють як терези: зниження безробіття продукує зростання ВВП, що підвищує довіру, тоді як скорочення ВВП проявляється через безробіття та призводить до падіння довіри. Крім цього, на рівень довіри до центробанку впливає й рівень доходів економічно неактивного населення, що також можна прямо пов'язати з розвитком економіки.

Зв'язок цих факторів із довірою до центробанку очевидний. Адже саме через внутрішній характер процесів, які відображають ці індикатори, відповідним чином населення сприймає ефективність монетарної політики, яку здійснює центробанк. Ці залежності підтверджують доцільність включення до цілей центробанків забезпечення повної зайнятості та підтримки економічного зростання, як це робиться у деяких країнах (наприклад у США).

Довіра як фактор інституційної спроможності та незалежності

Низький рівень довіри до фінансового регулятора гальмує розвиток усього фінансового сектору. Проте найголовнішим є те, що без достатнього рівня довіри сучасна діяльність центрального банку не може бути ефективною. Оскільки саме наявність довіри забезпечує адекватну раціональну поведінку учасників ринку у відповідь на офіційні повідомлення регулятора. Лише за такої умови він може досягати проголошених цілей щодо інфляції, курсу, ділової активності. Більш того, досягнення регулятором озвучених таргетів, у свою чергу, ще більше підвищує до нього довіру. Тобто виникає позитивний самовідтворювальний процес.

Саме таким чином затверджується реальна інституційна спроможність та незалежність центробанку. В іншому випадку, за падіння довіри, на центральний банк природно посилюється тиск з боку громадських об'єднань, політичних партій та уряду, які намагаються задовольнити запит суспільства на підвищення ефективності діяльності центробанку.

Тому посилення дієвості монетарної та регуляторної політик НБУ потребує відновлення інституту довіри до банківської системи та, зокрема, до діяльності НБУ. Без цього комерційні банки та Національний банк іще досить довго не зможуть повноцінно виконувати свої функції. Відтак, фінансовий сектор України й надалі вирізнятиметься великою часткою держави, посиленням концентрації, вузьким асортиментом напрямів діяльності банків і великими обсягами фінансових ресурсів, що зберігатимуться поза ними.

Умовами відновлення довіри до центробанку є висока транспарентність його діяльності, актуальність проголошених цілей, прийняття на себе конкретних зобов'язань і наступне їх виконання. А у разі невиконання - безумовна відповідальність. При цьому актуальні дослідження говорять, що для завоювання довіри інфляційне таргетування - далеко не найкращий засіб.

Виходячи з цього, програма діяльності НБУ, а також інших органів держави, що мають стосунок до банківських ринків, потребує реалізації заходів, орієнтованих на відновлення довіри населення та бізнесу. Ці заходи, серед іншого, мають демонструвати більшу увагу до забезпечення економічного зростання, чіткішу позицію щодо стабільності національної грошової одиниці, стимули повернення вкладників до банків, а також підвищення прозорості діяльності НБУ шляхом конкретизації його зобов'язань у монетарній сфері та відповідальності у разі їх невиконання. Для більшого ефекту деякі зобов'язання та відповідальність є сенс розділити з урядом.