Валютна лібералізація - Фінанси - dt.ua

Валютна лібералізація

2 березня, 16:39 Роздрукувати Випуск №8-9, 3 березня-16 березня

Поступово — не означає якомога повільніше!  

© Василь Артюшенко, DT.UA

У своїй нещодавній статті начальник управління реформування фінансового сектору НБУ Євген Степанюк "привітав із ювілеєм" декрет про валютне регулювання. Декрету виповнилося 25 років. Євген написав про чимало важливих речей і продемонстрував по-справжньому ліберальні погляди, які можна лише вітати, але надто обережний підхід представника центробанку до лібералізації насторожив, адже нині він швидше шкодить Україні, ніж приносить користь.

Справді, уже чверть століття країна живе у світі міжнародних біржових гігантів і глобальних транснаціональних корпорацій, спостерігаючи за цим дивним великим фінансовим світом крізь "замкову щілину", яку творці декрету 1993 р. вирізали в монолітній стіні радянської репресивної системи.

Раніше за обмін валют людей розстрілювали, а виїзд із країни був чимось надзвичайним. Нині обмінні пункти є на кожному розі, а поїздка в Європу ніяк не поєднана з анкетами про благонадійність у КДБ. Але якщо "безвіз" з Європою відкрив нам вільні подорожі, то гроші в Україну та назад, як і раніше, рухаються через "замкову щілину" декрету. Або взагалі залишаються за кордоном на офшорних рахунках наших співвітчизників, аби було простіше вести транскордонний бізнес, обходячи застарілі українські закони.

Декрет, задуманий авторами як перешкода відпливу капіталів з України, хоч як дивно, навпаки, утримує іноземний капітал від припливу в країну. Це розуміють практично всі, хто бачив статистику платіжного балансу, про це прямо каже й автор статті. Доходить до смішного: навіть українські облігації державної позики іноземці купують не прямо, а через синтетичні інструменти за кордоном, втрачаючи на комісії посередника. Тому що ніхто в здоровому глузді не хоче протискуватися взад-уперед крізь "замкові щілини", коли в усьому світі давно можна просто натиснути дві кнопки на лептопі. Та й чи багато наторгуєш або наінвестуєш через "замкову щілину"?

НБУ через 25 років квазівідкритого ринку прийшов до гнучкого курсу валюти, інфляційного таргетування та дозрів до системної лібералізації. Це, поза сумнівом, величезний стрибок із пострадянської зарегульованої економіки навздогін за розвиненим світом. Бізнес отримає можливість на рівних конкурувати з іноземними корпораціями, не озираючись на те, а чи точно укладається строк виконання контракту в нормативні 180 днів. Інвестор зможе купити українські цінні папери, не думаючи про мокрі печатки та 50 довідок, необхідних для відкриття рахунку. А якщо, крім відкриття ринку капіталу, ми ще й приймемо цивілізовані умови захисту прав інтелектуальної власності, то "Силіконова долина" розцвіте в Україні, і наші програмісти працюватимуть не на дядька в Сан-Франциско, а на себе.

Таким чином, у головному ми єдині з автором: рух капіталу треба лібералізувати. Понад те, істотну частину роботи над концепцією лібералізації, згадану в статті, ми (ЦЕС) зробили разом із НБУ в складі робочої групи.

Однак нині Нацбанк, аналізуючи темпи лібералізації, каже про ризики відкриття ринку, але зовсім забуває сказати про ризики, що залишаються, якщо залишити ринок закритим. А це в перспективі набагато страшніше, ніж кілька стрибків валютного курсу.

Якщо Україна зараз повноцінно не вмонтується у світову економіку, а продовжить займатися політичними ігрищами та псевдозахистом внутрішнього ринку, ми втратимо й те, що в нас ще залишилося, — людський капітал. Трудова міграція, якій відкрив дорогу "безвіз", не припиниться, якщо в країну не прийдуть інвестиції, не буде економічного зростання та не з'являться нові робочі місця. А ці інвестиції не прийдуть ні від іноземців, ні від "своїх" офшорних олігархів, поки є обмеження на рух капіталу, і гроші в будь-який момент можуть спробувати "замкнути" у країні. І тоді вже Україна остаточно зацементує своє місце у світі як країна шахтарів і селян, а діти українців прагнутимуть до Польщі та Словаччини, як мексиканці прагнуть до США. У нас залишилося зовсім невелике вікно можливостей, щоб не допустити подібного. Прикро буде, якщо Україна не скористається ними, а тупцюватиме на місці через страхи та стереотипи.

Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове, — від цього принципу слід відходити якнайшвидше. Тимчасові обмеження, так звані драконівські заходи, запроваджені у 2014 р., частково залишаються й донині — а вже 2018-й надворі. Зараз уже не 2014-й чи 2015 р., і давно закінчився той "ідеальний шторм", про який любила говорити пані Гонтарева, і на хвилі якого Н.Яресько довелося реструктуризувати державні борги. Україні підвищили кредитний рейтинг, вона знову змогла залучити єврооблігації на відкритому ринку. То чому ж тимчасове стало постійним?

Адже в НБУ усвідомлюють ризик залежності регулятора від неринкових інструментів, коли, звикнувши застосовувати "кувалду" обмежень, регулятори вже не можуть працювати "скальпелем" ринкових методів. На наш сторонній погляд, саме цей ризик і реалізувався, просто зсередини це виявилося складніше помітити.

У новому законі про валюту слід врахувати це питання, можливо, навіть прямо заборонивши подовжувати обмеження більш як два або три рази. Поточне формулювання "не більше шести місяців" нічого по суті не змінює, бо залишає можливість подовження обмежень.

Страшні іноземні "гарячі мільярди" — насправді спосіб подолати кризу пікових виплат за держборгом у 2018–2020 рр. без негативних наслідків для фінансової стійкості. Побоювання з приводу неконтрольованого припливу скажених грошей, висловлювані регулятором, на наш погляд, даремні. Ризик, з погляду НБУ, у тому, що скажені мільярди портфельних інвесторів зайдуть у країну та створять "бульбашки" на ринках. Ми хочемо заспокоїти Нацбанк: у нас є тільки один досить ліквідний і цивілізований фінансовий ринок — ринок ОВДП. Решта, включаючи фондовий ринок, у зародковому стані, а ринку землі не існує взагалі. Гроші, які підуть в ОВДП, дадуть змогу наростити валютні резерви та знизити частку валютного держборгу. І те й інше — просте наріжні камені стійкості країни перед будь-якими кризами, із цим погодиться будь-який аналітик міжнародного рейтингового агентства. Цього слід не боятися, це слід вітати.

У 2018 р. уряду потрібно виплатити разом із відсотками 
4 млрд дол. за зовнішнім боргом і ще 198 млрд грн (еквівалент 
7 млрд дол.) за внутрішнім боргом. Це 10 млрд дол. на рік, які Україна легко абсорбує. Для порівняння, торік у країну зайшло 2,3 млрд дол. прямих іноземних інвестицій, і ще на 1,5 млрд дол. іноземці купили ОВДП. При мінімальних потребах уряду в 
11 млрд дол., не кажучи вже про приватний бізнес, дивно боятися навіть подвоєння або потроєння припливу коштів.

Адже замість того, щоб знову позичати в доларі на ринку єврооблігацій і потім із здриганням чекати на чергову кризу, коли через курс валют платежі іноземним кредиторам злетять до небес, Мінфін спокійно зможе позичити в тих самих нерезидентів у гривні, і тепер валютний ризик нестимуть вони, а не ми.

Україна пережила досвід стрімкого зростання платежів за боргами. У 2007 р. ми, платники податків, віддавали кредиторам менш як 1% ВВП у вигляді відсотків за державним боргом. Сьогодні ми віддаємо кредиторам приблизно 4% ВВП (див. рис. 1) — удвічі більше, ніж країни Центральної та Східної Європи. Щоб відчути масштаб цифри, це приблизно відповідає сукупним витратам на всю медицину в Україні. І причина для такого зростання — не тільки непомірний апетит держави, яка набралася боргів, а й вибухове зростання вартості обслуговування валютного боргу в гривні після девальвації. Якби Україна позичала в гривні, а не у валюті, проблема була б не такою гострою. Валютна лібералізація допоможе хоча б частково вирішити питання з заміною валютного боргу на гривневий.

Справжні гарантії прямим інвесторам потрібно внести до закону. Прямі інвестиції не заходитимуть в Україну, поки є обмеження. Це чітко простежується, якщо порівняти, як змінювалася вартість українських акцій за кордоном, де немає обмежень, і обсяги прямих інвестицій в Україну, де обмеження є, а решта ризиків залишаються такими самими (див. рис. 2). Навіть нереформована Україна щороку втрачає 50–80% потенційного обсягу прямих іноземних інвестицій тільки через обмеження.

Однак саме ПІІ можуть дати довгоочікувані 5–7% зростання на рік, забезпечити нові робочі місця, трансферт нових технологій і знань. Торік в Україну зайшло 2,3 млрд дол. прямих іноземних інвестицій. Для порівняння, у Польщу у 2016 р. прямі інвестори вклали 11,4 млрд дол. У новому законі варто прямо прописати заборону НБУ на запровадження обмежень для репатріації коштів від інвестицій або дивідендів. Це й буде справжнім захистом інвесторів.

І наостанок ми хочемо підтримати НБУ в одному важливому моменті: якщо центробанк відпустить валютне регулювання, прибравши "пляшкове горлечко" для економічного зростання, то уряд і президент мають зробити все, щоб це зростання могло відбутися. Дерегуляція, приватизація, верховенство права та захист прав власності мають стати думками, з якими засинатимуть і прокидатимуться кожний політик і кожний чиновник. Ми віримо, що ці думки викликатимуть у них не страх за свою долю, а віру в благополучне майбутнє України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво