Прибутковий податок

У статті "Податки, які не вбивають" (DT.UA, 6 червня 2014) описувалися пропозиції Реанімаційного пакета реформ (РПР) з "перезавантаження" податкової системи. Нова система покликана зібрати необхідний на сьогодні обсяг надходжень (скорочення витрат бюджету - окрема, теж дуже важлива тема), але при цьому виключити свавілля та дріб'язковий контроль, значно знизити можливості для корупції й зловживань, а також радикально спростити облік, нарахування та сплату податків. Для цього особливо важливо докорінно змінити податок на прибуток підприємств (ППП).

У нинішньому вигляді цього податку, по суті, немає, оскільки предмет оподаткування - досить ефемерна величина, яку будь-який грамотний бухгалтер може як завищити, так і звести до нуля. Аби цього не сталося, податковій дають план, і вона доводить рознарядку до підприємств, виходячи з економічно абсурдного й зовсім протизаконного неформального нормативу у відсотках від обороту - кому один, кому півтора, кому й більше... А декому - і зовсім нічого, зате завжди можна "з'їсти" того, на кого покаже начальство чи рейдери. Тобто за фактом це - "договорняк", а не податок, звідси й необхідність встановлювати, усупереч всім цивілізованим нормам, плани з надходжень. Своєю чергою, саме їх існування перетворює на порожній звук усі декларації про "партнерство" з бізнесом, цілком спотворюючи стимули і підходи податкової служби, яка замість того, щоб переслідувати справжній кримінал, переймається витискуванням соків з підприємств, що працюють легально.

Тому замість нинішнього ППП РПР пропонує обкладати податком тільки розподілений прибуток, причому за дуже помірною ставкою в 10–15%. Тоді контроль зводиться до платежів на користь фізосіб, і його легко можна або покласти на банки (як це нині працює відносно зарплати), або проводити дистанційно, просто відстежуючи рух коштів за рахунками - на відміну від розрахунків прибутку, тут немає ніякої двозначності. Це дозволяє назавжди піти від контролю витрат і надходжень, скасувати податковий облік і навіть прямо заборонити інспекторам копирсатися в документах. Утім, звичайно, будь-який професіонал назве тисячу й один спосіб піти і від цього податку, а будь-які способи контролю за тими самими трансферними цінами, якщо їх вводити, зведуть нанівець усю простоту й однозначність.

Ось тому друга частина пропозиції - нижній поріг у відсотках від основного капіталу, який добре зарекомендував себе в Мексиці та деяких інших країнах. Величина його визначається ставкою податку на прибуток, помноженою на приблизну середню "вартість грошей", грубо кажучи, щось на кшталт середнього банківського відсотка. Тобто йдеться, округлено, про 1–2% на рік - цілком терпимо для тих, хто ефективно використовує свою власність. Але, звичайно, доволі обтяжливо для тих, хто дістав активи задарма та, відповідно, не надто піклується про їх продуктивність (або, ще гірше, не здатний це робити). Ну, або для тих, хто отримує віддачу сповна, але звик її надійно приховувати, наприклад, у тих самих офшорах. Ця пропозиція викликає особливо багато непорозумінь, тому на ній слід зупинитися докладніше.

Основне побоювання - чи не призведе такий поріг до пригнічення інвестицій? Так, якщо зважати на суто книжкову теорію, то, напевно, такі побоювання є обґрунтованими. Але за умов суворої української реальності можна сміливо стверджувати зворотне. Адже, по-перше, на відміну від нинішнього податку на прибуток, запропонований варіант - передбачуваний, тобто позбавлений недоліку, який найбільше відлякує інвесторів. По-друге, сьогодні для того, щоб інвестувати частину прибутку, з неї спочатку потрібно заплатити ППП, і тільки потім сплачене буде поступово компенсуватися амортизацією. У запропонованому варіанті цей податок, навпаки, немов платиться "в розстрочку". Розрахунок свідчить, що за тієї величезної вартості грошей (не кажучи вже про інфляцію), яка характерна (і, на жаль, ще довго буде характерна) для нашої економіки, так для інвестора вигідніше. Ну й, нарешті, для нових інвестицій передбачається пільговий період у 2–3 роки. До того ж водночас істотно знижується ставка ПДВ для капітальних товарів. Утім, будувати в нас капіталомісткі заводи однаково навряд чи хто наважиться через політичну нестабільність. Та й взагалі, у країнах з відносно дешевою робочою силою вигідніше розвивати трудомісткі галузі.

Ну а як же бути з тими, у кого немає на балансі основних коштів? Чи не буде такий податок дискримінувати капіталомісткий бізнес? Так, звичайно, будь-який податок на когось тисне сильніше, ніж на іншого, і в такий спосіб спотворює економічні стимули - це неминуче зло. Зокрема нині більше страждають трудомісткі підприємства, особливо малий і середній бізнес (що використовує більшу частину робочої сили), який, виробляючи менш ніж половину ВВП, змушений платити більш як половину навіть від податку на прибуток (дані 2012 р.), не кажучи вже про ЄСВ. Тому, якщо навантаження зрушиться у бік капіталомісткого, то це буде просто відновленням справедливості. При цьому є підстави сподіватися, що такий перерозподіл навантаження сприятиме зростанню економіки.

По-перше, на жаль, у процесі "великої" приватизації далеко не всі, м'яко кажучи, підприємства знайшли ефективних власників. Тому чимала частина фондів використовується неефективно, не кажучи вже про довгобуди. Однак хазяї сидять на них як собака на сіні ("Обтяжена спадщина: підприємства без підприємців", DT.UA №26, 3 серпня 2012). Запропонований податок змусить їх ворушитися або шукати покупців. У результаті зросте віддача від уже наявних виробничих потужностей.

По-друге, молоді підприємства, особливо інноваційні, тобто засновані не стільки на вкладеннях, як на ідеях, дістануть змогу вирости у відносно більш сприятливому податковому режимі. Причому всі, а не "обрані" за списком, затвердженим Кабміном! Сектор послуг здобуде перевагу? Певною мірою, так. Але якщо придивитися уважніше, то в "простих" послугах, які не потребують при цьому основних коштів - на кшталт няньок чи сантехників, - конкуренція досить висока, отже, особливого прибутку там ніколи й не було. Тим паче, що здебільшого їх надають або неформально, або самозайняті на спрощеній системі. А високооплачувані інтелектуальні послуги - це саме той субсектор, якому потрібно створювати максимально сприятливі умови, аби його працівники і підприємці могли зберігати й реалізовувати конкурентні переваги України в сфері інноваційної економіки (див. у тій самій статті) на батьківщині. Без такої непрямої підтримки ці переваги можуть незабаром розтанути.

Фінансовий сектор також має певний виграш, причому не тільки від переходу на оподаткування прибутку, що розподіляється, а й від скорочення ставки ЄСВ, про яку йшлося в попередній статті - адже більша частина зарплат там платиться "вбілу". Однак катастрофи не буде, оскільки підприємства цього сектора саме зацікавлені показувати й розподіляти прибуток. Та й контроль за ними набагато простіший. Тому фактично з-під обкладання податками будуть виведені переважно інвестиції, у тому числі й вкладання в нефінансовий сектор. Це, своєю чергою, допоможе трохи послабити проблему "фінансового голоду", від якої так страждають вітчизняні підприємства, особливо МСБ.

Крім того, досить "зрілі" підприємства, які встигли нагромадити основний капітал, будуть змушені платити податок незалежно від того, розподіляли вони прибуток чи ні. Відповідно, зникає одне з головних сьогоднішніх гальм для розвитку фондового ринку та залучення інвесторів: бажання будь-що приховати прибутки від оподаткування (точніше, конфіскації державою). Основні фонди й так видно неозброєним оком, тому немає рації приховувати від акціонерів (і податківців) справжню звітність - можна сміливо "відкриватися" та залучати капітал. Тим паче, що податківці при цьому вже не будуть найкращими помічниками рейдерів. Відповідно, не тільки прискориться модернізація економіки, а й з'являться реальні можливості для розвитку накопичувальної пенсійної системи.

Однак навіть великі капіталомісткі підприємства "старих" галузей отримають певну користь. Так, їм доведеться платити, і жодні махінації з офшорами більше не допоможуть уникнути цієї сумної необхідності. Зате ніхто не зможе обвинуватити їхніх власників у тому, що вони, мовляв, "прихватизували народне добро", і "не діляться" - адже значна частина (попередньо - від чверті до половини) пенсій платитиметься за рахунок надходжень від активів або прибутку. Це певною мірою допоможе легітимувати їхню власність, назавжди знявши питання про "реприватизацію" ("Народжені в "хапку"-3: розклад на післязавтра" ДТ.UA №7, 22 лютого 2013). У поєднанні з попереднім пунктом це сприятиме перетворенню сьогоднішніх "бізнес-адміністративних груп" на справжні великі корпорації.

Робота над запропонованою концепцією триває. Зокрема залишається багато запитань із оцінки основних коштів, диференціації ставок податку залежно від їхнього виду (на землю ставка має бути найбільшою, на нерухомість - трохи менше, на обладнання - ще менше), визначення бази (і, відповідно, остаточного рішення щодо ставки) і багато чого іншого. Очікується, звичайно, і запеклий опір тих, хто добре жив за старої системи та від такої реформи програє. Чи зможуть його здолати інші - величезна більшість підприємців, які нині, як і колись, потерпають від свавілля, що межує з рекетом?

Коментарі експертів

Тетяна ЄФИМЕНКО, президент Академії фінансового управління при Мінфіні України, д.е.н., член-кор. НАН України:

- Нинішній процес фіскальних реформ супроводжується багатьма ініціативами з боку бізнес-співтовариства. У зв'язку з цим я в принципі підтримую реформаторські ініціативи, які висувають представники "Реанімаційного пакета реформ" (РПР - група при Мінекономрозвитку). Поспілкувавшись з авторами пропозицій, можу сказати, що їхні позиції, на мій погляд, багато в чому визначаються точкою суспільного кипіння, у якій перебуває український соціум.

З цього погляду, підтримую думку про те, що багато блоків держуправління потребують докорінних змін. Тому Реанімаційний пакет реформ з урахуванням обставин нинішньої кризи справді необхідний.

Щодо суті ініціатив, зазначаючи багато корисних та цікавих їх аспектів, необхідно зробити істотні зауваження.

Найпомітнішим недоліком запропонованої моделі ПДВ, як і податку з роздрібних продажів, є зростання ризику недоотримання значних коштів бюджетом на етапі роздрібної торгівлі, на яку лягає основне навантаження податку і яка найгірше піддається контролю внаслідок великої кількості суб'єктів (що збільшує зацікавленість у приховуванні оборотів).

Ще одним зауваженням до запропонованої реформи ПДВ є те, що Директива Ради ЄС №2006/112/ЄС від 28.11.2006 року про загальну систему податку на додану вартість не передбачає можливості застосування двох стандартних ставок ПДВ (ст. 96), а також встановлює, що стандартна ставка не може бути нижчою за 15% (ст. 97).

І хоча можливість встановлення однієї або двох знижених ставок є, однак зниженими вважаються ставки, якими обкладаються операції поставок певних видів товарів і послуг (продуктів харчування, водопостачання тощо). Тому ставку 7% не можна вважати зниженою – це одна зі стандартних ставок податку.

Таким чином, запропонована модель реформування ПДВ розходиться із загальноєвропейськими стандартами, хоча Угодою про асоціацію України та ЄС передбачена необхідність наближення нашого податкового законодавства до директив ЄС.

Те саме стосується і пропозицій РПР щодо податку на прибуток, стосовно якого немає загальноєвропейських директив, однак є узвичаєна загальноєвропейська практика, якій, оскільки ми прагнемо в Євросоюз, ми теж повинні відповідати.

Ми насправді підтримуємо ентузіазм молодих реформаторів-"реаніматорів" і готові з ними працювати, аби знаходити позиції, відповідні до евроінтеграційного вектора. Напевно, саме нині, коли в принципі оголошено, що Угоду про асоціацію буде підписано до кінця місяця, доцільно обговорити модель переходу до європейської фіскальної політики. Та оскільки половинчасті й непослідовні рішення ухвалювалися протягом багатьох років, то, на мій погляд, саме сьогодні треба знайти консенсус з приводу принципової позиції євроінтеграції.

Володимир КОТЕНКО, керівник податково-юридичної практики Ernst&Young в Україні:

ПДВ

- ПДВ-рахунки можуть стати ефективним механізмом боротьби з деякими видами зловживань. Насамперед, вони обмежать можливості так званих підприємств останньої ланки обготівковувати зібрані суми податку. "Бонусом" для сумлінних платників податків може стати спрощення адміністрування.

Необхідно, щоб запровадження цього механізму не призвело до значного (масштабного і тривалого) "замороження" оборотних коштів бізнесу. Технічно таке завдання здійсненне. Роль IТ-рішень (переважно на рівні державних органів) для забезпечення безболісного функціонування ПДВ-рахунків складно переоцінити.

При цьому поспішно відмовлятися від уже діючих інструментів адміністрування не слід. Можливо, знадобиться переглянути вирішувані з їх допомогою завдання. Наприклад, інформація, що накопичується в єдиному реєстрі податкових накладних, може продовжувати використовуватися для виявлення випадків ухилення від ПДВ - при цьому інститут податкової накладної цілком може бути переглянутий.

Ставки й порядок обчислення. Зниження ставки ПДВ вочевидь не на часі. Можна сміливо прогнозувати, що результатом зниження ставки буде зменшення доходів бюджету (можливо, досить драматичне).

Хоча запропонований підхід фактично відповідає домінуючій в Європі тенденції перенесення податкового навантаження на споживання, заявлені методи навряд чи своєчасні в українських реаліях.

Податок на прибуток

Перехід до оподаткування розподіленого прибутку може виявитися занадто радикальним рішенням. Крім неминучого виникнення маси суперечливих питань і тривалого періоду звикання (що в нинішніх умовах вже досить болісно), немає впевненості в ефективності такого рішення в принципі. Так, є маса способів передачі коштів фізичним особам, крім розподілу прибутку. У підсумку або від цього податку буде легко ухилитися, або податок буде не менш складним, ніж нинішній.

Мінімальний податок на основні засоби - теж досить суперечлива ідея, оскільки для багатьох платників він може стати черговим "податком на збиток" (або "мінімальним податковим навантаженням" - виберіть термін за смаком).

Є сенс зберегти загальну концепцію - оподатковувати прибуток, визначений за правилами бухгалтерського обліку з невеликою кількістю податкових різниць.

Зусилля насамперед мають бути спрямовані на істотне скорочення кількості різниць між бухгалтерським і податковим обліком.

Єдиний соціальний внесок

Зменшувати ставку ЄСВ потрібно. Зниження ставки - мабуть, єдиний інструмент, який доступний/підконтрольний владі і здатний бодай якось посприяти детінізації. Інші варіанти (перемога над корупцією, підвищення свідомості тощо) навряд чи слід розглядати як інструменти, якими влада може легко скористатися.

Компенсатором зниження ЄСВ може бути або підвищення ставки ПДВ, або запровадження нових податків (наприклад, різні акцизи, місцевий податок з продажів через РРО).

Реформа ЄСВ має супроводжуватися поступовою відмовою від монополії солідарної системи пенсійного забезпечення.

Олександр КІРШ, шеф-редактор журналу "Бухгалтер":

Олександр МІНІН,

старший партнер юридичної фірми "КМ Партнери":

- Реформувати податкову систему треба. Хоча б для того, аби не програвати змагання з сусідами. Так, Росія в загальному податковому рейтингу, за свіжим даними Світового банку (//russian.doingbusiness.org/rankings), на 56-му місці, Україна на 164-му. Нам потрібно підтягтися бодай до рівня Росії, щоб повернути той самий Крим, щоб Донбас не дивився в той бік у пошуках цікавішого варіанту державного устрою, принаймні з погляду податків.

Аби не вийшло "як завжди" (хоча б як з тим самим Податковим кодексом, який був швидше імітацією реформи), попередні концептуальні розробки і розгляд можливих моделей необхідні. Тобто не починати одразу з "писанини", законопроектами показати "вал" і "движуху", а пропрацювати принципові моделі, оцінити їхні можливі плюси й мінуси.

У цьому плані цікава модель Естонії (номер 32 у згаданому рейтингу) з податку на прибуток. При тому, що ця модель забезпечує більші надходження до бюджету, ніж раніше застосовувана традиційна, вона значно простіша і сприйнята бізнесом. При цьому, судячи зі спілкування з естонськими колегами, суперечки щодо цього податку практично відсутні. Така модель визнана, до того ж, такою, що відповідає європейським вимогам. Хочемо ми таке в себе? Якщо сприйняти цю модель, то можна заодно порушувати й питання щодо усунення низки спрощених режимів оподаткування, оскільки вона вирішує і завдання таких спрощених режимів. Тобто всім буде однаково добре. Цим ми усуваємо і розшарування, і ускладнення в економіці за типами оподаткування.

З проблемних найпроблемніший податок - ПДВ. Якщо ми плануємо перебувати в рамках європейської системи, то він залишатиметься. Отже, потрібні такі зміни, щоб прибрати основні проблеми його сьогоднішніх реалій в Україні.

І одне з найболючіших питань - соціальні внески. Хоча вони формально виведені з податкової системи близько 10 років тому, насправді - це податки. Фактично навіть зобов'язання держави у цій сфері давно перекриваються не за рахунок власне платежів, прив'язаних до працівників, а за рахунок різного роду податкових вилучень. Згадаємо для прикладу 7,5% від вартості телефонних розмов по мобільному зв'язку, які стягуються як пенсійний збір, або той самий збір при покупці валюти. І в цьому треба бути реалістами й кардинально змінювати систему, щоб вона була адекватна дійсності.