Податкова реформа - Податок на доходи фізичних осіб - депутати пропонують змінити шкалу ПДФО - Костянтин Швабій - Фінанси - dt.ua

Податкова демагогія

29 березня, 19:00 Роздрукувати Випуск №1288, 28 березня-3 квітня

Чому одного бажання знизити ставки мало для ефективної податкової реформи.

Український парламент буквально завалили законопроєктами щодо реформування податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). Наразі їх три: №3076, 3076-1 та 3076-2. Якщо дуже стисло, то спільний зміст двох законопроєктів (№3076 і 3076-2) зводиться до того, що потрібно запровадити прогресивну шкалу ставок ПДФО. Це дійсно, принаймні суто теоретично, дасть змогу знизити навантаження на громадян з меншими доходами і збільшити для тих, хто отримує досить високі заробітні плати. Але це лише пів кроку на шляху до більш справедливого перерозподілу податкового навантаження. Крім цього, в №3076-2 пропонується "встановити розмір мінімального неоподатковуваного доходу для фізичних осіб з невеликим та середнім розміром місячного доходу, що дорівнюватиме розміру мінімальної заробітної плати". На цьому, власне, давно наголошував і я, говорячи про необхідність запровадити персональні та стандартні вирахування як елементи моделі ПДФО (див. статті "Обмежена податкова справедливість" і "Від фіскалізації до розвитку").

Здавалося, потрібно радіти, адже народним обранцям нарешті хочеться справедливості та блага для народу. Але є проблемні моменти, на які треба звернути увагу. Адже їх наявність викликає сумнів в обґрунтованості та продуманості пропонованих рішень, простіше кажучи, вочевидь, маємо черговий випадок політичного популізму або, ще гірше, непрофесійності. Коли відсутність розуміння суті проблеми і напрямку руху призводить до нескінченних експериментів методом навіть не проб, а виключно помилок, що вже давно нічим добрим для економіки і суспільства не закінчуються. Спробуємо це довести з допомогою таких аргументів.

По-перше, на відміну від двох законопроєктів, які пропонують запровадження прогресивної шкали ставок податку, в№3076-1 пропонується, навпаки, поступове зменшення єдиної ставки ПДФО до 16% з 2023 року. Лише у зв'язку з цим очі розширюються від подиву, адже і законопроєкт щодо запровадження прогресивної шкали і законопроєкт щодо зменшення єдиної ставки пропонують народні обранці від однієї політичної сили, більш того, які працюють в одному комітеті Верховної Ради! Ще можна зрозуміти, якби в парламенті щодо моделі персонального прибуткового податку була ідеологічна суперечка між лівими та правими. З часів Маркса першим у спадок дістався прогресивний прибутковий податок, а другим від Мілля та Гайєка — мінімальні податки. Але в нашому випадку йдеться не про ідеологію, а про амбіції. Тому й маємо те, що маємо. Ситуацію з відомої байки Крилова про Лебедя, Рака та Щуку, які тягнуть воза невідомо куди. Один вносить законопроєкт і тут же відкликає його, десятеро інших не можуть домовитися між собою, в якому напрямку взагалі рухатися, політичні опоненти пропонують третій варіант. Що називається, ні вашим, ні нашим. Головне — виборцям подобатися.

По-друге, найголовніше і найскладніше. Мушу проінформувати всіх реформаторів ПДФО, що зі шкалою цього податку ситуація набагато складніша, ніж із базою податку. Її конкретні ставки та інтервали доходів, до яких вони застосовуються, потребують ретельних розрахунків і не можуть бути взяті зі стелі. А таке відчуття постійно переслідує, на жаль, після ознайомлення з більшістю документів, аргументація яких залишає бажати кращого, адже нічого, крім набору стандартних штампів, не містить.

У всіх згаданих вище документах, особливо не переймаючись розрахунками, інтервали доходів визначаються цифрами, кратними величині мінімальної заробітної плати, а яка аргументація при визначенні ставок — узагалі невідомо. Це може бути в найкращому випадку міжнародний порівняльний аналіз, і добре, якщо хоча б серед країн, близьких до нас за рівнем соціально-економічного розвитку, або якісь соціологічні опитування. Насправді і це не аргументи.

Сучасна теорія оподаткування говорить про те, що інтервали доходів і конкретні величини ставок податку залежать від багатьох факторів. Це довга і непроста тема для розмови, але спробую узагальнити. Мабуть, головний чинник, на який слід звертати увагу, це розподіл населення країни в цілому за величиною доходів, який у першому наближенні можна побудувати за даними ДПС України, взявши до уваги статистичні дані звіту 1-дф (близько 10 млн записів), щорічного вибіркового обстеження умов життя домогосподарств (близько 10 тис.) і для характеристики найвищого інтервалу доходів дані щорічних податкових декларацій (приблизно 700 тис.). Для повноти картини, очевидно, цю статистику можна доповнювати даними е-декларацій. Ця база даних уже досить велика і постійно наповнюється, що дає можливість відстежити не лише статику, а й динаміку процесу. Лише після того, як ми матимемо в першому варіанті загальноукраїнський профіль розподілу населення за доходами та візьмемо до уваги інші базові чинники, такі, наприклад, як необхідна величина бюджетних надходжень від сплати ПДФО та показник Парето-розподілу, можна обрахувати середню ефективну ставку податку і найвищу, маржинальну.

Під середню ефективну ставка податку, яка здебільшого характеризує не нормативні величини навантаження, а реальні для основної частини отримувачів доходів, розуміючи приріст/зменшення їх щільності розподілу на конкретних інтервалах, можна підганяти конкретні величини проміжних ставок податку, починаючи з базової. Отже, дуже узагальнено методика обрахунку шкали може бути приблизно такою. При цьому слід завжди враховувати вплив такого фактора, як поведінковий ефект від зміни ставок податку, а з цим у нас, враховуючи великий тіньовий сектор економіки, найскладніше. Звичайно, добре було б, якби було все просто, як записано в №3076-1: "Метою прийняття цього законопроєкту є створення умов для детінізації економіки, підвищення інвестиційної привабливості України, платоспроможності її громадян…" Але, панове, все складніше, ніж вам здається! Попередні податкові експерименти це довели.

По-третє,обґрунтованість, тобто якість пояснювальнихзаписок до цих законопроєктів, не витримує критики. Як nota bene для таких документів, принаймні в частині оцінки рішень зі сфери податкової політики, в підручниках написано, що беруть до уваги три критерії:

— бюджетний, який передбачає оцінку того, як пропоновані зміни вплинуть на податкові надходження;

— добробуту — як вони позначаться на доходах громадян;

— економічного зростання — яким чином це вплине на приріст ВВП.

Для України насправді потрібно додати четвертий, а саме — критерій детінізації економіки. За всіма критеріями мають бути наведені конкретні цифри, змодельовані сценарії розвитку подій, проведені розрахунки, що мають бути у відкритому доступі, щоб їх можна було перевірити. На моїй пам'яті лише одна законодавча ініціатива останніх років відповідала такому підходу, — щодо запровадження податку на виведений капітал. Розробникам тут слід віддати належне, адже вони добре попрацювали. В усіх інших випадках, на мою думку, не підготовлених належним чином документів можна просто не розглядати.

По-четверте, дбаючи про благо для всіх і пропонуючи точкові рішення, а саме — перерозподіл податкового навантаження лише за одним податком, не враховують такого важливого чинника, як загальна структура податкової системи включно з усіма альтернативними і спрощеними її варіантами, що спотворюють її цілісність. Наскільки структура нашої податкової системи спотворена, частково було сказано раніше. Лише загальна структура податкової системи дає нам повну картину про розподіл податкового навантаження в економіці, який оцінюють мінімум за п'ятьома основними параметрами. Але це тема для окремої та розлогої розмови. З огляду на це потрібно звернути уваги на те, що точкові рішення, як видається, нічого корисного привнести в нашу систему оподаткування не можуть, адже реформи заради реформ, як у тому випадку, що маємо сьогодні, апріорі не можуть бути результативними. Куди ми рухаємося завдяки таким рішенням, також не зовсім зрозуміло.

І наостанок. Черговий приклад політичного популізму, а висловлюючись образно, податкової демагогії, — це сигнал для виборців задуматися над тим, кого ми обираємо до найвищого законодавчого органу країни та як ми це робимо. Не кажу, що всі без винятку депутати мають глибоко розбиратися в податках, але принаймні ті, що входять до профільних комітетів, повинні відповідати певному рівню кваліфікації. Висновки зробити потрібно всім. І найголовніший полягає у тому, що подібне розпорошення законодавчої роботи нічого спільного з ефективністю економічної диверсифікації чи політичного плюралізму не має. Здається, наші обранці забули про це!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Віктор Совщак Віктор Совщак 29 березня, 19:53 Я зовсім не доктор наук. Я просто працівник ( добросовісний), який займався оподаткуванням.. І теорію податків знаю не погано.. Ну а практика за плечима.. Від себе - Платити податки ніхто у світі не хоче.. Навіть маленьких - люди розстаються з грошима, крім алкоголіків, дуже не охоче.Тому до сплати подадків існує ПРИМУС. Цей примус зовсім не обовязково ПАЛКОЮ. Можна і на совість давити, просто утримувати при виплаті доходів -нікуди не дінешся. Далі, ніколи у світі не було однозанчності до видів і суми податків.. В окремих спорах були навіть війни.. Висновок.. Нормальна сильна держава це коли в ній "збирають" максимум податків. При чому без особливих зусиль. Наприклад, Швеція. Звісно згідно Закону. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво