Невиїзні - Фінанси - бізнес, економіка, гроші, курси валют - dt.ua

Невиїзні

11 травня, 17:02 Роздрукувати

Верховенство права для людей з інвалідністю по-українськи.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Посилаючись на економічні труднощі, моральну застарілість транспортного парку та інші чинники, влада багатьох міст України приймає досить непопулярні рішення про підвищення вартості проїзду в комунальному транспорті. От і кияни очікують на подорожчання проїзду до 8 грн. При цьому мер Києва обіцяє, що "пільги ми збережемо". Чи дійсно це так, і що підготувала українська влада для пільговиків? Спробуємо розібратися.

14 березня 2018 р. Кабінет міністрів України прийняв постанову "Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах" (далі — Постанова) і Порядок надання згаданих пільг (далі — Порядок). Офіційна позиція — монетизація пільги на проїзд має на меті усунути несправедливість "нерівномірного доступу до вказаної пільги, а пільговики отримують можливість витратити гроші на свій розсуд". На перший погляд, держава дбає про своїх громадян. Але згадана Постанова містить підводні камені як із законодавчої, так і з загальнолюдської точки зору, на яких я хотів би зупинитися.

Почнемо з Постанови.Її автори декларують усунення соціальної несправедливості, а отже, зміни на краще в житті пільговиків. Однак це не відповідає істині. Статтею 3 чинної Конституції Україна проголосила людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в державі, а також встановила, що саме держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Тож саме держава, а не місцеві органи влади, є гарантом дотримання прав і свобод будь-якого громадянина, в тому числі представників пільгових категорій.

Натомість стаття 8 Основного Закону визначає, що Конституція має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на її основі і відповідати їй. Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції її громадяни мають право на соціальний захист, який зобов'язана забезпечувати держава.

Відповідно до статей 3, 9 і частини 2 статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти виключно в інтересах громадян, а держава не вправі делегувати місцевим радам загальнодержавні функції та власні конституційні обов'язки перед громадянами. Конституційний суд (рішення №3-рп/2012 від 25 січня
2012 р.) наголошує, що зміна механізму нарахування соціальних виплат і допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист. Таким чином, ми бачимо, що, згідно з нормами, закріпленими Конституцією, держава не вправі перекладати свої безпосередні обов'язки із соціального захисту населення на місцеві органи влади.

Тепер звернімося до Закону "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Так, його статтею 38-1 передбачено, що "транспортне обслуговування інвалідів здійснюється на пільгових умовах", і представники пільгових категорій мають право на безкоштовний проїзд всіма видами пасажирського міського транспорту, а також усіма видами приміського транспорту, і на 50-відсоткову знижку на проїзд повітряним, залізничним та автобусним транспортом у період з 1 жовтня по 15 травня. Що ж натомість пропонує Постанова? Виплату компенсації за 30 поїздок, виходячи з розрахунку вартості проїзду міським комунальним транспортом. Чи дійсно ця заміна є адекватною? Думаю, відповідь зрозуміла і без підказки.

Перш ніж перейти до коментарів власне до тексту Постанови, спробуємо змоделювати ситуацію, коли пільги все-таки почали надавати в готівковій формі. По-перше, незрозуміло, як саме автори Постанови пропонують розраховуватися за проїзд інваліду зору. Уявімо собі: людина в громадському транспорті передає гроші за проїзд, невідомо які (оскільки не бачить купюр) і невідомо кому (оскільки не бачить кондуктора), одержує здачу і перераховує її. Це нонсенс з точки зору здорового глузду, не кажучи вже про те, що можуть знайтися охочі скористатися з безпорадності незрячої людини. На жаль, такі перспективи існують, і саме вони доводять до розпачу представників цієї пільгової категорії.

По-друге, враховуючи розмір пенсій і соціальних виплат, які отримують пільговики, у них завжди знайдуться нагальніші статті витрат: харчування, ліки, нарешті одяг. Зовсім невелика сума компенсації (трохи згодом ми зможемо її розрахувати, виходячи з вартості проїзду в комунальному транспорті у Києві) розійдеться непомітно і зовсім не обов'язково за призначенням, однак люди з інвалідністю будуть позбавлені законного права на пересування. Саме на цьому наголошують фахівці, які працюють з людьми, що отримали інвалідність внаслідок психічних розладів. Ці фахівці заздалегідь попереджають про недоцільність монетизації для інвалідів з хронічними психічними розладами, включаючи розумову відсталість різних ступенів. Дуже частими є ситуації, коли інвалід витратив усі гроші сім'ї, після чого він (вона) разом зі старенькою мамою варить картопляне лушпиння кілька днів, щоб дожити до дня одержання пенсії. Повертаючись до перспективи підвищення вартості проїзду в Києві та інших містах України, вже зараз ми можемо констатувати, що суми, розраховані Мінфіном, не покриватимуть навіть мінімальної потреби пільговиків.

А тепер про підводні камені Порядку, в якому перелічено категорії пільговиків, які мають право на отримання пільг у готівковій формі, та визначено порядок готівкових виплат. Надзвичайно цікавим є пункт 4 Порядку, що визначає, в який саме спосіб будуть нараховуватися готівкові виплати. Розмір щомісячної готівкової виплати "визначається шляхом множення середньої вартості проїзду у міському комунальному транспорті в області (м. Києві) на 30 поїздок". Робимо зовсім нескладні обчислення. В Києві є чотири види комунального транспорту, проїзд у трьох із них коштує 4 грн за одну поїздку, в одному — 5 грн. Середня вартість поїздки становить 4,25 грн. Множимо її на 30 поїздок, і виходить, що кожен киянин, який входить до числа пільговиків, має одержати компенсацію в сумі 127,50 грн. Продовжуючи розрахунки, нагадаємо, що комунальний транспорт у нашому місті ходить погано і далеко не всюди, тобто задля економії часу або через відсутність комунального транспорту люди змушені пересуватися маршрутками, вартість проїзду в яких значно вища. Якщо ж згадати про те, що проїзд у великих містах передбачає пересадки, інколи навіть кілька, стає зрозумілим, що готівкові кошти буде витрачено значно швидше. Тепер згадаємо про пільговий проїзд осіб з інвалідністю першої групи і дітей, яким встановлено інвалідність. Безумовно, пересуваючись містом, вони потребують сторонньої допомоги (супроводу). На цей випадок Порядком передбачено подвоєння суми готівкових виплат. Однак, враховуючи викладене вище, зрозуміло, що подвоєної суми компенсації буде замало. Кошти закінчилися, і що робити далі? Жити в чотирьох стінах? Платити супроводжуючому з власної пенсії?

Найважче буде тим пільговикам, які проживають у невеличких містах і їздять на роботу, приміром, до Києва, користуючись, відповідно, приміським або міжміським видом транспорту. Досі вони мали право на безкоштовне користування згаданими видами транспорту. Тепер суму щомісячної компенсації їм збільшать на 20%, виходячи з вартості проїзду комунальним транспортом. Не є секретом, що на приміських і міжміських маршрутах дуже мало комунального транспорту, значно більшою є кількість маршрутних таксі. Отже, забираючи у людей право безкоштовно пересуватися в межах району або області, їм пропонують збільшити виплати на 20%. Це колосальна економія для держави, однак повна катастрофа для осіб з інвалідністю.

Перспектива пересуватися за власний рахунок є руйнівною і для суспільно-корисного, і для громадського, і для культурного життя осіб з інвалідністю. Це ж стосується і навчання. Що робити, коли їздиш на навчання в інший кінець міста, з кількома пересадками, і гроші закінчилися десь за два тижні? Залишати навчання? Їздити власним коштом? Відповідей на ці запитання ми також не маємо. Але ж, окрім роботи та навчання, людина з інвалідністю має ще й інші потреби. Це відпочинок, оздоровлення, лікування, реабілітація, участь у культурно-мистецькому житті. Мізерна монетизація пільги на проїзд фактично позбавляє її цього права, замикаючи в чотирьох стінах власної оселі.

Який вихід із цього становища ми можемо запропонувати? Встановлення валідаторів на всіх видах транспорту, включно з маршрутними таксі, коштом перевізника (можливо, це можна буде зробити за рахунок безвідсоткового кредиту на встановлення валідатора, наданого перевізнику). У цьому разі перевізник з допомогою валідатора чітко фіксує, скільки пільговиків він перевозить протягом дня (тижня, місяця, року), і передає ці дані органам державної влади на місцевому рівні. Кількість перевезених пільговиків буде чітко зафіксовано, що унеможливить зловживання як з боку перевізника, так і з боку держави. За наданими результатами держава компенсує перевізнику витрати на перевезення представників пільгових категорій. Не будемо забувати, що всі вони, незалежно від місця проживання, громадяни України, і мають пільги, встановлені та гарантовані державою.

Найцікавішим є, певно, пункт 6 Порядку. Згідно з ним особа, яка має право на пільги з оплати проїзду і проживає на території, де не запроваджено їх монетизації, приїхавши на іншу територію, повинна отримати квиток з печаткою перевізника і підписом відповідальної особи про оплату нею проїзду. Лише за наявності цього документа згадана особа має право на відшкодування витрат на проїзд, яке здійснюється органом місцевого самоврядування за місцем проживання. Якщо ж цього з якихось причин не відбулося, то пільговик може звернутися до суду. Чи не здається шановному панству, що в цьому випадку держава остаточно перекладає власні обов'язки на плечі людей, яким сама надала пільги? Особливо важко в цьому разі буде людям з вадами зору, слуху, а також тим, хто пересувається на візку. Не кажучи вже про те, що судитися можна і п'ять, і десять років, але навіть якщо суд буде виграний, не передбачено механізмів стягнення цих грошей.

Підбиваючи підсумки, хотів би поставити читачам запитання, яке, на перший погляд, прямо не стосується теми статті. Отже, що буде, якщо вкинути жабку в каструлю з гарячою водою? Відповідь проста: жабка одразу ж вирішить, що їй некомфортно, і вистрибне назовні. А якщо цю ж жабку покласти в каструлю з холодною водою, поставити каструлю на вогонь і поступово нагрівати? Тоді жабка помітить, що вода теплішає, але не зверне на це уваги, і в результаті звариться. До чого я веду? Багато що в житті накопичується поступово, в тому числі і обмеження прав. І наше завдання — не бути жабкою, яка втрачає пильність у теплій воді, не помічаючи її нагрівання, тобто знати свої права і вміти їх відстоювати.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 18 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво