Китай, якому все мало - Фінанси - dt.ua

Китай, якому все мало

16 серпня, 17:56 Роздрукувати Випуск №30, 17 серпня-23 серпня

Чому одержувачі китайських інвестицій у результаті втрачають усе.

hubs.ua

Китай інвестує в інфраструктуру та купує або орендує землі в багатьох бідних країнах світу. 

От тільки ще жодна країна не розбагатіла завдяки китайським грошам. Україна теж навряд чи зможе.

Чи відкриє Зеленський український ринок землі для Китаю?

"Цього року ми обов'язково проведемо земельну реформу, що вже наступного року дасть можливість створити ринок землі у 40 млн га, яка є однією з найкращих у світі за своєю якістю", — заявив президент України Володимир Зеленський під час українсько-турецького бізнес-форуму в Стамбулі. Так президент анонсував скасування мораторію на продаж землі у 2020 р. За його словами, в Україні вже працюють турецькі компанії, "які володіють землею".

Нагадаємо, що мораторій на продаж українських сільгоспземель діє вже 18 років, з 2001-го його щороку подовжували. Останній подовжили до 2020-го, навіть попри те, що МВФ вимагає дозволити вільний продаж українських земель. Це одна з умов співробітництва з Фондом, виконання якої Київ досі відкладав.

Світовий банк теж переконує Київ у вигідності створення вільного ринку землі. За оцінкою СБ, скасування мораторію приноситиме економіці України 0,7–1,5 млрд дол. США щороку. "Розрахунки, які ми робили, говорять про те, що Україна може підвищити своє зростання на один або два відсотки на рік, крім основного зростання, у разі запуску ринку землі. Однак це дуже консервативні показники, тому що буде ще багато супутніх позитивних моментів", — говорила директорка СБ по справах Білорусі, Молдови та України Сату Кахконен.

Лідер партії "Слуга народу" Дмитро Разумков нещодавно заявив, що відкрити ринок сільгоспземель можна впродовж року. "Потрібно, щоб власники землі могли нею користуватися. З'явиться законодавча база. Ми зараз працюємо над цим. З одного боку, необхідно захистити національні інтереси, а з іншого — власника", — сказав Д.Разумков. Він визнав, що в Україні не проведено якісного аудиту сільгоспземель. "Ми й досі не розуміємо, у чиїх руках і скільки землі. Це стосується й державних земель", — зазначив Дмитро Разумков.

Однак, за власною інформацією DT.UA, перші та головні претенденти на українські сільгоспземлі з іноземців — зовсім не турки, а китайці. Більш того, в "Слузі народу" переконані, що китайці, купивши сільськогосподарські землі, виведуть наш АПК на новий небачений рівень. Але чи справді наші чорноземи цікаві бізнесменам Піднебесної?

Років п'ятнадцять тому Китай, який швидко нарощував економічну міць, почав перейматися своєю світовою експансією. Ринки збуту вже було захоплено товарами з "глобальної фабрики", тепер знадобилися природні ресурси та родюча земля, щоб годувати своє найбільше у світі населення. Обидва ці активи в надлишку були у країн третього світу (в основному африканських і латиноамериканських), а також у країн колишнього СРСР і почасти країн південного сходу Європи.

Розпочавши діяти, у Пекіні швидко зрозуміли, що в будь-якій країні третього світу чарівне слово "інвестиції" неймовірним чином діє на місцевих чиновників, — вони відразу втрачають будь-яку сторожкість і згодні майже на все. А ще краще діє словосполучення "інвестиції в інфраструктуру", яке означає, що китайці самі побудують електростанції та залізниці, а місцеві діячі зможуть попутно розпиляти у своїх інтересах чималі бюджети.

Про те, що ця сама інфраструктура в результаті залишиться власністю китайців, а платити за її використання та утримання доведеться з держбюджету, ці самі діячі, підписуючи папери, зазвичай не замислюються. Як і про те, що китайцям дай палець — вони руку по лікоть відкусять, не перестаючи посміхатися та розповідати про перспективи стратегічного співробітництва.

У розпорядженні Китаю не більш як 10% світової (придатної для землеробства) ріллі та близько 1,3–1,5 млрд чоловік населення. Звичайно, можна освоювати власні пустельні землі, і це робиться. Оприлюднено грандіозні плани будівництва водних каналів і водоймищ. Але це не скасовує необхідності освоювати "непотрібні" або "ті, що простоюють" землі за кордоном. Крім того, Китай намагається розбудовувати в себе тваринництво замість низькотехнологічного зерноводства. У зв'язку з цим Китаю потрібні орні землі та інфраструктура за межами країни.

Ще один важливий момент. Це європейським і американським інвесторам важливо, щоб у країні були демократичний уряд, прозорість бізнесу та захист прав власності. Китайців це зовсім не цікавить. Швидше, навпаки: в авторитарних корумпованих державах "вирішувати питання" простіше й швидше, та й громадянське суспільство обурюватися не стане.

Забігаючи наперед, зауважу, що поки що Китай лише відносно влаштувався в Латинській Америці. Багато чого Пекін зміг здобути на пострадянському просторі, поки там не стали буквально відсахуватися від китайських інвестицій. (Про те, як постраждала Білорусь, ми вже писали, див. "Бійся китайців, які приносять дарунки", DT.UA №32 від 1 вересня 2018 р. )

Як Африка віддавала свою землю

А от Африка продалася швидко та без зайвих запитань. Китайські корпорації вже купили або орендували в африканських країнах великі території — понад 3,5 млн га родючої землі. Благо, ціни на землю там невисокі, наприклад, в Ефіопії оренда коштує 1 долар 20 центів за гектар на рік. Купівля землі теж обходиться недорого — близько 20–30 дол. за гектар.

Активно діє в Африці, наприклад, китайська корпорація з торгівлі насінням "Чонцін сід Корпорейшн". У 2008 р. вона придбала в Танзанії 30 тис. га землі для вирощування гібридного рису. Компанія заявила, що має намір укласти контракти з місцевими фермерами для вирощування рису, який потім піде до Китаю. Однак згодом ніякої роботи з фермерами не було — просто завезли робітників із Китаю.

Президент Замбії Едгар Лунгу підписав контрактів із Китаєм на загальну суму в 9,7 млрд дол. консолідованого боргу. Головним загарбником Замбії стала китайська компанія "Ініціатива з розвитку залізниці" (BRI). Від початку вона справді будувала залізницю до Танзанії (єдину в країні), але потім перетворилася на інструмент видачі кредитів і скуповування активів.

Мало того, що китайці сидять на залізниці (фізично — як менеджери, інженери і навіть машиністи) і на електростанції. Від уряду Замбії в обов'язковому порядку вимагається 15% участі власними коштами в усіх проєктах, що збільшує суму боргу в геометричній прогресії — грошей у країні просто немає. Тепер Китай вимагає передачі контролю над електроенергетикою Замбії, а потім і інших державних активів у міру того, як країна буде вимушено оголошувати дефолти за різними видами боргів (бонди, облігації, суверенний борг тощо).

Вистачає в Африці й інших прикладів впливу Китаю в аграрній сфері. Президент Уганди виділив китайським інвесторам 12 тис. га, на яких працюють селяни з Китаю. Проєкт перебуває у віданні голови Китайсько-африканської ділової ради.

Активно розбудовується співробітництво і з Мозамбіком. Китай інвестує кошти в агропроєкти на території цієї країни з 2006 р. Йдеться про вирощування рису для подальшого експорту до Китаю. Експортно-імпортний банк уже надав позику на 6 млрд дол., — Мозамбік розплачуватиметься рисом ще років сто.

2008-го приватний китайський бізнесмен придбав у Камеруні 10 тис. га землі для вирощування рису. Увесь рис експортується до Китаю. 

Нарешті, за повідомленням британської Independent, голова Експортно-імпортного банку Китаю заявив, що банк візьме участь у фінансуванні потоку еміграції китайців до Африки. Як висловився чиновник, у міру реалізації проєкту прискореної урбанізації на заході Китаю "кільком мільйонам селян доведеться виїхати". Їх просто перевезуть до Африки та оселять там на скуплених Китаєм землях.

"Подібно расі, що вирішила пристосувати нову планету для свого проживання, через руйнівний тиск на власні природні ресурси в країні, де за останні 50 років населення зросло з 500 млн до 1,3 млрд, Пекін пустив у хід так звану політику "Африка тільки для Китаю", — каже Тревор Нкубе, африканський бізнесмен-видавець. — Відкриваються нові посольства та повітряні маршрути. Усюди можна зустріти нову китайську еліту континенту, що здійснює покупки у власних дорогих магазинах, роз'їжджає в лімузинах. Але при цьому побиті вибоїнами шляхи забиті китайськими автобусами, які везуть людей на ринки, заповнені дешевими китайськими товарами. Тисячі миль нових китайських залізниць перетинають Африку, перевозячи мільярди тонн незаконно вирубаного лісу, алмази та золото. Ці дороги прив'язані до розкиданих уздовж узбережжя портів, що очікують вантажу для перевезення його назад у Пекін після того, як будуть вивантажені привезені з Китаю дешеві іграшки".

Китайці, орендуючи африканські землі, прокладають дороги, зрошувальні системи, будують елеватори та переробні заводи. Але їхній прихід на африканські землі створив велику проблему: інтенсивне сільське господарство позбавляє роботи селян (особливо на орендованих землях, уряди проганяють їх звідти). Там, де раніше ріллю обробляли сто людей, їх залишається десять, та й то це відносно кваліфіковані селяни — навчені китайцями трактористи, комбайнери тощо. 90 селян із цієї сотні, що залишилися без роботи, змушені або голодувати, або перебиратися в нетрі міст.

"Ось приклад. Китай запропонував Кенії допомогти підняти її сільське господарство — інвестиціями, дешевими кредитами. Кенійці погодилися, дали багато хорошої землі в оренду на 50 років, — розповідає британський економіст Джеймс Робінсон. — Китайці всю цю землю загородили парканами, побудували закрите містечко, до якого завезли своїх робітників. Результат: працюють китайці, усе вирощене відправляється до Китаю, все обладнання теж закуплене в Китаї. А Кенії у підсумку залишаться виснажені на 200% землі та скромні гроші за оренду, які однаково вже всі розкрадено".

В інших країнах Китай діє подібним чином. Міжнародна група технічного та економічного співробітництва "Сантайм" створила СП на Кубі та у Мексиці для вирощування рису. У її розпорядженні там 15 тис. і 23 тис. га відповідно. "Сантайм" діє також у Казахстані й планує розширювати свою діяльність на нових територіях — у Росії, Південній Америці та Австралії.

Китайські сюрпризи

Наостанок — свіжі новини з Білорусі, яку ми вже згадували як навчену гірким китайським досвідом. Білоруські ЗМІ нині обговорюють дивну історію. Останній десяток років Китай за кошти пов'язаних кредитів, узятих білоруським урядом у Пекіна, будує в Білорусі цілий ряд різних підприємств. Будують їх китайські ж підрядники з використанням китайського обладнання. Але результат регулярно виявляється сумним: борги повертати треба, а от заводи — не працюють.

Серед іншого китайці будували в білоруському місті Світлогорську сучасний целюлозно-картонний комбінат (ЦКК). Але так і не побудували, — самі не змогли зібрати власне обладнання. У результаті з китайським підрядником, компанією CAMCE, білоруська сторона договір розірвала. І от тепер на Світлогорському ЦКК у будівлі центрального управління під фальшпідлогою було виявлене електронне обладнання, не передбачене проєктом. За словами експертів, установлене китайцями обладнання призначене для дистанційного пошкодження обладнання.

Крім того, під час розірвання контракту китайська САМСЕ відмовилася передати замовнику коди доступу, ліцензії на ПЗ, зміни до проєктної документації тощо, а також відмовилася від гарантійних зобов'язань за раніше виконаними роботами. Крім того, китайці, залишаючи проєкт, забрали електронні ключі доступу до обладнання. У результаті роботи доводитиме до кінця фінська компанія Andritz Oy — "дочка" австрійського концерну Andritz. Але 770 млн дол. пов'язаного кредиту Міністерству фінансів Білорусі все одно доведеться віддати китайцям.

Раніше подібна ситуація мала місце при будівництві комплексу з виробництва крейдованих і некрейдованих видів картону в Добруші на базі паперової фабрики "Герой праці". Там китайці теж побудували виробництво, але не змогли його запустити. Зведенням підприємства під ключ займалася китайська корпорація "Сюань Юань", контракт із якою було розірвано 2018-го.

Нині пристрасті киплять навколо побудованого китайцями в Бресті акумуляторного заводу, — його здали, але ніяк не можуть запустити так, щоб в атмосферу та воду не починали надходити викиди з позамежними концентраціями свинцю. За оцінками фахівців, обладнання цього заводу, найшвидше, взагалі доведеться розібрати.

Україна для Китаю?

Китайці вже давно цікавляться родючими землями України. Раніше ходили чутки про передачу в оренду в Дніпропетровській області 100 тис. га землі. За інформацією українських і китайських ЗМІ, землі мали відійти в оренду на 50 років і розроблятися Сіньцзянською виробничо-будівельною компанією. Згодом площа орендованих угідь мала зрости до 3 млн га (при тому, що площа всіх сільгоспземель в Україні становить 42 млн га). Але ця новина викликала великий суспільний резонанс, і українській владі навіть довелося відхрещуватися від цієї угоди.

Пов'язана з Китаєм аграрна компанія KSG Аgro, до складу якої входять 42 підприємства, вже обробляє 94 тис. га українських с/г земель. Наприкінці 2014-го було оголошено, що китайська компанія "ХуанфаньЦюй" інвестує 58 млн дол. в агровиробництво в Чернігівській області. Щоправда, сьогодні цей проєкт перебуває в підвішеному стані.

2016-го китайська корпорація COFCO Agri відкрила в порту Миколаєва термінал для перевантаження олійних і зернових культур, що може пропускати до 2,5 млн т на рік. Проєкт коштував близько 75 млн дол., і тепер термінал працює майже на повну потужність, справно відправляючи до Китаю судна з зерном. Ця сама компанія має в Україні кілька великих елеваторів і олійноекстракційний завод, а також планує інвестувати ще кілька десятків мільйонів доларів в українське сільське господарство.

Нарешті, "Державна продовольчо-зернова корпорація України" — теж у сфері інтересів китайців. Зокрема, серед активів ДПЗКУ — елеватори (загальний обсяг 3,75 млн т), млини, комбікормовий і круп'яний заводи. ДПЗКУ також має досвід співробітництва з китайською стороною. Держкорпорація у 2012 році домовилася з Експортно-імпортним банком Китаю про надання кредиту на 1,5 млрд дол., кошти якого планувалося використовувати на закупівлі зерна в приватних трейдерів для їхнього експорту за торговельними угодами з КНР.

Зацікавленість КНР в українських орних землях очевидна. Україна — великий постачальник агропродукції на китайський ринок. Щорічно до Китаю поставляється понад 3,5 млн т зернових, а також 500–600 тис. т курятини, свинини, соняшникової олії. Але китайці хотіли б самі заробляти на поставках аграрної сировини до себе на батьківщину, їхніх інвестицій українці не побачать.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво