Диявол у деталях, або Окрема методика для Приватбанку та спільна проблема для всієї системи

Проведена перед Новим роком націоналізація ПАТ "КБ "Приватбанк" мала наслідком багатомільярдне зростання бюджетних видатків і боргового навантаження на держфінанси, концентрацію державою більш як 50% активів банківського сектору, посилення монополістичних тенденцій на ринку платіжних послуг для населення, потенційні юридичні та репутаційні ризики для держави через примусову конвертацію єврооблігацій у капітал банку. Це - головні проблеми, про які в тому чи іншому вигляді вже згадувалося в численних публікаціях на "приватівську" тему.

Ситуація ускладнюється й очевидними суперечностями одна одній ряду заяв високопосадовців щодо бачення майбутнього націоналізованого банку. Така плутанина свідчить як про недостатність зваженого та комплексного аналізу ризиків прийняття рішення про націоналізацію, так і про відсутність чіткої стратегії, що робити далі. На додачу екс-керівники Приватбанку у публічному листі звинуватили НБУ у раптовій суттєвій зміні регуляторних вимог (зокрема, щодо врахування певних видів застави), що й спричинило потребу у докапіталізації нібито платоспроможної й успішної фінустанови. Де ж усе-таки правда, і які ще важливі наслідки трактуються в ЗМІ хибно або взагалі залишаються поза увагою?

Відмінність методик

Неозброєним оком помітно, що у тиждень, який передував націоналізації найбільшої комерційної фінустанови країни, Національний банк спробував розставити в інформаційному просторі необхідні акценти щодо економічної доцільності та невідворотності цього процесу. Так, 13 грудня НБУ опублікував "Звіт про фінансову стабільність". Цей документ видається регулятором раз на півріччя, його завданням є аналіз ризиків фінансової системи та економіки України загалом. Перш за все в контексті ідентифікації, моніторингу і дослідження системних ризиків банківської системи. Серед ключових висновків названого документа варто визначити такий: "Основним ризиком для фінансової стабільності у короткостроковій перспективі є невиконання окремими великими банками програм капіталізації за результатами діагностичного обстеження. Реалізація цього ризику потребуватиме негайних жорстких скоординованих дій НБУ та уряду". На підтвердження цього висновку на сторінці 39 вищезгаданого звіту міститься графічна інформація щодо оціненого рівня кредитного ризику банків, частина якої представлена нижче.

Інформація наведена згідно з розподілом НБУ банків на групи на 2016 р. Зокрема, до Групи І належать банки з українським капіталом, частка активів яких перевищує 0,5% показника всієї системи. Різниця між оцінкою кредитного ризику за стрес-тестом і діючими правилами для цієї групи становила 117 млрд грн. Журналісти одного зі спеціалізованих фінансових інтернет-видань зробили висновок про значну потребу Приватбанку у докапіталізації, оцінивши її пропорційно до 70-відсоткової частки цієї установи в активах групи. Очевидна сумнівність такого підходу далеко не так важлива, аніж інші висновки, які можна зробити з аналізу вищезазначеної інформації. Оскільки мають вони навіть важливіше системне значення, ніж сам по собі факт націоналізації.

Графічні дані НБУ відображають різні підходи до оцінки величини збитків від неповернення кредитів, що у банківській практиці матеріалізується у збитковість діяльності, недостатність капіталу та неплатоспроможність фінустанов. По-перше, рівень імовірних збитків від неповернення кредитів задіючими методиками: вони мають бути покриті сформованими резервами або зумовлюють непокритий кредитний ризик, який починаючи з 2016 р. з'їдає розмір власного капіталу банку без формування резервів.

По-друге, наведено оцінку кредитного ризику за результатамистрес-тестування найбільших банків України. Під цим терміном мається на увазі складова діагностичного обстеження банківських установ, що здійснюється під час кризи для оцінки реальної якості активів і потреби у капіталі. Іншою складовою є дослідження якості активів відповідно до певної вибірки (анг. Asset quality review, AQR). Стрес-тестування у контексті діагностичного обстеження являє собою математичну модель для прогнозу на трирічному часовому інтервалі розміру збитків і рівня капіталу банку у розрізі як його сукупного балансу, так і окремих найбільших позичальників. Базовими вхідними даними для такої математичної моделі є прогноз ряду макроекономічних показників (валютного курсу, рівня інфляції, темпів зростання ВВП та ін.) і попередні результати аналізу якості активів (AQR).Саме оцінки величини кредитного ризику згідно з результатами стрес-тестування у 2015 р. і було в основному відображено у вимогах НБУ відповідно до плану-графіка докапіталізації банків з топ-20 на три найближчі роки (за результатами AQR, потреба у докапіталізації, як правило, була у кілька разів меншою). Невиконання таких вимог стосовно докапіталізації стало причиною визнання неплатоспроможними, зокрема, ПУАТ "Фідобанк" і ПАТ "КБ "Хрещатик".

По-третє, НБУ було запроваджено новий документ, що регулює оцінку величини кредитних ризиків банківської діяльності (постанова правління НБУ від 30 червня 2016 р. №351). В його основу покладено концепцію оцінки очікуваних збитків за кредитами на часовому інтервалі 12 місяців (на відміну від широко застосовуваної у банківській практиці концепції оцінки понесених збитків), встановлено жорсткіші вимоги до застави та ін. Саме зазначені регуляторні новації й було розкритиковано екс-керівництвом ПАТ "КБ "Приватбанк" в їхньому відкритому зверненні. Але інформація від НБУ чітко свідчить, що основною причиною зростання потреби у капіталі ряду банків стало проведення саме стрес-тестування, а вищевказана постанова НБУ мала вторинний уточнюючий щодо результатів стрес-тестування ефект.

Конвертація зобов'язань у капітал як рятівне коло

Для глибшого розуміння даних щодо величини кредитного ризику від НБУ розглянемо, яким чином банки з іноземним капіталом виконали плани-графіки докапіталізації за результатами стрес-тестування (аналіз по восьми найбільших за розміром активів банках з іноземним капіталом за винятком ПАТ "Креді Агріколь Банк", який, за даними НБУ, не потребував докапіталізації за результатами стрес-тестування).

Як видно з наведеної таблиці, іноземні банки виконували вимоги регулятора до рівня капіталу за результатами стрес-тестування, переважно конвертуючи у статутний капітал міжбанківські кредити від материнських структур або отримані від них та ЄБРР субординовані борги. Значні обсяги відповідної заборгованості пояснюються тим, що на можливості її залучення під відносно низькі відсотки та отримання величезних зисків на різниці у процентних ставках, як відомо, у докризовий період було побудовано бізнес-модель банків з іноземним капіталом. Тому у 2005–2008 рр. вони вели активну кредитну експансію, стрімко нарощуючи свої портфелі та ринкові позиції. Але з настанням кризи 2008–2009 рр. виявилося, що зазначені банки на практиці не змогли врахувати валютні ризики, до того ж не маючи напрацьованих відповідно до українських реалій інструментів роботи з проблемною заборгованістю.

Фактично перед діагностичними обстеженнями банківського сектору у 2014–2015 рр. залучені від материнських структур міжбанківські кредити та субборги частково трансформувалися у проблемні кредити банків з іноземним капіталом. Їх докапіталізація для покриття кредитних ризиків за результатами стрес-тестування відбувалася не шляхом внесення "живих" коштів, а за рахунок зміни юридичного статусу та конвертації у капітал раніше залучених і вже фактично розміщених у надані кредити коштів.

Слід наголосити, що банки з українським капіталом мали іншу бізнес-модель, що матеріалізувалася в іншу структуру балансу. Замість міжбанківських кредитів від материнських фінансових структур до складу ресурсів активно залучалися вклади населення та кошти споріднених бізнесових структур. У таких банків - особливо за відсутності доброї волі власників - просто не було можливості щось конвертувати для виконання вимог стрес-тестування. І у разі їхньої неплатоспроможності просто відбувалася фіксація збитків бізнесу та великих вкладників, збільшення видатків Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

З урахуванням вищевикладеного змоделюємо виключення обчисленої суми у розмірі 65,3 млрд грн з розрахунку резервів і непокритого кредитного ризику за діючими правилами для інформації від НБУ. Адже капіталізація на таку суму мала досить умовний характер конвертації попередньо залучених зобов'язань, без залучення фінансових коштів. Прикладом цього є періодична потреба у підтримці ліквідності банком з російським капіталом ПАТ "Промінвестбанк" (активно виконує програму капіталізації за рахунок конвертації залучених коштів у статутний капітал), що проявляється у постійному залученні короткострокових кредитів рефінансування від НБУ. Врахування такої суми як непокритого кредитного ризику є недоцільним, адже такі значні суми призведуть до зниження рівня капіталу аналізованих банків і порушення ними погоджених з регулятором графіків капіталізації.

Скоригована різниця між кредитним ризиком за стрес-тестуванням і відповідно до діючих методик у групі іноземних банків збільшилася майже у чотири рази - до 88,3 млрд грн при 117 млрд аналогічної різниці для банків Групи І. Звичайно, не викликає сумніву актуальність проблеми існування величезного кредитного ризику для банків з українським капіталом (і зокрема Групи І) через високий рівень кредитування пов'язаних сторін, недостатню якість застави, потрапляння ряду позичальників у "яблучко" за майже всіма критеріями фіктивності (короткий час існування підприємства, одна особа у штаті, критично малий розмір статутного капіталу). Але глибший аналіз засвідчує також наявність колосальних проблем з якістю кредитного портфеля і банків з іноземним капіталом, котрі мають порівняно вищі стандарти ризик-менеджменту.

Підсумовуючи викладене

Суттєве зростання вимог регулятора до покриття кредитних ризиків за рахунок капіталу банків зумовлене стрес-тестуванням, проведеним НБУ у 2015–2016 рр., а не просто встановленням більш жорстких вимог до застави, як заявило екс-керівництво ПАТ "КБ "Приватбанк".

При цьому більші вимоги до капіталізації іноземних банків були виконані не за рахунок внесення фінансових коштів, а шляхом конвертації в статутний капітал міжбанківських кредитів і субборгів від материнських банківських структур. Зазначені зобов'язання були залучені у передкризові роки, трансформовані у кредити переважно в іноземній валюті, а з настанням банківських криз значна їх частина стала проблемними. Майже 74% від обсягу такої конвертації у 2015–2016 рр. було проведено банками з російським капіталом.

Мінімальні обсяги вкладання фінансових коштів для докапіталізації своїх дочірніх структур іноземними банківськими групами можуть свідчити про перетворення українського банківського ринку на непривабливе місце для інвестицій і про готовність лише зафіксувати фактично понесені попередньо збитки.

Бізнес-модель і відповідна структура балансу надали можливість зробити таку конвертацію для банків з іноземним капіталом. Їх конкуренти українського походження не мали такої можливості, до них регулятором висувалися вимоги щодо внесення до капіталу грошових коштів.

Однак що найгірше - суттєвого припливу ресурсів для реального збільшення капіталу банківської системи України сьогодні не варто очікувати ні від іноземних власників, які не хочуть їх надавати, не вбачаючи особливих перспектив для порівнянного з надмірними місцевими ризиками заробітку, ні від українських, які через відсутність таких ресурсів (щонайменше легальних) цього зробити просто не можуть. Держава ж розширила свою присутність на ринку до неспівставних з критеріями конкурентного середовища величин лише за рахунок фактичної непокритої емісії держзобов'язань. Обслуговування яких лише підвищує витрати та ризики обслуговування держборгу при дуже сумнівному покращенні перспектив подальшого розвитку банківської системи загалом.

З урахуванням серйозності зазначених викликів, для більш чіткого розуміння профілю ризиків і прогнозування подальших трендів розвитку банківської системи України доцільним є надання змістовних роз'яснень і коментарів НБУ для експертного середовища щодо оцінки кредитних ризиків за результатами стрес-тестування у розрізі груп банків. Зокрема, причини збільшення їх величини за відповідними факторами: неврахування певних видів забезпечення, кредитування позичальників з ознаками фіктивності (короткий час існування підприємства, одна особа у штаті, критично малий розмір статутного капіталу, штучне підтримання заданого рівня обслуговування кредитів, наприклад, шляхом погашення процентів за рахунок нових кредитів), надмірна концентрація валютного ризику та ін. У результаті спочатку експертне середовище, а потім і ширші суспільні кола зможуть виразніше уявляти профіль ризиків банків України, що сприятиме обмеженню подальших втрат від потенційних банкрутств фінустанов.