Давос проти Вавилона - Фінанси - бізнес, економіка, гроші, курси валют - dt.ua

Давос проти Вавилона

1 лютого, 2013, 20:56 Роздрукувати Випуск №4, 1 лютого-8 лютого

Обмін і спеціалізація — це, мовою теорії ігор, "гра з додатною сумою", у результаті якої обидва учасники стають багатшими. Тоді учасникам є сенс іти на компроміс, виробляючи правила гри, які дозволять домогтися результату. Тому такий важливий "соціальний капітал", що напрацьовується в тому числі в Давосі.

© World Economic Forum

Багато років тому з легкої руки Семюела Хантінгтона сукупність цінностей і звичаїв, притаманних глобальному співтовариству політиків, бізнесменів та експертів, почали називати "давоською культурою" — на честь Всесвітнього економічного форуму в Давосі, який щороку збирає VIP-тусовку з найбільш іменитих представників цієї світової еліти. Термін прижився, оскільки така наднаціональна культура важлива як фундамент глобалізованої економіки. Однак, як відомо, суспільства з нежиттєздатними або неконкурентоспроможними культурами програвали історичну конкуренцію, і такі культури зникали. Нині чергова криза укотре порушила питання про життєздатність глобалізації. Чи очікує, у зв'язку з цим, "давоську культуру" доля вавилонської?

З погляду інституціональної економіки, спільні цінності, знання і навички, які персоніфікуються завсідниками Давоса, становлять той культурний базис, що попереджає глобальний Вавилон, дозволяючи німцеві знаходити спільну мову і домовлятися з індусом, за всієї відмінності їхніх національних звичаїв. Ще більше вони необхідні для того, щоб створити правила гри, інституції, які були б зрозумілими і прийнятними для всіх гравців глобальної економіки. Але головне для цього — загальне розуміння взаємної вигоди від співробітництва як основи для компромісу. Саме це переконання становить справжній стрижень "давоської культури". Адже в теорії ігор доведено, що тільки якщо гравці усвідомлюють себе учасниками "гри з додатною сумою", вони можуть виробити правила самостійно, не опираючись на традиції (у цьому випадку, в усіх різні) і без втручання зовнішньої сили.

Те, що торгівля — саме така гра, показав Девід Ріккардо. Втім, двох століть виявилося, на жаль, недостатньо для того, щоб ця проста істина оселилися в головах. Тож перш ніж пояснити, чому так вийшло, доведеться коротенько нагадати його міркування.

Якщо яблука ростуть тільки в середніх широтах, а банани — тільки в тропіках, то навіть найзатятіші меркантилісти (протекціоністи і т.ін.) не заперечуватимуть вигоди від обміну. Відкриття Риккардо в тому, що торгівля вигідна, навіть якщо обидві країни можуть виробляти обидва продукти і, більш того, навіть якщо одна з них має велику врожайність з обох із них, але в різному ступені. Тобто, фактично, завжди. Якщо в країні А з гектара збирають 4 тонни бананів і 2 тонни яблук, а в країні Б — по 6 тонн і того й іншого, то жителям країни А вигідніше виростити замість яблук 8 тонн бананів і обміняти чотири з них на 3 тонни яблук у країні Б, де площі під ними теж перерозподілять відповідно. У результаті в країни А буде більше на тонну яблук, а в країни Б — на тонну бананів, вирощених замість них. Зазначимо, до речі, що менш продуктивна країна виграє відносно більше, збільшивши свою кількість яблук у півтора разу, тоді як у країни Б бананів стане тільки на 1/6 більше.

Тобто обмін і спеціалізація — це, мовою теорії ігор, "гра з додатною сумою", у результаті якої обидва учасники стають багатшими. Тоді учасникам є сенс іти на компроміс, виробляючи правила гри, які дозволять домогтися результату. І що краще вони можуть це робити, то успішніше суспільство в цілому, тому такий важливий "соціальний капітал", що напрацьовується в тому числі в Давосі.

Власне, у звичайному житті ми весь час граємо в такі ігри, навіть не замислюючись про це. Щоразу, купуючи товар, ми обмінюємо нашу працю (за яку нам заплатили гроші) на продукцію інших людей, які виробляють її, можливо, і не краще, але швидше за нас. Те саме і на роботі: скажімо, директор може друкувати і телефонувати навіть краще за свою секретарку, але доручає цю роботу їй, щоб заощадити свій час і присвятити його важливішим справам. Чому ж коли так роблять країни і фірми, це обурює? Чому стільки людей в усьому світі відторгають "давоську культуру" і бажають її краху?

Причиною цього є архаїчний забобон, який антрополог Джордж Фостер описав півстоліття тому, вивчаючи мексиканських індіанців. Він притаманний усім традиційним суспільствам і зовсім не зник у сучасних (зокрема, цвіте пишним цвітом в Україні). Носії цієї прадавньої омани уявляють собі світ, як "гру з нульовою сумою", де багатство обмежене і тільки перерозподіляється; якщо хтось виграє, то виключно за рахунок іншого. Відповідно, взаємовигідних компромісів не буває: хто поступився — той програв.

Звичайно, як і будь-який забобон, цей погляд на світ має своє раціональне коріння. Коли йдеться про "дари природи" та інші ресурси, то їх розподіл — типова гра з нульовою сумою. При "обмеженому доступі" великі статки теж створюються здебільшого за рахунок силового переділу і силової ж монополії. У тому числі й вигоди від глобалізації в таких країнах розподіляються на тих самих принципах. Звісно, люди, які виросли в таких умовах, і мислять відповідно. Більш того, оскільки вони вважають украденим будь-яке багатство, не відрізняючи талановитого підприємця або винахідника від рекетира або казнокрада, це дуже полегшує останнім грабіж перших. А самі потерпілі вимагають перерозподілу і підтримують "обмежений доступ". Таким чином, віра в "нульову суму" отримує наочне підтвердження, причому не в останню чергу завдяки… самій цій вірі.

Ідеалом носіїв описаного забобону завжди були первісна громада і натуральне господарство, за всієї їх неефективності. Мільйони людей, від утопічних соціалістів і марксистів до сучасних антиглобалістів та економістів "ресурсної" школи, насправді просто не можуть до кінця усвідомити просту істину, так наочно доведену двісті років тому. Саме це змушує їх радіти проблемам глобалізації і бажати провалу "давоській культурі". Вони не розуміють, що в підсумку гірше буде їм самим і їхнім нащадкам — як не розуміли цього російські робітники і селяни, котрі щиро воювали за перемогу соціалізму.

Проте хоч би як вони опиралися, становлення інформаційної економіки остаточно вибило останні залишки фундаменту з-під уявлень про "нульову суму". Адже при обміні інформацією обидва учасники, мабуть, стають багатшими, тому її поширення — стовідсоткова гра з додатною сумою. З іншого боку, інформаційні і комунікаційні технології радикально здешевили перевезення, дозволили перераховувати гроші миттєво і зробили звичайним дистанційне управління підприємствами. Причому всі ці технології дуже швидко удосконалюються.

Усе це дало можливість не просто торгувати товарами, як це робили люди споконвіків, а розподіляти по всьому світу підрозділи однієї компанії відповідно до переваг кожної з країн на відповідній стадії виробництва. "Замкнені цикли" пішли в минуле і залишилися хіба що в оборонних галузях. Звичайно, як і раніше, зручно мати постачальника через дорогу, але сьогодні можна, якщо це вигідно, знайти його і за три моря. А вже про інформаційні продукти і послуги, наприклад, дизайну або конструкторських розробок, взагалі нічого говорити. Причому найбільшу вигоду одержали саме країни на етапі індустріалізації, такі, як Китай, або до цього, "тигри", що одержали можливість до кінця вичавлювати потенціал "обмеженого доступу" і, відповідно, дешевої робочої сили, закуповуючи інновації в більш просунутих сусідів по планеті. Звісно, ніхто не відмовиться від цих вигід глобалізації.

Нарешті, у часи меркантилізму світова торгівля була груповою "дилемою ув'язнених", оскільки кожна держава прагнула якнайбільше експортувати і якнайменше імпортувати, щоб накопичити золото в королівській скарбниці. У такій ситуації всі загалом виграють від зниження торговельних бар'єрів, але перший, хто їх потім піднімає, виграє більше. Тому свобода торгівлі — це крихкий результат колективної дії, і будь-яка криза довіри здатна зруйнувати з такими зусиллями налагоджені договори. Однак у цьому разі у виграші від протекціонізму саме держава і "рідний" їй бізнес (адже для населення золото в скарбниці користі не принесе!), а не країна в цілому та її жителі — якраз вони і втрачають, часом досить багато. Поки в усьому світі домінував суспільний порядок "із обмеженим доступом", держави ігнорували ці втрати. Зараз вони теж часто зловживають незнанням громадян і діють на догоду концентрованим інтересам "вітчизняних виробників" проти інтересів більшості, але робити це стає дедалі складніше.

Що ж змінила у цьому тренді криза? Та, взагалі-то, нічого! Звичайно, прагнення накачати економіку ресурсом — грошовим допінгом — зрештою, скінчилося тим, чим воно мало скінчитися. Але це не перетворило світ на "гру з нульовою сумою". Більш того, це, за великим рахунком, ще одна поразка "ресурсоорієнтованого" мислення, у його кейнсіанській іпостасі.

Можливо, звичайно, за проблемами світової фінансової системи стоїть якийсь вид "невдачі ринку", що ще очікує свого опису. Але навіть якщо так, на глобальному рівні просто немає "наддержави", яка могла б спробувати замінити собою ринок. Тому єдина надія — на глобальну "колективну дію" з метою виробити відповідні правила гри. Тобто на все ту саму "давоську культуру"…

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
  • daru daru 3 лютого, 20:57 Прочитав кілька Ваших статей. Багато в чому погоджуюсь, у дечому не зовсім. Але є загальне зауваження - стиль написання занадто науковий і досить складний як для тих людей, яким найбільше потрібно було б з ними ознайомитись. Поставте себе на місце пересічного українця і спробуйте після ось цього: "З погляду інституціональної економіки, спільні цінності, знання і навички, які персоніфікуються завсідниками Давоса, становлять той культурний базис, що попереджає глобальний Вавилон..." не закрити цю всю статтю, навіть якщо її хтось із друзів порекомендував. Отже, якщо Ви бажаєте донести свою точку зору не лише до людей, які так розмовляють і думають, а й до тих, на чию точку зору непогано було б повпливати, то потрібно писати простіше і коротше, бажано з малюнками і гумором. Інакше не-чи-та-ти-муть. Щодо теорії ігор та її практичного застосування у міжнародній торгівлі, то у мене є деяке застереження: не для всіх учасників винагорода у цій грі вимірюється лише у доларах, нехай навіть через забобони, а отже й переконати учасників, що ось така рівновага по Нешу буде "вигідніша", ніж он та, буде малореально. Спробуйте хоча б переконати того самого вищеозначеного пересічного українця, що вживання в їжу сала невигідно, бо вкорочує життя... я не зміг переконати жодного. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво