Борг-зашморг, Або Чи мають надію банки та їх індивідуальні позичальники почати жити з нової сторінки - Фінанси - dt.ua

Борг-зашморг, Або Чи мають надію банки та їх індивідуальні позичальники почати жити з нової сторінки

27 квітня, 2017, 18:20 Роздрукувати Випуск №16, 27 квітня-12 травня

Однією з ключових перепон для відновлення банківського кредитування нині є грандіозна прірва, яка на останніх піках фінансової кризи розділила банки з їх позичальниками, що підпадають під категорію фізосіб.

© fraza.ua

Однією з ключових перепон для відновлення банківського кредитування нині є грандіозна прірва, яка на останніх піках фінансової кризи розділила банки з їх позичальниками, що підпадають під категорію фізосіб. Однак надзвичайно болючі та масштабні проблеми їх взаємовідносин, попри спричинені соціальну напругу та суспільний резонанс, так і залишаються невирішеними, досі існуючи поза межами правового поля. Проблема очевидна, однак її вирішення досі не в пріоритетах вітчизняних законодавців. Та й якість відповідних законопроектів не витримує критики — і депутати, і банківська спільнота, судячи з поданих ініціатив, піклуються радше про захист власних меркантильних і сьогохвилинних інтересів на очевидну шкоду стратегічним.

Взаємний гніт і упереджена статистика

Неврегульованість відносин банків з їх індивідуальними позичальниками — це сьогодні, мабуть, одна з найголовніших прогалин вітчизняної законодавчої бази. Причому як у контексті реструктуризації проблемної заборгованості, так і унормування процедури банкрутства невдах-позичальників, адже через відсутність відповідних правових механізмів потерпають обидві сторони. Банки змушені або утримувати вантаж токсичних кредитів на своїх балансах, або позбуватися його за безцінь, фіксуючи гігантські збитки. Тож вирішення цієї проблеми критично важливе для банків — як у плані їх фінансового оздоровлення, так і з погляду розблокування видачі нових позик. А от їхні проблемні позичальники, левова частка яких опинилась у фінансовій скруті з об'єктивних обставин і не без вини банків, виявилися фактично виключеними із системи фінансових взаємовідносин і, відповідно, без особливих надій на відновлення платоспроможності та погашення попередньої заборгованості.

Не почуваючись надійно захищеною, кожна зі сторін воліє триматися від іншої на "безпечній відстані". Тим часом урегулювання їхніх принципових протиріч могло б створити необхідне підґрунтя для динамічного зростання кредитування, стимулювання споживчого попиту і, як наслідок, прискорення економіки. Адже і банки як повітря потребують розширення їх клієнтської бази, і в українців за останні роки накопичився доволі значний відкладений попит щодо задоволення як банальних побутових, так і житлових потреб.

Ціна питання точно варта правової "вичинки". Так, згідно з даними НБУ, за підсумками 2016 р. валові банківські кредити нефінансовим корпораціям становили 993,6 млрд грн, а домогосподарствам — 156,1 млрд, тобто лише близько однієї шостої корпоративного показника. Обсяг останнього показника останнім часом постійно скорочувався, тож зростати точно було б куди, якби старі гріхи пускали. Якість кредитних портфелів залишається нікудишньою навіть у платоспроможних банків, більш того, продовжує погіршуватися. Якщо на початок 2014 р. частка непрацюючих позик не дотягувала до 20% , то за останні три роки цей показник зріс до понад 30% навіть за офіційною статистикою. А з огляду на поширену практику приховування/прикрашання банками реального стану речей, ймовірно, що і це — не кінцевий показник. Як зазначається у "Звіті про фінансову стабільність" НБУ: "Зберігається значний розрив у визнаних проблемними кредитах між банками I та
ІІ груп (13% портфеля) та банками з іноземним капіталом (38% портфеля). Це свідчить, що частина банків з українським капіталом зволікає з визнанням кредитів проблемними та відповідним формуванням резервів. Діагностичне обстеження банків та набрання чинності новими правилами оцінки кредитного ризику від початку 2017 року спонукатиме банки відображати дійсну картину якості активів
".

З огляду на вищенаведені пропорції можна припустити, що в загальному обсязі позикдомогосподарств (на 160,5 млрд грн) не обслуговуються кредити на суму щонайменше 50 млрд грн (причому, нагадаємо, лише у платоспроможних банків).

Кволі потуги

Варто зазначити, що кулуарами парламенту вже другий рік тиняється проект Закону України "Про реструктуризацію боргів фізичної особи або визнання її банкрутом", який, відповідно до пояснювальної записки, має принести "виграш банкам за рахунок очищення їх балансів від "мертвих" боргів та збереження їх клієнтів серед активних учасників споживчого кредитування".

Така мотивація вже сама по собі гідна всілякого заохочення, тішачи сподіваннями, що документ нарешті дасть можливість і банкам вирішувати проблеми з їх токсичними позиками, і їх боржникам — почати життя з чистої сторінки. От тільки сторінка ця, скоріш за все, припаде не до смаку. Причому не тільки боржникам, а й банкам, якщо виходити з їх стратегічних інтересів.

Зупинимося лише на найбільш спірних моментах документа. Дійсно, законопроект містить положення про звільнення від боргу у справі про банкрутство. Однак таке рішення не приймається автоматично, така прерогатива належить суду за результатами завершення процедури погашення боргів боржників.

Варто забути про те, що борг за комірне можна буде вирішити у межах цієї процедури, адже справа про банкрутство порушується, якщо безспірні (підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили) вимоги кредитора сукупно становлять не менш як сто мінімальних розмірів заробітної плати (нині — 320 тис. грн), а до фізособи-підприємця — не менш як триста (960 тис. грн), які не були задоволені боржником протягом двох місяців після встановленого строку для їх погашення.

Сукупність двох складових — майнової (борг у 320 і більше тисяч гривень), а також безспірності вимог (рішення суду вже набрало законної сили) з погашення цього боргу — говорить про те, що як мінімум судові розгляди вже мали місце, а рішення перебувають на виконанні у Державній виконавчій службі.

Тож чи буде кредитор, що витратився на судовий процес, у результаті якого отримав рішення про стягнення всієї суми боргу, ініціювати процедуру банкрутства, щоб очистити "власний баланс" і повернути ще одного суб'єкта в економічне русло суспільного життя? Малоймовірно.

Таким чином, підходимо до того, що зацікавленим у банкрутстві як способі списання надлишкових боргів є саме боржник.

Водночас звернення до суду не означатиме автоматичного прийняття рішення про порушення провадження у справі про банкрутство. Серед причин відмови законопроект передбачає такі випадки: коли родичі боржника першого ступеня споріднення володіють майном сукупною вартістю понад суму безспірних вимог кредиторів; боржник або родичі безоплатно чи за ціною нижче ринкової відчужили нерухоме майно, транспортні засоби чи інше майно сукупною вартістю понад 20% безспірних вимог кредиторів протягом року до дати подання боржником заяви про банкрутство.

Нагадаємо, що до категорії родичів належать батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені. Тобто батьки за такого формулювання відповідатимуть за борги дітей, і навпаки?

Критерій не витримує критики, адже діяльність, у зв'язку з якою виникла заборгованість, може не мати жодного стосунку до родичів першого ступеня споріднення, вони згоди на неї не надавали, так само, як і не отримували від неї вигоди. Однак цей борг чомусь стає родинним…

Водночас, дійшовши висновку про достатність коштів у родини боржника для погашення його боргів, припустимо, суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство. Що далі? Родичі повинні скинутися та власним майном погашати ці борги? Нонсенс, речі абсолютно непов'язані та позбавлені будь-якої логіки. Право розпорядження є виключним правом власника, який реалізує його на власний розсуд, не погоджуючи та не отримуючи дозволу від інших, а тим паче, не повинен цікавитись у родичів, чи не планують вони раптом протягом року "банкрутити себе".

Контраверсійні ракурси

Серед певних плюсів законопроекту основний полягає в тому, що передбачена ним консолідація всіх пов'язаних із погашенням боргів процесів здійснюватиметься в межах однієї процедури. Тобто пред'явлення кредиторами вимог, їх задоволення може відбуватися лише в межах провадження у справі про банкрутство; арешт майна, інші обмеження можуть бути застосовані, а також зняті виключно господарським судом; суддя в рамках справи про банкрутство вирішує всі спори з майновими вимогами до боржника, у тому числі про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів); стягнення заробітної плати; строк виконання всіх грошових зобов'язань вважається таким, що настав (не нараховується неустойка, не застосовуються інші фінансові санкції; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання).

Ще один вартий уваги момент: на період розгляду справи за клопотанням кредитора або з власної ініціативи суд може заборонити боржнику виїзд за кордон. Однак як бути у випадку, якщо особа звертається до суду через представника, вже перебуваючи за кордоном? Особливо це актуально щодо так званої бізнес-еліти та олігархів, банки яких перейшли в управління Фонду гарантування вкладів, а забезпеченням рефінансування є їхня особиста порука усім належним майном. Утім, відповіді на такі питання проект не дає.

Крім того, складно зрозуміти часові межі, протягом яких кредитори розраховують повернути суму боргу, припустімо, принаймні у 320 тис. грн, стосовно "простого смертного українця".

Проект передбачає, що строк виконання плану реструктуризації не може перевищувати три роки. Тобто щороку, без відсотків та витрат на власне існування та родину, боржник повинен повертати близько 107 тис. грн, або ж близько 10 тис. грн щомісяця. Зважатимемо й на те, що неофіційний дохід враховувати не можна, адже джерелом погашення може бути лише дохід, який підлягає оподаткуванню. Таким чином, зарплата до вирахування податків повинна становити принаймні 17 тис. грн.І то за умови, що боржник харчуватиметься повітрям, носитиме один і той самий одяг, не відпочиватиме, не використовуватиме транспорт, не сплачуватиме за житлово-комунальні послуги тощо. Якщо ж урахувати і ці витрати, то очевидно, що такий боржник повинен мати оплачувану роботу із зарплатою до оподаткування в розмірі понад 30 тис. грн.

Як тут не згадати, що середній розмір заплат українців станом на лютий цього року становив по Україні 6209 грн, а у Києві — 9832 грн? Виходить, що запропонований механізм відсікає абсолютну більшість середньостатистичних боржників.

Надзвичайно симптоматичною є норма про те, що податковий борг, який виник за три роки до винесення ухвали про порушення справи про банкрутство боржника, у процедурі реструктуризації боргів визнається безнадійним і списується. Втрачатиме від цього, очевидно, перш за все держбюджет, адже інші вимоги кредиторів протягом періоду реструктуризації, ймовірно, обслуговуватимуться справно.

У цьому контексті варто зазначити, на що положення реструктуризації, за задумом розробників, не поширюватимуться. До цієї категорії належать борги боржника щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, а також борги за кредитами, отриманими на відпочинок, розваги, придбання предметів розкоші, а також борги, які виникли з участі боржника у азартних іграх, парі тощо.

Тут слід звернути увагу на дуже цікаве поняття "розкіш", адже його чіткого визначення чинне законодавство не дає. Тож під нього може як потрапити, так і ні що завгодно, без чого у повсякденному житті можна обійтись — і транспортні засоби, і предмети побутової техніки і т.ін. А за якими критеріями визначати належність до категорії розкоші об'єктів нерухомості — будинків, котеджів, земельних ділянок?

Нюанси процедури

Рішення (про визнання банкрутом і впровадження процедури погашення боргів) господарський суд приймає за заявою фізичної особи або кредитора у разі підтвердження в судовому засіданні нездатності боржника задовольнити вимоги кредиторів, а також за заявою керуючого реструктуризацією у разі неподання, незатвердження або невиконання плану реструктуризації боргів боржника.

Крім відповідної заяви, суд повинен установити, що у фізичної особи відсутній постійний дохід чи інші джерела виконання грошових зобов'язань. У такому разі особа визнається банкрутом, і призначається керуючий реалізацією, який протягом десяти днів разом з боржником проводить інвентаризацію майна (звертаючись до установ, що ведуть облік нерухомого та рухомого майна, установ банків, що обслуговують рахунки, установ, які ведуть облік цінних паперів тощо), визначаючи його вартість, формуючи ліквідаційну масу, до якої також може бути включено майно, що є часткою у спільній власності (у такому разі відбувається виділення). З моменту визнання боржника банкрутом усіма правами щодо майна, яке входить у ліквідаційну масу, розпоряджається керуючий реалізацією.

Алгоритм дій у такому випадку зрозумілий: виявити, описати та реалізувати все, що можна, а те, на що коштів від реалізації не вистачило, — списати. Після цього боржник з клеймом банкрута на п'ять років (про обмеження, пов'язані з цим, ітиметься нижче) прямує у "щасливе безтурботне життя", з нульовим балансом. Хоча ні, не зовсім з нульовим, законотворці дещо все-таки пропонують банкруту залишити.

Так, господарський суд має право за вмотивованим клопотанням боржника та інших учасників провадження у справі про банкрутство виключити зі складу ліквідаційної маси майно боржника, на яке згідно із законодавчими актами України може бути звернено стягнення, але воно є необхідним для задоволення його нагальних потреб і членів його сім'ї. Доволі оціночне поняття "нагальні потреби боржника", яке, втім, у тексті не розкривається. Мабуть, у кожному випадку доведеться обґрунтовувати суду, що чайник чи пальто є такими, без яких не перезимуєш.

Суд також може виключити з ліквідаційної маси неліквідні об'єкти, вартість яких не більша п'яти мінімальних заробітних плат (16 тис. грн), а загалом не перевищує 15 МЗП (48 тис. грн).

Особливі умови передбачено для реалізації об'єктів нерухомого майна, і це важливо, оскільки досі не вирішене питання з валютними іпотечними кредитами. Так, у разі продажу об'єктів нерухомості, які є власністю боржника, визнаного банкрутом, переважне право на придбання зазначених об'єктів належить членам його сім'ї (не найгірший варіант, особливо коли йдеться про примусовий продаж об'єкта, який становить сімейну цінність).

Далі за клопотанням боржника та за наявності згоди кредитора, який надав кредит на придбання житлового приміщення, а також за умов погашення кредиту на суму не менш як 50% і згоди щодо перенесення погашення залишкової частини на майбутні періоди, суд має право не поширювати положення цього закону щодо реалізації майна банкрута на цей об'єкт нерухомості, про що виноситься окрема ухвала суду.

Тобто не йдеться про прощення боргу, перегляд істотних умов кредитування, зміну ставки чи розрахункового еквівалентного курсу, мова виключно про пролонгацію погашення, при цьому тільки за згодою кредитора, інакше, дивись вище, — вилучення та примусовий продаж.

Логіка норми викривлена: особа визнається банкрутом, оскільки не може виконувати свої фінансові зобов'язання, у неї відсутній для цього дохід, її майно описується та реалізовується, то звідки у неї у майбутніх періодах з'являться кошти для погашення іпотеки? Відвертий і цинічний лобізм інтересів фінансових установ, яким плювати на майновий стан позичальника/банкрута, на відновлення його платоспроможності чи, як пишуть законотворці, "на його повернення до активних учасників споживчого кредитування".

Вимоги, не задоволені через недостатність майна, вважаються погашеними (винятки — непогашені борги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, стягнення аліментів, інших вимог, які нерозривно пов'язані з особою боржника, вони не списуються).

Доволі сумнівним є твердження авторів про те, що особа, щодо якої відбулося списання боргів, може та повертається до умовного суспільно-економічного життя як самостійна оздоровлена одиниця.

Судіть самі, майно описане та реалізоване, а те, що залишилось, у кращому разі коштує близько 48 тис. грн, тобто, крім "чистої совісті", не залишилося нічого. Яким чином продовжувати існування? Неофіційне працевлаштування? Сезонні заробітки? Можна почати власну справу? Хоча ні, для цього потрібні гроші, а протягом п'яти років після визнання фізичної особи банкрутом вона не може брати на себе зобов'язання за договорами позики і кредитними договорами, а також не може без зазначення цього факту укладати договір поруки, передавати майно у заставу, реєструватися підприємцем, займатися незалежною професійною діяльністю як адвокат, приватний нотаріус, арбітражний керуючий, приватний виконавець тощо.

Наведені лише окремі положення проекту нормативного акта свідчать про те, що час, витрачений на його підготовку, змарновано. Попри те, що і стан економіки країни загалом, і майновий стан українців зокрема гостро потребують функціонального механізму банкрутства.

Історія утворення кожного боргу дійсно індивідуальна, однак у багатьох випадках не варто применшувати "заслуги" подій останніх років, які від волі українців не залежали. Виходячи з цього, здавалося б справедливим, якби парламент як дійсно репрезентативний орган нарешті спромігся врегулювати вищезазначене коло проблемних питань, відновивши надію на життя з нової сторінки економічно найактивнішого прошарку українського населення. Бо з плином часу Україна дедалі більше ризикує перетворитися на країну жебраків, які житимуть, опустивши голову під тягарем боргів, будучи незацікавленими у офіційному працевлаштуванні та легалізації доходів, адже тіні боргу та колекторів переслідуватимуть їх усюди.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво